Справа № 2А- 2390 2009 року

 ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2009 року м. Макіївка

Гірницький районний суд м. Макіївки Донецької області в складі: головуючого судді: Стасєєвої Г. М.

при секретарі: Панічкиної О. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Макіївка адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, зобов’язання нарахувати щомісячну соціальну допомогу дитини війни з 09.07. 2007 року по 31.12. 2007 року та 22.05. 2008 року по 31.12. 2008 року,

ВСТАНОВИВ:

26.08. 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та зобов’язання відповідача нарахувати їй недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу, як «Дитині війни» з 09.07. 2007 року по 31.12. 2007 року та 22.05. 2008 року по 31.12. 2008 року, мотивуючи свої вимоги тим, що вона відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» належить до соціальної групи «діти війни», так як народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року і на 02 вересня 1945 року, на час закінчення Другої світової війни, їй не виповнилося 18 років. Згідно зі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», їй з 01 січня 2006 року повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30 % мінімального розміру пенсії за віком. Управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області зазначену допомогу не нараховувало їй згідно до закону та не виплатило. Просила поновити їй пропущений строк для звернення до адміністративного суду, тому що вона людина похилого віку, боліє і з поважних причин пропустила строк звернення до суду за захистом своїх прав, та зобов’язати відповідача нарахувати їй недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та з 22.05. 2008 року по 31.12. 2008 року, як дитині війни.

Представник відповідача Управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області до суду не з»явився, надав заяву з проханням слухати справу у його відсутність, також надіслав заперечення, в яких проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що позивачка на обліку в Пенсійному фонді перебуває як одержувач пенсії у розмірі 628грн. 76 коп., в тому числі вона отримує надбавку дітям війни 47, 00 грн.(з 01.01. 2008 року в розмірі 47 грн., з 01. 04. 2008 року -48 грн. 10 коп.; з 01.07. 2008 року - 48грн. 20 коп., з 01.10. 2008 року - 49грн. 80 коп.) Відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»(в редакції, що діяла на момент спірних відносин) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Протягом 2007 року діяв Закон України «Про державний бюджет України на 2007 рік». Згідно ст. 111 цього Закону підвищення дітям війни відповідно до ст.. 6 Закону України» Про соціальний захист дітей війни» виплачувалося лише особам, які були інвалідами, у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Відповідно до ст.. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни» гарантії їх соціального захисту» іншим учасникам війни - 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року визнано неконституційним положення п. 12 ст. 71, ст.111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік". Виплати дітям війни відповідно до ст. 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного фонду України. Крім того, законодавчим органом не визначено, які органи повинні виплачувати пенсії, в якому порядку, яким чином обчислювати вказаний розмір. До того ж нормативними актами не встановлено розмір мінімальної пенсії за віком, який застосовується для виплати підвищення відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни". Також позивач пропустила встановлений законом строк для звернення до адміністративного суду. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ЗУ „Про соціальний захист дітей війни" до дітей війни віднесені особи, які є громадянами України та яким на час закінчення Другої Світової Війни, тобто до 02 вересня 1945 року, було менше 18 років. Позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року і її віднесено до категорії „дітей війни" та значиться на обліку в УПФУ Гірницького району м. Макіївки Донецької області, (а. с. 5).

Так, судом встановлено, що позивач має правовий статус дитини війни, що підтверджується посвідченням та перебуває на пенсійному обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області (а. с.5).

Відповідно до ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни" (2195-15), який набрав чинності з 01.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Водночас ст. 7 цього Закону передбачено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених зазначеним Законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України.

Статтею 110 ЗУ „Про державний бюджет України на 2006 р." (3235-15) було встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом 7 ст. 5 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни" (2195-15), запроваджується з 01 січня 2006 року, а ст. 6 - протягом 2006 року поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному КМУ за погодженням з Комітетом ВРУ з питань бюджету.

З 2006 року урядом не впроваджувався порядок надання пільг, передбачених ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни".

Відповідно до п. 12 ст. 71 ЗУ „Про державний бюджет України на 2007 року" з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим законом (489-16), на 2007 рік зупинено, зокрема, дію ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни".

Поряд з цим, 09.07.2007 року Конституційним Судом України у справі № 1-29/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) ухвалено Рішення № 6-рп/2007, відповідно до якого, визнані такими, що не відповідають Конституції України, положення, зокрема, п. 12 ст. 71 ЗУ „Про державний бюджет України на 2007 рік" № 489-V від 19.12.2006 року.

Конституційний Суд України відзначив, що положеннями ЗУ „Про державний бюджет України на 2007 рік" не можуть скасовуватися чи змінюватися обсяги прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій громадян, передбачених іншими законами України, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

Відповідно до положень ст. 28 ЗУ „Про загально обов’язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає ЗУ „Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-14, а також ЗУ „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії"" від 05 жовтня 2000 року № 2017-Ш, згідно ст. 1 якого, прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до ст. 28 ЗУ „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Частиною 3 ст. 4 цього Закону (в редакції Закону № 2505-4 від 25 березня 2005 року, що діє з 31.03.2005 року) передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується ВРУ в закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

ЗУ „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" було внесено зміни до ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни", відповідно якої дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та ЗУ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", зазначене підвищення провадиться за їх вибором згідно з однім із законів. Згідно зазначеного Закону учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього СРСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки ВВВ, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 15 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, іншим учасника війни - на 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідач, виконуючи приписи зазначеного закону в період з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року діяв правомірно.

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнані неконституційними положення підпункту 2 п. 41 розділу II ЗУ „Про державний бюджет України на 2008 року та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Отже, з 22.05.2008 року відновлена дія ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни" в редакції до 01.01.2008 p., відповідно до якої дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ст. 62 ЗУ „Про державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.006 року № 489-5, що набрав чинності з 01 січня 2007 року, був затверджений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 01 січня - 380 грн., з 01 квітня 387 грн., з 01 жовтня - 395 грн.

Зазначена стаття була змінена ЗУ від 15 березня 2007 року та існує в новій редакції, якою прожитковий мінімум для особи, яка втратила працездатність, визначені з 01 січня -, з 01 квітня 406 грн., з 01 жовтня - 411 грн., при цьому зазначена стаття доповнена абзацом, якою передбачено встановити, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої ст. 28 ЗУ „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" з 01 квітня та з 01 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначені абзацом п’ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 %, що складає відповідно 410, 06 грн. і 415, 11грн. Статтею 58 ЗУ „Про державний бюджет України на 2008 року та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.20007 року був затверджений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 01 січня - 470 грн., з 01 квітня - 481 грн., з 01 липня 482 грн., з 01 жовтня - 498 грн.

Суд вважає за необхідне зазначити, що загальносуспільні потреби - це потреби, направлені на задоволення всього суспільства, а в цьому випадку спірні виплати направлені на задоволення потреб обмеженого кола споживачів, зокрема, визначених ЗУ „Про соціальний захист дітей війни".

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов’язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належить громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначається, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст.. 22 Конституції України не допускається.

Відповідач у своїх запереченнях посилається на положення ст. 28 ЗУ „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", частиною 3 якої передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком (у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність) застосовується виключно для розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Тобто, як зазначає відповідач, ця норма забороняє застосовувати мінімальний розмір пенсії, встановлений цією статтею, для визначення розмірів пенсій відповідно до ст.. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни". Це посилання є хибним, оскільки ст.. 5 ЗУ „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" вказано, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Отже, положення ч.1 ст. 28 вказано Закону стосовно визначення мінімального розміру пенсії, виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, повинні розповсюджуватися і на положення ЗУ „Про соціальний захист дітей війни".

Постановляючи рішення у даній справі, суд виходить з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені ст.ст. 1, 3, ч.2 ст. 6, 8, ч. 2 ст. 19, 22, 23, ч.1 ст. 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов’язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як ст. 8 Конституції України, так і ст.. 8 КАС України.

Крім того, посилання відповідача на те, що позивачем порушений строк звернення до суду відповідно до ст. 99 КАС України, суд не приймає до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 2 ст. 100 КАС України, якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважно, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленим цим Кодексом.

Суд приходить до висновку, що строк звернення до суду пропущено позивачкою з поважних причин, оскільки довготривалий час вона сподівалася на те, що відповідач, як державний орган влади, самостійно виплатить їй доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Крім того, позивачка, людина похилого віку, з 2000 року часто хворіє, що підтверджується довідкою з лікарні №7 (а.с. 8) і тому не могла своєчасно звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Позивачем заявлена вимога про стягнення доплати до пенсії відповідно до ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни", однак для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд виходить за межі позовних вимог та розглядає питання про визнання протиправною бездіяльність УПФУ в Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області щодо не нарахування позивачу щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31.12. 2008 року.

На підставі викладено, ст.ст. 1, 3, ч.2 ст. 6, 8, ч. 2 ст. 19, 22, 23, ч.1 ст. 24 Конституції України, ст.. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни", ЗУ „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", ст. 17, 19 ЗУ «Про державний та соціальний стандарти та державні соціальні гарантії», та керуючись ст.ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 99, 104-107, 111, 158-163, 167 КАС України,

постановив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного Фонду України в Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни - задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду з позовом до Управління пенсійного Фонду України в Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни.

Визнати неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області щодо не нарахування ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року, виходячи з встановленого відповідними законами розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії як „дитині війни" за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 рік та з 22 травня 2008 року по 31.12. 2008 року відповідно до вимог ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни" в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з встановленого відповідними законами розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням фактично отриманих сум.

На постанову може бути подана заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга до Донецького апеляційного адміністративного суду через Гірницький районний суд м. Макіївки шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови, а апеляційна скарга - протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в порядку ч. 5 ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.