УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів Коротких О.А. та Таран Т.С.,

за участю прокурора Саленка І.В.,

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 30 серпня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора міста Києва на судові рішення щодо ОСОБА_5,

установила:

вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 25 травня 2009 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду міста Києва від 16 червня 2010 року,

ОСОБА_5 ,   ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку міста Новоросійська Краснодарського краю (Російська Федерація), мешканку міста Миронівки Київської області, громадянку України, таку, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 149 КК України до позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням обов’язків, передбачених ст. 76 КК України, не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти цю інспекцію про зміну місця проживання, періодично з’являтися туди для реєстрації.

ОСОБА_5 визнано винною у тому, що вона упродовж серпня – вересня 2008 року з використанням уразливого стану особи, викликаного важкими матеріальними й особистими обставинами, з обіцянками хороших умов роботи та високої платні завербувала і перемістила до міста Санкт-Петербурга Російської Федерації ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 з метою сексуальної експлуатації.

У касаційній скарзі прокурор ставить питання про те, щоб скасувати судові рішення і направити справу на новий судовий розгляд у зв’язку з призначенням невиправдано м’якого покарання. Зазначає, що суд не врахував ступінь тяжкості скоєного злочину, який законом віднесено до особливо тяжких, характер діяння, кількість епізодів злочинної поведінки, суб’єктивне ставлення засудженої до своїх дій, дані про особу.

Фактичні обставини справи, доведеність винності ОСОБА_5 у злочині та кримінально-правову оцінку цього діяння за ч. 2 ст. 149 КК України ніхто з учасників процесу не оспорює, у тому числі прокурор у своїй касаційній скарзі.

Заслухавши доповідача, прокурора Саленка І.В., який просив задовольнити касаційну скаргу з наведених у ній підстав, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів уважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що пом’якшують і/або обтяжують покарання.

У даній справі, як видно з її матеріалів, не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_5 призначене з порушенням загальних засад призначення покарання.

Зокрема, суд першої інстанції врахував дані, що передували злочину, з яких убачається, що ініціатива скоїти злочин виходила не тільки з волі ОСОБА_5, зважив на характер її протиправних дій. У справі немає даних, які би свідчили про її особливу активність, наполегливість у настанні злочинного результату.

В оцінці даних про особу суд узяв до уваги те, що у минулому ОСОБА_5 не вчиняла будь-яких правопорушень, позитивно характеризується за місцем проживання, роботи та навчання.

Обставинами, що пом’якшують покарання, суд визнав щире каяття, стан здоров'я підсудної, поблажливе ставлення потерпілих, які не наполягали на призначенні суворого покарання. При цьому слушно звернув увагу на відсутність обставин протилежного змісту.

Із урахуванням наведеного суд призначив ОСОБА_5 покарання, не пов’язане з ізоляцією від суспільства, але в умовах здійснення контролю за її поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на строк, який є достатнім для того, щоб вона довела своє виправлення. Це рішення у вироку належним чином мотивоване, не викликає сумнівів у його відповідності скоєному діянню, не сприймається явно несправедливим чи недостатнім для досягнення мети покарання.

У зв’язку із цим твердження прокурора про призначення невиправдано м’якого покарання є необґрунтованими.

У контексті наведених обставин не можна визнати переконливими й виправданими, а звідси – достатніми, доводи касаційної скарги про скасування ухвали апеляційного суду із зазначених у скарзі підстав.

Керуючись статтями 394 – 396 КПК України, пунктом 2 розділу XIII Закону України від 7 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів

у х в а л и л а :

вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 25 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 16 червня 2010 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва – без задоволення.

С у д д і:

Гриців М.І.                 Коротких О.А.                 Таран Т.С.