ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
№ 21/700-20/387 | 12.10.06 |
За позовом Приватного підприємства «Овас»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіко»
Про стягнення 397 875,80грн.
Суддя Палій В.В.
Секретар Молочна Н.С.
Представники:
Від позивача Рябоха В.І.- предст. (дов. від 14.02.2006р.)
Від відповідача Левіна Т.М.- предст. (дов. від 04.01.2006р.)
Обставини справи:
Позовні вимоги заявлено про стягнення з відповідача пені у сумі 397 875,80грн. через неналежне виконання взятих на себе останнім зобов’язань по Договору №2 купівлі-продажу основних засобів, матеріальних цінностей та послуг з підготовки осінньої оранки від 10.01.2004р.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2005р. №21/700 позовні вимоги задоволено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2006р. №21/700 рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2005р. №21/700 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 13.07.2006р. №21/700 рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.205р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2006р. у справі №21/700 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
За резолюцією Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 26.07.2006р. справу передано на новий розгляд судді Палію В.В.
Враховуючи викладене справа прийнята до розгляду суддею Палієм В.В., справі присвоєно номер 21/700-20/387 та справа призначена до розгляду на 10.08.2006р.
10.08.2006р. справа № 21/700 скерована до Вищого господарського суду України на запит Верховного Суду України.
Ухвалою Верховного Суду України від 31.08.2006р. відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови ВГСУ від 13.07.2006р. у справі №21/700.
Враховуючи наведене, після повернення справи №21/700 з Верховного Суду України, справа №21/700-20/387 призначена до розгляду на 28.09.2006р.
У судовому засіданні 28.09.2006р. представники сторін надали суду письмові пояснення по справі з урахуванням Постанови Вищого господарського суду України від 13.07.2006р. №21/700.
28.09.2006р. у судовому засіданні оголошено перерву.
02.10.2006р. судом одержано додатки від відповідача до письмових пояснень по справі від 27.09.2006р. №59.
10.10.2006р. надані додатки залучені до матеріалів справи.
У судовому засіданні 10.10.2006р. представник позивача надав суду обґрунтування та розрахунок позовної заяви, відповідно до якого просить суд стягнути з відповідача 397875,80грн. пені.
У судовому засіданні 10.10.2006р. оголошено перерву до 12.10.2006р., з метою виготовлення повного тексту рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -
ВСТАНОВИВ:
10.01.2004р. між Приватним підприємством “Овас” (далі-Підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Фіко” (далі-Товариство) укладено договір №2 купівлі-продажу основних засобів, матеріальних цінностей та послуг з підготовки осінньої оранки, згідно умов якого Товариство зобов’язалось продати, а Підприємство купити основні засоби та інші матеріальні цінності, які знаходяться на балансі, а також послуги осінньої оранки під цукровий буряк врожаю 2004року, тобто промислові будівлі, споруди, промислове обладнання, сільськогосподарську техніку, матеріальні цінності на складах, частину готової продукції (жом, вапно), згідно специфікації, що є невід’ємною частиною цього договору, рахунків-фактур та прибутково-видаткових накладних. При цьому сума договору склала 9 671 276,02грн.
Відповідно до п. 2.1 договору оплата вартості основних засобів та інших матеріальних цінностей здійснюється підприємством протягом 12-ти банківських днів з дня підписання цього договору, специфікацій, акту прийому-передачі чи накладної, в яких буде вказано, що право власності на основні засоби та інші матеріальні цінності переходить від Товариства до Підприємства з моменту 100% оплати, на виконання чого Підприємством платіжним дорученням №2 від 22.01.2004р. було перераховано на поточний рахунок Товариства суму коштів в розмірі 9 6741 276,02грн.
У п. 2.3 договору сторони домовились до 01.03.2004р. підписати та нотаріально посвідчити договори купівлі-продажу нерухомого майна-комплексу основних та допоміжних будівель і споруд для виробництва цукру, що розташований за адресою: Гощанський район, с. Бабин. У разі, якщо продавець (відповідач у справі) не підпише з покупцем (позивач у справі) договорів купівлі-продажу із 16 об’єктів і нотаріально не посвідчить до 01.03.2004р., то продавець протягом 5-ти банківських днів зобов’язаний повернути 100% оплати згідно цього договору.
Згідно з п. 5.5 договору, зазначений договір вступає в юридичну силу при умові підписання договору купівлі-продажу на суму 1 361 754,42грн. із 15-ти об’єктів та Договору на цукровий склад в м. Рівне.
Відповідальність Товариства згідно з п. 4.4 договору перед Підприємством настає у випадку, якщо Товариство не підпише договорів, вказаних у п. 2.3 договору і не поверне до 06.03.2004р. попередню оплату.
Договори купівлі-продажу об’єктів нерухомого майна, що розташовані за адресою: с. Бабин Гощанського району, крім договору на цукровий склад в м. Рівне були підписані та нотаріально посвідчені сторонами 24.06.2004р. та зареєстровані в електронному реєстрі права власності на нерухоме майно 01.07.2004р., тобто підписання та посвідчення договорів відбулось з порушенням строків, встановлених в п. 2.3 Договору.
Підприємство двічі зверталось до Товариства з пропозицією належним чином посвідчити договір купівлі-продажу цукрового складу в м. Рівне (лист від 18.02.2005р. №79 та від 14.03.2005р. №82), проте відповіді від відповідача не одержав. У зв’язку з чим позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання дійсним договору №2 від 10.01.2004р.
05.09.2005р. Господарським судом міста Києва по справі №40/336 позовні вимоги позивача задоволені, а саме, визнано дійсним договір №2 купівлі-продажу основних засобів, матеріальних цінностей та послуг з підготовки осінньої оранки від 10.01.2004р. Зазначене рішення набрало законної сили 29.09.2005р.
Господарські відносин, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання є предметом регулювання Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічне положення міститься в ст. 526 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 221 Господарського кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов’язання, якщо він не виконав дій, що випливають із змісту зобов’язання.
Ст. 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а згідно ч. ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Аналогічне положення міститься в ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, яка визначає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що неналежне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.
Зокрема, у ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Також, у п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
Згідно з п. 1 ст. 223 Господарського кодексу України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.
Господарський кодекс України не визначає строки позовної давності для застосування штрафних санкцій.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давніть в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Пунктом 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права. Водночас, п. 5 цієї статті передбачає, що за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 Цивільного кодексу України).
Таким чином, порядок обчислення позовної давності за вимогою про стягнення пені, встановлений Цивільним кодексом України.
У п. 2.3 договору сторони домовились до 01.03.2004р. підписати та нотаріально посвідчити договори купівлі-продажу нерухомого майна-комплексу основних та допоміжних будівель і споруд для виробництва цукру, що розташований за адресою: Гощанський район, с. Бабин. У разі, якщо продавець (відповідач у справі) не підпише з покупцем (позивач у справі) договорів купівлі-продажу із 16 об’єктів і нотаріально не посвідчить до 01.03.2004р., то продавець протягом 5-ти банківських днів зобов’язаний повернути 100% оплати згідно цього договору.
Як вбачається з п. 5.5 договору №2, зазначений договір вступає в юридичну силу при умові підписання договору купівлі-продажу на суму 1 361 754,42грн. із 15-ти об’єктів та Договору на цукровий склад в м. Рівне.
У той же час з п. 4.4 вбачається, що сторони домовились, якщо Товариство не підпише договорів, зазначених в п. 2.3 договору і не поверне до 06.03.2004р. передоплату, то виплачує Підприємству пеню в подвійному розмірі ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Строк виконання зобов’язання за договором №2 (підписання договорів щодо 16 об’єктів або повернення 100% передоплати) сплив 06.03.2004р., відповідно, суд приходить до висновку, що перебіг позовної давності почався з 07.03.2004року.
Посилання позивача на те, що договір №2 набрав юридичної сили лише з 29.09.2005р., тобто з дня набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва по справі №40/336, яким визнано дійсним договір №2 купівлі-продажу основних засобів, матеріальних цінностей та послуг з підготовки осінньої оранки від 10.01.2004р. не приймається судом до уваги, оскільки у рішенні не зазначено конкретної дати, з якої договір №2 визнається дійсним. Крім того, з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить до висновку, що договір визнається у судовому порядку дійсним або недійсним з моменту його укладення, якщо інше не зазначено у судовому рішенні. Також необхідно зазначити, що нормами чинного законодавства не передбачено такої підстави для переривання або зупинення перебігу позовної давності, в тому числі для стягнення пені, як дата набрання чинності договору.
Виконання умов договору №2 від 10.01.2004р. відбулось 24.06.2004року, тобто пеня за невиконання умов договору №2 може бути нарахована і стягнута за період з 08.03.2004р. (оскільки 07.03.2006р.-вихідний день) по 06.09.2004року.
Щодо штрафних санкцій, які встановлені додатковими угодами, укладеними на виконання умов договору №2, то стягнення таких штрафних санкцій передбачено за прострочення платежу за додатками договорами, у той час, як п. 4.4 договору №2 передбачає сплату пені у випадку не підписання Товариством договорів купівлі-продажу нерухомого майна.
Станом на час пред’явлення позивачем позову до суду, а саме, 15.11.2005р. (відтиск вхідного штемпеля суду), річний строк позовної давності для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення пені, передбаченої п. 4.4 договору, сплив.
Відповідно до п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно з п. 5 зазначеної статті, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Позивачем не наведено жодної підстави, яка була б визнана судом поважною, що у свою чергу було підставою для захисту порушеного права.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 10 днів з дня прийняття.
Суддя |
В.В. Палій |