Справа № 22-а-72/11 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський Ю.М.
Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Зверхановської Л.Д.
суддів: Петричка П.Ф., Бойко С.М.
при секретарі: Глинському О.А.
з участю: ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова на постанову Франківського районного суду м. Львова від 15 березня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
Оскаржуваною постановою Франківського районного суду м. Львова від 15 березня 2010 року задоволено позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова про визнання неправомірними дій по перерахуванку пенсії і виплату недоплаченої пенсії.
Визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м.Львова щодо відмови у перерахунку та виплати основної та додаткової пенсії ОСОБА_2.
Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м.Львова провести ОСОБА_2 перерахунок його пенсії у відповідності з ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»з моменту його звернення до Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова - 06.04.2009 року.
Рішення суду оскаржило Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова. В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є незаконним, оскільки районним судом не було з’ясовано і досліджено всі обставини, які мали значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Вважає, що судом порушено ст..ст.6, 19 Конституції України, ст.ст.11, 159, 163 ЦПК України, ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити у задоволенні позову повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Судом встановлено, що позивач визнаний інвалідом ІІІ групи та належить до першої категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами третьої групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно зі статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів третьої групи, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.
За таких обставин, правильним та таким, що відповідає Закону, є висновок суду першої інстанцій, що позивач має право на призначення пенсії у розмірі не нижчому від 6 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (частина 2 статті 46 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачу застосуванню підлягають статті 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не наведена вище постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача.
Крім того, закріплення у статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»положення, яким передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначається Кабінетом Міністрів України, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України має визначати зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону.
Зі статей 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»вбачається, що під час встановлення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Згідно з частиною третьою статті 67 вказаного Закону, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення визначеного законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підвищується розмір пенсії визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Оскільки пенсія позивача має визначатись, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то у разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачу повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Отже, висновок суду щодо протиправності відмови відповідача у перерахунку пенсій у разі встановлення визначеного законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, є обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги управління Пенсійного фонду України в Франківському районі м.Львова щодо порушення судом норм матеріального права висновків суду не спростовують
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно відсутності бюджетного фінансування, то колегія суддів вважає, що зазначене не може бути причиною невиконання покладених на управління Пенсійного фонду України зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства не може бути поставлено у залежність від бюджетних асигнувань, а тому ці доводи апеляційної скарги до уваги прийматись не можуть.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів доходить висновку, що оскаржувана постанова районного суду ухвалена з дотриманням положень закону, відповідає повно встановленим і належно перевіреним обставинам справи про дійсні права та обов’язки сторін щодо предмета спору, вимогам чинних на час виникнення спірних правовідносин законодавчих та нормативних актів, а тому зміні чи скасуванню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 195, 198, 200, 205, 206 КАС України, Законом України «Про внесення змін до розділу XII "Прикінцеві положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо передачі справ, пов'язаних із соціальними виплатами», колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова відхилити.
Постанову Франківського районного суду м. Львова від 15 березня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді: