Справа № 2-2431/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

"25" липня 2011 р.Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді    Виниченко Л.М.

при секретарях          Суддя А.М., Меслицька С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Підприємства з 100 % іноземними інвестиціями «БІЛЛА-Україна», третя особа Генеральний директор підприємства з 100 % іноземними інвестиціями «БІЛЛА-Україна»ОСОБА_3,  про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом в якому просить визнати його звільнення з посади фінансового директора Підприємства з 100 % іноземними інвестиціями «БІЛЛА-Україна»незаконним, поновити на даній посаді з 29.05.2010 р. та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.05.2010 р. до дня поновлення на роботі.

Вимоги мотивує тим, що його було призначено на посаду фінансового директора Підприємства з 100 % іноземними інвестиціями «БІЛЛА-Україна»з 01.08.2009 р., згідно рішення від 31.07.2009 р. засновника підприємства –фірми «Євро-Білла Холдинг Акцієнгезельшафт», звільнено з посади було за наказом від 28.05.2010 р. № 25\05\10. Підставами звільнення зазначено: угода про припинення трудового договору від 28.05.2010 р., рішення засновника від 28.05.2010 р.

Звільнення вважає незаконним та безпідставним, угоду про припинення трудового договору від 05.01.1999 р. він вимушений був підписати 28.05.2010 р. під тиском керівництва підприємства. Так, генеральний директор відповідача зазначив про наявність рішення засновника підприємства про відсторонення та звільнення його з посади фінансового директора.

Він помилився щодо наявності у генерального директора підприємства повноважень на відсторонення його з посади фінансового директора та підписання угоди про припинення трудового договору і наказу про звільнення; на день його звільнення рішення засновника підприємства про його звільнення (відсторонення) не існувало. Так, його звільнення відбулось 28.05.2010 р., а рішення засновника датоване 24.06.2010 р., що вказує на відсутність повноважень у відповідача вирішувати питання про його звільнення.

Відповідно положень статуту відповідача та норм цивільного законодавства, вирішення питання щодо призначення або усунення фінансового директора, як члена виконавчого органу підприємства, від виконання своїх обов»язків та його звільнення належить до виключної компетенції засновника відповідача, тому генеральний директор не уповноважений був приймати рішення з приводу його звільнення та підписувати угоду про припинення трудового договору через відсутність рішення засновника.

Він неодноразово звертався до відповідача із листами про видачу трудової книжки та рішення засновника підприємства про усунення його від виконання посадових обов»язків і звільнення із займаної посади, посилання на яке міститься у наказі про звільнення від 28.05.2010 р., проте трудову книжку, копію наказу про звільнення та копію рішення засновника йому віддали лише 29.03.2011 р.          

Через незаконне звільнення ним були втрачені нормальні життєві зв»язки з оточуючими, була принижена його честь та гідність, що призвело до моральних страждань, виникнення сильного нервового стресу, що стало підставою виникнення гіпертонічного кризу, оформлення до лікарні. Заподіяну йому відповідачем моральну шкоду оцінює у розмірі 10000 грн.

В ході розгляду справи представником позивача була подана заява про збільшення позовних вимог, відповідно якої просить визнати звільнення позивача з посади фінансового директора Підприємства з 100 % іноземними інвестиціями «БІЛЛА-Україна»незаконним, поновити ОСОБА_2 на даній посаді з 29.05.2010 року та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.05.2010 р. до дня поновлення на роботі і моральну шкоду у розмірі 10000 грн.

В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позов зі збільшеними вимогами та викладені у заяві обставини.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у письмових запереченнях, посилаючись на безпідставність і небгрунтованість вимог, та стягнути з позивача на користь відповідача понесені останнім витрати на правову допомогу у зв»язку з веденням даної справи у розмірі 125130 грн. 39 коп.

Представник третьої особи генерального директора Підприємства з 100 % іноземними інвестиціями «БІЛЛА-Україна»ОСОБА_3 суду надав заяву з проханням розглянути справу у його відсутності.

Вислухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Як вбачається із записів у трудовій книжці, Підприємством з 100 % іноземними інвестиціями «БІЛЛА-Україна» двічі видавався наказ про призначення ОСОБА_2 на посаду фінансового директора Підприємства, а саме наказ від  05.01.1999 р., про призначення на дану посаду з 05.01.1999 р. та наказ № 388-вк від 12.10.2009 р. про призначення  з 12.10.2009 р. (а.с. 115).

Між позивачем та відповідачем в особі Генерального директора ОСОБА_3 28 травня 2010 р. була підписана угода про припинення трудового договору від 05.01.1999 р., пунктом 1 якої сторони обумовили, що у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України вони за взаємною згодою домовились про припинення існуючого трудового договору між сторонами 28 травня 2010 р. і звільнення позивача з посади фінансового директора відповідача (а.с. 19).

Наказом генерального директора Підприємства з 100 % іноземними інвестиціями «БІЛЛА-Україна»№ 28\05\10 від 28.05.2010 р. було припинено трудовий договір з ОСОБА_2 та звільнено його з посади фінансового директора Підприємства з 100 % іноземними інвестиціями «БІЛЛА-Україна»згідно п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін) з 28.05.2010 р. (а.с. 24). Підставою звільнення в наказі зазначено угода про припинення трудового договору від 28.05.2010 р. та рішення засновника від 28.05.2010 р. (а.с. 24).

Позивач вважає його звільнення незаконним, посилаючись на те, що у генерального директора відповідача відсутні повноваження приймати рішення щодо звільнення працівників та на підписання відповідних угод і рішення засновника на день його звільнення не існувало; волевиявлення у нього та засновника відповідача розірвати трудові відносини було відсутнє і підписання вищевказаної угоди з його боку було наслідком помилки.

Проте дані пояснення суд до уваги прийняти не може, оскільки вони спростовуються наступним.

Відповідно ч. 2 ст. 87 ЦК України, установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦК України, у статуті товариства вказується найменування юридичної особи, її місцезнаходження, адреса, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

Статтею 97 ЦК України визначено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно ч. 3 ст. 99 ЦК України, члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов»язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов»язків.

Статутом Підприємства з 100 % іноземними інвестиціями «БІЛЛА-Україна»визначено, що вищим керівним органом Підприємства є засновник; виконавчим органом Підприємства є Рада директорів, яка включає генерального директора та фінансового директора, що призначаються засновником. Повноваження генерального директора та фінансового директора визначаються відповідно до цього статуту, рішень засновника таабо довіреності від засновника, а також чинного законодавства України (п. п. 6.1, 6.4 Статуту, а.с. 6-10).

Пунктом 6.5 Статуту відповідача визначено, що Рада директорів чи кожен з членів Ради директорів окремо має право видати наказ по Підприємству чи видати довіреність особі для вирішення будь-яких питань, що входять до компетенції Ради директорів чи кожного з членів Ради директорів окремо, в тому числі, але не обмежуючись цим: на підписання договорів, на підписання розрахункових документів, на укладення трудових договорів, на видання наказів і розпоряджень, завірення документів, представництво, сплату на отримання коштів, на виконання делегованих засновником функцій тощо.

Відповідно пунктів 6.5.4, 6.5.5 Статуту відповідача, рада  директорів таабо кожен з директорів окремо приймає на роботу та звільняє працівників Підприємства, видає накази та розпорядження, обов»язкові для виконання працівниками підприємства (а.с. 6-10).

Отже, за викладених обставин генеральний директор мав повноваження на підписання з позивачем угоди про припинення трудового договору та наказу про звільнення останнього.

Пунктом 1 ст. 36 КЗпП України визначено, що підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Відповідно п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»від 06.11.1992 р. № 9, при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Вищевказана угода про припинення трудового договору від 28.05.2010 р., укладена між сторонами, не розривалась, є чинна, недійсною не визнавалась, такі вимоги позивачем не заявлялись.

До того ж, рішенням засновника Підприємства з 100 % іноземними інвестиціями «БІЛЛА-Україна»від 24.06.2010 р. підтверджено повноваження ОСОБА_3 на укладення 28.05.2010 р. з ОСОБА_2 угоди про припинення трудового договору від 05.01.1999 р. та відкликано позивача з посади фінансового директора підприємства (а.с. 25).

З пояснень представника відповідача, що підтверджується листом засновника Підприємства з 100 % іноземними інвестиціями «БІЛЛА-Україна», 28.05.2010 р. відбулись позачергові збори засновника (засідання правління) відповідача, на яких було прийнято рішення про відкликання ОСОБА_2 з посади фінансового директора ПІІ «БІЛЛА-Україна» з 28.05.2010 р.; про дане рішення засновника було повідомлено 28.05.2010 р. ОСОБА_3 із проханням провести переговори та підписати угоду про припинення з позивачем трудового договору.

