ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"10" жовтня 2006 р. | Справа № 6/270-06-6745А |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Сидоренко М.В.
суддів Таценко Н.Б., Мишкіної М.А.
при секретарі судового засідання Кійко О.В.
за участю представників сторін
від позивача: Досковський В.Г.
від відповідача: Мамедова С.О., Нікішев О.В.
ІІІ-тя особа: не з’явився
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Виконавчого комітету Одеської міської ради
на постанову господарського суду Одеської області
від 14.08.2006 р.
у справі № 6/270-06-6745 А
за позовом Приватне підприємство „Лариса”
до Виконавчого комітету Одеської міської ради
про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Одеської міської ради № 12 від 19.05.2006 р. (сторони та суть спору зазначаються згідно постанови суду)
Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
В с т а н о в и л а:
04.07.2006 р. ПП „Ларіса” (далі –Підприємство) звернулось з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Одеської міської ради (далі –Комітет) про визнання неправомірним та скасування рішення Комітету від 19.05.2006 р. № 12 „Про скасування розпоряджень Приморської районної адміністрації виконкому Одеської міської ради від 09.01.1998 р. № 7 „Про затвердження акту державної комісії по прийняттю до експлуатації квіткового ринку та квіткового магазину ПП „Ларіса” та від 05.12.2002 р. № 1249 „Про внесення доповнення до розпорядження № 7 від 09.01.1998 р. „Про затвердження акту державної комісії по прийняттю до експлуатації квіткового ринку та квіткового магазину ПП „Ларіса”. При цьому позивач посилався на приписи ст. ст. 26, 51 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, на Порядок прийняття в експлуатації закінчених будівництвом об’єктів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 р. № 1243, ст. ст. 6, 104, 162 КАС України.
Постановою господарського суду Одеської області від 14.08.2006 р. (суддя Демешин О.А.) позов Підприємства задоволено. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість і доведеність матеріалами справи позовних вимог.
Не погоджуючись з вказаною постановою господарського суду, Комітет звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить цю постанову скасувати і прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. При цьому скаржник посилається на те, що постанова суду прийнята з порушенням норм ст. ст. 11, 123, 143 КАС України, т. я. судом не застосовані до спірних відносин приписи „Положення про державний архітектурно-будівельний контроль”, затвердженого постановою КМ України від 25.03.1993 р. № 225 та приписи Інструкції „Про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна”, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 р. № 127; не прийняті до уваги доводи представника Комітету про те, що в порушення вимог ч. 3 ст. 105 ЦК України від 18.07.63 р., ст. 22 Закону України „Про основи містобудування”, ч. 2 ст. 22 Земельного Кодексу України від 18.12.90 р. Підприємством не отримано дозвіл на будівництво квіткового ринку та квіткового магазину, будівництво здійснене без розроблення і затвердження у встановленому законом порядку проекту такого будівництва та без оформлення права користування земельною ділянкою. Крім того, на думку скаржника, висновки, викладені у постанові суду не відповідають дійсним обставинам справи, а розпорядження Приморської районної адміністрації виконкому Одеської міської ради № 7 від 09.01.1998 р. та № 1249 від 05.12.2002 р. є такими, що прийняті незаконно.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до приписів ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративний справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь особи, щодо яких встановлено ці обставини.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.09.2006 р. по адміністративній справі № 1/219-06-5691А за позовом Одеської міської ради до Виконавчого комітету Одеської міської ради, КП „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості” і ПП „Ларіса” про захист права власності на земельну ділянку та усунення його обмежень були досліджені докази, котрі знаходяться також і в матеріалах даної справи, та встановлено, що, незважаючи на зазначення в них Підприємства як ПП „Ларіса”, ППФ „Лариса”, ПП „Лариса”, ЧП „Лариса”, ці докази видавались саме Підприємству, яке згідно свідоцтва про реєстрацію має назву ППФ „Ларіса”. Отже, позивачем у даній справі являється саме ППФ „Ларіса”.
Розглядаючи дану справу та оцінюючи наявні в ній докази, суд першої інстанції дійшов висновків про відповідність акту технічної комісії від 06.10.1997 р. вимогам чинного законодавства, а також посилався на технічний паспорт, виданий на квітковий ринок та магазин, в той час коли такий технічний паспорт в матеріалах даної справи взагалі відсутній. Разом з тим такі висновки суду являється помилковими, оскільки акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об’єкту до експлуатації від 06.10.1997 р. не можна розцінювати як належний доказ у справі, оскільки в ньому не заповнені відповідні рядки та взагалі не зазначено, яке саме рішення прийняла комісія: про прийняття в експлуатацію чи про усунення недоліків. Зазначений акт технічної комісії досліджений під час розгляду наведеної вище справи № 1/219-06-5691А та йому надана відповідна правова оцінка, як надана така оцінка і обставинам цієї справи щодо додержання Підприємством вимог чинного законодавства під час будівництва квіткового ринку і магазину. Як вже наводилось вище постанова по справі № 1/219-06-5691А є чинною, сторонами не оскаржувалась, а тому, у відповідності до приписів ст. 72 КАС України, встановлені в ній (постанові) обставини звільнені від доказування по даній справі. При цьому колегія суддів приймає до уваги, що обставини по справі № 1/219-06-5691А встановлені щодо ППФ „Ларіса”, саме яка є позивачем у цій справі.
Так судовим рішенням по справі № 1/219-06-5691А встановлено, що Підприємство здійснювало будівництво квіткового ринку та магазину без дозвільної та проектної документації, з порушенням державних стандартів, норм і правил у сфері містобудування та, при цьому, на земельній ділянці, що взагалі не була надана позивачу а ні у власність, а ні у користування, знаходилась і знаходиться у власності територіальної громади м. Одеси. Виготовлений з чисельними дефектами акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об’єкту до експлуатації від 06.10.1997 р. (а. с. 10-11, 25-26) не міг бути затверджений, що в свою чергу, свідчить про порушення Приморською районною адміністрацією Комітету при видачі розпоряджень № 7 та № 1249 (а. с. 9, 23, 27) Конституції України і діючого законодавства. Комітетом ніколи не видавалось розпорядження № 16 від 06.12.1997 р. на котре є посилання в розпорядженні Приморської районної адміністрації Комітету № 7. При цьому, розпорядження Приморської районної адміністрації Комітету № 1249 від 05.12.2002 р. дублює її ж розпорядження № 7 від 09.01.1998 р. з тією різницею, що в розпорядженні № 1249 безпідставно збільшена площа об’єкту –квіткового ринку та магазину з 103 кв. м до 132,7 кв. м. З огляду на викладені порушення, зазначені розпорядження Приморської районної адміністрації Комітету № 7 і № 1249 постановою по справі № 1/219-06-5691А визнані незаконними (нечинними), а також скасоване і свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю –квітковий ринок та квітковий магазин загальною площею 132,7 кв. м., що розташована за адресою: м. Одеса, проспект Адміральській, 1 Г, оскільки це свідоцтво видане безпосередньо на підставі зазначених вище розпоряджень.
Крім того, постановою по справі № 1/219-06-5691А також встановлено, що нежитлова будівля –квітковий магазин та квітковий ринок являє собою тимчасові споруди, що не пов’язані фундаментом із землею, а тому свідоцтво про право власності від 20.01.2003 р. на ці тимчасові споруди видане з порушенням Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, п. 1.6 якого містить пряму заборону щодо реєстрації тимчасових споруд, а також споруд, не пов’язаних фундаментом із землею.
Отже, враховуючи наведені вище та встановлені судовим рішенням обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції досліджуючи такі ж самі докази допустився помилки в їх оцінці і таким чином дійшов невірних висновків. При цьому, встановлені постановою по справі № 1/219-06-5691А обставини не можна розцінювати як нововиявлені обставини для даної справи, оскільки саме на них наголошував Комітет під час розгляду цієї справи судом першої інстанції, а це, в свою чергу, свідчить лише про невірну оцінку таких доказів судом.
Також, враховуючи, що квітковий ринок та магазин являють собою тимчасові споруди, колегія суддів вважає неправильним і висновок суду першої інстанції в оскаржуваній постанові про те, що скасувавши розпорядження № 7 і № 1249 Комітет фактично позбавив ППФ „Ларіса” права власності на квітковий ринок та магазин, оскільки, відповідно до чинного законодавства, право власності на тимчасові споруди не може бути підтверджене свідоцтвом про право власності, а підтверджується іншими доказами. При цьому, приймаючи до уваги предмет спору, апеляційна інстанція наявність чи відсутність таких інших доказів права власності у Підприємства на тимчасові споруди квіткового ринку і магазину в даній справі не досліджує.
Не погоджується апеляційна інстанція і з висновком суду першої інстанції, що оспорюване рішення № 12 Комітету прийняте з порушенням встановленого Конституцією України та іншими законодавчими актами порядку скасування рішень органів місцевого самоврядування. При цьому, суд першої інстанції посилався на приписи ст. ст. 140, 144 Конституції України та рішення Одеської міської ради № 2189-ХХІУ від 04.02.2004 р., яким затверджене Положення про районну адміністрацію Одеської міської ради, котрі (рішення і Положення) в матеріалах справи були відсутні). При цьому, посилання суду на рішення № 2189-ХХІУ від 04.02.2004 р. та Положення про районну адміністрацію Одеської міської ради судова колегія взагалі вважає помилковим з врахуванням дати прийняття останніх.
Так, ст. 140 Конституції України (далі –Конституція) містить лише загальні положення місцевого самоврядування, а ст. 144 Конституції визначає порядок зупинення саме рішень органів місцевого самоврядування та лише з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України. В даному випадку розпорядження № 7 і № 1249 скасовувались Комітетом з інших ніж зазначено в ст. 144 Конституції підстав. Суд першої інстанції, дійшовши наведеного вище висновку, не звернув уваги на зазначене положення, як не звернув уваги і на приписи ст. 146 Конституції, котра визначає, що інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначається законом. Таким законом є Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР з відповідними змінами і доповненнями (далі –Закон), п. 3 ч. 2 ст. 52 якого законодавець визначив інший ніж зазначено в ст. 144 Конституції порядок зміни чи скасування інших актів органів місцевого самоврядування та з інших підстав. Саме наведена норма Закону надає виконавчому комітету ради право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь і т. д., при цьому, в ч. 6 ст. 59 Закону законодавець визначив форму такого рішення виконавчого комітету ради, зазначивши, що виконавчий комітет в межах своїх повноважень приймає саме рішення.
Таким чином, з огляду на наведені вище положення, судова колегія приходить до висновку, що оспорюване рішення № 12 Комітету прийняте відповідачем у повній відповідності до приписів Конституції та чинного законодавства, а тому апеляційна інстанція погоджується з доводами Комітету і вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити. Доводи Підприємства до уваги не приймаються, оскільки вони суперечать наведеним вище, в даній постанові, положенням. При цьому, посилання на Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, затверджений постановою КМ України № 1243 від 22.09.2004 р. також не приймається до уваги і з врахуванням дати прийняття останнього. Відтак, в порядку ст. 202 КАС України оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, яким у задоволенні позову слід відмовити.
Крім того, апеляційна інстанція вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції не витребував у Комітету відповідні докази та помилково залучив до участі у цій справі в якості 3-ї особи без самостійних вимог на предмет спору Приморську району адміністрацію Одеської міської ради. Так, відповідно до прийнятих апеляційною інстанцією доказів, рішенням Одеської міської Ради № 197-ХХІУ від 26.07.2002 р. здійснений новий адміністративно-територіальний поділ міста Одеси, а рішенням Комітету № 537 від 21.10.2002 р. Приморська районна адміністрація Комітету ліквідована; рішенням Комітету № 377 від 18.06.2003 р. визначено, що новостворена Приморська районна адміністрація Одеської міської ради являється правонаступником ліквідованої Адміністрації лише у частині участі у судових справах по майновим спорам; даний спір не являється майновим, а отже новостворена Приморська адміністрація не являється правонаступником ліквідованої. При цьому правонаступником ліквідованої Приморської районної адміністрації, в даному випадку, являється безпосередньо Комітет, а отже рішення у даній справі ніяким чином не може вплинути на права, свободи, інтереси і обов’язки новоствореної Приморської районної адміністрації Одеської міської ради. Наведені обставини також встановлені постановою по справі № 1/219-06-5691А та в порядку ст. 72 КАС України звільнені від доказування.
Враховуючи зазначене, керуючись п. 6 Прикінцевих та перехідних положень, ч. 3 ст. 160, ст. ст. 11, 53, 195, 196, 198, 200-206 КАС України, колегія суддів, –
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу задовольнити.
Постанову господарського суду Одеської області від 14.08.2006 р. по справі № 6/270-06-6745 А скасувати, а в позові відмовити.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Статтями 13, 211, 212 КАС України передбачено право на касаційне оскарження, визначено порядок і строк такого оскарження.
Виготовлення постанови в повному обсязі буде здійснено на протязі 5 днів.
Головуючий суддя Сидоренко М.В.
Суддя Таценко Н.Б.
Суддя Мишкіна М.А.