КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2011                                                                                           № 24/146

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Яковлева  М.Л.

суддів:            Майданевича А.Г.

          Жук  Г.А.

при секретарі:           Марченко Ю.І.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 27.09.2011 року по справі № 24/146  (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», м. Київ на рішення  господарського суду м. Києва  від 20.06.2011 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 11.07.2011 року) у справі  № 24/146 (суддя – Шевченко В.Ю.)

за позовом     товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс»,

                       м. Київ      

до                            відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна

                       страхова  компанія «Оранта», м. Київ

про:                 стягнення 20 123,87 грн.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва в порядку позовного провадження звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» до відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення 20 123,87 грн. заборгованості.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.06.2011 року позов задоволено частково: вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 18 218,00 грн. основного боргу, 201,23 грн. державного мита та 213,65 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні іншої частини позову – відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, відповідач, відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення господарського суду міста Києва в частині стягнення 18 218,00 грн..

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції  неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи.  Зокрема, скаржник вважає, що оскільки позивач не має права займатися страховою діяльністю, то до позивача не перейшло право регресної вимоги страховика.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.08.2011 року по справі № 24/146 апеляційну скаргу було прийнято до провадження і призначено перегляд рішення на 27.09.2011 року.

Відповідно до розпорядження Секретаря палати Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2011 року у зв’язку з виробничою необхідністю та з метою дотримання строків розгляду справи, здійснено заміну у складі колегії суддів, відповідно до якого перегляд рішення здійснюється головуючим суддею – Яковлєвим М.Л., суддями – Жук Г.А., Майданевичем А.Г.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, причини неявки не повідомив, про час та місце перегляду рішення повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечує з підстав, викладених у відзиві.

Колегія суддів апеляційного суду, врахувавши думку позивача з приводу слухання справи за відсутністю відповідача, прийняла рішення про розгляд справи за відсутністю представника відповідача.

Заслухавши доповідь судді – доповідача, виступ представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського  суду міста Києва від 20.06.2011 року по справі №  24/146 – слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу  України (далі по тексту ГПК), в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 101 ГПК України регламентовано, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 23.10.2007 року між закритим акціонерним товариством «Українська Страхова Компанія «ВЕСТА» (далі – первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю «Хенкель Україна» укладено договір автомобільного страхування № 206.0001630.01.34 (далі  – договір страхування №206.0001630.01.34), відповідно до якого страховик зобов’язувався відшкодувати збитки, що могли настати у зв’язку з пошкодженням, знищенням чи втратою автомобіля марки «Fabia», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

11.08.2008 року було здійснено державну реєстрацію змін до статуту ЗАТ «УСК «Веста», пов’язаних із зміною найменування на ЗАТ «СК «Альфа Страхування» без зміни організаційно-правової форми.

17.12.2009 року була проведена державна реєстрація змін назви з закритого акціонерного товариства «Страхова Компанія «Альфа Страхування» на приватне акціонерне товариство «Страхова Компанія «Альфа Страхування», яке є правонаступником закритого акціонерного товариства «Страхова Компанія «Альфа Страхування».

15.03.2008 року у м. Одеса на вул. Балківській мала місце дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля «Fabia», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля марки «Chrysler», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуваннямОСОБА_2.

Як встановлено судом першої інстанції, постановою Ананіївського районного суду Одеської області від 03.04.2008 року ОСОБА_2 (страхувальника відповідача) визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України та скоєні ДТП.

Вартість відновлювального ремонту, що настав у зв’язку з пошкодженням застрахованого автомобіля у результаті вказаної ДТП, склала 18 218,00 грн., що підтверджується висновком автотоварознавчого дослідження № 0312 від 03.04.2008 року (копія в матеріалах справи, оригінал досліджено в судовому засіданні).

На виконання договору страхування страховик, на підставі заяви страхувальника та страхового акту № 0245.206.08.02.01 від 24.04.2008 року, перерахував на рахунок суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 страхове відшкодування в сумі 6 295,87 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 03397 від 30.04.2008 року, а також на рахунок ПП «Авто-Європа» суму страхового відшкодування у розмірі 13 828,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 03396 від 30.04.2008 року.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України «Про страхування» № 85/96-ВР від 07.03.1996 року визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно визначено, що до первісного кредитора перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Вина ОСОБА_2 в скоєнні ДТП встановлена постановою Ананіївського районного суду Одеської області від 03.04.2008 року і додаткового доведення не потребує.

Як встановлено судом першої інстанції на підставі матеріалів справи, цивільна відповідальність ОСОБА_2 на момент настання страхової події була застрахована в ВАТ «Національна Страхова компанія «Оранта» за договором обов’язкового страхування (у формі полісу) цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВА/5985260.

Судом з’ясовано, що строк дії полісу № ВА/5985260 з 16.12.2007 року (8:30) до 16.12.2008 року, і таким чином, він діяв на час коли відбулася ДТП за участю автомобіля марки «Chrysler», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2.

Відповідно до п. 4 полісу № ВА/5985260 страхувальником – особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована полісом, є ОСОБА_2, забезпеченим транспортним засобом є «Chrysler Saratoga», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (п. 6 полісу). Тобто, відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації ОСОБА_2 автомобіля  «Chrysler Saratoga», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, була застрахована відповідачем.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01.07.2004 року при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.

Вказаним договором (полісом № ВА/5985260) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну (на одного потерпілого) становить 35 000 грн., франшиза – 0,00 грн. (пункт 2 полісу).

Пунктом 37.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» передбачено право страховика за договором обов’язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, особами, відповідальними за завдані товариству з обмеженою відповідальністю «Хенкель Україна» збитки, є відповідач відповідно до положень Закону України «Про обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» в межах, передбачених договором обов’язкового страхування цивільної відповідальності від 16 грудня 2007 року, та ОСОБА_2 відповідно до вимог ст. 1188 ЦК України в тій частині, що не підлягає відшкодуванню відповідачем.

Статтею 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв’язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов’язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір шкоди визначається аварійним комісаром або експертом.

Згідно з пунктом 37.1 статті 37 вказаного Закону виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів.

Сатттями 5, 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено проведення оцінки майна є обов’язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування.

Відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року N 142/5/2092, як належний доказ розміру заподіяної шкоди, вартості та об’єму необхідних для проведення відновлення пошкодженого транспортного засобу робіт, - має бути наданий відповідний звіт суб’єкта оціночної діяльності і особа, яка має право на відшкодування, відповідно до ст. 33 ГПК України, зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Звітом про визначення вартості матеріального збитку № 0312 від 03.04.2008 року, наданим позивачем, було визначено вартість матеріального збитку автомобіля «Fabia», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 на загальну суму 18 218,00 грн.

Надані позивачем рахунок фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на відновлювальні роботи № 207 від 22.03.2008 року на суму 7 346,25 грн. та рахунок-фактура приватного підприємства «Авто-Європа» № СФ-0000591 від 24.03.2008 року на суму 13 828,00 грн. не можуть вважатись належним доказом розрахунку суми страхового відшкодування, оскільки вказані станції технічного обслуговування не є суб’єктами оціночної діяльності.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що відповідач зобов’язаний відшкодувати завдані збитки в сумі 18 218,00 грн.

01.12.2010 року між ПАТ «СК «Альфа Страхування» та ТОВ «Вердикт Фінанс»  укладений договір відступлення права вимоги № 01-12/10, за яким право зворотньої грошової вимоги (регресу), що виникло на підставі договорів страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, ПАТ «СК «Альфа Страхування» відступило ТОВ «Вердикт Фінанс».

Данні про страховий випадок, суми регресних вимог, інші характеристики, що відступаються, визначаються сторонами в додатковій угоді, яка є невід’ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 22 додаткової угоди від 01.12.2010 року до договору № 01-12/10 було відступлене право вимоги (регресу), що виникло на підставі договору страхування цивільно-правової відповідальності № 206.0001630.01.34.,  в зв’язку зі сплатою страхового відшкодування ПАТ «СК «Альфа Страхування».

Відповідно до п. 1.2 договору № 01-12/10 право за договором відступлення права вимоги вважається переданим з підписанням додаткової угоди.

Таким чином, відповідно до договору відступлення права вимоги № 01-12/10 від 01.12.2010 року та додаткової угоди до нього, саме товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт-Фінанс» є новим кредитором та має право вимоги до відповідача за договором добровільного страхування наземного транспорту № 206.0001630.01.34 від 23.10.2007р.

Місцевим господарським судом встановлено, що позивачем до матеріалів справи додане повідомлення, яким ПАТ «СК «Альфа Страхування» повідомило відповідача про відступлення права вимоги (регресу) до ВАТ «НАСК «Оранта» за договором добровільного страхування наземного транспорту № 206.0001630.01.34 від 23.10.2007 року товариству з обмеженою відповідальністю «Вердикт-Фінанс».

Основним аргументом апеляційної скарги скаржника є те, що право займатись страховою діяльністю безпосередньо або через посередників мають право страховики, які отримали відповідну ліцензію. Оскільки позивач не є ні страховиком, ні посередником страховика, - до нього не може перейти право регресної вимоги, так як реалізація страховиком права регресу є частиною страхової діяльності страховика.

Апеляційний суд не погоджується з даним твердженням відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про страхування», страховиками  визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про господарські товариства» з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Дозволяються виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов’язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика.

В даному випадку колегія апеляційного суду погоджується з твердженням місцевого суду, що ТОВ «Вердикт Фінанс» не здійснював страхової діяльності, а здійснив відчуження наявних у нього майнових прав.

Пунктом 1.1. договору відступлення права вимоги від 01.12.2010 року ПАТ «СК «Альфа Страхування» відступило ТОВ «Вердикт Фінанс» право уже існуючої грошової вимоги (регресу) за договорами страхування наземного транспорту, договорами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, які укладені між ПАТ «СК «Альфа Страхування» та фізичними/юридичними особами, страхувальниками, а ТОВ «Вердикт Фінанс» зобов’язався сплатити ПАТ «СК «Альфа Страхування» грошові кошти за відступлені останнім права.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, договір відступлення права вимоги № 01-12/10 від 01.12.2010 року судом недійсним не визнаний. Відтак, на підставі зазначеного договору для його сторін виникли права та зобов’язання, які вони мали виконувати належним чином.

Відповідно до п. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов’язанні є боржник і кредитор.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 511 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Таким чином, позивач є кредитором відповідача відповідно до договору відступлення права вимоги № 01-12/10 і має право вимагати відшкодування спричинених збитків (вартості відновлюваного ремонту транспортного засобу).

Відповідно до ст. ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна підтвердити ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, поданими доказами.

Враховуючи підтверджену позивачем вартість відновлюваного ремонту транспортного засобу, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що відповідач зобов’язаний відшкодувати позивачу витрати в сумі 18 218,00 грн., а відтак позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Доводи апеляційної скарги внаслідок їх необґрунтованості та безпідставності не приймаються до уваги колегією апеляційного суду.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14  «Про судове рішення у цивільній справі»,  рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 20.06.2011 року у справі № 24/146  –  слід залишити без змін.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 20.06.2011 року у справі  №  24/146  залишити без задоволення.

2.  Рішення господарського суду міста Києва від 20.06.2011 року у справі                      № 24/146 залишити без змін.

3.  Матеріали справи № 24/146  повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили  з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                                      Яковлев  М.Л.

Судді                                                                                          Майданевич А.Г.

                                                                                          Жук  Г.А.

30.09.11 (відправлено)