Справа № 2-а-1294/11

П О С Т А Н О В А  

іменем України

"21" квітня 2011 р.    Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді                                                   Ластовки Н.Д.

при секретарі                                                            Лєвєнцовій К.В.

розглянувши в приміщенні суду в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва, Управління праці та соціального захисту населення Дніпровського  району у м. Києві, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних  виплат про визнання діянь протиправними та зобов’язання вчинити дії,  -

                                                       В С Т А Н О В И В:

          Позивач –ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою, в якій просить визнати діяння Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва по відмові у призначенні і виплаті йому пенсії відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як інваліду ІІІ групи  з числа учасників ліквідації аварії на ЧАЕС протиправною, зобов’язати відповідача –УПФУ у Дніпровському районі м. Києва з 01.07.2006 року встановити йому державну пенсію в розмірі не нижче 6 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію, в розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком, зробити перерахунок та стягнути заборгованість з відповідача, з урахуванням перерахунку та проведених виплат. Також позивач просить визнати неправомірними діяння Управління праці та соціального захисту населення Дніпровського району у м. Києві та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо відмови у здійсненні  перерахунку та виплати  щорічної допомоги на оздоровлення  в розмірі 4 мінімальних заробітних плат, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відповідно до ст. 14 Закону «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з 01.07.2006 року. Крім того, позивач просить суд зобов’язати відповідачів вчиняти вищевказані дії і в майбутньому. Додатково позивач просить суд стягнути на його користь кошти, витрачені ним на правову допомогу в розмірі 500 грн..

        Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що він являється ліквідатором аварії на Чорнобильській АЕС. Виконуючи свій громадянський обов'язок,  втратив здоров'я. Рішенням медико-соціальної експертної комісії від 13.02.1997 року йому було встановлено ІІІ групу інвалідності, пов'язану з ліквідацією аварії на Чорнобильській АЕС - безстроково.

      ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" , проте у розмірі, значно нижчому, ніж гарантовано Конституцією України та Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зокрема, статтями 50, 54 вказаного Закону, а тому відмова в здійсненні йому перерахунку пенсії із застосуванням мінімальної пенсії за віком, яка дорівнює мінімальному прожитковому мінімуму відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», є протиправною, грубо порушує його права та законні інтереси у зв’язку з чим позивач просить зобов’язати Відповідача - УПФУ у Дніпровському районі м. Києва  перерахувати  пенсію з 01.07.2006 року та зобов’язати виплатити перерахований розмір пенсії, не нижче розміру пенсії, встановленої статтями 50, 54 Закону України з урахуванням розміру мінімальної пенсії за віком, визначеної за правилами ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

         Також, в обґрунтування позовних вимог про перерахунок суми щорічної грошової допомоги на оздоровлення позивач зазначив, що,  відповідно до  ст. 48 Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», він має право на отримання щорічної грошової допомоги на оздоровлення в розмірі 4-х мінімальних заробітних плат. Нарахування та виплата щорічної допомоги на оздоровлення здійснювалася відповідачами відповідно до постанов КМУ в розмірі, значно меншому, ніж це встановлено базовим Законом. Розмір мінімальної заробітної плати визначається Законами України «Про Державних бюджет»на відповідні роки і цей розмір береться для розрахунку на момент виплати допомоги. Оскільки Відповідачі –Управління праці та соціального захисту населення Дніпровського району м. Києва та Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат так і не здійснили  перерахунок  та виплату щорічної грошової допомоги в розмірі, передбаченому Законом України, позивач просить суд захистити його порушене право, а саме –зобов’язати цих Відповідачів здійснити перерахунок та виплату сум допомоги з 01.07.2006 року, а також продовжувати виплачувати її і в подальшому.             

     Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 21.04.2011р. позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання дій протиправними та зобов’язання  встановити державну пенсію в розмірі не нижче 6 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію, в розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком за період з 01.07.2006 р. по 25.08.2010 року  та вимоги ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровського  району у м. Києві, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних  виплат про визнання дій неправомірними та здійснення перерахунку і виплату щорічної допомоги на оздоровлення за період з 2006-2010 рр. залишені без розгляду на підставі ст. 99 КАС України.

           До початку судового розгляду справи від усіх учасників судового процесу надійшли письмові заяви про розгляд справи у їх відсутність, відповідачами також надані письмові заперечення по суті заявлених вимог, також клопотання про застосування судом ст.ст. 99, 100 КАС України, оскільки позивачем при зверненні до суду пропущений річний строк звернення до суду.

         Згідно з частиною 3 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявляти клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

        Суд, вивчивши позовну заяву, письмові заперечення відповідачів, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, приходить до висновку, що, адміністративний позов підлягає  частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва і отримує пенсію, передбачену ст. 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 1, передбачену ст. 50 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, але з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету” від 03.01.2002 року № 1 та постанови Кабінету Міністрів України “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 26.07.1996 року  № 831, отримує її в розмірах, передбачених вказаними постановами, а не Законом України.

ОСОБА_1 має статус особи, постраждалої внаслідок аварії на ЧАЕС 1 категорії, є інвалідом ІІІ групи, що підтверджується копіями посвідчень, наявних в матеріалах справи та не заперечується відповідачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Стосовно позовних вимог щодо перерахунку та виплати недоотриманої  державної та додаткової пенсії, то судом встановлено наступне.

Згідно із ст. 49 вищевказаного  Закону пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтею 50 Закону (в редакції, що діяла до прийняття Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року) визначено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірах: інвалідам І групи –100 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідом ІІ групи –75 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідам ІІІ групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу –50 процентів пенсії за віком.

Законом України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року до вказаних статей Закону було внесено зміни: частину 4 ст. 54 Закону було змінено чотирма частинами, а ст.50 Закону було викладено в новій редакції.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6,8-12 пункту 35,пунктів 36-100 розділу ІІ “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” та пункту 3 розділу ІІІ “Прикінцеві положення” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Відповідно до положень ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, до яких віднесено, зокрема: вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність); законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України.  З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Стаття 152 Конституції України встановлює процедурне питання, у відповідності до якого закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визначаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Суд керується положеннями ч. 2 ст. 152 Конституції України, відповідно до вимог якої закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, рішення Конституційного Суду України не мають зворотної сили, а закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Суд приймає до уваги, зокрема, рішення Конституційного Суду України “У справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України “Про чинність Закону України “Про Рахункову палату”, офіційного тлумачення положень частини 2 статті 150 Конституції України, а також частини 2 статті 70 Закону України “Про Конституційний Суд України” стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень конституційного Суду України №15-рп/2000)”. Конституційний Суд України, зокрема, зазначає, що органи державної влади, орган Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об’єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Конституційний суд України в мотивувальній частині зазначає, що частина 2 статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

Прояв зазначеного правового змісту дії рішення Конституційного Суду України у часі був покладений у пункт 3 резолютивної частини цього рішення.

Таким чином, враховуючи особливість юридичних наслідків визнання неконституційним нормативно-правового акту (яка проявляється в тому, що не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність) суд вважає, що рішення Конституційного Суду України зворотної дії у часі не мають і не можуть у зв’язку з цим бути поширеними на правовідносини, які мали місце на час дії відповідної правової норми, до дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про її неконституційність.

Отже, враховуючи вищезазначене, суд вважає, що дії суб’єктів владних повноважень, які були вчинені у відповідності до вимог законів, інших правових актів або їх окремих положень, до моменту визнання останніх неконституційними, є законними і такими, що відповідають вимогам частини 2 статті 19 Конституції України.

Таким чином, право позивача на нарахування відновилось з дня прийняття рішення Конституційним Судом України по справі № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, при цьому в тому правовому режимі, якій існував до дня набрання сили змін, визнаних в подальшому неконституційними. Таким чином, нарахування підвищення має бути вчинено з дня ухвалення вищевказаного рішення Конституційного Суду України, тобто з 22 травня 2008 року, на підставі положень статей 50, 54 Закону України “Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (в редакції, що діяла до прийняття Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року).

Відповідно до ст. 62 Закону № 796-ХІІ роз’яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб’єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Частиною 1 ст. 67 Закону № 796-ХІІ передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Отже, Законом України № 796-ХІІ не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір бази нарахувань пенсій, встановлений законом, а надано право роз’яснення порядку застосування цього Закону.

Суд не враховує твердження представника відповідача, що встановлення конкретних (зменшених) сум для обчислення пенсій Кабінетом Міністрів України є виконанням норм Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, оскільки вказані дії Кабінету Міністрів України не реалізують, встановлені Законом, права та гарантії, а змінюють та корегують, встановлені цим законом права та гарантії в бік їх зменшення, чим в свою чергу, порушують його норми, оскільки статтею 71 Закону № 796-ХІІ, де чітко встановлено, що дія положень цього Закону на може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Таким чином суд вважає, що здійснення виплати державної пенсії згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 01.03.2002 року та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 1 згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996р. № 831 не є правомірним, тобто таким, що відповідає нормам Законів України та Конституції України, як Основного Закону держави.

         Частиною 1 ст. 33 Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначені розміри пенсії по інвалідності залежно від групи інвалідності.

         Згідно до п. 4 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що в усіх випадках розмір пенсій по інвалідності, що настала внаслідок  Чорнобильської катастрофи, не може бути нижчим: - по ІІІ групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком.

         Зі змісту статей 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

           За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".   Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

           Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом.

             Згідно ч. 3 ст. 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст. 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, у тому числі віднесеним до категорії 1. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

           Таким чином, для позивача, як інваліда IIІ групи, з моменту призначення пенсії  Управлінням Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, щодо якої встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою 1 категорії,  розмір державної та додаткової пенсії повинен був розраховуватися виходячи з наведених розмірів.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача щодо перерахунку та виплати недоотриманої державної та додаткової пенсій з 25.08.2010 року, відповідно до ст. 50, 54 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог  ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати  щорічної допомоги на оздоровлення  в розмірі 4 мінімальних заробітних плат, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС починаючи з 01.07.2006 року судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, у тому числі, органів державної влади.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Як  встановлено в судовому засіданні, позивач ОСОБА_1 є ліквідатором наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, інвалід ІІІ групи та віднесений до І категорії осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.

У відповідності до ст.  48 Закону України  «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»учасникам ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС І категорії, інвалідам ІІІ групи передбачена щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат.    

          Позивачу Управлінням нараховувалось, а Центром –виплачувались щорічна допомога на оздоровлення в інших розмірах, ніж це встановлено Законом, а саме: у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.19996 та № 562 від 12.07.2005 року - по 90 грн. на рік.

          Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист.  годувальника. Відповідно до п.1 та п. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються   свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, а також основи соціального захисту.

          Розмір щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат для   учасників ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС І категорії встановлено ст. 48 Закону в редакції від 06.06.1996 року, яка чинна на теперішній час.

            Дія вказаної статті зупинялась відповідними Законами України «Про державний бюджет...»на 2006 та 2007 роки. Зупинення дії вказаної статті на 2007 рік визнано неконституційним у відповідності до Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року. З 01.01.2008 року діяла нова редакція статті 48, яка визнана неконституційною  Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року.

          Отже, норма Закону, яка передбачає виплату щорічної допомоги на оздоровлення ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, в розмірі 4 мінімальних заробітних плат в період, за який позивач висуває вимоги, діяла з 01.01.2002 року по 01.01.2006 року (у 2006 році та з 01.01.2007 року по 09.07.2007 року дія норми зупинялась бюджетними законами); з 09.07.2007 року  по 01.01.2008 року та з 22.05.2008 року до теперішнього часу ( з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року діяла інша редакція).

          В цей же період Кабінетом Міністрів України приймались постанови, які також регламентували питання розміру щорічної допомоги на оздоровлення, а саме: Постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 та Постанова Кабінету Міністрів України від 12.07.2007 року № 562.

          Стаття 62 Закону, яка має назву: «Роз’яснення порядку застосування цього Закону», містить положення, згідно якого роз’яснення порядку застосування Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Зміст зазначеної норми не дає підстав для висновку, що Кабінету Міністрів України надано право змінювати норми Закону, тим більше, що це б суперечили принципу розподілу повноважень між гілками влади, оскільки єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент, тому ст. 85 Конституції України прийняття законів віднесено до повноважень Верховної Ради України, а не Кабінету Міністрів України, який згідно ст. 113 Конституції у своїй діяльності керується в тому числі і законами.

          Зміст Постанов свідчить, що Кабінет Міністрів України не встановлював порядок, в якому повинно проводитись роз’яснення порядку застосування Закону, а фактично встановлював нові розміри соціальних виплат, зменшивши їх в порівнянні з розмірами, визначеними Законом.

Оскільки норми підзаконних нормативних актів не можуть суперечити нормам законів, а тим більше змінювати їх, тому при вирішенні питання щодо розміру щорічного допомоги на оздоровлення, яка підлягає виплаті позивачу, суд дійшов висновку, що  підлягають застосуванню норми Закону, а саме ст. 48, а не Постанов Кабінету Міністрів.

Крім того, з 01.01.2007 року набула чинності нова стаття 71 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у відповідності до якої дія положень цього Закону не може призупинитися іншими законами, крім законів, про внесення змін до цього Закону.

У відповідності до Положення про управління праці та соціального захисту населення Дніпровської  районної в м. Києві державної адміністрації, Управління приймає заяви та інші дані одержувачів виплат. Функції по здійсненню виплат покладено на Київській міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, тому вимоги позову підлягають задоволенню в межах повноважень  відповідачів.

     Таким чином, для позивача як інваліда ІІІ групи, особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи  1 категорії, розмір щорічної одноразової допомоги повинен був розраховуватися, виходячи із розмірів, передбачених ст.ст. 48, 71 Закону, а не постанов КМУ чи положень Законів, які значно звужують обсяг існуючих прав особи.

   Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною 2 статті 8 Конституції України встановлено вимогу щодо законів України, які  приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Пунктом 3 частини першої статті 85 та статтею 91 Конституції України до повноважень Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в України віднесено прийняття законів. Виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України і бюджетна система (пункт 1 частини 2 статті 92 Конституції України).

В частині 1 статті 96 Конституції України закріплено, що Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період.

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (ст. 95 Конституції України).

При цьому, Конституційний Суд України в мотивувальній частині свого Рішення від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 констатував: метою і особливістю  закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України).

Відповідно до частини 3 статті 150 Конституції України Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Оскільки предмет закону про Державний бюджет чітко визначений у Конституції України, Бюджетному кодексі України, то суд приходить до висновку, що цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац 7, 8 пункту 4 вказаного Рішення КСУ).  

Статтею 62 даного Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»встановлено, що роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Тобто, в даному випадку мова йде саме про роз'яснення порядку застосування закону, а не про визначення такого порядку. Під застосуванням суд розуміє механізм здійснення передбачених даною статтею сум виплат. Таким чином, на Кабінет Міністрів України статтею 62 покладена функція роз'яснення порядку застосування цього закону, а не встановлення нових сум щорічної допомоги на оздоровлення.

У Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів і базується на нормах спеціальних нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом до уваги не приймається.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Враховуючи те, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у відповідному розмірі.

Наділивши зазначеною соціальною гарантією осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб.

Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України - права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до положень статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Суд ще раз звертає увагу на те, що згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Керуючись вимогами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на адміністративні суди покладено обов'язок, -  у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Керуючись вищевикладеним, суд, встановивши невідповідність положень нормативно-правового акту Конституції України застосовує положення Конституції України як норми прямої дії. При цьому, адміністративний суд може лише не застосовувати закон, який не відповідає Конституції України.

Отже, виходячи з пріоритетності конституційних норм, суд приходить до висновку, що на момент здійснення виплат  позивачеві застосуванню підлягали норми статті 48 Закону України  «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не положення  пунктів 13 та 30 статті 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік», які істотно звужували обсяг встановлених Законом № 796-XII, що  згодом було підтверджено Рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-29/2007.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 3 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про викладені в позовній заяві доводи позивача є обгрунтованими, а відповідно, позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідачів 2,3 про здійснення перерахунку і виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік підлягають задоволенню.     

            Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідачів на його користь витрат на оплату послуг на правову допомогу розмірі 500 гривень, судом встановлено наступне.

         Згідно із ст. 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

            Згідно зі ст. 12 Закону України «Про адвокатуру»оплата допомоги адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином та юридичною особою (адвокатським об’єднанням) чи безпосередньо адвокатом.

         Суд може, враховуючи обсяг допомоги адвоката й витрачений ним час, зменшити розмір відшкодування цих витрат.

        Оскільки Закону, про який йдеться у ст. 90 КАС України, на даний час немає, розмір компенсації з урахуванням обставин конкретної справи, визначає суд відповідно до вимог постанови КМУ від 27.04.2006 р. № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справи і порядок їх компенсації за рахунок держави». Вказаною постановою КМУ передбачений граничний розмір компенсації на правову допомогу -40% розміру мінімальної заробітної плати за годину його роботи.        

        Оскільки позивачем не подано доказів на підтвердження кількості витраченого часу фахівцями в галузі права на надання правової допомоги в даній справі, суд вважає необхідним відмовити в цій частині позовних вимог.         

    Згідно п. 18 ч. 1 ст. 4 Декрету КМУ «Про державне мито»за № 7-93 від 21.01.1993 року позивач звільнений від сплати судового збору.

        Керуючись ст. ст. 11, 17, 71, 158-163, 167, 186 Кодексу адміністративного Судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

        Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва, Управління праці та соціального захисту населення Дніпровського  району у м. Києві, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних  виплат про визнання діянь протиправними та зобов’язання вчинити дії  –задовольнити частково.

        Визнати дії Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва по відмові у призначенні, здійсненні перерахунку та виплати пенсії  ОСОБА_1 як інваліду ІІІ групи з числа учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС з 25.08.2010 року протиправними.

         Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва  здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1, починаючи  з 25.08.2010 року державної пенсії в розмірі не нижче 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію, в розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком,  відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи",  взявши за основу розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений  ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»,  який встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням проведених позивачеві виплат.

       Визнати діяння (дії та бездіяльність) Управління праці та соціального захисту населення Дніпровського району у м. Києві, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2010  рік - неправомірними.

        Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровського району у м. Києві здійснити перерахунок ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік відповідно до ст. 48 ЗУ «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»- в розмірі 4 мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати, враховуючи нараховані та виплачені позивачеві суми допомоги.

       Зобов’язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2010 рік на підставі здійсненого Управлінням праці та соціального захисту населення Дніпровського району у м. Києві перерахунку суми щорічної допомоги на оздоровлення, враховуючи проведені позивачеві за цей період виплати.

     В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 –відмовити.

      Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом 10-ти днів з дня складення постанови в повному обсязі.

       СУДДЯ: