Справа № 22-ц-1053/11 Головуючий у 1 інстанції: Курус
Доповідач в 2-й інстанції: Бермес І. В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого- Бермеса І.В.
суддів: Шандри М.М., Гончарук Л.Я.,
при секретарі: Балюк О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 жовтня 2010 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Райагробуд" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення без надання іншого житлового приміщення, -
встановила:
Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.
Постановлено виселити ОСОБА_3 з жилого приміщення - АДРЕСА_2 як особу, яка не набула право користування цим приміщенням.
Виселено ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 з житлового приміщення - АДРЕСА_2 без надання їм іншого жилого приміщення.
В решті позову - відмовлено.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_3
В апеляційній скарзі покликається на те, що суд критично оцінив та не надав віри його показанням про перебування в Москві на заробітках в період 2004-2005рр. В матеріалах справи є також письмові свідчення свідків, які у формі акту засвідчили суду про перебування його з липня 2004р. по грудень 2006р. на заробітках в Москві.
Суд у мотивувальній частині рішення зазначає, що відповідач ОСОБА_3 не набув права користування спірним житловим приміщенням - АДРЕСА_2. Таке твердження суду суперечить наступним обставинам справи. Так, місцем реєстрації його проживання є АДРЕСА_3 з 15.11.1992р., про що є відповідна відмітка в паспорті.
Крім цього, до звільнення з роботи згідно ст. 38 КЗпП України з 30.05.1997р. він понад 10 років працював у Дрогобицькому кооперативно-державному підприємстві "Райагробуд", а тому з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення він не може бути виселений, як особа, яка пропрацювала на підприємстві, що надало жилу площу в гуртожитку, не менш як десять років.
Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Вислухавши доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи скарги, колегія суддів вважає, що її слід задовольнити частково з таких підстав.
Позивач подав позов до відповідачів про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення без надання іншого житлового приміщення.
В судовому засіданні встановлено, що АДРЕСА_2 був зданий в експлуатацію саме як гуртожиток на 105 чоловік, проживання в кімнатах оплачувалось за фактично зайняту площу, і кімнати №18 та №23, по вул. М.Павлика в м. Дрогобичі, крім 7 блоків II поверху, є гуртожитком для проживання в ньому одиноких осіб.
Встановлено, що ОСОБА_3 з 22.03.1986 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, у якому у них народилось двоє дітей - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Як вбачається з ордеру №16 від 09.11.1992 року, ОСОБА_3, працюючому водієм в Райагробуді, було виділено кімнату площею 12 кв.м. в гуртожитку на АДРЕСА_2 на час його роботи на даному підприємстві. Як встановлено в судовому засіданні, цій кімнаті площею 12 кв.м. було присвоєно номер 18.
Разом з тим, як встановлено в судовому засіданні, в подальшому відповідач ОСОБА_3 разом з ОСОБА_4, та неповнолітніми ОСОБА_6 та ОСОБА_5, без отримання у встановленому законом порядку дозволу на право зайняття іншої жилої площі, зайняли кімнату №23 площею 28 кв.м. в зазначеному вище гуртожитку на 5 АДРЕСА_2, хоча останні не могли там проживати, оскільки не дозволяла площа (28 кв.м.) та не було згоди балансоутримувача гуртожитку на таке вселення. В зазначеній кімнаті прописався (зареєструвався) ОСОБА_3
З довідок, виданих СІП №8 від 19.09.2007 р. №110, №111 вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 навчались в даній загальноосвітній школі, домашня адреса вказана: АДРЕСА_2. Проте, ні ОСОБА_4, ні ОСОБА_6, ні ОСОБА_5 в спірному жилому приміщенні зареєстровані не були.
Згідно свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 07.07.2006 року комісією з питань приватизації житла при виконкомі Дрогобицької міської ради, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, та зокрема, відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_5, є співвласниками 4-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 63,1 кв.м., в т.ч. житловою -47,5 кв.м., тобто володіють по 1/6 ідеальній частині зазначеної квартири і на одну особу припадає по 7,92 кв.м. житлової площі.
Довідкою, виданою КП "Будинкова управа №2" від 21.06.2006 року, та довідкою адресного бюро Дрогобицького МВ від 14.04.2006 року, підтверджується факт реєстрації вище зазначених 6 осіб в квартирі АДРЕСА_1.
При таких обставинах суд не взяв до уваги посилання відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на ту обставину, що в належній їм на праві спільної сумісної власності квартирі АДРЕСА_1, крім них, фактично проживає ще 8 осіб, оскільки таке нічим не підтверджене, а відтак, є голослівним і свідчить про штучне погіршення відповідачами своїх житлових умов.
Тому суд прийшов до вірного висновку, що підлягає до задоволення вимога позивача про виселення відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 зі спірного жилого приміщення - кімнати №23 в гуртожитку, оскільки останні в трудових відносинах з позивачем ніколи не перебували, і хоча є членами сім"ї ОСОБА_3, однак він самовільно вселив у вказане житлове приміщення членів своєї сім"ї. Останні є забезпечені житлом, і хоча проживали в спірному приміщенні тривалий час (більше 15 років), однак у встановленому законом порядку права користування зазначеним вище житловим приміщенням також ніколи не набували і такого прохання не висловлювали. З огляду на зазначене відповідачі ОСОБА_10., ОСОБА_6 та ОСОБА_5 підлягають виселенню зі спірного житла без надання їм іншого житлового приміщення.
Рішення суду ними в цій частині не оспорюється.
