Справа № 22-ц-1409/11 Головуючий у 1 інстанції: Павлів В.Р.
Доповідач в 2-й інстанції: Бермес І. В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 травня 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого- Бермеса І.В.
суддів: Шандри М.М., Гончарук Л.Я.,
при секретарі: Балюк О.С.,
з участю ОСОБА_3, ОСОБА_4,
та адвоката ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОКЗ «Психіатрична лікарня Миколаївського району Львівської області» на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 11 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОКЗ «Психіатрична лікарня Миколаївського району Львівської області»про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу,-
встановила:
Оскаржуваним рішенням суду позов задоволено.
Постановлено визнати незаконним наказ № 148 від 24.12.2009 р. обласного комунального закладу «Психіатрична лікарня Миколаївського району»в частині звільнення з роботи ОСОБА_3.
Поновлено ОСОБА_3 на посаді медсестри 4-го відділення ОКЗ «Психіатрична лікарня Миколаївського району»з 24.12.2009 року.
Стягнуто з обласного комунального закладу «Психіатрична лікарня Миколаївського району»на користь ОСОБА_3: середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі - 12556,26 грн., суму втраченої 30% надбавки за вислугу років в розмірі - 3465 грн., суму індексу інфляції на заборгованість по заробітній платі за 9 місяців, в сумі -167,10 грн., витрати на правову допомогу в сумі –6977 грн., та 5000 грн. моральної шкоди, а всього 28165.36 грн.
Стягнуто з обласного комунального закладу «Психіатрична лікарня Миколаївського району»в доход держави 281 грн. судового збору, та 120 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.
Дане рішення оскаржив відповідач.
В апеляційній скарзі покликається на те, що при винесенні рішення суд зробив помилковий висновок про існування заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 12 556,26 грн. середньомісячної заробітної плати за 9 місяців, а відтак спростовується і висновок суду про заборгованість по заробітній платі та стягнення суми інфляції в розмірі 167,10 грн. нарахованій на суму заборгованості по заробітній платі.
Судом неправомірно стягнуто 30% втраченої надбавки за вислугу років, так як правовою підставою для виплати даної прибавки є не лише стаж взятий з трудової книжки позивача, а ще й враховування посади на яких працювала позивач протягом цих 28 років, чого судом не було досліджено. Позивачем жодним чином не доказано, що відповідачем під час звільнення порушено її права на отримання надбавки, так як в той час ще не діяла Постанова КМ України № 1418, яка прийнята лише 29.12.2009 р. і набула чинності з 05.01.2010 р.
Судом не досліджено, а відтак неправомірно стягнено витрати на правову допомогу:
-до акту виконаних робіт включена сума за роботу по зустрічі з представниками комітету по трудовим спорам, час виконання 1,5 годин сума 150 грн. Такої зустрічі адвокат ОСОБА_6 не проводив, жодним документом не ствердив про її проведення.
Зустріч з головним лікарем ОСОБА_7 у приміщені ОКЗ «Психіатрична лікарня Миколаївського району » в с.Заклад була на протязі 15 хв., а в акті ж зазначено 3 год, і сума 300 грн. Тому з огляду 15 хв., то сума складає 16,70 грн., а не 300 грн.
Безпідставно стягнуто з відповідача 1 500,00грн. за правову допомогу, - участь у судовому засіданні апеляційної інстанції. На підставі викладеного судом незаконно стягнено з відповідача 1 925,30 грн. за надання правової допомоги.
На підставі викладеного до стягнення підлягала сума середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу 12 556,26 грн. та сума витрат на правову допомогу -4 052,30 грн.
Не доказана позивачем, а судом не здобуто та не досліджено наявність вини відповідача у нанесенні позивачці моральної шкоди, оскільки позивач не заперечує, що вона допустила порушення правил внутрішнього трудового розпорядку закладу та свої посадові обов'язки, про що зазначено в поясненнях позивача які знаходяться в матеріалах справи.
Втрата можливості допомогти сім'ї безробітного сина та неможливість оплатити «випускний вечір»доньки не є юридичними фактами, які складають підставу виникнення правовідносин по відшкодування власником моральної шкоди.
Не звернуто увагу на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні заявлених вимог.
Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_4 на підтримання апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_3 та виступ адвоката ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 25.01.2010 року, позивач ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОКЗ «Психіатрична лікарня Миколаївського району Львівської області»про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу. 28.09.2010 року, позивач подала уточнюючу позовну заяву, в якій збільшила позовні вимоги та просила стягнути з відповідача матеріальну та моральну шкоду.
Позов мотивувала, тим що 24.12.2009 р. адміністрація ОКЗ «Психіатрична лікарня Миколаївського району наказом № 148 звільнила її з роботи відповідно до п. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України - за систематичні невиконання без поважних причин обов'язків (за порушення санітарно-епідеміологічних вимог, враховуючи попереднє дисциплінарне покарання від 03.04.2009р.) покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку незаконно.
Вважала своє звільнення незаконним, оскільки відповідно до п.3 ст.40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором.
Відповідач обмежився лише загальним посиланням на систематичне невиконання без поважних причин посадових обов'язків та не врахував положення ч. 3 ст. 149 КЗпП України, згідно з яким при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника на протязі 21 року безперервного стажу в ОКЗ «Психіатрична лікарня»Миколаївського району.
Дисциплінарне покарання - догану від 03.04.2009 р. вона оскаржила в суді. Рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 29.06.2010 р. наказ № 30 ОКЗ «Психіатрична лікарня Миколаївського району»в частині накладення на неї дисциплінарного стягнення визнаний нікчемним. На цій підставі дисциплінарне покарання від 24.12.2009 р. є єдиним за всі 27 років трудової діяльності позивачки. А тому нею не допущено систематичних порушень трудової дисципліни і наказ № 148 від 24.12.2009р. про її звільнення є необгрунтованим і безпідставним.
Крім того, внаслідок неправомірних дій відповідача вважає, що їй було завдано матеріальну шкоду, на загальну суму - 16021,26 грн. (шістнадцять тисяч двадцять одна гривня 26 коп.), з яких 12556 грн. кошти не отримані за вимушений прогул, 3465 грн. 30% надбавки за вислугу років, 167.10 грн. сума індексу інфляції на заборгованість по заробітній платі за 9-ть місяців, 6977 грн. витрати на правову допомогу.
Також зазначала у позові про те, що внаслідок неправомірних дій відповідача, їй було завдано і моральну шкоду, яку вона оцінила в 10000 гривень.
Встановлено, що підставою для звільнення ОСОБА_3 згідно наказу №148 від 24 грудня 2009 р., є систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку. Однак у зв'язку із визнанням апеляційним судом Львівської області незаконним наказу № 30 від 03.04.2009р. в частині накладення дисциплінарного стягнення - догани щодо ОСОБА_3 та скасування його в цій частині відсутня підстава для звільнення медичної сестри 4-го відділення ОСОБА_3 по п.3 ст.40 КЗпП України.
Таким чином, судом встановлено, що звільнення позивачки проведено з порушенням вимог ст. 40 п.3 КЗпП України, у зв'язку з чим вона поновлена на роботі.
Одночасно суд прийняв рішення про стягнення на користь працівника середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в сумі 12 556,26 грн. З цим розрахунком апелянт погоджується.
Покликання апелянта на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду не заслуговують на увагу, т.я. в засідання судової колегії представлено копію позовної заяви з відміткою про те, що вона поступила в суд 25.01.2010 року та довідки місцевого суду про те, що позовна заява поступила в суд 25.01.2010 року, а не 26.01.2010 року, як помилково вказав в рішенні суд (а.с.153-160).
Отже позовна заява подана в суд у відповідності з вимогами ст. 233 КЗпП України в місячний строк.
Суд також стягнув 3465 грн. - надбавку за вислугу років в порядку передбаченому постановою Кабміну Міністрів України № 1418 від 29.12.2009 року, яка набрала чинності 01.01.2010 року.
Однак апелянт покликається на те, що судом неправомірно стягнуто 30% втраченої надбавки за вислугу років, так як правовою підставою для виплати даної прибавки є не лише стаж взятий з трудової книжки позивача, а ще й врахування посади на яких працювала позивач протягом цих 28 років, чого судом не було досліджено.
Вказані покликання є підставними, а тому рішення суду в цій частині слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в частині стягнення суми втраченої 30% надбавки за вислугу років в розмірі - 3465 грн.
Суд також стягнув витрати на правову допомогу та юридичні послуги в розмірі 6977 грн., вказавши, що це що підтверджено квитанціями.
Проте апелянт зазначає, що до акту виконаних робіт включена сума за роботу по зустрічі з представниками комітету по трудовим спорам, час виконання 1,5 годин сума 150 грн. Такої зустрічі адвокат ОСОБА_6 не проводив, жодним документом не ствердив про її проведення.
Зустріч з головним лікарем ОСОБА_7 у приміщені ОКЗ «Психіатрична лікарня Миколаївського району » в с.Заклад була на протязі 15 хв., а в акті ж зазначено 3 год, і сума 300 грн. Тому з огляду 15 хв., то сума складає 16,70 грн., а не 300 грн.
Безпідставно стягнуто з відповідача 1 500,00грн. за правову допомогу, - участь у судовому засіданні апеляційної інстанції. На підставі викладеного судом незаконно стягнено з відповідача 1 925,30грн. за надання правової допомоги.
Судова колегія вважає, що ці покликання заслуговують на увагу, а тому на підставі викладеного суму витрат на правову допомогу слід зменшити до 4 052,30 грн., а в решті суми відмовити, скасувавши рішення суду в цій частині.
Що стосується позовних вимог про стягнення 10000 грн. моральної шкоди, то суд у відповідності до ст.237-1 КЗпП України вважав, що вказані вимоги слід задовольнити частково в сумі 5000 грн., оскільки позивачці нанесено моральну шкоду, яка полягає у її моральних стражданнях через порушення нормальних життєвих зв'язків, порушенням установленого способу життя.
Суд вказав, що у наслідок незаконного звільнення у ОСОБА_3 порушився нормальний ритм та установлений спосіб життя, погіршились стосунки з дітьми.
Однак судова колегія вважав, що саме задоволення позову в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу є достатньою сатисфакцією моральної шкоди.
Тому рішення суду в цій частині слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в частині стягнення 5000 грн. моральної шкоди.
Отже, висновки суду в решті частині відповідають обставинам справи, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстав для скасування його рішення в решті частині немає.
Таким чином до стягнення підлягає сума 16 775,66 грн.(12 556,26+167,1+4052,30) та від- повідно слід зменшити судовий збір з 281 грн. до 167,75 грн.
В решті частині рішення суду про стягнення 120 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи слід залишити без зміни.
Доводи апелянта не спростовують висновків суду в цій частині, такі не ґрунтуються на законі та спростовуються вищенаведеним.
Керуючись ст.ст.40, 42, 43, 49-2, 233, 234, 235, 237-1 Кодексу Законів про працю України України, ст.ст. 10, 60, 212, п.1, п.2 ч.1 ст. 307, п.4 ч.1 ст. 309, п.1 ч.1, ч. 2 ст. 314 ст.ст. 316, 317,319 ЦПК України, колегія суддів,-
вирішила:
Апеляційну скаргу обласного комунального закладу «Психіатрична лікарня Миколаївського району Львівської області» задовольнити частково.
Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 11 листопада 2010 року в частині в частині стягнення суми втраченої 30% надбавки за вислугу років в розмірі - 3465 грн. (три тисячі чотириста шістдесят п'ять грн.), витрат на правову допомогу в сумі - 6977грн. (шість тисяч дев'ятсот сімдесят сім) грн., та стягнення 5000 грн. (п'ять тисяч) грн. моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення.
Стягнути з обласного комунального закладу «Психіатрична лікарня Миколаївського району»на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу в сумі –4052 грн. 30 коп.
В позові ОСОБА_3 до обласного комунального закладу «Психіатрична лікарня Миколаївського району Львівської області»в частині стягнення суми втраченої 30% надбавки за вислугу років в розмірі - 3465 грн. (три тисячі чотириста шістдесят п'ять грн.) та стягнення 5000 грн. (п'ять тисяч) грн. моральної шкоди - відмовити.
Всього стягнути з обласного комунального закладу «Психіатрична лікарня Миколаївського району»на користь ОСОБА_3 16 775,66 грн.
Стягнути з обласного комунального закладу «Психіатрична лікарня Миколаївського району»в дохід держави судовий збір 167,75 грн.
В решті частині рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішення законної сили.
Головуючий:
Судді: