Судове рішення #17754061

Справа № 2-108/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09. 2009

Ленінський районний суд м. Луганська у складі:

головуючого судді - Таранової О.П. при секретарі - Великоцькій А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3, про визнання права власності на частку жилого приміщення і за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_5, про усунення перешкод у здійсненні права користування майном та виселення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3, про визнання права власності на частку жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1, обґрунтовуючи позовні вимоги ‘, послалась на рішення апеляційного суду Луганської області від 17.07.2007, яким рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 27.02.2007 змінено, у частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу 35/100 частин жилого, будинку скасовано і у цій частині ухвалено нове рішення, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу 35/100 частин жилого АДРЕСА_1, укладений 21.06.2005 між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, зобов’язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_7 14 960 грн., а ОСОБА_6 повернути ОСОБА_2 35/100 частин жилого АДРЕСА_1, в іншій частині рішення залишено без змін.

Позивач ОСОБА_8 просить суд припинити право власності ОСОБА_9 на 35/100 частини житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позовної заяви від 03.10.2007.

У подальшому позивач ОСОБА_1 подала до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3, уточнену позовну заяву про визнання права власності на частку жилого приміщення, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що сумісне проживання її з дитиною у спірному домовладінні є неможливим, оскіотки міжз нею та відповідачем склалися дуже складні стосунки, а тому вона просить припинити право власності відповідача на його частку домовладіння і визнати за нею право власності на 70/100 частини будинку, розташованого за вищезазначеною адресою.

Позивач ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_5, про усунення перешкод у здійсненні права користування майном та виселення, у подальшому подала позовну заяву (уточнену), на обґрунтування позову зазначила, що їй разом із ОСОБА_6 належить 35/100 часток житлового АДРЕСА_1, але відповідач ОСОБА_3 без правових підстав займає приміщення у житловій прибудові літер А1-1, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 без правових підстав використовують для зберігання своїх побутових речей погріб та сарай, чим створені перешкоди у здійсненні права користування зазначеним майном, просить суд зобов’язати ОСОБА_3 виселитися із приміщення у житловій прибудові літер А1-1 до житлового АДРЕСА_1, зобов’язати ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звільнити погріб та сарай від належних ним побутових речей.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 позов не визнали, вважають, що мають підстави для користування майном позивача ОСОБА_4

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги, просить їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_6 позов не визнав, вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1, позов ОСОБА_4 вважає обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3 позов ОСОБА_1 вважає обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, позовні вимоги ОСОБА_4 як відповідач за її позовом не визнала, просить у позові відмовити.

Представник позивача ОСОБА_4 ОСОБА_10 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, вважає їх необгрунтованими із підстав, викладених у письмовому запереченні на позов, підтримала позовні вимоги ОСОБА_4, просить їх задовольнити.

Заслухавши пояснення сторін, представника сторони, третьої особи, дослідивши надані докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 365 Цивільного кодексу України регулюється припинення права на частку у спільній частковій власності за вимогою інших співвласників на умовах, визначених у даній статті.

Припинення права спільної часткової власності на житловий АДРЕСА_1 встановлено рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 27.02.2007 у справі № 2-1206\2007, ухвалою Колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 14.05.2008, якою рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 27.02.2007 залишено без змін, і у якій зазначено, що після прийняття районним судом рішень про виділ сторонам у користування в рахунок їхніх частин конкретних приміщень у вигляді відокремлених квартир право спільної часткової власності на будинок сторін припинилося на підставі ст. 367 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За вказаних обставин позивач ОСОБА_1 не є співвласником житлового АДРЕСА_1, не має права вимагати у судовому порядку припинення права власності на частку вказаного житлового будинку і визнання за нею права власності на частку житлового будинку, у зв’язку із чим позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Судом встановлено, що 35/100 часток житлового АДРЕСА_1 були придбані ОСОБА_6 у ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу 35/100 часток житлового будинку від 21.06.2005, у період шлюбу із позивачем ОСОБА_4, зареєстрованого 04.08.2001, що підтверджується свідоцтвом про одруження НОМЕР_1, виданим Міським відділом реєстрації актів громадянського стану Луганського обласного управління юстиції.

На підставі ст. 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 15.05.2003 були частково задоволені вимоги ОСОБА_6 та повністю задоволений зустрічний позов ОСОБА_1 про затвердження ідеальних часток, та визнано право власності за ОСОБА_1/, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 із конкретним визначенням приміщень, які входять у належні ним частки, а також господарських споруд, певних частин інших споруд, за ОСОБА_2 було визнано право власності на 35/100 часток, у які входять приміщення 2-4 площею 8, 9 м. кв., приміщення 2-5 площею 19, 1 м. кв, сарай, погріб, уборна, відповідні частини ворот, огорожі, замощення, колонки.

У п. 1.4 договору купівлі-продажу 35/100 часток житлового будинку від 21.06.2005 ОСОБА_2 у відповідності до положень ст. 659 Цивільного кодексу України було засвідчено, що прав на вказані частки житлового будинку у третіх осіб немає.

Поясненнями ОСОБА_6, поясненнями ОСОБА_1 та ОСОБА_3, наданими у судовому засіданні, підтверджено, що відповідач ОСОБА_3 займає приміщення у житловій прибудові літер А1-1 за домовленістю із колишнім власником її батьком ОСОБА_2, на вхідні двері у вказане приміщення ОСОБА_3 навісила свій замок, у ньому знаходяться її речі, після чого свій замок навісив також і ОСОБА_5, факт використання гаражу і сараю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 для зберігання побутових речей ними не спростований і визнаний.

На підставі ч. 1 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказуванню не підлягають.

На підставі ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

На підставі статей 317 та 319 Цивільного кодексу України власнику належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном на свій розсуд. Згідно ст. 321 вказаного Кодексу ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 150 Житлового кодексу України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Таким чином, права членів сім’ї власника є похідними від прав власника на житловий будинок (частину будинку), квартири.

Статтею 155 Житлового кодексу України встановлені гарантії прав громадян, які мають у приватній власності житловий будинок, і встановлено, що жилі будинки (квартири), що є в приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством.

Оскільки права членів сім’ї колишнього власника є похідними від прав власника, то з припиненням у власника права власності на жиле приміщення члени його сім’ї також втрачають право користування цим приміщенням.

Зазначена правова позиція викладена у ухвалі Колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.09.2008, ухвалі Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 06.11.2002, та у ухвалі Верховного Суду України від 12.07.2006, яка враховується судом при розгляді позовної заяви ОСОБА_4

Оскільки ОСОБА_2 було здійснено відчуження належної йому частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу 35/100 частин жилого будинку, укладеного із ОСОБА_6, відповідач ОСОБА_3 втратила право користування приміщенням, не має правових підстав займати приміщення у житловій прибудові і підлягає виселенню.

На підставі встановлених судом фактичних обставин справи суд вважає, що у позові ОСОБА_1 необхідно відмовити, а позов ОСОБА_4 підлягає задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 317, 319, 321, 365, 387, 391 Цивільного кодексу України, ст.ст. 150, 155 Житлового кодексу України, ст.ст. 10, 15, 57, 60, 61, 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за необґрунтованістю.

Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити у повному обсязі. Зобов’язати ОСОБА_3 виселитися із приміщення 2-4 площею 8, 9 м. кв., приміщення 2-5 площею 19, 1 м. кв. у житловій прибудові літер А1- 1 до житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов’язати ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_4 перешкоди у здійсненні права користування погрібом літер Г та сараєм літер Е, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та зобов’язати їх звільнити погріб літер Г та сарай літер Е від належних ОСОБА_3 та ОСОБА_1 побутових речей.

Стягнути на користь позивача ОСОБА_4 з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 порівну судовий збір у загальній сумі 1.7 гривень по 8 гривень 50 копійок з кожного, витрати по оплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у загальній сумі 7 гривень 50 копійок по 3 гривні 75 копійок з кожного.

На рішення може бути подана заява про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення та подана апеляційна скарга протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений ст. 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація