Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 вересня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого судді - Ковалевича С.П.
суддів: Василевича В.С., Хилевича С.В.
при секретарі –Шарапа О.В.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськрайонного суду від 30 червня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання.
Перевіривши докази та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 30 червня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання задоволено.
Розірвано договір довічного утримання від 29 березня 1995 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений державним нотаріусом першої Дубенської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі правочинів за № 3164 від 29 березня 1995 року.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1.
У поданій на дане рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права та неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Вказує, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки нею надано достатньо доказів на підтвердження належного виконання спірного договору довічного утримання.
Крім того, вказує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом було взято до уваги лише покази свідків з боку позивача і не надано жодної оцінки показанням свідкам, які підтвердили належний догляд за ОСОБА_2, зокрема свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8.
Посилаючись на викладені обставини, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_2 відмовити..
В запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_2 рішення місцевого суду вважає правильним і просить апеляційний суд залишити його без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Матеріалами по справі встановлено, що 29.03.1995р. між сторонами укладено договір довічного утримання, відповідно до п.3 якого, ОСОБА_1 брала на себе зобов”язання по життєво утримувати ОСОБА_2, забезпечувати її харчуванням, одягом, необхідною допомогою. Вартість матеріального забезпечення сторонами не визначалася. Така вартість, як ствердила ОСОБА_1, визначалася в залежності від необхідності та потреб ОСОБА_2
В свою чергу ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1 АДРЕСА_1, яка належала останній на праві власності.
Постановлюючи рішення про скасування вище вказаного договору та визнаючи за ОСОБА_2 право власності на зазначену квартиру, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не виконувала взяті на себе зобов”язання.
Проте такі висновки суду не відповідають дійсним обставинам по справі та вимогам закону.
Свідки по справі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8., які допитані в судовому засіданні ствердили, що бачили як ОСОБА_1 відвідувала ОСОБА_2 в лікарні коли та хворіла, купувала для неї ліки на надавала грошові кошти для їх придбання, провідувала позивачку дома та приносила продукти харчування, також надавала грошові кошти на зубопротезування.
Крім того, свідок ОСОБА_4 суду показала, що ОСОБА_1, в неї, як підприємця купувала пальто для позивачки та інший одяг.
Показання вказаних свідків належними доказами не спростовані. Навпаки, свідок позивачки ОСОБА_9 як лікар показав, що в складі швидкої допомоги один раз надавав медичну допомогу для неї, а за словами ОСОБА_10 вона не бачила, щоб ОСОБА_1 відвідувала позивачку. Тобто вказаним свідки всього лише не відомо, чи надавала ОСОБА_1 допомогу для позивачки, але і надання такої допомоги ними не заперечена.
До показань свідка ОСОБА_11, який є сином відповідачки ОСОБА_1 про те, що мати не виконувала договір довічного утримання, колегія суддів відносить критично та їх не приймає, оскільки, як показала свідок ОСОБА_6, - сестра ОСОБА_11, останній через погані відносини з нею та матір”ю зводить на них наклеп.
Свідок ОСОБА_10 суду показала, що в 1995р. з ОСОБА_2 також уклала договір її довічного утримання.
Судом також встановлено, що ОСОБА_1 і надалі намагається надавати допомогу для позивачки, однак та безпідставно від неї відмовляється. Як ствердила в суді апеляційної інстанції сама ОСОБА_2, вона нехоче отримувати допомогу від ОСОБА_1, а має намір відібрати від неї спірну квартиру щоб її продати і вирученими коштами розпорядитися на свій розсуд.
Враховуючи викладені обставини по справі, колегія суддів приходить до висновку про недоведеність тверджень ОСОБА_2 про усунення ОСОБА_1 від виконання умов договору довічного утримання і навпаки, судом здобуто достатніх та переконливих доказів належного виконання ОСОБА_1 цих обов”язків та безпідставну відмову ОСОБА_12 в її отриманні.
На підставі наведеного, у відповідності до правил ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2
Керуючись ст. ст. 309,313,316 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дубенського міськрайонного суду від 30 червня 2011року скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення.
Сторони по справі мають право оскаржити рішення пеляційного суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Судді: