Справа № 471/891/24

Провадження №1-кс/471/423/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2024 р.      

Слідчий суддя Братського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , розглянувши у судовому засіданні в залі суду в с-ще Братське клопотання про арешт майна, внесене в рамках кримінального провадження  № 12024152170000146 від 09.07.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України,

                                                    ВСТАНОВИВ:

Прокурор  звернувся до суду з клопотанням про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12024152170000146 від 09.07.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України, мотивуючи своє клопотання наступним.

В нічний час на 09.07.2024 невідома особа, таємно, в умовах воєнного стану, з житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 шляхом демонтажу здійснила крадіжку сейфу в якому знаходились грошові кошти в особливо великих розмірах, а саме: 28 тис. євро, 18 тис. доларів, 475 тис. грн., 1 млн. 800 тис. грн. та ювелірні вироби.

09.07.2024 року за даним фактом до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024152170000146 внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України та розпочате досудове розслідування.

08.11.2024 Братським районним судом надано дозвіл на проведення обшуку житла, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 за місцем проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В ході виконання ухвали слідчого судді 27.11.2024 проведено обшук за вище вказаною адресою в ході якого виявлено та вилучено: зубну щітку, що належить ОСОБА_5 та котра поміщена до паперового конверту, опечатано наліпкою NPU-1678209, зроблено відповідні записи, завірено підписами слідчого, понятих, спеціаліста;  мобільний телефон марки «Iphone 14 Pro Max», чорного кольору, що належить ОСОБА_5 , котрий поміщено до сейф-пакету CRI 1165750, опечатано, зроблено відповідні записи та завірено підписами слідчого, понятих, спеціаліста.

Вилучене майно постановою слідчого визнано речовим доказом.

Наразі виникла необхідність в накладенні арешту на вилучене майно з метою збереження речових доказів, відшкодування шкоди потерпілій стороні та здійснення ряду слідчих дій.

Прокурор під час судового засідання підтримав клопотання, додатково пояснив, що накладення арешту на мобільний телефон необхідне для проведення слідчих дій, встановлення наявної у телефоні інформації, дані про вхідні та вихідні дзвінки та оскільки власником майна ОСОБА_5 не було надано пароль від телефону, слідчим було прийняте рішення про його вилучення.

Адвокат ОСОБА_4 під час судового засідання заперечував щодо задоволення клопотання з огляду на те, що дозвіл суду на вилучення саме вищевказаного майна не було надано, дослідженням змісту протоколу про проведення обшуку встановлено, що у ОСОБА_5 працівниками поліції було відібрано біологічний матеріал у поза процесуальний спосіб, доказів того, що вилучена зубна щітка належить саме ОСОБА_5 прокурором не надано та не зазначено які саме інтереси кримінального провадження вимагають вилучення зубної щітки з подальшим накладенням на неї арешту. Що стосується мобільного телефону, то зі змісту відеозапису проведення обшуку вбачається, що ОСОБА_5 надано працівникам поліції пароль до телефону, який зазначено також у протоколу обшуку. Під час проведення обшуку слідчий переконався у відсутності у телефоні інформації, яка має значення для досудового розслідування, однак не зважаючи на те слідчим було прийнято рішення про вилучення телефону, однак не вказано у протоколі не вказано ідентифікуючих ознак телефону. Прокурором не надано доказів, що  саме цей мобільний телефон перебував у зоні дії мобільних операторів у місцевості, де було здійснено злочин. Також зазначив, що слідчим суддею не було надано дозволу на відшукання та вилучення під час обшуку мобільного телефону.

Повно та всебічно дослідивши подане клопотання та додані до нього матеріали, суд дійшов наступного.

Так, слідчим суддею встановлено, що в провадженні ВП № 1 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12024152170000146 09.07.2024 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України.

Досудовим розслідуванням цього кримінального провадження встановлено, що в нічний час на 09.07.2024 року невідома особа, таємно, в умовах воєнного стану, з житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу здійснила крадіжку сейфу, в якому знаходилися грошові кошти в особливо великих розмірах, а саме: 28 тис. євро, 18 тис. доларів США, 475 тис. грн.., 1 міл.800 тим. Грн.. та ювелірні вироби.

27.11.2024 року на підставі ухвали слідчого судді Братського районного суду Миколаївської області від 08.11.2024 року було проведено обшук за адресою: АДРЕСА_2 за місцем проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В ухвалі суду зазначено, що дозвіл надається на проведення обшуку з метою відшукання та вилучення золотих прикрас, грошових коштів (гривня, долари США та євро).

В ході виконання ухвали суду про проведення обшуку було виявлено та вилучено: - зубну щітку, що належить ОСОБА_6 ; мобільний телефон марки «Iphone 14 Pro Max», чорного кольору, що належить ОСОБА_5 .

Постановою слідчого від 27.11.2024 року вилучені в ході обшуку речі визнано речовим доказом.

Порядок застосування заходів забезпечення кримінального провадження і зокрема арешту майна визначений положеннями Глав 10 та 17 КПК України

Відповідно до частини другої статті 131 КПК України, одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є арешт майна.

Застосування заходів забезпечення кримінального провадження, зокрема і арешту майна, можливе за таких умов: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням (частина третя статті 132 КПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. 2. ст. 167 КПК України тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом; одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Відповідно до ч. 2 ст.168 КПК України, тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.

Частиною 7 ст. 236 КПК України передбачено, що при обшуку слідчий має право оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. При цьому вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Згідно частини першої статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Частиною другою статті 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів.

Згідно частини третьої статті 170 КПК України, у випадку передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, тобто з метою збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до статті 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

У відповідності до частини першої, другої статті 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Звертаючись клопотанням про накладення арешту прокурор зазначає, що необхідність в накладенні арешту виникла з тих підстав, що зубна щітка, яка належить ОСОБА_5 та надана слідчим його дружиною, а також мобільний телефон мають суттєве значення для кримінального провадження, оскільки можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Також є необхідність в проведенні ряду експертиз з метою встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 5 ст. 132 КПК України сторони кримінального провадження під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

Однак прокурором вимоги ч. 5 ст. 132 КПК України не виконано, не надано доказів які обставини вчинення кримінального правопорушення необхідно підтвердити з використанням зубної щітки.

Також прокурором не доведено того факту, що вилучений мобільний телефон марки «Iphone 14 Pro Max», без зазначення ідентифікуючих ознак, був засобом вчинення кримінального правопорушення або зберіг на собі його сліди, не надано доказів того, що вказаний телефон перебував в зоні дії мобільних операторів за місцем вчинення злочину.

На переконання слідчого судді, прокурором не обґрунтовано підстави та мета застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, належного особі, яка не є підозрюваним у даному кримінальному провадженні.

При прийнятті рішення слідчий суддя враховує положення ст. 41 Конституції України, якими встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Крім того, Конвенція про захист прав і основоположних свобод, яка є міжнародним договором, який закріплює певний перелік найбільш важливих для людини суб`єктивних прав та складовою якого є окремі протоколи, які доповнюють та розвивають її положення, визначає, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальним принципам міжнародного права».

З урахуванням зазначеного, застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна може мати негативні наслідки для власника вилученого майна.

Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання.

Відповідно до ч. 1 ст. 169 КПК України тимчасове вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна.

Керуючись ст. ст. 98, 170-173 КПК України, слідчий суддя, -

                                                              УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання прокурора про арешт майна - відмовити.

   Вилучене майно, а саме: зубну щітку, що належить ОСОБА_5 та котра поміщена до паперового конверту, опечатано наліпкою NPU-1678209, зроблено відповідні записи, завірено підписами слідчого, понятих, спеціаліста;  мобільний телефон марки «Iphone 14 Pro Max», чорного кольору, що належить ОСОБА_5 , котрий поміщено до сейф-пакету CRI 1165750 , опечатано, зроблено відповідні записи та завірено підписами слідчого, понятих, спеціаліста-  повернути законному володільцю.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали проголошено 20.12.2024 року.

          Слідчий суддя         ОСОБА_1