РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Справа номер 2-279/2007р.

07 серпня 2007 року Славутицький міський суд Київської області в складі: головуючого Малишенко Т.О. при секретарі Журавській Л.Ф.

за участі сторін: позивача: ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, представника відпові­дач: ОСОБА_4

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Вена" -про зміну формулювання звільнення, стягнення заборгованості з заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами про зміну формулювання звільнення, стягнення заборгованості з заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди. В позовній заяві і доповненні до неї посилається на те, що пра­цював у відповідачів, був звільнений з роботи на підставі ст. 38 ч.1 КЗпП України за власним ба­жанням. Він не погоджується з таким записом в його трудовій книжці, оскільки був прийнятий на роботу старшим продавцем непродовольчих товарів у філію ТОВ "Фірма "Вена" у м. Славутич, в кінці листопада 2006 року був переведений без погодження з ним з посади старшого продавця не­продовольчих товарів на посаду старшого продавця залу, що істотно змінило умови його праці, було встановлено ненормований робочий день, розширився обсяг роботи та відповідальності без змін в оплаті праці, це продовжувалось біля трьох місяців. Коли він почав виражати своє незадово­лення, йому запропонували звільнитись за власним бажанням. З 12.03.2007 року його перестали допускати до його місця праці. На всі його усні звернення йому повідомляли що він звільнений за власним бажанням, але він ніякої заяви не подавав. Тому 26.03.2007 року він звернувся з усною заявою до начальника відділу праці Управління праці та соціального захисту населення м. Славу­тич, а також надіслав до адміністрації ТОВ "Фірма "Вена" а" в м. Чернігів заяву від 26.03.2007 року про своє звільнення з роботи за власним бажанням з 26.03.2007 року в зв'язку з невиконанням власником законодавства про працю? умов трудового договору за ч.3 ст. 38 КЗпП України. Трудову книжку він отримав 03.04.2007 року з записом про те, що він звільнений з роботи за власним ба­жанням, запису у трудову книжку про те, що він переведений на посаду старшого продавця залу не зроблено. Також вважає, що відповідач при його звільненні порушив вимоги чинного законодавст­ва, при звільненні йому не виплачено всі суми виплат, які належать йому до сплати від відповідачів. Відповідач розрахувався з ним по 12.03.2007 року, а не по 26.03.2007 року, про нараховані суми відповідач його письмово не повідомив. Крім того, вважає що відповідач в день його звільнення повинен був видати йому копію наказу про звільнення та довідку про його роботу на даному підпри­ємстві. Враховуючи, що відповідач не розрахувався з ним вчасно, він вважає, що відповідачі зо­бов'язані сплатити середній заробіток за час затримки повного розрахунку, починаючи з 26.03.2007 року по день фактичного розрахунку. Крім того, відповідач повинен сплатити вихідну допомогу не менше тримісячного середнього заробітку, як передбачено ст.44 КЗпП України. Вважає, що діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, яку він оцінив у грошовому еквіваленті у розмірі 1500 гривень.

Як на попередньому, так і в судовому засіданні позивач і його представник підтримали свої позовні вимоги, просили внести відповідний запис у трудову книжку, стягнути на користь позивача середній заробіток за весь час затримки з 26.03.2007 року, заборгованість по заробітній платі з врахуванням виплати компенсації за невикористану відпустку, вихідну допомогу в розмірі не менше тримісячного середнього заробітку, а також моральну шкоду. Загальна сума заборгованості по роз­рахункам позивача складає 10669 гривень 36 копійок і моральна шкода у сумі 1 500 гривень.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала в повному об'ємі, вважає їх безпідстав­ними, так як позивач з 12.03.2007 року перестав виходити на роботу, причини відсутності на робо-

2

чому місці адміністрації не повідомив, у табелі обліку робочого часу йому ставилися прогули, 28.03.2007 року до головного офісу, який знаходиться у м. Чернігові надійшла заява позивача про звільнення його за власним бажанням. Оскільки адміністрація не хотіла конфліктів, то звільнила позивача з роботи за власним бажанням, так як в день звільнення він не працював, то розрахунок з ним було проведено після пред'явлення вимоги. Позивач не вимагав від них ні наказу про своє звільнення, ні довідки про його роботу на їх підприємстві. Боргів по заробітній платі перед позива­чем у них немає, так як в період розгляду справи у суді адміністрація підприємства провела оста­точний перерахунок розрахунку з позивачем і виявилось, що вони не мають ніякого боргу перед ним.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач 31.10.2007 року подав заяву про прийнят­тя його на роботу на посаду старшого продавця непродовольчих товарів Славутицької філії ТОВ "Фірма "Вена" з 01.11.2006 року. На підставі даної заяви відповідачем було видано наказ номер 446-К від 01.11.2006 року про прийняття позивача на роботу старшим продавцем непродовольчих товарів у філію ТОВ "Фірма "Вена" в м. Славутич з окладом 900 гривень на місяць, згідно штатного розкладу з іспитовим строком на два місяці, підстава-заява позивача, про що позивач ознайомле­ний під розпис. Відповідно до табелів обліку робочого часу, з листопада 2006 року по 12.03.2007 року на проти прізвища ОСОБА_1, вказана професія "старший продавець непродовольчих това­рів", з 01.03.2007 року по 12.03.2007 року вказано, що він був на робочому місці, з 13.03.2007 року по 26.03.2007 року вказано причини його відсутності на робочому місці прогули. Відповідно платіж­них відомостей, аванс і заробітна плата у відповідачів працівникам сплачувалась двічі на місяць, 16 числа кожного місяця і 02 числа кожного місяця. Відповідно до наданих платіжних відомостей, ОСОБА_1, 16.11.2006 року отримав 200 гривень, 04.12.2006 року - 555 гривень, 18.12.2006 року - 200 гривень, 29.12.2006 року - 556 гривень, 16.01.2007 року - 200 гривень, 02.02.2007 року - 545 гривень, 16.02.2007 року - 200 гривень, 02.03.2007 року - 545 гривень, про що свідчать його підпи­си у платіжних відомостях. 26.03.2007 року ОСОБА_1, направив відповідачам заяву про звіль­нення його з посади продавця залу з 26.03.2007 року на підставі ст.38 ч.3 КЗпП України. Відповідно наданих документів, відповідачі отримали дану заяву 28.03.2007 року і видали наказ номер 70-К від 26.03.2007 року про звільнення ОСОБА_1, старшого продавця ТОВ "Фірма "Вена" в м. Славу­тич, з 26.03.2007 року за власним бажанням, відповідно ст. 38 КЗпП України. З даним наказом по­зивач ознайомлений, про що свідчить його підпис. На підставі даного наказу у трудову книжку по­зивача внесений запис про звільнення його з роботи за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП Укра­їни. Відповідно до видаткового касового ордеру 02.04.2007 року ОСОБА_1, отримав 335 гривень 55 копійок.

Допитаний у суді свідок ОСОБА_3, суду повідомив, що він з позивачем перебуває у хороших стосунках, він разом із ним проходив стажировку у відповідачів в магазині, який розташо­ваний у м. Чернігові з 28.08.2006 року, оскільки він не пройшов стажування то йому було відмовле­но у прийнятті на роботу. В період стажування він разом із ОСОБА_1 виконував доручену роботу, декілька разів після закінчення робочого часу вони разом із позивачем залишались на планіровку роботи відділів, а також виконували іншу роботу.

Свідок ОСОБА_5, суду пояснив, що разом із позивачем проходив стажування у м. Чернігові, після відкриття філії у м. Славутичі почав разом із позивачем працювати у магазині, на початку їх роботи позивач працював продавцем, а потім його підвищили він став працювати стар­шим продавцем, такий висновок ним зроблено оскільки у позивача збільшився об'єм виконуваної роботи порівняно з ним, але офіційно ніяких документів про підвищення ОСОБА_1 він не бачив. В той же час позивач, як старший продавець їх інструктував та був членом комісії, яка приймала у них екзамени. Оскільки він був старший, то він до нього постійно звертався з різними питаннями, навіть по вирішенню конфліктних ситуацій між продавцем і клієнтом, які ОСОБА_1 постійно вирі­шував.

Із пояснення свідка ОСОБА_6, слідує, що на даний час він є директором філії ТОВ „Фі­рма "Вена", яка розташована у м. Славутичі, на час проходження позивачем стажування він пра­цював у м. Чернігові. Позивач до прийняття його офіційно на роботу проходив стажування у мага­зині в м. Чернігові, зауважень до його роботи не було і тому його прийняли на роботу старшим про­давцем непродовольчих товарів з місцем роботи у філії ТОВ "Фірма "Вена" м. Славутич, Декілька разів на позивача від працівників магазину і клієнтів надходили скарги на його поведінку з клієнта­ми, 12.03.2007 року з ним була проведена бесіда, про недопустимість такої поведінки, в результаті чого позивач з 13.03.2007 року не вийшов на роботу, про що було повідомлено адміністрацію у м.

3

Чернігові. У табелі обліку робочого часу проставлено прогули, ним особисто було написано допові­дну про відсутність позивача на робочому місці. 28.03.2007 року від позивача надійшла заява про його звільнення, адміністрація вирішила звільнити позивача за власним бажанням. Посадові ін­струкції на усі посади, в тому числі і на посаду старшого продавця непродовольчих товарів, яку займав позивач є, одним із обов'язків позивача було ознайомити усіх працівників магазину із поса­довими інструкціями, інших працівників він ознайомив під розпис з інструкціями, а сам відмовився підписувати. Дійсно службові особи у магазині носять бейджики де є фотографія, прізвище, посада, але на бейджику який наданий позивачем, вказана посада старшого продавця залу, якої не перед­бачено у штатному розкладі, він працював старшим продавцем непродовольчих товарів. Бейджик який надав ОСОБА_1можливо зробити самому на комп'ютерній техніці.

Свідок ОСОБА_7, суду пояснив, що він працює на посаді начальника служби охорони Славутицької філії магазину "Вена". Коли позивач почав працювати зауважень до його роботи не було, але потім почались дрібні зауваження до його роботи, зокрема наприклад він перестав до­тримуватись у своєму одязі ділового стилю, коли почали робити зауваження, то почав сперечатись. Потім почали надходити скарги від клієнтів, що він нечемно з ними розмовляє, 12.03.2007 року він був на роботі останній день, причини неявки на роботу не повідомив, у табелі обліку робочого часу проставили прогули. Пізніше від позивача надійшла заява про звільнення його за власним бажан­ням, що і було зроблено. Кожному із працівників видається бейджик, в якому вказано прізвище і посада. Чи дійсно бейджик який оглянутий у суді, видавався позивачу адміністрацією магазину не може підтвердити.

Із пояснень свідка ОСОБА_8, слідує, що вона працює бухгалтером, їх бухгалтерія знахо­диться у м. Чернігові. Працівникам кожного місяця, двічі на місяць виплачується аванс і заробітна плата, це приблизно припадає на 02 та 15 -16 число кожного місяця. Позивачу було проведено декілька розрахунків, але деякі із них виявились помилковими, так як спочатку провели розрахунок на підставі заяви позивача, яка була датована 26.03.2007 року. Потім до бухгалтерії надійшов та­бель обліку робочого часу, з якого виявилось, що позивач працював у березні 2007 року з 01 по 12 , а з 13 по 26 на проти його прізвища стоять прогули, тому було зроблено перерахунок, і останній розрахунок, який надано до суду, є правильним, на даний час боргів у підприємства перед позива­чем по заробітній платі і іншим виплатам немає, навпаки позивач має борг перед підприємством.

Проаналізувавши матеріали справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Першою та головною вимогою позивача є внесення змін у записі до трудової книжки про звільнення його за власним бажанням у зв'язку з тим, що власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного договору чи трудового договору, на підставі ст. 38 КЗпП України з 26.03.2007 року.

Стаття ст. 38 КЗпП України передбачає розірвання трудового договору, укладеного на не-визначений строк, з ініціативи працівника. Частина 3 даної статті передбачає, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного або трудового договору та у випадках, передбачених ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Позивач посилається на те, що він в кінці листопада 2006 року був переведений без пого­дження з ним з посади старшого продавця непродовольчих товарів на посаду старшого продавця залу, що істотно змінило умови його праці. На підтвердження цього твердження позивач надав до суду "бейджик" з його фотографією, прізвищем і вказаною посадою "старший продавець залу". При цьому вказує, що для нього був встановлений ненормований робочий день, розширився обсяг ро­боти та відповідальності без змін в оплаті праці, це тривало біля трьох місяців.

У судовому засіданні ці обставини не знайшли підтвердження ознайомившись із списком працівників і посад у філії ТОВ "Фірма "Вена" та штатним розкладом, вбачається, що такої посади

4

як старший продавець залу не існує, із наданих документів вбачається, що позивач написав заяву про прийняття його на роботу старшим продавцем непродовольчих товарів у філію ТОВ „Фірма „Вена" в м. Славутич і відповідно до наказу був прийнятий старшим продавцем непродовольчих товарів у філію ТОВ "Фірма "Вена" в м. Славутич з окладом 900 гривень на місяць. Про що свідчить його особиста заява і особистий підпис у наказі про прийняття його на роботу.

Тобто в даному випадку у суді не знайшов підтвердження факт переведення позивача на іншу роботу, так як переведення на іншу роботу - це зміна в трудовій діяльності працівника, в ре­зультаті якої змінюється одна з обов'язкових умов трудового договору: місце праці, професія, спе­ціальність, кваліфікація, посада чи інші істотні умови праці. Також суд вважає безпідставними по­силання позивача на те, що йому було встановлено ненормований робочий день і в нього розши­рився обсяг роботи та відповідальності без змін в оплаті праці.

Відповідно до Правил внутрішнього трудового розпорядку ТОВ "Фірма "Вена", у п. 6.3, вка­зано початок і кінець роботи магазину з 09 годин ранку до 19 годин вечора, обідня перерва з 12 годин до 14 годин. Як було з'ясовано у суді, дані правила адміністрацією магазину вивішені на зага­льний огляд у куточку працівників, для загального ознайомлення працівників магазину, тобто як з'ясовано у судовому засіданні, про розпорядок роботи магазину позивач знав і в своїй роботі його дотримувався. Доказів, про те, що йому було встановлено ненормований робочий день до суду позивачем не було надано.

Відповідачами до суду надано посадову інструкцію на старшого продавця непродовольчих товарі, в якій відсутній підпис ОСОБА_1, відповідно наданого акту до посадової інструкції, по­зивач був ознайомлений з наданою інструкцією, але від підпису відмовився. У судовому засіданні не знайшло підтвердження того, що відповідачі систематично порушували діюче законодавство про працю, умови колективного договору.

Відсутність колективного договору не є поважною причиною для звільнення позивача на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, оскільки дійсно колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом з однієї сторони та одним або кількома профспілковими чи інши­ми уповноваженими на представництво трудовими колективними органами - з другої, а в разі від­сутності таких органів - представниками трудящих, обраними й уповноваженими трудовим колек­тивом. В разі відсутності колективного договору питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату та їхнього захисту визначається Конституцією, а також Кодексом законів про працю України, законами "Про оплату праці", "Про підприємства в Україні", "Про колективні договори і угоди". У випадках, коли законодавством або статутами юридичних осіб не були визначені особливості регулювання праці їхніх членів, при вирішенні трудових спорів за­стосовуються загальні норми законодавства про працю. Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ч.1 ст.24 Закону "Про оплату праці", заробітна плата виплачується працюючим працівникам регуля­рно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не раніше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів. Як з'ясовано у судовому засіданні, це підтвердили свідки, і вбачається з наданих документів, платіжних відомостей, позивач двічі на мі­сяць отримував заробітну плату у вигляді авансу і заробітної плати за фактично відпрацьований час і порушень з боку відповідачів в даному випадку немає.

Позивачем також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відповідачі не вико­нували відносно нього умови трудового договору. Як з'ясовано у суді, між позивачем і відповіда­чами було укладено безстроковий договір, укладення договору підтверджується наказом про при­йняття на роботу, з яким позивач особисто був ознайомлений. До пояснень позивача про те, що відповідачі до початку роботи не роз'яснили йому його права та обов'язки, не проінформували про умови праці, не ознайомили з правилами внутрішнього трудового розпорядку і іншими вимогами які передбачені ст. 29 КЗпП України суд ставиться критично, оскільки у Правилах внутрішнього трудо­вого розпорядку і його посадовій інструкції вказані не тільки права і обов'язки позивача, а і графік роботи та умови праці. Допитаний у суді свідок ОСОБА_5, підтвердив, що трудову діяльність вони з позивачем починали в якості продавців в період стажування, але позивач став старшим продавцем і входив у склад комісії', яка приймала екзамени, тобто судом зроблено висновок, що з 01.11.2006 року по 12.03.2007 року позивача влаштовував і графік роботи, і його обов'язки і робоче місце, він нікуди не звертався з тим питанням, що відсутній колективний договір, що не виконуються трудові умови, так як не вбачав у діях відповідачів порушення умов трудового договору. Тобто суд прийшов до висновку, що позивач не надав переконливих доказів про те, що відповідачі порушува­ли умови трудового договору.

