Справа № 2-26/11

рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

03 серпня 2011 року                                                                              м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

у складі: головуючого - одноособово судді Боярського О.О.    

               при секретарі – Горовій К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровському цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, Голова комісії з питань ліквідації-реорганізації ГБК «Приморський»ОСОБА_3, ОСОБА_4 про розділ майна подружжя та встановлення права сумісної власності на будівлю гаражу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, Голова комісії з питань ліквідації-реорганізації ГБК «Приморський»ОСОБА_3, ОСОБА_4 про розділ майна подружжя та встановлення права сумісної власності на будівлю гаражу. Позовні вимоги неодноразово змінювались і уточнювались. Відповідно до останньої уточненої позовної заяви від 02.03.2011 року (а.с. 210-213) позивач просить суд:

Визнати будівлю гаражу № НОМЕР_4 розташованого по АДРЕСА_1, а також автомобіль ВАЗ-2105 - спільною сумісною власністю подружжя.

Розподілити спільне набуте подружжям майно таким чином:

виділити ОСОБА_1: будівлю гаражу АДРЕСА_1 оціночна вартість якого 46.870 грн. Всього на суму 46.870 грн.;

виділити відповідачеві ОСОБА_2: в рахунок вартості 1/2 частини гаражу №НОМЕР_4 легковий автомобіль ВАЗ-2105, 1992 р. випуску на суму 14.860 грн., газову плиту «Дружковка»на суму 180 грн., пральну машину «Іволга»на суму 170 грн., телевізор «Берізка»на суму 680 грн., відеомагнітофон «Сименс»на суму 715 грн., газбалон на суму 125 грн., мобільні телефони «Нокія», «Сименс»на суму 1.860 грн., комп’ютер на суму 1.200 грн., принтер марки «Лексмарк-45»на суму 530 грн., а всього на загальну суму 20.410 грн. та грошові кошти за різницю у половині вартості загального майна на суму 13.230 грн.

Визнати право власності на будівлю гаражу АДРЕСА_1 за ОСОБА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі у тому числі ІТЗ-30 грн., держмито в розмірі 51 грн., а також 500 грн. за проведення судової технічно-будівельної експертизи, всього на суму 571 грн.

Позивач у судовому засіданні свої уточнені позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні з позовом не згоден, у задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, причина неявки суду не відома.

Третя особа Голова комісії з питань ліквідації-реорганізації ГБК «Приморський»ОСОБА_3 у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, причина неявки суду не відома.

Представник третьої особи ОСОБА_4 у судовому засіданні з позовом не згодна, у задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, ретельно дослідивши надані докази, заслухавши сторони, суд прийшов до наступного.

У судовому засіданні встановлено, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 березня 1993 року по 02 грудня 2003 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії ІІІ-ЖД № НОМЕР_1, виданим Б.-Дністровським ЗАГС Одеської області 27.03.1993 року, актовий запис № 109 та свідоцтвом про розірвання шлюбу серії І-ЖД № НОМЕР_2, виданим Відділом РАГСу Білгород-Дністровського МРУЮ Одеської області 02.12.2003 року, актовий запис № 255.

Від шлюбу сторони по справі мають спільну дитину: сина –ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується Свідоцтвом про народження серії І-ЖД № НОМЕР_3, виданим Відділом РАГСу виконкому Білгород-Дністровської міськради народних депутатів Одеської області 25 червня 1994 року, актовий запис № 323.

Позивач вказує, що за час шлюбу було нажито спільне майно, а саме:

1. пральна машина «Іволга»- 170 грн.,

2. телевізор «Берізка»- 680 грн.,

3. відеомагнітофон «Сименс»- 715 грн.,

4. газова плита «Дружковка»-180 грн.,

5. газовий балон - 125 грн.,

6. мобільні телефони «Нокія»та «Сименс»- 1.860 грн. (а.с.100-101)

7. комп’ютер 1.200 грн. (а.с.99)

8. принтер «Лексмарк-45»- 530 грн.,

9. легковий автомобіль марки ВАЗ-2105\1992 р. випуску вартістю 14.860 грн., яке позивач оцінює на суму - 20,410 грн., та збудований подружжям гараж № НОМЕР_4 на території земельної ділянки переданої для будівництва гаражів членам ГБК «Приморський»по АДРЕСА_1. Згідно даних висновку №67\07 судової будівельно-технічної експертизи від 22.02.2010 року оціночна вартість приміщення складає - 46.870 грн., а всього спільно набутого сумісного майна подружжя на загальну суму - 67,280 грн.

Суд не може погодитись з вищевказаними твердженнями позивачки в повному обсязі з наступних підстав.

