Справа № 211/6355/24

Провадження № 2/211/2770/24

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18 грудня 2024 року

Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі

головуючого судді Костенко Є.К.,

за участю секретаря судового засідання Гоєнко Т.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом   ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частки заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним вище позовом, в якому просить стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на свою користь 8220,75 грн. недоплаченої частки заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) за період 2017-2021 роки (включно). В обґрунтування позову посилається на те, що він працює електромонтером в СП «Криворізька дистанція електропостачання» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця». У 2017-2021 роках йому надавалась щорічна тарифна відпустка та він користувався правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка оплачувалась відповідачем не в повному обсязі. За невідомих йому обставин, не була надана матеріальна допомога в повному обсязі, лише у розмірі: 2017 рік – 1613,00 грн., 2018 рік – 2370,00 грн., 2019 рік – 2606,00 грн., 2020 рік – 2746,25 грн., 2021 рік – 4540,00 грн. А мала бути у розмірі: 2017 рік – 3200,00 грн., недоплачено 1587,00 грн., 2018 рік – 3723,00 грн., недоплачено 1353,00 грн., 2019 рік – 4173,00 грн., недоплачена 1567,00 грн., 2020 рік – 5000,00 грн., недоплачено 2253,75 грн., 2021 рік – 6000,00 грн., недоплачено 1460,00 грн. Відповідач проігнорував пункти 1.4., 3.1.16. Колективного договору Державного підприємства «Придніпровська залізниця» на 2007-2015 роки, не надав матеріальну допомогу на оздоровлення в повному розмірі, яка має складати розмір мінімальної заробітної плати по Україні, на момент виплати допомоги. У зв`язку з чим, вона змушена звернутись до суду за захистом своїх трудових прав.

Ухвалою суду від 16.10.2024 року відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, не визнаючи їх, посилався на те, що після внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. Зокрема, у пункті 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 зазначено: «Установити, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Закон не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести норми у відповідність з цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб». Тому представник відповідача вважав, що вимога про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі не менше мінімальної заробітної плати, не відповідає вимогам п. 3, 5 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774 від 06.12.2016. Посилаючись на положення ст. 233 КЗпП України, в редакції Закону України № 2352-ІХ від 01.07.2022, що набрав чинності 19.07.2022, представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог за період з 2020 по 2022 роки, вказуючи на пропуск позивачем строку позовної давності. Крім того, зазначає, що відповідно до п.п. 1.1.4 Витягу з протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укразалізниця» від 14.03.2022 на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022, керівникам регіональних філій, філій, структурних (виробничих) підрозділів, апарату управління АТ «Укрзалізниця» було вказано на необхідність забезпечити реалізацію наступних заходів: призупинити інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Тобто, просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та застосувати строки позовної давності.

Згідно зі ст. 279 ЦПК України суд проводить розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

За приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , працює електромонтером в СП «Криворізька дистанція електропостачання» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», згідно посвідчення № НОМЕР_1 , виданого 08.02.2018 року (а.с. 8).

Даний факт не оспорюється відповідачем.

За 2017-2021 роки йому надавалась щорічна тарифна відпустка та він користувався правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка оплачувалась відповідачем не у повному обсязі.

Згідно з довідкою №23 від 17.09.2024 про нараховані та виплачені суми матеріальної допомоги на оздоровлення за період роботи з 01.01.2017 по 14.03.2022 рік працівнику СП «Криворізька дистанція електропостачання» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», ОСОБА_1 нараховано матеріальну допомогу в лютому 2017 року в розмірі 1613,00 грн., в червні 2018 року в розмірі 2370,00 грн., в липні 2019 року в розмірі 2606,00 грн., в жовтні 2020 року в розмірі 2746,25 грн., в липні 2021 року в розмірі 4540,00 грн. (а.с. 9)

Згідно зі ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Пунктом 3.1.16. Колективного договору Державного підприємства «Придніпровська залізниця» на 2007-2015 роки (з внесеними змінами та доповненнями) (надалі – Колективний договір), встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, за письмовою заявою працівника в розмірі 40% відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги (а.с. 10-15).

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2017 року був встановлений на рівні 1600,00 грн., з 01 травня 2017 року - 1684,00 грн., з 01 грудня 2017 року - 1762,00 грн., відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2017 року була встановлена на рівні 3200,00 грн.

Згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2018 року був встановлений на рівні 1762,00 грн., з 01 липня 2018 року - 1841,00 грн., з 01 грудня 2018 року – 1921,00 грн., відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2018 року була встановлена на рівні 3723,00 грн.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2019 року був встановлений на рівні 1921,00 грн., з 01 липня 2019 року - 2007,00 грн., з 01 грудня 2019 року - 2102,00 грн., відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2019 року була встановлена на рівні 4173,00 грн.

Згідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2020 року був встановлений на рівні 2102,00 грн., з 01 липня 2020 року - 2197,00 грн., з 01 грудня 2020 року - 2270,00 грн., відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4723,00 грн., з 01 вересня 2020 року - 5000,00 грн.

Відповідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2021 року був встановлений на рівні 2270,00 грн., з 01 липня 2021 року - 2379,00 грн., з 01 грудня 2021 року 2481 грн., відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року була встановлена на рівні 6000,00 грн., з 01 грудня 2021 року 6500,00 грн.

Разом із цим, як було встановлено раніше, ОСОБА_1 виплачено матеріальну допомогу в меншому розмірі за період роботи з 01.01.2017 по 14.03.2022, що підтверджено довідкою №23 від 17.09.2024 про нараховані та виплачені суми матеріальної допомоги на оздоровлення.

Надаючи оцінку доводам відповідача щодо застосування до спірних правовідносин спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017, згідно з якою з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, використовується величина «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», суд дійшов таких висновків.

Згідно з п. 1.4. Колективного договору, необхідні зміни і доповнення до колективного договору можуть вноситися за взаємною домовленістю сторін, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові та соціально-економічні інтереси працівників, які встановлені чинним законодавством та колективним договором, і затверджуються на спільному засіданні керівництва дирекції і президії Теркому, а всі інші - на конференції трудового колективу.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», тобто на момент прийняття спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200,00 грн.

Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.

Крім того, судом не приймаються доводи відповідача про те, що пунктом 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Проаналізувавши у сукупності положення ст.ст. 22, 58 Конституції України, ст. 9 КЗпП України, суд дійшов висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотньої сили.

Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив її право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.

Суд також вважає, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06.12.2016 року не створює юридичних наслідків та перешкод для застосування п.3.1.16 Колективного договору в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається виключно Колективним договором.

Крім того, суд не враховує заперечення відповідача щодо можливості введення тимчасових обмежень конституційних прав громадян, у тому числі у галузі трудових відносин, у зв`язку із введенням воєнного стану.

Так, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» був прийнятий ВРУ 15 березня 2022 року та набув чинності 24 березня 2022 року.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку із військовою агресією рф на території України введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду цієї справи.

Разом із цим, позивачу відпустки було надано до введення в Україні воєнного стану, а саме: у 2017 – 2021 роках.

Таким чином, обмеження, введені у зв`язку з оголошення воєнного стану в Україні з 24.02.2022, не можуть розповсюджуватися на правовідносини, які виникли раніше.

Ураховуючи викладене, суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача, викладені у відзиві, вважаючи їх не обґрунтованими.

Таким чином, прийняття 31.03.2017 спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися на конференції трудового колективу, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200,00 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, така різниця між вказаними величинами має місце і в наступних роках, тому суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.16. Колективного договору.

Враховуючи зазначене, суд бере до уваги положення п. 3.1.16 Колективного договору, якими визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні саме на момент виплати допомоги, враховує, що виплата матеріальної допомоги позивачу відбувалася у 2017-2021 роках, та вважає за необхідне при визначенні розміру недоплаченої частини вказаної допомоги виходити з розміру мінімальної заробітної плати по Україні встановленої за 2017-2021 роки, тому суд приходить висновку, що позовні вимоги в частині виплати недоотриманої матеріальної допомоги на оздоровлення у 2017 та 2021 році підлягають задоволенню.

Тому, відповідно з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача підлягає стягненню недоплачена матеріальна допомога в розмірі 8220,75 грн., що складається з: 1587,00 грн. за 2017 рік (3200,00 грн. – 1613,00 грн.); 1353,00 грн. за 2018 рік (3723,00 грн. – 2370,00 грн.); 1567,00 грн. за 2019 рік (4173,00 грн. – 2606,00 грн.); 2253,75 грн. за 2020 рік (5000,00 грн. – 2746,25 грн.); 1460,00 грн. за 2021 рік (6000,00 грн. – 4540,00 грн.).

Щодо вимоги представника відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення належних виплат, суд вважає, що вона також не підлягає врахуванню.

Так, Закон України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» набрав чинності з 19.07.2022.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд доходить висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Отже, до 19.07.2022 ч. 1 ст. 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, було встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом із цим, ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції, чинній до 19.07.2022, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, до 19.07.2022 право на звернення до суду з позовом щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати не обмежувалось будь-яким строком.

Аналогічний висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023.

Крім того, згідно з п.1 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) строки, що тривав протягом всього спірного періоду, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин.

За таких обставин суд дійшов висновку, що за для додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, враховуючи, що спірні правові відносини виникли до 19.07.2022, позивач не може бути обмежений будь-яким строком, а тому суд вважає, що відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності до вимог позивача.

Враховуючи вищезазначене, оцінивши доводи позивача та відповідача, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню, а саме: на користь позивача повинна бути стягнута недоплачена матеріальна допомога в розмірі 8220,75 грн за 2017 - 2021 роки.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави, так як позивач при поданні позову до суду звільнений від сплати судового збору, підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 10, 13, 18 КЗпП України», Законом України «Про колективні договори і угоди», ст. ст. 12, 13, 81, 141, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частки заробітної плати – задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2017-2021 роки у сумі 8220 (вісім тисяч двісті двадцять) гривень 75 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь держави судовий збір у сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 18.12.2024.

Суддя: Є. К. Костенко