Встановлено, що в подальшому відповідач ОСОБА_3, хоча йому було виділено кімнату площею 12 кв.м. зайняв кімнату №23, площею 28 кв.м. вказаного гуртожитку.
Розпорядженням позивача №8 від 30.05.1997 року ОСОБА_3 було звільнено з роботи згідно зі ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням) з 30.05.1997 року.
Документи, які слугували підставою для реєстрації ОСОБА_3 саме в кімнаті №23, знищені за закінченням строку зберігання, що стверджується листом начальника СПРФО Дрогобицького МВ ГУ МВСУ у Львівській області ОСОБА_11 за №7039 від 07.07.2010 року.
Суд вказав, що сторонами не оспорюється, а тому згідно ч.1 ст.61 ЦПК України доказуванню не підлягає, що жодного рішення адміністрацією товариства про надання відповідачам жилого приміщення - кімната №23 площею 28 кв.м. в гуртожитку по вул. М.Павлика не приймалось, як і не видавалось ордеру на право вселення в це приміщення.
Суд прийшов до висновку, що оскільки відповідач ОСОБА_3 не отримав у встановленому законом порядку ордеру на правої вселення саме в АДРЕСА_2, і перебував у трудових відносинах з позивачем з 1989 по 1997 роки, однак був звільнений з роботи за власним бажанням та добровільно обрав собі в 2003 році інше місце проживання, проти чого сам не заперечує, а тому його слід вважати таким, що не набув права користування спірним житловим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_2 та виселити спірного приміщення.
Оскільки суд вважав, що відповідач ОСОБА_3 не набув у встановленому законом порядку права користування зазначеним вище житловим приміщенням, суд в задоволенні позову про визнання його таким, що втратив право користування цим житлом відмовив.
Проте апелянт вказує, що таке твердження суду суперечить обставинам справи, оскільки місцем реєстрації його проживання є АДРЕСА_3 з 15.11.1992р., про що є відповідна відмітка в паспорті.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем не оспорювалось його проживання в кімнаті № 23 в гуртожитку, ОСОБА_3 проводилась оплата за проживання в гуртожитку, та позовні вимоги були щодо визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, заборгованість ОСОБА_3 по квартплаті та оплаті за користування електроенергією станом на 01.07.2004 року становила 2019,42 грн. і була погашена після звернення позивача до суду з позовом про стягнення такої.
Хоча позивачем не видавався ордер на право вселення в це приміщення, однак позивачем по суті було укладено з ним договір найму на це приміщення та за ним визнавалося право користування житловим приміщенням.
Тому в суду не було підстав прийти до висновку, що він не набув права на користування зазначеним вище житловим приміщенням.
Разом з тим суд прийшов до вірного висновку, що не бере до уваги показання ОСОБА_3 про те, що він був відсутній у спірному житловому приміщенні у зв'язку з роботою закордоном, так як останній жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували цю обставину, суду не надав.
Суд критично оцінив та не надав віри показанням ОСОБА_3 про його перебування в Москві на заробітках в період 2004-2005 р.р. та не прийняв до уваги акт, складений жителями гуртожитку - ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14, які зазначили про те, що в період з липня по грудень 2004 року ОСОБА_3 перебував на заробітках в Москві.
При цьому прийнято до уваги, що згідно постанов Дрогобицького міського суду від 27.02.2004 року та Дрогобицького міськрайонного суду від 18.05.2004 року, ОСОБА_3 притягувався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР України, що мали місце в м. Дрогобичі та с. Шегині. В одній з постанов адресу проживання порушника вказано: АДРЕСА_4. В своїх поясненнях ОСОБА_3 зазначив, що в 2004-2005 роках він проживав з іншою жінкою за цією адресою, що вказана в постанові.
Враховано також, що відповідно до листа Управління Пенсійного фонду України у м. Дрогобичі від 11.06.2010 року №3192/09-12, згідно системи персоніфікованого обліку ОСОБА_3 в 2004-2006 рр. перебував у трудових відносинах з роботодавцями.
Тому не заслуговують на увагу покликання апелянта на те, що безпідставно не надав віри його показанням про перебування в Москві на заробітках в період 2004-2005рр.
З цих же підстав не заслуговують на увагу покликання апелянта на те, що він понад 10 років працював у позивача, а тому з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення він не може бути виселений.
При цьому судова колегія враховує те, що ОСОБА_3 було звільнено з роботи згідно зі ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням) з 30.05.1997 року та він добровільно залишив спірне житло.
Таким чином він втратив право користування житловим приміщенням кімнати №23 в гуртожитку та підлягає виселенню без надання іншого приміщення.
Тому рішення суду в частині відмови в задоволенні позову до ОСОБА_3 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням та в частині слів абзацу другого рішення: «як особу, яка не набула право користування цим приміщенням»- скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Слід визнати його таким, що втратив право користування житловим приміщенням кімнати №23 в гуртожитку та виселити його з цього жилого приміщення без надання іншого приміщення.
В решті частині рішення суду слід залишити без зміни.
Керуючись ст.ст. 58, 127-132 ЖК України, ст.ст. 10, 60, 212, п.2 ч.1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 316, 317,319 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 жовтня 2010 року в частині відмови в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Райагробуд" до ОСОБА_3 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням та в частині слів абзацу другого рішення: «як особу, яка не набула право користування цим приміщенням»- скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням АДРЕСА_2 та виселити його з цього жилого приміщення без надання іншого приміщення.
В решті частині рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішення законної сили.
Головуючий :
Судді: