КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-4115/09/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Ракалович В.М.
Суддя-доповідач: Дурицька О.М
У Х В А Л А
Іменем України
"17" серпня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого –судді: Дурицької О.М.,
суддів: Бистрик Г.М., Борисюк Л.П.,
при секретарі: Леонтовичі М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної судової адміністрації України на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2010 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, Житомирського апеляційного господарського суду про стягнення недоотриманої суми заробітної плати, -
ВСТАНОВИВ :
У червні 2009 року позивач - ОСОБА_2 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України та Житомирського апеляційного господарського суду, в якому просила зобов’язати Державну судову адміністрацію України провести перерахунок належної їй заробітної плати за 2006-2009 роки та стягнути з Державної судової адміністрації України на її користь недоотриману нею суму заробітної плати, яка за підрахунками позивача (з урахуванням індексу інфляції) має становити 117 690,53 грн..
В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивач ОСОБА_2 уточнила свої вимоги та просила суд зобов’язати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів»та стягнути з Державної судової адміністрації України недоотриману нею суму заробітної плати за 2006-2009 роки та компенсацію за затримку її виплати в загальному розмірі 138 111,20 грн..
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2 суму недоотриманої нею заробітної плати за період з 2006 року по 2009 рік в розмірі 138 111,20 грн..
Зобов’язано Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів».
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідач –Державна судова адміністрація України не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернулася з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з’ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв’язку з чим просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2010 року та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з’явилися.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні –не обов’язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач - ОСОБА_2 з 2003 року по 2007 рік працювала суддею Господарського суду Житомирської області, а з 2007 року по теперішній час працює суддею Житомирського апеляційного господарського суду.
Починаючи з 01.01.2006 року посадовий оклад позивача обрахувався виходячи із розміру мінімальної заробітної плати в сумі 332 грн., встановленої Постановою КМУ України №865 від 03.09.2005 року.
Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що постановою Кабінету Міністрів України №865 від 03 вересня 2005 року «Про оплату праці суддів» визначено схему посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6. Посадові оклади встановлювались, виходячи з кількості розмірів мінімальної заробітної плати. Постановою Кабінету Міністрів України №1310 від 31 грудня 2005 року постанову Кабінету Міністрів України №865 від 03 вересня 2005 року було доповнено п. 4-1, в якому зокрема визначено, що розміри посадових окладів, передбачених зазначеною постановою КМУ, встановлюються, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. Враховуючи те, що пункт 4-1 постанови КМУ №865 від 03.09.2005 року був визнаний протиправним та скасований, тому невжиття відповідачами заходів по погашенню заборгованості, що утворилась перед позивачем, неперерахування відповідних коштів є неправомірним, оскільки обмежує обсяг досягнутих, гарантованих Конституцію та законами прав щодо оплати праці суддів.
Крім цього, суд першої інстанції зауважив, що у відповідності до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій України», вимог ст.ст. 120, 126 цього Закону та Положення про Державну судову адміністрацію України, Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних асигнувань, які передбачені на утримання судової влади, а Державне казначейство України, згідно ст.48 Бюджетного кодексу України та п.1 ч.4 Положення про Державне казначейство України, виконує саме обов’язки по розрахунково-касовому обслуговуванню розпорядників бюджетних коштів.
Колегія суддів погоджується з даними висновками суду з огляду на наступне.
Відповідно до ст.130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Відповідно до ст.44 Закону України «Про статус суддів»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» №865 від 03 вересня 2005 року затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6 у співвідношенні до мінімальної заробітної плати.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року №1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів»доповнено п.4-1, в якому зокрема визначено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Однак, постановою Печерського районного суду м.Києва від 19 березня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року, було визнано протиправним та скасовано п.4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів».
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року постанову Печерського районного суду м.Києва від 19 березня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року в частині визнання протиправним та скасування пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів», залишено без змін.
Отже, виходячи з положень ст.72 КАС України протиправність п.4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» не підлягає доказуванню.
За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що рішеннями вказаних вище судів в повному обсязі було відновлено дію Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року «Про оплату праці суддів»у співвідношенні посадових окладів до розміру мінімальної заробітної плати, яка набрала чинності з 01.01.2006 року. Тобто, розмір посадового окладу суддів повинен встановлюватись виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, помноженому на відповідний коефіцієнт (для суддів - 8,5; для заступника голови суду - 9,5) та змінюватись відповідно зі зміною розміру заробітної плати.
Крім цього, відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про статус суддів" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), гарантії незалежності суддів не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів гарантується державою.
Як вбачається зі змісту рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, справа № 1-15/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), положення ч.1 ст. 129, ч. 1 ст. 130 Конституції України у взаємозв'язку із положеннями ст.ст. 11, 44 Закону України "Про статус суддів" створюють механізм захищеності судової влади, який Верховна Рада України повинна врахувати, приймаючи Державний бюджет України на відповідний фінансовий рік. Зменшення (в тому числі шляхом зупинення дії окремих нормативних актів) видатків Державного бюджету на фінансування судів і суддів не забезпечує повного і незалежного здійснення правосуддя, нормального функціонування судової системи, що може призвести до зниження довіри громадян до державної влади, загрожувати реалізації гарантованого Конституцією України права людини і громадянина на судовий захист.
Положенням статті 123 Закону України "Про судоустрій України" визначено, що розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність та визначається відповідно до Закону України «Про статус суддів» та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.
З викладеного випливає, що норми, які регулюють матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені відповідно ст.ст. 44, 45 Закону України "Про статус суддів", не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів даної справи, нарахування заробітної плати позивачу проводилось без врахування відповідних положень, тобто не на підставі, що передбачено Конституцією та законами України, у зв’язку з чим утворилась відповідна заборгованість за період з 2006 року по 2009 рік в загальній сумі 138 111,20 грн..
Статтею 34 Закону України "Про оплату праці", передбачена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати. Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. № 1427, компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 1 січня 1998 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" встановлено, що починаючи з березня 2003 року індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку), щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Таким чином за втрату частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати позивач має право на компенсацію та індексацію.
Крім того, як було вірно зазначено судом першої інстанції, відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій України", ст. ст.120, 126 цього Закону та Положення про Державну судову адміністрацію України, Державна судова адміністрація України з 1 січня 2003 року є головним розпорядником бюджетних асигнувань, які передбачені на утримання судової влади.
Зважаючи на те, що законами України про державний бюджет України на відповідні роки Державній судовій адміністрації України було встановлено відповідні бюджетні призначення за програмою «Виконання рішень судів на користь суддів», суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 в частині стягнення з Державної судової адміністрації України на її користь суми недоотриманої нею заробітної плати за період з 2006 року по 2009 рік в розмірі 138 111,20 грн. та в частині зобов’язання проведення видатків з Державного бюджету України, передбачених Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів».
Таким чином, апелянтами не було надано доказів на підтвердження заявлених ними вимог, а тому доводи апеляційних скарг спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2010 року –залишити без задоволення.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2010 року –залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
суддя
суддя
О.М. Дурицька
Г.М. Бистрик
Л.П. Борисюк
Повний текст ухвали складено та підписано –22.08.11 р.