Не знайшли свого підтвердження також доводи позивача в судовому засіданні про те, що його під тиском спонукали та змусили підписати угоду про припинення трудового договору, оскільки будь-яких доказів щодо цього не надано, підписання угоди під впливом помилки також суду не доведено, до того ж, позивач пояснив, що після звільнення ним були отримані від відповідача кошти в сумі 360000 грн., на його ім»я був переоформлений службовий автомобіль за договором купівлі-продажу та за ним залишено службовий номер телефону. Дані умови були передбачені сторонами в угоді про припинення трудового договору, а саме обумовлювалась виплата позивачу відповідачем одноразової вихідної допомоги у зв»язку зі звільненням у розмірі 360000 грн. шістьма рівними частинами (кошти виплачувались з червня 2010 р. по листопад 2010 р. включно), право позивача на придбання службового автомобіля за залишковою балансовою вартістю із розстрочкою платежу протягом 6 місяців та придбання службового телефону за балансовою вартістю і залишення на ним корпоративного номеру (а.с. 19, 48-53).

Враховуючи зазначене, підстави визнання звільнення позивача незаконним та поновлення його на роботі відсутні.

Також не підлягають задоволенню вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди за їх недоведеністю.

Відповідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення  або з дня видачі трудової книжки.

Позовна заява подана до суду 08.04.2011 року.

З пояснень позивача, в день звільнення його ознайомили із наказом про звільнення, проте копію наказу йому не видали, також не отримав він трудову книжку. Представник відповідача при цьому пояснив суду, що в день звільнення копія відповідного наказу була вручена позивачу, про що свідчить підпис останнього під текстом  наказу, трудову книжку запропонували одержати позивачу, проте переговори 28.05.2010 р. при підписанні угоди про припинення трудового договору, які проходили в офісі юридичної фірми, затяглися до вечора, тому було домовлено, що трудову книжку ОСОБА_2 забере в офісі за місцезнаходженням відповідача на наступний робочий день, однак всупереч домовленості, відповідач не з»явився для отримання трудової книжки.

В наказі про звільнення позивача наявний підпис останнього про його ознайомлення з наказом 28.05.2010 р., при цьому відмітка про отримання копії наказу відсутня (а.с. 24).

Відповідно п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»від 06.11.1992 р. № 9 зі змінами, встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов»язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Трудову книжку позивач отримав 29.03.2011 р., про що свідчить запис у книзі обліку та видачі трудових книжок (а.с. 136).

У зв»язку із своєчасним неотриманням ОСОБА_2 трудової книжки відповідачем на адресу позивача надсилались листи від 31.05.2010 р., 18.06.2010 р., 27.08.2010 р., 05.10.2010 р., 22.10.2010 р., 14.12.2010 р., 26.01.2011 р. та 11.03.2011 р. з проханням отримати трудову книжку з копією наказу про звільнення (а.с. 54-69, 121, 122).

Відповідно акту, підписаного співробітниками відповідача, ОСОБА_2 02.03.2011 р. о 17:50 в офісі ПІІ «Білла-Україна»за адресою м. Київ, вул. Гришка, 3 відмовився від отримання трудової книжки, підстави відмови не повідомив (а.с. 156).

До наданих позивачем суду копій листів про його звернення до відповідача та пояснень про їх вручення Підприємству з проханням надіслати трудову книжку на адресу позивача із відмітками за вх. № 104 від 08.06.2010 р. та № 177 від 19.07.2010 р. суд відноситься критично, оскільки із оглянутої судом копії книги вхідної кореспонденції відповідача щодо зазначених записів вбачається невідповідність порядкових номерів реєстрації, до того ж позивачем дата в них не зазначена, по тексту одного з листів йдеться посилання на дату 16.07.2010 р., проте вхідний номер передує цій даті –відмітка 08.06.2010 р., в іншому листі наведена дата неотримання трудової книжки станом на 05.08.2010 р., однак за вхідним номером проставлена дата 19.07.2010 р., що також передує зазначеній позивачем у листі події (а.с. 22, 23).

Лист позивача від 29.03.2011 р. був вручений Підприємству, в цей же день ОСОБА_2 була видана трудова книжка.

Беручи до уваги вищевикладене, суд також вважає, що позивачем пропущений визначений законом строк звернення до суду.

Враховуючи зазначене, позов задоволенню не підлягає.

Суд також не вбачає підстав стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу, які заявлені у розмірі 125130 грн. 39 коп., так як суду не надано доказів того, що ТОВ «БАЙТЕН БУРКХАРДТ УКРАЇХНА», на рахунок якого перераховані відповідачем кошти, є саме особою, яка за законом має право на надання правової допомоги.

  Керуючись  ст. ст. 36, 232, 233 КЗпП України, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»від 06.11.1992 р. № 9 зі змінами, ст. ст. 87, 88, 97, 99 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 58, 60, 61, 79, 88, 208, 215, 218 ЦПК України суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Підприємства з 100 % іноземними інвестиціями «БІЛЛА-Україна», третя особа Генеральний директор підприємства з 100 % іноземними інвестиціями «БІЛЛА-Україна»ОСОБА_3,  про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії  рішення.

            Суддя