РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу

за  апеляційною скаргою ОСОБА_1та ОСОБА_2на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 грудня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5про вселення, виселення та відшкодування шкоди, -

                                                    В С Т А Н О В И В:

           У травні 2007 року ОСОБА_1. та ОСОБА_2. звернулися з позовом до ОСОБА_3., ОСОБА_4. та ОСОБА_5., в якому просили  вселити їх в квартиру АДРЕСА_1, а відповідачів  з неповнолітніми дітьми виселити з цієї квартири та стягнути з них на користь ОСОБА_1. 6 279 грн. 76 коп. матеріальної шкоди, заподіяної в зв'язку з несплатою ними комунальних послуг,  та після уточнення позовних вимог  просили стягнути 10000 грн. моральної шкоди солідарно. Свої вимоги позивачі мотивували тим, що  спірна квартира належить на праві власності ОСОБА_1. згідно договору дарування від 02.04.2002 року, а фактично користуються квартирою лише відповідачі, за користування житлом не платять, добровільно виселитися з квартири відмовляються.

            Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 грудня  2007 року вселено  ОСОБА_1., ОСОБА_2. в АДРЕСА_1. Виселено ОСОБА_5. з АДРЕСА_1. В задоволені позовних вимог ОСОБА_1., ОСОБА_2. до ОСОБА_3.,ОСОБА_3. про їх виселення  та неповнолітніх дітей  ОСОБА_6та ОСОБА_7зі спірної квартири, відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено.

             В апеляційній скарзі ОСОБА_1. та ОСОБА_2. просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, оскільки суд не врахував, що квартира належить на праві власності ОСОБА_1. і необхідна для проживання його сім'ї, в якій проживають відповідачі на протязі  тривалого часу без  їх згоди, не впускають в квартиру, не платять за користування житлом, а комунальні платежі вносять нерегулярно. Крім того, відповідачі відмовилися   звільнити квартиру на  письмові пропозиції позивачів, які їм направлялися в грудні 2002 року та в вересні 2006 року. Суд безпідставно послався на ст. 156 ЖК України, оскільки відповідачі ніколи не були членами сім'ї позивачів, а посилання суду на ст.116 ЖК України не має ніякого відношення до предмета спору. Вселення позивачів в спірну двокімнатну  квартиру без виселення відповідачів унеможливлює виконання судового рішення, оскільки  позивач ОСОБА_1. є інвалідом другої групи,   в зв'язку  з захворюванням йому необхідні належні житлові умови та постійний догляд.  Своїми діями відповідачі спричиняють моральні страждання, примушують нести додаткові витрати на оплату боргів за квартиру, звертатися до правоохоронних органів та до суду.

            Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до  слідую чого висновку.

         Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі ОСОБА_3., ОСОБА_4. та малолітні ОСОБА_8. та ОСОБА_9. проживають в спірній квартирі як члени сім'ї попереднього її власника  ОСОБА_10., а тому відповідно до ст.ст. 116 та  156 ЖК України  правових підстав для їх виселення з квартири за вимогою нинішнього власника немає.

         Проте, з таким висновком суду не може погодитись суд апеляційної інстанції, оскільки він не ґрунтується на матеріалах справи та не відповідає вимогам закону.

         Судом установлено, що 02.04.2002 року спірна квартира була подарована  попереднім власником ОСОБА_10. ОСОБА_1. (а.с.11).

         Право користування квартирою, яке мали відповідачі як члени сім'ї ОСОБА_10., є похідним від права власності на квартиру  і воно припиняється разом із припиненням права власності, змінюючи правовий статус користувача.  Членами сім'ї наступних власників квартири відповідачі не визнані, а тому посилання суду на ст.. 156 ЖК а також на ст.. 116  України є необґрунтованим.

         В той же час, оскільки ОСОБА_1. є власником житла і в порушення  статей 317, 319, 321, 383 ЦК України не може використовувати помешкання для власного проживання та членів його сім'ї, тому відповідно до ст.386, 391 ЦК України порушене  право підлягає захисту, що передбачено і відповідними нормами Житлового кодексу.

         Відповідно до ч.4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

         Таким чином, малолітні діти відповідача ОСОБА_3. - ОСОБА_8., 1998 року народження, та ОСОБА_9., 2007 року народження, також  підлягають виселенню разом з батьками.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції у частині відмови в задоволенні позову про виселення ОСОБА_3. та ОСОБА_3. та малолітніх дітей  підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про  задоволення позову в цій частині.

Доводи апеляційної скарги щодо відшкодування відповідачами матеріальних збитків, спричинених в зв'язку з несплатою ними комунальних послуг, та моральної шкоди не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 322 ЦК України тягар утримання майна покладається на власника, якщо інше не встановлено договором або законом.

В матеріалах справи відсутні будь-які угоди між власником квартири ОСОБА_1. та відповідачами щодо платності чи безоплатності користування житлом.

Відповідно до ч.3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, набувши право власності на квартиру,  сплатив основну суму боргу за комунальні послуги,  в тому числі і за минулий період, в добровільному порядку, шляхом списання коштів з компенсаційного рахунку на погашення заборгованості відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.2005 року №664 (а.с.34-35).  Як підставу для відшкодування шкоди, позивач зазначає ст.1190 ЦК України, тобто виходив з того, що  шкода завдана внаслідок недоговірних зобов'язань. Проте, з матеріалів справи вбачається, що відповідачі вселилися до спірної квартири з дозволу попереднього власника, а тому   виходячи з  обставин справи, кошти на стягненні яких наполягали позивачі,  не є шкодою в розумінні  ч.3 ст.387 та глави 82 ЦК України, а носять іншу правову природу.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи справу з дотриманням вимог ст. 11 ЦПК України в межах заявлених вимог та підстав для стягнення  коштів  в цій частині,  обґрунтовано прийшов до висновку щодо відсутності правових підстав для їх стягнення, в тому числі і моральної шкоди, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не дають підстав для її задоволення.

 Керуючись ст.ст. 303, 304, 309 ч.1 п.п.3, 4,  314, 316, 317, 319  ЦПК України, суд  -

В И Р І Ш И В:

           Апеляційну скаргу ОСОБА_1та ОСОБА_2задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 грудня 2007 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4 та неповнолітніх ОСОБА_6, 1998 року народження, ОСОБА_7, 2007 року народження скасувати.

  Виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4 та неповнолітніх ОСОБА_6, 1998 року народження, ОСОБА_9, 2007 року народження з квартириАДРЕСА_1без надання іншого житлового приміщення.

             В іншій частині рішення суду залишити без змін.

             Рішення  набирає законної сили   з моменту його проголошення  і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців після проголошення.

Головуючий                                      Судді: