КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-2861/10/0270 Головуючий у 1-й інстанції: Курко О.П.
Суддя-доповідач: Дурицька О.М
У Х В А Л А
Іменем України
"17" серпня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого –судді: Дурицької О.М.,
суддів: Бистрик Г.М., Борисюк Л.П.,
при секретарі: Леонтовичі М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у місті Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2010 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у місті Вінниці про визнання неправомірними дій та зобов’язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ :
У липні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Вінниці, в якому просив визнати неправомірними дії відповідача щодо неповернення йому у повному обсязі надмірно сплаченого ним податку з доходів фізичних осіб в сумі 532,83 грн. та зобов’язати ДПІ у місті Вінниці подати до органу Державного казначейства висновок про повернення суми надмірно сплаченого податку з доходів фізичних осіб в розмірі 532,83 грн..
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у місті Вінниці щодо неповернення ОСОБА_2 надмірно сплаченого ним податку з доходів фізичних осіб в сумі 532,83 грн..
Зобов’язано Державну податкову інспекцію у місті Вінниці подати до органу Державного казначейства України висновок про повернення суми надмірно сплаченого податку в розмірі 532,83 грн..
Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з’ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв’язку з чим просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2010 року та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з’явилися.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні –не обов’язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції –скасуванню в частині задоволення позовних вимог, із частковим закриття провадження у справі, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач -ОСОБА_2 працює в Державному комітеті фінансового моніторингу України. За період роботи його з 01.01.2009р. по 31.12.2009р. він отримав сукупний дохід у вигляді заробітної плати в розмірі 56 123,95 грн., з якого працедавцем було утримано 3 553,50 грн. збору до Пенсійного фонду України та внесків до Фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Із оподаткованого доходу позивача, який згідно п. 3.5 ст. 3 Закону України «Про податок з доходу фізичних осіб»склав 52 570,45 грн., працедавцем було утримано податок з доходів фізичних осіб в розмірі 7 885,57 грн., що підтверджується довідкою Державного комітету фінансового моніторингу України № 539 від 13.01.10. (а.с. 12). Сума документально підтверджених витрат позивача, яка згідно п. 5.3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб" входить до складу податкового кредиту, становить 31 324,25 грн. (1 710 грн. - кошти, сплачені на користь закладу освіти, 1 294,75 грн. - сума витрат на сплату страхових внесків та 28 319,5 грн. - сплата процентів за іпотечним кредитом).
Для отримання податкового кредиту позивач 20.01.2010 р. подав до ДПІ у м. Вінниці декларацію про доходи, одержані ним за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р. та розрахунок податку з доходів фізичних осіб, що підлягає поверненню платнику податку або сплаті до бюджету, в тому числі у зв'язку з нарахуванням податкового кредиту.
Згідно із зазначеними документами, за даними платника податку сума загального річного доходу позивача, зменшеного на суму податкового кредиту в розмірі 31 324,25 грн. та на суму збору до Пенсійного фонду України, внесків до Фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування в розмірі 3 553,50 грн., становить 21 246,2 грн.. Сума податку з доходів фізичних осіб з цієї суми становить 3 186,93 грн. ( 21 246,2 х 15%). У зв’язку з цим, сума податку з доходів фізичних осіб, що підлягає поверненню позивачу, має становити 4 698,64 грн. ( 7 885,57 –3 186,93).
Згідно розрахунку, проведеного відповідачем, до повернення підлягала сума податку з доходів фізичних осіб в розмірі 4 165,61 грн. (а.с. 18-19), яка була перерахована на особистий рахунок позивача.
Позивач в свою чергу не погоджується з даною сумою та вказує на те, що відповідач застосовуючи нарахований протягом 2009 року дохід в сумі 56 123,95 грн., не врахував його зменшення на суму сплачених зборів до Пенсійного фонду та Фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування в розмірі 3 553,50 грн., у зв’язку з чим не повернув йому надмірно сплачений ним податок з доходів фізичних осіб в сумі 532,83 грн..
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.
Згідно із п. 1.16 ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 № 889-IV (далі по тексту –Закон № 889-IV), податковий кредит - це сума (вартість) витрат, понесені платником податку – резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного рок у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пп. 5.1.1 п. 5.1 та пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону, платник податку має право на податковий кредит за наслідками звітного податкового року. До складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця і (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.
Положенням пункту 5.3 Закону № 889-IV визначено перелік фактично понесених витрат, які платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року.
На виконання вимог статті 5 Закону № 889-IV та ст. 8 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", Державною податковою адміністрацією України було видано наказ № 442 від 22.09.2003 року, яким затверджено Інструкцію про порядок нарахування платником податку податкового кредиту щодо податку з доходи фізичних осіб.
Згідно ч. 9 ст. 10 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", зайво утримані суми податку повертаються платникові або зараховуються до сплати майбутніх платежів за його заявою.
Аналізуючи вищенаведені норми діючого законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оподатковуваним доходом, який застосовується до заробітної плати, є саме той дохід, що обраховується шляхом зменшення заробітної плати на суму соціальних внесків. Тобто, в розрахунок зайво сплаченого податку з доходів фізичних осіб слід врахувати суму заробітної плати, зменшену на соціальні внески, сплачені за рахунок такої заробітної плати.
У зв’язку з цим, колегія суддів не приймає до уваги твердження відповідача в частині застосування різних за своєю природою порядків щодо визначення об’єкта оподаткування при нарахуванні заробітної плати та нарахування податкового кредиту, оскільки для цілей податкового кредиту під визначенням "оподатковуваним доходом у вигляді заробітної плати" слід розуміти саме заробітну плату, зменшену на суму утримань до страхових фондів.
За таких обставин, колегія суддів вважає протиправними дії відповідача в частині проведення розрахунку суми, що підлягає поверненню платнику податків внаслідок застосування ним права на податковий кредит, виходячи з суми нарахованої заробітної плати позивача, оскільки такий розрахунок має бути здійснений з вирахуванням суми зборів до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб.
Що стосується позову в частині зобов'язання відповідача надати органу Державного казначейства висновок про повернення позивачу суми надмірно сплаченого ним податку з доходів фізичних осіб в розмірі 532,83 грн., колегія суддів вважає, що дані вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного, виходячи з наступного.
Реалізуючи положення статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, слід виходити з оцінки виникнення обставин порушення права позивача, оскільки лише у разі порушення охоронюваних законом прав та інтересів спірні правовідносини можуть стати предметом розгляду адміністративними судами за правилами вказаного кодифікованого акта.
Враховуючи те, що правовідносини з відшкодування бюджетної заборгованості виникають між платником податку та державою в особі відповідного органу державної податкової служби, який здійснює контроль за своєчасною та правильною сплатою до бюджету податків і зборів, та, із урахуванням запровадженої Бюджетним кодексом України казначейської форми обслуговування Державного бюджету, між відповідним територіальним органом Державного казначейства України, колегія суддів приходить до висновку щодо необхідності закриття провадження у справі в частині вимог про зобов'язання надати висновок про відшкодування з Державного бюджету України про повернення ОСОБА_2 суми надмірно сплаченого ним податку з доходів фізичних осіб в розмірі 532,83 грн..
Вказане узгоджується з позицією, викладеною в постанові Колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 1 червня 2010 року № 21-573во10.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з частковим порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2010 року в частині задоволення позову про зобов’язання ДПІ у місті Вінниці надати органу Державного казначейства висновок про повернення ОСОБА_2 суми надмірно сплаченого ним податку з доходів фізичних осіб в розмірі 532,83 грн..
Провадження у справі в частині вимог про зобов'язання ДПІ у місті Вінниці надати органу Державного казначейства висновок про повернення ОСОБА_2 суми надмірно сплаченого ним податку з доходів фізичних осіб в розмірі 532,83 грн. слід закрити.
В іншій частині постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2010 року слід залишити без змін.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 157, 160, 195, 196, 198, 203, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2010 року - задовольнити частково.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2010 року - скасувати в частині задоволення позову про зобов’язання ДПІ у місті Вінниці надати органу Державного казначейства висновок про повернення ОСОБА_2 суми надмірно сплаченого ним податку з доходів фізичних осіб в розмірі 532,83 грн..
Провадження у справі в частині вимог про зобов'язання ДПІ у місті Вінниці надати органу Державного казначейства висновок про повернення ОСОБА_2 суми надмірно сплаченого податку з доходів фізичних осіб в розмірі 532,83 грн. - закрити.
В іншій частині постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2010 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
суддя
суддя О.М. Дурицька
Г.М. Бистрик
Л.П. Борисюк
Повний текст постанови складено та підписано –22.08.11 р.