ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
15.02.2008 р. № 9/283
16:13
За позовомПовного товариства «Ломбард-Скарбниця»
ДоМукачівської об’єднаної податкової інспекції Закарпатської області
про скасування рішення
Суддя: Кротюк О.В.
Секретар судового засідання: Гончаренко С.В.
Представники:
Від позивачаМинайлюк С.В. (довіреність б/н від 15.11.2007 р.)
Від відповідача:Не прибув
Обставини справи:
Повне Товариство «Ломбард - Скарбниця»звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Мукачівської об’єднаної податкової інспекції Закарпатської області про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 3275/22-00/25277731/24461 від 22.10.2007 р. на суму 5 040,00 грн. та № 3275/22-00/25277731/24462 від 22.10.2007 р. на суму 3 600,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач дійшов помилкового висновку про порушення ним п. 1, 2 ст. 3-1 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»від 23.03.1996 р. № 98/96-ВР (далі за текстом Закон № 98/96-ВР), оскільки, позивач є фінансовою установою, послуги, які надаються ломбардами не підлягають патентуванню.
Відповідач позов не визнав та надав заперечення на позовну заяву, якими зазначено, що оскаржувані рішення прийняті за результатами перевірки, в межах повноважень, та в порядку встановленому законом, за порушення позивачем ст. 3-1 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»від 23.03.1996 р. № 98/96-ВР (далі за текстом Закон № 98/96-ВР).
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
ВСТАНОВИВ:
У відповідності до положень статті 3-1 Закону України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” (“98/96-ВР від 23.03.1996р.; далі –Закон про патентування) патентуванню підлягає діяльність з надання побутових послуг, яка здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами як в окремих приміщеннях, будівлях, їх частинах, так і за їх межами. Перелік послуг, які відносяться до побутових, визначається Кабінетом Міністрів України і не може змінюватися протягом бюджетного року.
Постановою КМ України від 27 квітня 1998 р. N 576 затверджено Перелік послуг, що належать до побутових і підлягають патентуванню (далі –Перелік послуг). Серед зазначеного переліку містяться послуги ломбардів. Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 року N 659 у відповідності до яких вилучено послуги ломбардів.
Закон України “Про систему оподаткування” (№1251-XII від 25.06.1991р.) визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.
У відповідності до положень статті 1 розділу І загальних положень Закону України “Про систему оподаткування”:
· встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування;
· ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), (за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію), і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування;
· податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, сплаті не підлягають;
· будь-які податки і збори (обов'язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Всі інші закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеним у цьому Законі.
Підпунктом 18 частини 1 статті 18 Закону України “Про систему оподаткування” до переліку загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) віднесено плату за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.
Таким чином, плата за торговий патент відноситься до обов’язкових платежів до бюджетів, правовий режим якої регулюється у відповідності до змісту положень та вимог статті 1 розділу І загальних положень Закону України “Про систему оподаткування” та виключно законами про оподаткування.
Таким чином, суд вважає, що питання плати за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності є податковим питанням, яке підпадає під режим Закону України “Про систему оподаткування” і регулюється виключно цим законом або відповідними законами України про оподаткування. Крім того, у відповідності до положень статті 1 розділу І загальних положень Закону України “Про систему оподаткування” всі інші закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеним у цьому Законі. По суті виходячи з системного аналізу податкових законів України і положень Закону України “Про систему оподаткування” суд вважає, що останнім встановлено принцип у відповідності до якого податкові питання регулюються лише податковими законами України, інші закони в цій частині (сфері податків і зборів, податкових відносин) не можуть бути застосовані.
Додатковим фактором узгодженості з вищезазначеними вимогами положень Закону України “Про систему оподаткування” є положення частини четвертої статті один Закону про патентування, у відповідності до якої не допускається визначення видів підприємницької діяльності, що підлягають патентуванню, порядку та суб'єктів патентування в інших нормативно-правових актах, а також рішеннями органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Тобто питання плати за торговий патент може бути врегульовано виключно податковим законом, шляхом внесенням змін в діючий Закон про патентування.
Повноваження КМ України у відповідності до статті 3-1 Закону про патентування реалізується в силу податкового закону. Відповідний перелік може бути відкоректований в силу Закону про патентування виключно рішенням КМ України або законом про оподаткування. Інші закони, які не мають статусу податкового (тобто такого який не регулює питання податків і зборів, обов’язкових платежів) будь-яким чином вплинути на це питання або здійснити його регулювання не можуть.
Як випливає з преамбули Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” (№2664-III від 12.07.2001р.; далі – Закон про фінпослуги), останній встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.
Таким чином, по-перше: Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” не є податковим законом в розумінні Закону України “Про систему оподаткування” і, з огляду на це, не може встановлювати, змінювати, регулювати податкові відносини; по-друге, шоста частина розділу 8 Прикінцевих положень з огляду на вищезазначене, а також предмету та сфери дії Закону про фінпослуги, стосується виключно питань, не врегульованих цим Законом саме у фінансовій сфері (сфері фінансових послуг), тобто до податкових відносин будь-якого відношення не має
Таким чином, з огляду на положення Закону України “Про систему оподаткування”, різні сфери та предмети регулювання Законів про патентування та Закону про фінпослуги, застосування останнього в податкових відносинах є неможливим, крім того, дія шостої частин розділу 8 Прикінцевих положень на відносини урегульовані Законом про патентування, враховуючи вищезазначене у сукупності, не може бути поширена.
Зміна статусу послуг ломбардів з побутових на фінансові не впливає на автоматичне вирішення, зміну питання плати за патенти ломбардами, адже останнє, у відповідності до Закону України “Про систему оподаткування” повинно і може бути вирішено виключно податковим законом. Набуття ломбардом статусу фінансової установи і надання ним фінансових послуг врегульовує лише питання фізичної діяльності суб’єкта господарювання у відповідній сфері. Відсутність статусу фінансової установи лише унеможливлює зайняття відповідною діяльністю, в тому числі з метою отримання прибутку. Але жодним чином, знову ж таки, не регулює та не впливає на податкові відносини між суб’єктом господарювання та Державою.
Разом з тим, додатковою обставиною, яка вказує на можливість регулювання цього питання виключно податковими законами є той факт, що з боку ломбарду його діяльність можна розглядати як фінансову, з боку споживача послуги ломбарду можуть сприйматися як побутова послуга. Адже, наприклад, у відповідності до наказу Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 19 лютого 2002 р. N 51 Про затвердження галузевого класифікатора "Класифікація послуг і продукції у сфері побутового обслуговування" (ГК 201-01-2001) до послуг у сфері побутового обслуговування за кодом 200 віднесено послуги ломбардів. Крім того, як випливає з положень зазначеної галузевої класифікації послуг і продукції (далі - ГКПП), останню розроблено на основі Державного класифікатора України ДК 009-96 "Класифікація видів економічної діяльності" з метою визначення видів послуг та продукції, які виробляються у сфері побутового обслуговування, та їх об'єднання за однорідними видами діяльності. ГКПП визначає поняття послуги і продукція у сфері побутового обслуговування - це побутові послуги, які пов'язані з веденням домашнього господарства, виконанням різноманітних ремонтних робіт, забезпеченням санітарно-гігієнічних та інших потреб населення, а також з виготовленням за індивідуальними замовленнями особистих речей та предметів господарського призначення. Галузева класифікація використовується органами виконавчої влади, суб'єктами підприємницької діяльності та заінтересованими організаціями. ГКПП призначено зокрема для вирішення таких питань:
· застосування єдиної класифікації послуг і продукції у сфері побутового обслуговування;
· отримання вірогідної інформації про стан побутового обслуговування населення та забезпечення координації збалансованого розвитку сфери побутових послуг;
· вивчення попиту населення на побутові послуги та виявлення резервів подальшого розвитку сфери побутового обслуговування;
· удосконалення обліку суб'єктів підприємницької діяльності сфери побутового обслуговування;
· удосконалення звітності та обробки даних про надання побутових послуг.
Таким чином, покликання позивача на підтвердження своїх позовних вимог, які засновані на зміні статусу побутових послуг фінансовим є такими, що не можуть бути прийняті судом до уваги як обґрунтовані.
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що послуги ломбардів починаючи з бюджетного 2007 року патентуванню не підлягають. Разом з тим, до 2007 року придбання такими суб’єктами відповідного патенту в силу податкового закону “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” є обов’язковим.
У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України (№254к/96-ВР від 28.06.1996р.) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, матеріали справи, пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволені адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.В. Кротюк