УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Гриціва М.І.,
суддів
за участю прокурора Коротких О.А. та Таран Т.С.,
Саленка І.В.,
розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 30 серпня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_5 на судові рішення щодо неї,
в с т а н о в и л а :
вироком Новоазовського районного суду Донецької області від 30 грудня 2009 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Донецької області від 2 червня 2010 року,
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку та мешканку села Холодне Новоазовського району Донецької області, громадянку України, таку, що не має судимості,
звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 367 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв’язку із закінченням строків давності.
Як установив суд, злочин вчинено за таких обставин.
ОСОБА_5 обіймала посаду старшого, а з 2004 року – головного державного податкового ревізора-інспектора відділення дослідчих перевірок територіального відділу податкової міліції Новоазовської міжрайонної державної податкової інспекції (далі – ревізор-інспектор Новоазовської МДПІ), відповідно до якої була наділена владними повноваженнями, що визначені законодавчими актами, які регулюють податкові правовідносини. У проміжку часу з 10 червня по 12 липня 2003 року ОСОБА_5 проводила перевірку дотримання вимог податкового і валютного законодавства риболовецьким колективним господарством «Прибій» Новоазовського району Донецької області (далі – РКГ «Прибій»), під час якої допустила службову недбалість. Володіючи інформацією про те, що РКГ «Прибій» уклало договори із ПП «Агропромпостач», ПКТФ «Полігор», ПП «Глобус» та ПП «Дельта», стосовно яких були дані про визнання установчих документів, свідоцтв платника податків недійсними, і на підставі яких РКГ «Прибій» як сільськогосподарський виробник – платник податку на додану вартість із операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва сформував податковий кредит, ОСОБА_5 усупереч статтям 2, 3, 10, 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», статтям 7.2.3., 7.2.4 Закону України «Про податок на додатну вартість» та іншим законодавчим і нормативним актам, що зазначені у вироку, не вказала ці порушення в акті перевірки й у безспірному порядку не стягнула в дохід держави несплачений податок на додану вартість на загальну суму 13 978 гривень 23 копійки, чим спричинила тяжкі наслідки.
Упродовж березня-червня 2004 року ОСОБА_5 оформила посвідчення на проведення позапланових перевірок РКГ «Прибій» та, встановивши порушення податкового законодавства під час реалізації договірних зобов’язань із ПП «Агропромпостач», ПКТФ «Полігор», ПП «Глобус» і ПП «Дельта», склала довідки про те, що визнані в установленому порядку недійсними установчі та інші документи ПП «Агропромпостач» та решти названих вище суб’єктів господарювання не можуть слугувати підставами для прийняття рішення про донарахування податкових зобов’язань та стягнення штрафних санкцій відповідно до пункту 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками – платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 р. № 271.
У касаційній скарзі засуджена просить скасувати судові рішення, а справу закрити. Своє прохання мотивує тим, що суд в основу вироку поклав показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які вони давали під час досудового слідства, і не взяв до уваги протилежних за змістом показань тих же свідків, які вони дали в судовому засіданні. Переконує, що судові інстанції критично не поставився до даних висновків судово-бухгалтерської експертизи, які є неповними, необґрунтованими та суперечливими. Зазначає, що проведення розрахунку несплачених податків, які у безспірному порядку підлягали стягненню до державного бюджету, провадилося на підставі нормативних актів, які на момент проведення перевірки не набрали законної сили. Посилаючись на те, що РКГ «Прибій» належить до суб’єктів господарювання, які не є платниками податку на додану вартість, обґрунтовує відсутність підстав для притягнення службових осіб підприємства до відповідальності за порушення податкового законодавства.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора Саленка І.В., який просив скасувати судові рішення і направити справу на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів уважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи, захисник ОСОБА_10 в інтересах засудженої ОСОБА_5 подав апеляцію, в якій просив скасувати вирок і закрити справу на підставі пункту 2 ч. 1 ст. 6 КПК України у зв’язку з відсутністю складу злочину. З точки зору захисника, у кримінальній справі немає доказів винуватості ОСОБА_5 у злочинному недбалому виконанні покладених на неї службових обов’язків ревізора-інспектора Новоазовської МДПІ під час проведення перевірки дотримання податкового законодавства РКГ «Прибій» у відповідний проміжок часу. На підтвердження слушності доводів апеляції захисник послався на свій аналіз доказів, який, на його переконання, доводить хибність висновків суду, а звідси – винесення щодо ОСОБА_5 незаконного і необґрунтованого вироку.
Зокрема, захисник проаналізував законодавчі, підзаконні та відомчі нормативно-правові акти та роз’яснення, що стосуються обставин справи (предмету дослідження), визначив дію кожного з них у часі, зіставив їх зі службовими повноваженнями ОСОБА_5 і з наведенням мотивів вказав, що одні з цих актів не містять приписів, порушення яких поставлені в провину ОСОБА_5 (статті 7.2.3. і 7.2.4 Закону України «Про податок на додану вартість»), інші не стосуються функцій посади, яку обіймала ОСОБА_5 (статті 2, 3, 10, 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та пункти 1, 25, 25.2, 25.2.1., 25.2.2 Положення про реєстрацію платників податків на додану вартість), а щодо інших ОСОБА_5 діяла у відповідності до їх приписів (розділ 5 наказу Державної податкової адміністрації України № 263 від 4 червня 2002 року).
Також захисник простежив характер господарських і податкових відносин, які склалися між РКГ «Прибій» та його контрагентами у ревізований період, визначив його особливий (спеціальний) статус як платника податку на додатну вартість на той час, відзначив відсутність будь-яких даних, які би вказували на «фіктивність» суб’єктів господарських відносин, зазначених у вироку, проаналізував законодавство, яке було чинним на момент здійснення РКГ «Прибій» господарської діяльності в ревізований період, і які заходи впливу посадові особи податкових органів управі були застосувати у разі виявлення порушень податкового законодавства. Зокрема, закцентував увагу на тому, що ОСОБА_5 у складеному нею акті перевірки зважила на особливості статусу РКГ «Прибій» та пов’язані із цим особливості порядку ведення податкової звітності, тоді як суд ці особливості не врахував.
Окремо захисник дослідив послідовність та характер дій ОСОБА_5; зазначив, що її дії не виходили за рамки наданих їй повноважень, узгоджувалися, схвалювалися і фактично легітимізувалися діями вищестоящих керівників, зокрема тоді, коли ці керівники за наслідками складеного нею акту призначали додаткові перевірки, давали доручення працівникам інших підрозділів тощо. Звернув увагу на те, що ОСОБА_5 не була посадовою особою, яка очолювала перевірку, та, згідно з п. 5 наказу № 263 ДПА України від 4 червня 2002 року, не мала готувати податкове повідомлення-рішення про зобов'язання платника податку сплатити донарахований податок. На думку захисника, ОСОБА_5 діяла на законних підставах, а саме на підставі посвідчень на право проведення позапланових перевірок, санкціонованих начальником Новоазовської МДПІ виключно стосовно відносин РКГ «Прибій» із ПП «Агропромпостач», ПКТФ «Полігор», ПП «Глобус» та ПП «Дельта».
В апеляції були зазначені часові межі перевірки господарської діяльності РКГ «Прибій» і час перевірки цього господарства Новоазовською міжрайонною державною податковою інспекцією. Із прив’язкою до цих меж і з посиланням на конкретні дні, дати, на службові та/або інші написи, резолюції, вказівки, листи тощо захисник доводив, що ОСОБА_5 на момент перевірки не мала у своєму розпорядженні інформації, що стосувалася предмету перевірки, за якої можна було би стверджувати, що вона, володіючи тією інформацією, через службове недбальство проігнорувала нею і допустила настання наслідків, які їй поставлені в провину.
Також адвокат зазначав, що у справі немає даних нецільового використання РКГ «Прибій» акумульованих сум податку на додану вартість. Посилаючись на матеріали справи, захисник доводив, що суд неправильно визначив розмір матеріальної шкоди в сумі 13 978 гривень 23 копійки, оскільки при належній оцінці документів, що були в розпорядженні органів досудового слідства, ця сума мала б становити 3 015 гривень 51 копійку. Також покликався на податкові накладні продавців, які на момент проведення господарських операцій знаходилися в Єдиному державному реєстрі платників податку на додану вартість, що давало право РКГ «Прибій» відносити до складу податкового кредиту податкові зобов'язання на вказані у вироку суми.
З урахуванням того, що податковий орган не приймав рішень із донарахування сум податкових зобов'язань РКГ «Прибій» за актом перевірки від 15 липня 2003 року, що таке рішення було прийняте за порушення, допущені у вересні 2003 року на підставі акту перевірки від 22 травня 2006 року, захисник переконував, що інтересам держави діями ОСОБА_5 фактично не було заподіяно істотної шкоди.
Не погоджуючись із даними висновків судово-бухгалтерської експертизи, наводив перелік порушень, які стосувалися порядку її призначення та дослідження наданих документів, що в підсумку викликає сумніви в правильності та обґрунтованості тієї експертизи.
Відповідно до ч. 2 ст. 377 КПК України, апеляційний суд у разі залишення апеляції без задоволення у своїй ухвалі має зазначити підстави, через які апеляцію визнав необґрунтованою. При цьому незгода з апеляцією, як і рішення про залишення оскарженого вироку (постанови) без зміни, має ґрунтуватися на докладних мотивах. Недотримання цих вимог є істотним порушенням кримінально-процесуального закону, що тягне за собою скасування ухвали апеляційного суду.
У даній справі апеляційний суд, як видно зі змісту ухвали, констатував, що доводи апеляції не відповідають фактичним обставинам справи, і на їх спростування послався на наведені у вироку докази (фактично продублював їх). Водночас суд поверхово підійшов до перевірки доводів сторони захисту і не приділив необхідної уваги аргументам апеляції, яка, як видно з її змісту, супроводжувалася значним за обсягом та детальним за суттю аналізом зібраних у справі доказів. Не погоджуючись із ними, суд не продумав ці аргументи, не розглянув докази спростування, не зазначив, які з них і яким чином доводять неспроможність апеляції.
За таких обставин ухвала апеляційного суду не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд, під час якого з урахуванням наведеного, в порядку, визначеному кримінально-процесуальним законом, слід прийняти законне й обґрунтоване рішення.
Під час нового розгляду належить також дати правову оцінку рішенню суду першої інстанції в частині, де він шляхом постановлення вироку звільнив ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, незважаючи на те, що закон не передбачає процедури звільнення особи від кримінальної відповідальності за обвинувальним вироком суду.
Керуючись статтями 394 – 396 КПК України, пунктом 2 розділу XIII Закону України від 7 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів
у х в а л и л а :
касаційну скаргу засудженої ОСОБА_5 задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Донецької області від 2 червня 2010 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд до того ж суду.
С у д д і:
Гриців М.І. Коротких О.А. Таран Т.С.