ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

04 жовтня 2006 р.

№ 14/192

Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів :

Головуючий

Невдашенко Л.П.

Суддів

Михайлюка М.В. Кота О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні  касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю  “Медичний центр “М.Т.К.”

на постанову

від 15.05.2006 Київського апеляційного господарського суду

у справі

№ 14/192 господарського суду міста Києва

за позовом

Відкритого акціонерного товариства “Аграрний комерційний банк”

до	Товариства з обмеженою відповідальністю “Медичний центр “М.Т.К.”

про	стягнення 181 849,31 грн.

за участю представників сторін:

позивача

Тихонюк М.В.,Овчиннікова В.В., Радзієвська О.Є.,

відповідача

Чайченко М.В.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.12.2003р. (суддя           Мандриченко О.В.) позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 180000 грн. боргу, 1849 грн. пені, 1700 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2006р. (головуючий Капацин Н.В., судді Данилова Т.Б., Розваляєва Т.С.) вказане рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати і передати справу на новий розгляд.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановили та зазначили попередні судові інстанції, 02.08.2000 року між позивачем, правонаступником якого є ВАТ “Аграрний комерційний банк”, та ЗАТ “Бігарсо-Фарм” було укладено кредитний договір №30/2000 з додатковими угодами до нього № 1 від 20.12.2000 р., № 2 від 05.02.2001р., № 3 від 19.07.2001р., № 4 від 27.07.2001 р. та № 5 від 30.11.2001 р.

Розмір кредиту та строк його повернення змінювався відповідними додатковими угодами. Останньою додатковою угодою, кредит в сумі 360 000,00 грн. позичальник зобов'язаний був повернути 06.05.2002р. згідно з визначеним графіком (додаткова угода до кредитного договору №5 від 30.11.2001р.).

При цьому, в пункті 2.16 кредитного договору №30/2000 від 02.08.2000р. передбачена можливість позивача достроково розірвати кредитний договір у випадку визнання банком незадовільним фінансового стану позичальника (ЗАТ “Бігарсо-Фарм”), шляхом письмового повідомлення останнього. За вказаних обставин, позичальник зобов'язаний протягом п'яти робочих діб з моменту отримання вимоги про дострокове повернення суми кредиту за кредитним договором та відсотків, нарахованих за його користування, повернути банку визначену вимогою суму.

26.02.2002р. відповідно до вказаного пункту кредитного договору позивач надіслав позичальнику вимогу №205/20-004-01 про дострокове розірвання кредитного договору та відповідно дострокове повернення суми кредиту, відсотків, нарахованих за його використання і пені на загальну суму 381 195,17 грн. (копія вимоги з відміткою про отримання її позичальником 27.02.2002р. знаходиться в матеріалах справи). Отже, позичальник зобов'язаний був повернути суму боргу до 05.03.2002р., чого зроблено не було.

В забезпечення зазначеного вище кредитного договору, позивач та відповідач уклали договір поруки б/н від 27.07.2001р., за умовами якого відповідач поручився за виконання ЗАТ “Бігарсо-Фарм” умов кредитного договору №30/2000 від 02.08.2000 р. в межах 180 000,00 грн.

Відповідно до п.2.1 договору поруки від 27.07.2001р. у разі невиконання позичальником (ЗАТ “Бігарсо-Фарм”) зобов'язань за кредитним договором №30/2000 від 02.08.2000р. у строк, визначений кредитним договором, відповідач зобов'язаний здійснити погашення заборгованості позичальника перед позивачем протягом 5 днів з дня пред'явлення йому вимоги останнім.

На виконання умов договору поруки від 27.07.2001р., позивач направив відповідачу претензію №284/20-161-01 від 20.03.2002р. з вимогою сплатити заборгованість ЗАТ “Бігарсо-Фарм”, як поручителя, в межах 180 000,00 грн., суми, визначеної договором поруки. Однак, відповідач свої зобов'язання у визначений договором поруки строк не виконав та  суму боргу не сплатив, в зв’язку з чим йому  нарахована пеня  у розмірі 1849,31 грн. (п. 2.1 договору поруки).

Оцінивши обставини справи, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому стягнув з поручителя 180 000 грн. заборгованості та 1849,31 грн. пені.

Доводи касаційної скарги не спростовують вищезазначені обставини, а  враховуючи, що відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

          Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2006 р. та рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2003р. у справі №14/192  залишити без змін.

Головуючий                                                                          Л.Невдашенко

Судді:                                                                                М.Михайлюк

                                                                                          

                                                                                          О. Кот