КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.09.2011 № 2/63
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів: Разіної Т.І.
Зубець Л.П.
при секретарі: Корчевському В.В.
за участю представників
позивача: ОСОБА_1. – дов. від 22.06.2011р.;
відповідача-1: ОСОБА_2 – дов. №5 від 13.01.2011р.;
відповідача-2: ОСОБА_2 – дов. №7 від 13.01.2011р.;
відповідача-3: не з’явились;
третьої особи: ОСОБА_3. – дов.№225-КР-1231 від 30.08.2011р.;
прокуратури: Карпенко Н.М. – посвідчення №17 від 18.01.2007р.;
розглядаючи у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Прокуратури міста Києва
на Рішення Господарського суду міста Києва
від 28.04.2009р.
у справі №2/63 (суддя Домнічева І.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельна компанія „Грандінвест”
до 1) Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації
2) Шевченківської районної у м. Києві ради
3) Комунального підприємства „Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об’єкти нерухомого майна”
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору
на стороні відповідачів Київська міська рада
про визнання права власності
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Градінвест» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації (далі – відповідач-1), Шевченківської районної у м. Києві ради (далі - відповідач-2), Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна» (далі – відповідач-3) про визнання права власності на нежитловий будинок №8 (літ. „Б”) по проспекту Перемоги у м. Києві, загальною площею 1 470,8 кв. м. та здійснення державної реєстрації права власності на вказаний будинок за позивачем.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним:
- 30.06.2004р. між відповідачем-1 та Закритим акціонерним товариством «Торговий дім «Інтерсервіс» було укладено договір №20/04 про інвестування будівництва багатоповерхового житлового, торгово-офісного комплексу з паркінгом за адресою: проспект Перемоги №8 та 8-А у м. Києві;
- за договором №03-1/07 від 15.03.2007р., укладеним між відповідачем-1, Закритим акціонерним товариством «Торговий дім «Інтерсервіс» та позивачем, Закрите акціонерне товариство «Торговий дім «Інтерсервіс» в інвестиційному договорі №20/04 від 30.06.2004р. було замінено на позивача;
- 03.04.2007р. між відповідачем-1 та позивачем було укладено договір №05/07 про інвестування будівництва багатоповерхового житлово-готельного торгово-офісного комплексу з паркінгами, розташованого за адресою: м. Київ, Шевченківський район, проспект Перемоги, №8 та №8-А, згідно з яким інвестиційний договір №20/04 від 30.06.2004р. викладено в новій редакції. У відповідності до внесених змін (нової редакції договору), а саме пп.3.3.10 –3.3.11 відповідач-1 зобов’язався передати у власність позивачу непридатний для проживання житловий будинок №8 та аварійний нежитловий будинок №8-А по проспекту Перемоги у м. Києві, а позивач в свою чергу зобов’язався виконувати функції замовника будівництва і фінансувати проектування та будівництво;
- рішеннями Шевченківської районної у м. Києві ради від 08.11.2007р. та від 24.04.2008р, було надано згоду на передачу позивачу у власність будинків по проспекту Перемоги №№8, 8-А, 8-Б у м. Києві на умовах знесення аварійних будівель (№№8, 8-А), а також доручено відповідачу-1 вчинити відповідні дії на виконання цих рішень;
- на виконання умов інвестиційного договору позивачем було сплачено залишкову балансову вартість будинку №8-Б на рахунок балансоутримувача, а також перераховано грошові кошти у сумі 1 000 000,00 грн. на розвиток соціальної сфери Шевченківського району м. Києва;
- звернення позивача про надання пакету документів, необхідного для оформлення права власності позивача на будинок №8 (літ. Б) по проспекту Перемоги в м. Києві у відповідності з умовами інвестиційного договору №20/04 від 30.06.2004р. в редакції договору №05/07 від 03.04.2007р., відповідачем-1 залишено без задоволення відмовою з посиланням на те, що за реєстраційними даними відповідача-3 будинки по проспекту Перемоги №8 (літ. А) та №8 (літ. Б) перебувають у комунальній власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва, чим, на думку позивача, фактично заперечував (оспорював) право власності останнього на будинок №8 (літ Б.) по проспекту Перемоги в м. Києві;
- звернення позивача до відповідача-3 про реєстрацію права власності на спірний будинок на підставі вищезгаданого інвестиційного договору також було залишено без задоволення.
Відповідач-1 проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що ним належним чином виконані зобов’язання за спірним інвестиційним договором, тоді як позивачем не доведено порушення його прав та/або інтересів відповідачем-1, у зв’язку з чим правові підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідач-2 та відповідач-3 явку повноважних представників у судові засідання не забезпечили, відзиву на позов не надали, у зв’язку з чим справа розглядалась місцевим господарським судом міста Києва за наявними у ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.04.2009р. у справі №2/63 позов було задоволено, визнано за позивачем право власності на нежитловий будинок №8 (літ „Б”) по проспекту Перемоги у м. Києві загальною площею 1470,8 кв. м., а також зобов’язано відповідача-3 здійснити державну реєстрацію права власності позивача на вищезгадану будівлю. При цьому, місцевий господарський суд зазначав про наступне:
- 25.07.2008р. за Актом приймання-передачі основних фондів по формі О3-1 КП «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у місті Києві ради передало у власність позивачу (в тому числі на баланс) нежитловий будинок №8 літ. Б по проспекту Перемоги у м. Києві;
- відповідач-1 не виконав повністю свої обов’язки, передбачені інвестиційним договором, а саме встановленні в п.п.3.3.7 та 3.3.19, не надав позивачу необхідний пакет документів для оформлення права власності останнього на спірний будинок у відповідності із інвестиційним договором в новій редакції та Положенням про порядок оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна, затвердженим розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1820 від 31.08.2001р., чим перешкодив позивачу у виконанні ним умов інвестиційного договору в новій редакції, оскільки без належно оформленого правовстановлюючого документа, зареєстрованого у встановленому порядку позивач не може виконати свої обов’язки по знесенню аварійних будинків по проспекту Перемоги, 8 літ. А та 8 літ. Б в м. Києві, будівництво на їх місці нового комплексу, та виконати інші функції замовника із будівництва, передбачені інвестиційним договором у новій редакції;
- відповідно до пп.3.3.10, 3.3.11 інвестиційного договору в новій редакції та акту приймання-передачі спірного нежитлового будинку, позивач набув право власності на об’єкт нерухомості по проспекту Перемоги, 8 літ. Б в м. Києві із дня підписання відповідного Акту приймання-передачі, тому позовні вимоги в частині визнання за позивачем права власності на нежитловий будинок по проспекту Перемоги, 8 літ. Б. в м. Києві, загальною площею 1 470,8 кв., є обґрунтованими та підлягають задоволенню;
- відповідач-3 в листі №15118 від 10.04.2009р. зазначив про те, що інвестиційний договір не є правовстановлюючим документом у відповідності до ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», а отже не може бути підставою для проведення відповідної реєстрації права власності. Тобто, відповідач-3 фактично відмовив позивачу у реєстрації його права власності на нежитловий будинок по проспекту Перемоги, 8 (літ. Б) у м. Києві, що виникло на підставі інвестиційного договору, чим порушив права позивача як власника;
- зважаючи на неможливість розпоряджатися своєю власністю до державної реєстрації права власності на спірний об’єкт нерухомого майна, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню повністю.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, прокуратура міста Києва звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила Рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2009р. у справі №2/63 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні вимог про визнання права власності відмовити, в іншій частині провадження у справі припинити.
Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом не було з’ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, відносно того, чи могла спірна будівля передаватись у приватну власність, а також порушено норми матеріального і процесуального права, а саме положення Законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», п.1 ч.1 ст. 3, п.1 ч.1 ст. 17, п.2 ч.3 ст. 105, п.2 ч.2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2011р. апеляційну скаргу прокуратури було прийнято до провадження та призначено до розгляду судовому засіданні на 17.08.2011р.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Дзюбка П.О., Суліма В.В.
В судове засідання 17.08.2011р. з’явились представники сторін і прокуратури, окрім представника відповідача-3.
Представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2011р. в задоволенні клопотання представника позивача було відмовлено, як необґрунтованого; залучено до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Київську міську раду; розгляд справи відкладено на 07.09.2011р.; позивача, прокуратуру та третю особу зобов’язано надати додаткові докази та пояснення по справі.
Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Разіної Т.І., Зубець Л.П.
06.09.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про безпідставність та непідтвердженість доводів апеляційної скарги належними доказами, просив суд залишити скаргу без задоволення. Зокрема, позивач наголошував на наступному:
- прокурор не може звернутися з апеляційною скаргою в інтересах територіальної громади м. Києва, оскільки остання не є органом місцевого самоврядування;
- відносно подання апеляційної скарги в інтересах Київської міської ради, то остання взагалі не брала участі в справі №2/63, а оскаржуване судове рішення на момент його винесення не порушувало та не могло порушувати майнові інтереси Київської міської ради;
- апеляційне провадження було порушено помилково та підлягає припиненню на підставі п.1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України;
- передача спірного майна позивачу була здійснена на підставі рішення Шевченківської районної у м. Києві ради від 24.04.2008р. №424 «Про надання згоди на передачу у власність ТОВ «Будівельна компанія «Градінвест» будинків №№8 літ. А, 8 літ. Б на просп. Перемоги», яке станом на теперішній час є чинним, та прийнятого на виконання вказаного рішення розпорядження Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації від 07.07.2008р. №1038 «Про передачу у власність нежитлового будинку № 8 літ. Б по проспекту Перемоги товариству з обмеженою відповідальністю «Градінвест»;
- до правовідносин між позивачем, відповідачем-1 та відповідачем-2 не могло застосовуватись чинне законодавством України, яке регулює приватизацію державного та комунального майна, оскільки вказані правовідносини пов'язані з інвестиційною діяльністю та будівництвом, а отже судом першої інстанції не було допущено помилки в застосуванні норм матеріального права;
- твердження про необхідність нотаріального посвідчення інвестиційного договору не ґрунтується на законі, оскільки ст. 209 Цивільного кодексу України передбачає, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Натомість, Законом України «Про інвестиційну діяльність» не встановлено вимогу щодо обов'язкового нотаріального посвідчення договору;
- факт передачі спірного майна позивачу жодним чином не вплинув на здатність навчального закладу виконувати свої функції, оскільки аварійний будинок був непридатний для експлуатації та підлягав знесенню в будь-якому випадку, незалежно від його передачі на користь позивача.
В судове засідання 07.09.2011р. з’явились лише представники позивача та прокуратури.
Представник прокуратури в судовому засіданні 07.09.2011р. надав докази на виконання вимог попередньої ухвали суду від 17.08.2011р.
Представник позивача лише частково виконав вимоги суду, викладені в ухвалі від 17.08.2011р., натомість третя особа взагалі не виконала вимог вищевказаної ухвали суду.
В судовому засіданні 07.09.2011р. представник прокуратури заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв’язку з нез’явленням в судове засідання представника третьої особи.
Представник позивача підтримав заявлене клопотання.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2011р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, усне клопотання представника прокуратури про відкладення розгляду справи на іншу дату було задоволено, розгляд справи відкладено на 21.09.2011р., позивача та третю особу зобов’язано виконати вимоги, викладені в ухвалі суду від 17.08.2011р.
В судовому засіданні 21.09.2011р. представник позивача надав документи на виконання вимог суду, викладених в ухвалах від 17.08.2011р. та від 07.09.2011р.
Представник третьої особи у судове засідання з’явився, але вимог суду не виконав.
В судовому засіданні 21.09.2011р. представники прокуратури, відповідача-1, відповідача-2 та третьої особи підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2009р. у справі №2/63 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні вимог про визнання права власності відмовити, в іншій частині провадження у справі припинити.
Представник позивача в судовому засіданні 21.09.2011р. заперечував проти доводів прокуратури, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представник відповідача-3 в судове засідання 21.09.2011р. не з’явився, про причини нез’явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін, третьої особи та прокуратури у судові засідання не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін, третьої особи та прокуратури про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний господарський суд визнав за можливе розглядати справу у відсутність представника відповідача-3 на наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи та прокуратури, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
30.06.2004р. між відповідачем-1 та Закритим акціонерним товариством «Торговий дім «Інтерсервіс» було укладено договір №20/04 про інвестування будівництва багатоповерхового житлового, торгово-офісного комплексу з паркінгом за адресою: проспект Перемоги №8 та 8-А у м. Києві, за умовами якого сторони зобов’язались спільно діяти з метою реалізації інвестиційного проекту по знесенню аварійних будинків, проектуванню та будівництву житлового торгово-офісного комплексу за вищевказаною адресою (далі – інвестиційний договір).
15.03.2007р. між відповідачем-1, Закритим акціонерним товариством «Торговий дім «Інтерсервіс» та позивачем було укладено договір №03-1/07, згідно з умовами якого Закрите акціонерне товариство «Торговий дім «Інтерсервіс» в інвестиційному договорі №20/04 від 30.06.2004р. було замінено на позивача.
03.04.2007р. між відповідачем-1 та позивачем було укладено договір №05/07 про інвестування будівництва багатоповерхового житлово-готельного торгово-офісного комплексу з паркінгами, розташованого за адресою: м. Київ, Шевченківський район, проспект Перемоги, №8 та №8-А, згідно з яким інвестиційний договір №20/04 від 30.06.2004р. викладено в новій редакції.
Відповідно до п.2.2 інвестиційного договору у новій редакції відповідач-1 передавав позивачу функції замовника будівництва вказаного комплексу по організації проектування та будівництва, а також на підставі п.п.3.3.10.-3.3.11. та розпоряджень Київської міської державної адміністрації від 10.11.2003р. №2083 та від 20.10.2004р. №1907 зобов’язувався забезпечити передачу у власність непридатний для проживання житловий будинок №8 та аварійний нежитловий будинок №8-А по проспекту Перемоги у місті Києві.
Згідно з п.3.3. інвестиційного договору у новій редакції відповідач-1 зобов’язувався (п.п.3.3.7, 3.3.19):
- надати позивачу погодження на оформлення права користування або права власності на земельну ділянку за адресою м. Київ, Шевченківський район, проспект Перемоги, № 8 та №8 літ. А, для будівництва об’єкта, а також сприяти у відведенні позивачу земельних ділянок, розташованих під будинками №8 та №8 літ А по проспекту Перемоги;
- сприяти позивачу в забезпеченні отримання документу, що посвідчує право користування або право власності на земельну ділянку для будівництва комплексу згідно із інвестиційним договором;
- у разі необхідності, видавати позивачу відповідні довідки, звіти, інші документи, а також довіреності необхідні для виконання позивачем своїх функцій передбачених інвестиційним договором.
Відповідно до п.3.6 інвестиційного договору позивач зобов’язався виконувати передані функції замовника будівництва, компенсувати балансоутримувачам залишкову балансову вартість зазначених будинків №8 та №8-А по проспекту Перемоги в м. Києві, прийняти участь у розвитку соціальної сфери Шевченківського району сплатою пайового внеску, за рахунок власних та/або залучених коштів здійснити знесення вказаних будинків, профінансувати у повному обсязі відведення земельної ділянки під будівництво, проектування та будівництво вищевказаного комплексу.
Приймаючи оскаржуване рішення у даній справі, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідно до Рішення Київської міської ради від 27.12.2001р. №208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва» спірний нежитловий будинок №8-А належав до комунальної власності територіальної громади Шевченківського району міста Києва. Однак, рішенням №317 від 08.11.2007р. відповідач-2 (Шевченківська районна у м. Києві рада) надав згоду на передачу позивачу у власність будинків за адресою проспект Перемоги, 8 та 8-А у Шевченківському районні м. Києва на умовах знесення аварійних будинків за рахунок власних коштів та компенсації їх залишкової балансової вартості балансоутримувачам.
За результатами технічної інвентаризації, проведеної відповідачем-3 у відповідності до Наказу Держбуду України від 24.05.2001р. №127 «Про затвердження Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна», було встановлено, що житловий будинок №8 по проспекту Перемоги має ще літеру «А», а нежитловий будинок №8, що раніше мав літеру «А»по проспекту Перемоги у м. Києві, має літ. «Б», замість літ. «А», тому названі будинки в подальшому почали зазначати в документах саме з урахуванням останніх даних технічної інвентаризації відповідача-3.
Рішенням від 24.04.2008р. №424, у зв’язку з аварійним станом та непридатністю для подальшого використання, відповідач-2 надав згоду на передачу у власність позивачу будинків №8 літ. А та №8 літ. Б на умовах знесення за рахунок власних коштів та компенсації їх залишкової балансової вартості балансоутримувачу, а також доручив відповідачу-1 та балансоутримувачу (КП «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у місті Києві ради) вчинити дії на виконання вказаного рішення.
21.08.2008р. між позивачем та відповідачем-1 було укладено додаткову угоду №1 до інвестиційного договору у новій редакції, згідно з якою змінено назву інвестиційного договору та по всьому тексту останнього змінено номера будинків по проспекту Перемоги, що підлягають передачі у власність позивачу з №8 та №8-А на будинок №8 літ А та будинок №8 літ. Б.
Розпорядженням Голови Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації №1038 від 07.07.2008р. було створено комісію з приймання-передачі у власність позивачу будинку №8 літ. Б по проспекту Перемоги у м. Києві та доручено балансоутримувачу (КП «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у місті Києві ради) передати у власність позивачу за актом приймання-передачі основних фондів по формі О3-1 аварійний нежитловий будинок №8 літ. Б загальною площею 1 750,0 кв. м., після сплати позивачем залишкової балансової вартості будинку в сумі 274 916,00 грн.
На підставі рахунку-фактури №455 від 11.06.2008р. позивач перерахував на рахунок балансоутримувача (КП «Керуюча дирекція»Шевченківської районної у м. Києві ради) залишкову балансову вартість буд. №8 літ. Б по проспекту Перемоги у м. Києві в сумі 296 722,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №138 від 12.06.2008р. Окрім того, на виконання п.3.6.17 інвестиційного договору у новій редакції позивач сплатив внесок на розвиток соціальної сфери Шевченківського району міста Києва в розмірі 1 000 000,00 грн.
25.07.2008р. за Актом приймання-передачі основних фондів по формі О3-1 Комунальне підприємство «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у місті Києві ради передало у власність позивачу (в т.ч. на баланс) нежитловий будинок №8 літ. Б по проспекту Перемоги у м. Києві.
З урахуванням вищенаведених обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до п.п.3.3.10, 3.3.11 інвестиційного договору в новій редакції та акту приймання-передачі спірного нежитлового будинку позивач набув право власності на об’єкт нерухомості по проспекту Перемоги, 8 літ. Б в м. Києві із дня підписання відповідного Акту приймання-передачі.
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, з метою створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки України врегульовані Законом України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992р. №2163-XII (із змінами та доповненнями).
Згідно з ч.ч.1, 4 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, інших законів України з питань приватизації. Відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизація державного майна (далі - приватизація) являє собою відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.
Державна програма приватизації визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, розробляється Фондом державного майна України і затверджується Верховною Радою України законом України один раз на три роки не пізніш як за місяць до затвердження Державного бюджету України на відповідний рік, але до початку наступного бюджетного року та діє до затвердження чергової Державної програми приватизації. У Державній програмі приватизації визначаються, зокрема, відповідні способи приватизації для різних груп об'єктів (ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного майна»).
Правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу встановлює Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 06.03.1992р. №2171-XII (із змінами та доповненнями).
Згідно зі ст. 1 названого Закону сферою застосування останнього є галузі, які підлягають першочерговій приватизації: переробна і місцева промисловість, промисловість будівельних матеріалів, легка і харчова промисловість, будівництво, окремі види транспорту, торгівля і громадське харчування, побутове обслуговування населення, житлово-експлуатаційне і ремонтне господарство. Відповідно до цього Закону можуть також приватизуватися підприємства інших галузей, якщо вони відповідають вимогам частини першої статті 2 цього Закону або якщо це передбачено планами їх приватизації. До відносин щодо приватизації невеликих державних підприємств, не врегульованих цим Законом, застосовується Закон України «Про приватизацію майна державних підприємств».
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» об'єктом малої приватизації, зокрема, є окреме індивідуально визначене майно.
Законом України «Про Державну програму приватизації» від 18.05.2000р. №1723-III (із змінами та доповненнями) затверджено Державну програму приватизації на 2000-2002 роки (далі – Програма), яка додається до названого Закону, тобто є невід'ємною складовою його змісту і положення Програми мають юридичну силу Закону.
Так, згідно з п.5 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки класифікація об'єктів приватизації здійснюється з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації відповідно до цієї Програми.
Група А - це, зокрема, окреме індивідуально визначене майно (в т.ч. таке, яке не увійшло до статутних фондів відкритих акціонерних товариств, будівлі, споруди та нежилі приміщення, майно підприємств, ліквідованих за рішенням господарського суду, та майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном). Продаж об'єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та цієї Програми.
Таким чином, відчуження спірного майна (приватизація) повинно було здійснюватись у відповідності до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, і підлягав застосуванню обов'язковий порядок підготовки об'єкта до приватизації та безпосередньо його продаж, встановлений Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
В ст. ст. 7, 8, 11 названого Закону передбачено, що Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні, за конкурсом; викупу. Орган приватизації зобов'язаний повідомити адміністрацію підприємства про включення даного підприємства або його структурного підрозділу до одного із зазначених переліків у місячний строк з дня прийняття відповідного рішення. З моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: визначають ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову вартість продажу об'єкта на аукціоні, за конкурсом; готують та публікують інформацію про об'єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; проводять у разі необхідності реорганізацію або ліквідацію державного підприємства; замовляють у разі потреби проведення екологічного аудиту. Викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації: не проданих на аукціоні, за конкурсом; включених до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу; зданих в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України «Про оренду державного майна». Інформація про здійснення викупу об'єкта приватизації публікується в інформаційних бюлетенях органів приватизації, місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, протягом 15 календарних днів з дня укладення договору купівлі-продажу.
Ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, визначається шляхом проведення незалежної оцінки. Право володіння, користування і розпорядження об'єктом приватизації переходить до покупця з моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації (ст. ст. 12, 22 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»).
Окрім того, в ст. 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» вказано, що право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна. Договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації.
Таким чином, з вищенаведених правових норм випливає, що окреме індивідуально визначене майно, яке перебуває у державній або комунальній власності, може бути відчужене на користь фізичних та юридичних осіб виключно за рішенням органу приватизації прийнятим в порядку проведення приватизаційної процедури, встановленому Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Державною програмою приватизації на 2000-2002 роки, а перехід права власності на об'єкт приватизації до покупця відбувається лише на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, укладеного між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації з додержанням вказаного порядку проведення приватизаційної процедури.
Натомість, вказані вище положення Законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та «Про Державну програму приватизації» не були враховані та не застосовувались до спірних правовідносин місцевим господарським судом, хоча перелічені Закони діяли як на час укладання інвестиційного договору, так і на час звернення позивача з позовом до суду і вирішення спору Господарським судом міста Києва.
Відносно висновку місцевого господарського суду про набуття позивачем права власності на підставі інвестиційного договору, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до ст. ст. 1130, 1132, 1134 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватись на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.
Тобто, інвестиційний договір, який по суті є договором про спільну діяльність, не є правочином, на підставі якого відбувається перехід права власності на майно від однієї особи до іншої, оскільки метою укладення такого договору є досягнення спільної мети шляхом об'єднання вкладів та здійснення спільних зусиль та подальший розподіл результатів спільної діяльності.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що передача комунального майна у власність інвестора на підставі інвестиційного договору суперечить визначеному законом змісту такого договору.
Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до п.«б» ч.2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення мають об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.
Згідно зі ст. 63 Закону України «Про освіту» матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством. Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних навчальних закладів підприємств, установ, організацій системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків передбачених чинним законодавством. Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.
Судом було з’ясовано, що в нежитловому будинку №8 (літ. Б) по проспекту Перемоги у м. Києві, право власності на який просить визнати позивач, розташовано навчальний заклад, а саме - вечірню школу №5.
Оскільки спірний нежитловий будинок забезпечує діяльність закладу освіти, в силу вимог Закону України «Про приватизацію державного майна», вказаний будинок не підлягає приватизації.
Належних та допустимих доказів на спростування вищенаведених обставин надано не було.
Таким чином, судом першої інстанції задоволено вимоги позивача про визнання права власності лише на підставі рішень Шевченківської районної у м. Києві ради та інвестиційного договору, натомість без застосування правових норм, якими врегульовані правовідносини у сфері приватизації (відчуження) державного та комунального майна, а також без з’ясування питання про те, чи може спірне майно бути переданим у приватну власність.
В процесі перегляду справи судом апеляційної інстанції було встановлено порушення вимог законодавства в сфері приватизації (відчуження) державного та комунального майна, чинного на як дату виникнення між сторонами спірних правовідносин, так і на час звернення з позовом до суду та прийняття судового рішення у даній справі, а також з’ясовано, що спірний будинок не підлягає приватизації (відчуженню), правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання за позивачем права власності на вказаний будинок відсутні.
Відносно вимог позивача про зобов’язання відповідача-3 (Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна») зареєструвати право власності на спірне нерухоме майно за позивачем, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини.
Як вірно зазначає прокуратура в своїй апеляційній скарзі, відповідно до п.5 «Перехідних положень» Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004р. №1952-IV (із змінами та доповненнями) в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду та винесення місцевим господарським судом оскаржуваного рішення у даній справі, до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації. Тобто, фактично відповідач-3 є підприємством, яке відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» здійснює владні управлінські функції у сфері приватизації нерухомого майна на основі законодавства.
Згідно з визначенням, наведеним в ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами (ч.1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України).
В ч.3 ст. 105 Кодексу адміністративного судочинства України вказано, що саме адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.
В ст. 12 Господарського процесуального кодексу України наведено категорії справ, підвідомчі господарським судам. Зокрема, згідно з п.1 ч.1 названої статті господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів.
Таким чином, вимоги до відповідача-3 підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, тому в цій частині вимог провадження має бути припинено на підставі п.1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи апеляційної скарги повністю підтвердились під час перегляду справи апеляційним господарським судом, що свідчить про неповне з’ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2009р. у справі №2/63 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким в задоволенні вимог про визнання права власності позивача на нежитловий будинок №8 (літ. „Б”) по проспекту Перемоги у м. Києві, загальною площею 1 470,8 кв. м. має бути відмовлено, а в частині вимог до відповідача-3 про зобов’язання здійснити державну реєстрацію права власності на вказаний будинок за позивачем провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за подання позовної заяви покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Прокуратури міста Києва задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2009р. у справі №2/63 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на нежитловий будинок №8 (літ. „Б”) по проспекту Перемоги у м. Києві загальною площею 1 470,8 кв. м. відмовити.
4. В частині вимог про зобов’язання здійснити державну реєстрацію права власності на нежитловий будинок №8 (літ. „Б”) по проспекту Перемоги у м. Києві загальною площею 1 470,8 кв. м. провадження у справі припинити.
5. Матеріали справи №2/63 повернути до Господарського суду міста Києва.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя Лосєв А.М.
Судді Разіна Т.І.
Зубець Л.П.
26.09.11 (відправлено)
- Номер:
- Опис: 182
- Тип справи: Позовна заява, подана прокурором
- Номер справи: 2/63
- Суд: Господарський суд Сумської області
- Суддя: Лосєв А.М.
- Результати справи:
- Етап діла: Розглянуто
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 23.09.2003
- Дата етапу: 06.10.2003