5

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України власник, або уповноважений ним орган зо­бов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, в якій передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, які належать йому від підприємства, установи, організації, провадить­ся в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Цю саму вимогу містить і ст. 12 Конвенції номер 95 Міжнародної Організації Праці про охорону заробітної плати, згідно з якою при припиненні дії трудового договору з працівником про­вадиться остаточний розрахунок із виплатою всієї належної йому заробітної плати. Посилання позивача на те, що позивач при його звільненні порушив вимоги ст. 116 КЗпП України, у судовому засіданні не знайшли підтвердження. Із наданих табелів обліку робочого часу позивача вбачаєть­ся, що з 01.03.2007 року по 12.03.2007 року він знаходився на робочому місці, а з 13.03.2007 року по 26.03.2007 року вказані прогули. При цьому, як з'ясовано у суді, позивач дійсно ніяких заяв про його звільнення з 12.03.2007 року адміністрації магазину не надавав, документів поважності відсут­ності його на робочому місці адміністрації підприємства не надав, 26.03.2007 року по пошті наді­слав заяву про його звільнення, як вбачається з повідомлення до рекомендованого листа, відпові­дачі отримали дану заяву тільки 28.03.2007 року. Документів які б стверджували про те, що він зве­ртався до відповідачів про проведення з ним розрахунку до 03.04.2007 року до суду не надав, тоб­то судом зроблено висновок, що позивач до відповідачів звернувся за отриманням трудової книжки і повним розрахунком 02.04.07 року, і відповідач, як вбачається з видаткового касового ордеру, провів з позивачем повний розрахунок.

До суду було надано, як позивачем так і відповідачем, декілька розрахунків, допитаний у су­ді бухгалтер ОСОБА_9, пояснила суду, що перші розрахунки, які були ними складені, не відпові­дали дійсності, так як розрахунок з відповідачем було проведено по 26.03.07 року, у бухгалтерії був відсутній табель обліку робочого часу на день звільнення позивача, табель обліку робочого часу було надано у кінці робочого місяця, і в табелі обліку з 13.03.2007 року по 26.03.2007 року біля прі­звища позивача були вказані прогули, тому було зроблено перерахунок і виявилось, що позивачу переплачено більшу суму грошей, ніж та, яка йому передбачена. Судом було уважно вивчені усі надані сторонами розрахунки, позивачу і його представнику, які не погодились з остаточним розра­хунком було запропоновано провести судово-бухгалтерську експертизу, від якої вони відмовились. Суд прийшов до висновку, що затримки розрахунку перед позивачем немає.

У відповідності до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника належних звіль­неному працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, підприємство зобов'язано сплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З представлених документів вбачається, що затримки розрахунку і видачі трудової книжки в дано­му випадку не було встановлено.

В судовому засіданні також не знайшли підтвердження твердження позивача, що відповіда­чі в день його звільнення не видали йому копію наказу про його звільнення та довідку про його ро­боту на даному підприємстві. Чинним трудовим законодавством передбачено, що при звільненні працівника знайомлять з наказом про його звільнення, а в разі його вимоги адміністрація підприєм­ства повинна видати копію наказу і довідку. З наказом про своє звільнення позивач ознайомлений, про свідчить його особистий підпис. Доказів же про те, що він вимагав від відповідачів вищезазна­чені документи, позивач до суду не надав.

Відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього до­даткових зусиль для організації свого життя. Проаналізувавши матеріали справи суд дійшов висно­вку, що в судовому засіданні не знайшло підтвердження те що діями відповідача позивачу спричи­нено моральну шкоду і тому вона не підлягає задоволенню.

На підставі наведеного і керуючись ст.ст. 10,11,212,214,215,218 ЦПК України, ст. ст. 116,117, 232, 237-1, 238 КЗпПр України, суд

вирішив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Вена" - про зміну формулювання звільнення, стягнення забо-

6

ргованості з заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні -відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1, витрати за інформайно-технічне забезпечення у сумі 7 гривень 50 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Славутицький міський суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рі­шення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.