У судовому засіданні відповідач визнав, що після розірвання стосунків з позивачкою у його власності та користуванні залишились: телевізор «Берізка» - 680 грн., мобільні телефони «Нокія»та «Сименс»- 1.860 грн. та комп’ютер - 1.200 грн.

Позивачка у судовому засіданні визнала, що після розірвання стосунків з відповідачем у її власності та користуванні залишились: пральна машина «Іволга»- 170 грн. та газова плита «Дружковка»- 180 грн.

Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Щодо іншого майна, а саме: відеомагнітофон «Сименс»- 715 грн., газовий балон - 125 грн., принтер «Лексмарк-45»- 530 грн., то відповідач не визнав що таке майно було набуте під час шлюбу з позивачкою, крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази цього. Таким чином, позивачка не довела, що дане майно було набуте за час шлюбу.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно ст. 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно ч. 4 ст. 71 СК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.   

Цивільним кодексом України, а саме ч. 3 ст. 370 ЦК України передбачено, що виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Згідно ч. 2 ст. 183 ЦК України, неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Позивачка не давала згоду на надання їй компенсації вартості її частки у спільно нажитому майні подружжя, хоча і не заперечувала проти цього, однак, керуючись вищевказаними статтями ЦК та СК України, суд вважає можливим присудити позивачці, як одному із співвласників, грошову компенсацію вартості її частки у спільно нажитому майні подружжя, оскільки:

По-перше, виходячи з вартості спірного спільно нажитого майна подружжя, відсутня будь-яка фізична можливість виділити в його в натурі таким чином, щоб частки кожного були рівними, як це передбачено ч. 1 ст. 70 та ч. 1 ст. 71 СК України;

По-друге, майно, яке підлягає поділу в силу ч. 2 ст. 183 ЦК України є неподільним, оскільки, ні телевізор, ні мобільні телефони «Нокія»та «Сименс», ні комп’ютер, ні пральна машина, ні газова плита не можуть бути поділені без втрати їх цільового призначення;

По-третє, виділення майна в натурі може зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки, враховуючи, що шлюб було розірвано майже вісім років тому назад, то майно може бути втраченим, знищеним або прихованим;

По-четверте, враховуючи, що шлюб було розірвано майже вісім років тому назад, то спірне майно значно втратило свою вартість, яку мало на час розірвання шлюбу.

Таким чином:

680 грн.+1.860 грн.+1.200 грн.=3740 грн. – загальна вартість майна, яке залишилось у відповідача (телевізор «Берізка»- 680 грн., мобільні телефони «Нокія»та «Сименс»- 1.860 грн. та комп’ютер - 1.200 грн.),

170 грн.+180 грн.=350 грн. –загальна вартість майна, яке залишилось у позивачки (пральна машина «Іволга» - 170 грн. та газова плита «Дружковка»- 180 грн.),

3740 грн.–350 грн.=3390 –різниця у вартості майна, яке залишилось у відповідача порівняно з вартістю майна, яке залишилось у позивачки,

3390 грн. : 2 = 1695 грн. –розмір компенсації вартості частки позивачки у спільно нажитому майні подружжя, який в силу ч. 4 ст. 71 СК України, ст.ст. 370, 364, 183 ЦК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.

Щодо будівлі гаражу № НОМЕР_4, розташованого по АДРЕСА_1, судом встановлено наступне.

В матеріалах справи є Довідка ГБК «Приморський»від 18.11.1998 року, відповідно до якої ОСОБА_2 є власником гаражу № НОМЕР_4 в ГБК «Приморський»(а.с. 8).

В той же час в матеріалах справи є Довідка ГБК «Приморський»від 18.11.1998 року, відповідно до якої ОСОБА_4 є власником гаражу № НОМЕР_4 в ГБК «Приморський»(а.с. 39), що також підтверджується копією Квитанції про сплату ОСОБА_4 вступного внеску до ГБК «Приморський»(а.с. 40) та Розпискою від 13.11.1998 року, відповідно до якої ОСОБА_4 купила спірний гараж у гр. ОСОБА_5 (а.с. 95).

Крім того, згідно Довідки ОК „Шкільний-1” від 27.05. 2008 року (а.с. 93) власником спірного гаражу № НОМЕР_4 є ОСОБА_4.

Однак, згідно пояснень голови ГБК «Приморський»(а.с. 102 та а.с. 96, 97), довідка про те, що власником гаражу № НОМЕР_4 є ОСОБА_4 була видана помилково.

Крім того, в матеріалах справи є Довідка ГБК «Приморський»від 10.06.2008 року, відповідно до якої ОСОБА_1 є власником гаражу № НОМЕР_4 в ГБК «Приморський»(а.с. 29).

Суд не бере до уваги вищевказані довідки, оскільки вони протирічать одна одній та вони не є допустимими доказами, які доводять хто є власником даного гаражу.

Згідно ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Як вбачається з експертного висновку № 67/07 від 22.02.2010 року в абз. 1 стор. 4 експертизи (а.с. 145) спірний гараж відноситься до 1 групи капітальності. Таким чином, право власності на нього підлягає державній реєстрації.

Згідно Відповіді КП „Білгород-Дністровське БТІ” від 24.11.2006 року № 1718 (а.с. 38), інвентаризація та оформлення права власності на гараж № НОМЕР_4 у ГБК «Приморський»не проводились.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_2 не є власником гаражу № НОМЕР_4,  в ГБК «Приморський», розташованого по АДРЕСА_1.

Крім того, факт того, що спірний гараж не є власністю ОСОБА_2 було встановлено Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2009 року (а.с. 126).

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, ... справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.  

Таким чином, позовні вимоги щодо визнання будівлі гаражу № НОМЕР_4 розташованого по АДРЕСА_1 - спільною сумісною власністю подружжя, виділення  ОСОБА_1 будівлі гаражу АДРЕСА_1 та визнання права власності на будівлю гаражу АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 –задоволенню не підлягають.

Щодо спірного легкового автомобілю ВАЗ-2105, судом встановлено наступне.

В матеріалах справи є Відповідь РЕВ № 4 УДАІ УМВС України в Одеській області від 13.08.2008 року (а.с. 31, 32) та Відповідь РЕВ № 4 УДАІ УМВС України в Одеській області від 03.03.2011 року(а.с. 228, 2281), відповідно до яких за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на автомобіль ВАЗ 2105, д.н. НОМЕР_5.

Крім того, в матеріалах справи є Відповідь РЕВ № 4 УДАІ УМВС України в Одеській області від 07.12.2010 року (а.с. 160, 161), відповідно до якої 10.10.2002 року (тобто в період шлюбу між сторонами по справі) автомобіль ВАЗ 2105 був перереєстрований з гр. ОСОБА_2 на ім’я ОСОБА_6. Як вбачається з доданих Результатів пошуку автомобіль було знято з обліку у звязку з його продажем.

У судовому засіданні Відповідач пояснив, що автомобіль ВАЗ 2105 був проданий у період шлюбу, а інформація про те, що на даний час саме він є його власником була видана помилково.

З питання видачі різної інформації РЕВ № 4 щодо того хто є власником спірного автомобілю з ініціативи Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури було проведено перевірку, за результатами проведення якої Начальником РЕВ № 4 УДАІ УМВС України в Одеській області було встановлено, що розбіжності у наданих відповідях стали можливими в результаті неправильної роботи програмного забезпечення з базою даних АІС „Автомобіль”. На даний час власником автомобіля ВАЗ 2105, 1982 р.в., д.н. НОМЕР_6 (попередній д.н. НОМЕР_5), є гр. ОСОБА_6 (Лист № 7/4-1490 від 21.07.2011 року).

Дана обставина також підтверджується Відповіддю Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури № 16-5258-11 від 25.07.2011 року, відповідно до якої згідно реєстраційної картки власником спірного автомобіля є ОСОБА_6.  

Таким чином, судом встановлено, що спірний автомобіль було продано у період шлюбу і тому він не підлягає поділу як спільна сумісна власність подружжя.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо виділення відповідачеві ОСОБА_2: в рахунок вартості 1/2 частини гаражу №НОМЕР_4 легкового автомобіля ВАЗ-2105, 1992 р. випуску на суму 14.860 грн. –задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Таким чином, вимога позивачки про стягнення на свою користь з відповідача документально підтверджених судових витрат у сумі 571 грн., у тому числі: держмито 51 грн. (а.с. 2), витрати на ІТЗ –30 грн. (а.с. 3) та 500 грн. за проведення експертизи (а.с. 181) –підлягає задоволенню.

Суд вважає необхідним зазначити, що під час проведення судового засідання було вимкнуто електроенергію, тому судові дебати були проведені без звукозапису судового засідання, проти чого сторони по справі не заперечували.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 60-71 СК України, ст.ст. 183, 364, 370 ЦК України, ст.ст. 1, 15, 60, 209, 213-215 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, Голова комісії з питань ліквідації-реорганізації ГБК «Приморський»ОСОБА_3, ОСОБА_4 про розділ майна подружжя та встановлення права сумісної власності на будівлю гаражу –задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 половину вартості майна, яке залишилось у користуванні ОСОБА_2, а саме: 1695 грн. та витрати на ІТЗ 39 грн., державне мито 51 грн., 500 грн. за проведення судової експертизи, всього на суму 571 грн., а взагалі 2266 грн.  

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.  

Суддя: