Справа № 22-ц-930/11 Головуючий у 1 інстанції: Серьодкіна І.М.
Доповідач в 2-й інстанції: Бермес І. В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 березня 2011 року Колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого: Бермеса І.В.,
суддів: Шандри М.М., Гончарук Л.Я.,
при секретарі: Балюк О.С.,
з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
та адвоката ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м.Львова від 08 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_5 до ОСОБА_2, СК «Еталон» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням суду позов задоволено частково.
Стягнуто з СК «Еталон»на користь ОСОБА_3 2500 грн. моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 7060.99 грн. матеріальної шкоди та 2500 грн. моральної шкоди.
Стягнуто з СК «Еталон»на користь ОСОБА_5 1585.95гн. матеріальної шкоди та 2500 грн. моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 305.54грн. матеріальної шкоди та 5000 грн. моральної шкоди.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення оскаржив відповідач ОСОБА_2
В апеляційній скарзі покликається на те, що він неодноразово звертав увагу суду на наявність цивільно-правової вини в діях ОСОБА_3, який пояснював, що його автомобіль їхав зі швидкістю 40 км/год, і що він помітив за 200 м на зустрічній смузі автомобіль відповідача, який вискочив на обгін, і який мало не зіткнувся із автомобілем «Жигулі», котрий їхав перед ним, і що для уникнення зіткнення з автомобілем, якого несло боком, ОСОБА_3 не гальмуючи з'їхав на узбіччя, де і відбулось зіткнення.
В зв'язку з цими показами спеціаліст Львівського НДІСЕ ОСОБА_6 у висновку № 4824 від 12.03.2009 р. по дослідженню обставин дорожньо-транспортної пригоди зазначив, що водій автомобіля ОСОБА_3 у відповідності до вимог пунктів 11.2, 12.1, 2.3 «б», 1.10 (стосовно терміну «небезпека для руху») та 12.3 Правил дорожнього руху України повинен був:
вести свій транспортний засіб по своїй смуві руху якомога ближче до її правого краю зі швидкістю, яка є допустимою для руху на даній ділянці дороги і давала змогу постійно контролювати смугу його руху та безпечно керувати ним;
з моменту, коли він мав об'єктивну можливість виявити, що зустрічний легковий автомобіль в стані бокового заносу рухається на смугу руху його автомобіля, із технічної точки зору, вжити заходи для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, іншими словами - застосувати екстрене гальмування.
Висновок додаткового експертного дослідження ОСОБА_6 за № 763 від 4-го березня 2010 року суд не спростував.
Обґрунтовуючи розмір матеріальної та моральної шкоди, завданої позивачу ОСОБА_5, суд послався на витяг із медичної карти № 27 956 лікарні швидкої медичної допомоги (а.с.11). Проте діагноз поставлений з порушенням встановленого порядку, в зв'язку з чим його правильність викликає значний сумнів.
Просить рішення змінити та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Вислухавши доповідача, пояснення ОСОБА_2 на підтримання апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_3 та адвоката ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи і доводи скарги, колегія суддів вважає, що її слід задовольнити частково з таких підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Статтями 10, 60 ЦПК України, встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 звернулися з позовом з подальшим уточненням позовних вимог до ОСОБА_2 та СК «Еталон»про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, покликаючись на те, що з вини ОСОБА_2 відбулося зіткнення між автомобілями, внаслідок чого їм спричинена шкода.
Судом встановлено, що 12.12.2008 року на автодорозі Львів-ІІІегиня біля с. Конопниця відбулося зіткнення між автомобілями «Міцубісі Паджеро», реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_7 та автомобілем «ВАЗ 2109», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 Постановою Галицького районного суду м. Львова від 26.06.2009 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 27.07.2009 року, ОСОБА_2 за вказаним фактом визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с. 23-24. 25-26).
Суд вказав, що відповідно до ч.4 ст.61 ЦІІК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, що набрала законної сили, обов"язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
З врахуванням обставин справи вбачається, що це ж стверджено висновком №1/337 від 20.07.2010 року.
Апелянт вказує, що суд помилково зазначив у рішенні, що висновок №1/337 від 20.07.2010 року наданий відповідачем ОСОБА_2, а фактично він представлений суду представником позивачів ОСОБА_4 (а.с. 139-148).
Судова колегія встановила, що це є помилкове покликання суду, однак це не спростовує
висновок суду про те, що зіткнення між автомобілями сталося з вини ОСОБА_2
Не прийнявши до уваги покликання ОСОБА_2 на те, що з врахуванням висновку № 4824 від 12.03.2009 р. та висновку № 763 від 4-го березня 2010 року дії ОСОБА_3 під час ДТП теж були причиною зіткнення автомобілів, суд вірно надав при цьому оцінку цим діям з врахуванням вищевказаних доказів та відповідно до ч.1 ст. 1188 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, розмір належного з володільця джерела підвищеної небезпеки відшкодування має бути зменшений або у відшкодуванні має бути відмовлено.
Апелянт вказує, що ОСОБА_3 не гальмуючи, з'їхав на узбіччя, де і відбулось зіткнення.
Це також вбачається з схеми ДТП (а.с.148).
Відповідно до висновку № 763 від 4-го березня 2010 року ОСОБА_3 був позбавлений технічної можливості уникнути зіткнення шляхом гальмування з моменту виникнення небезпеки для руху (а.с. 147).
Судова колегія вважає, що при таких обставинах ОСОБА_3 вживав заходів, щоб уникнути зіткнення на смузі руху його автомобіля, з'їхав на узбіччя та не мав технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем відповідача шляхом гальмування чи іншого безпечного маневру.
Колегія суддів бере до уваги, що в матеріалах даної справи та в матеріалах адміністративної справи, відсутні будь-які об’єктивні докази, які б свідчили про те, що водій автомобіля «ВАЗ 2109»ОСОБА_3 порушив встановлену швидкість руху або вчинив інші дії (бездіяльність), які підпадають під дію пунктів 11.2, 12.1, 2.3 «б», 1.10 (стосовно терміну «небезпека для руху») та 12.3 Правил дорожнього руху України.
Тому не заслуговують на увагу покликання апелянта на те, що висновки експертного дослідження № 4824 від 12.03.2009 р. та № 763 від 4-го березня 2010 року спростовують висновки суду щодо вини ОСОБА_3 в ДТП.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів суду приходить до висновку, що доводи, викладені відповідачем в апеляційні скарзі щодо вини потерпілого є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними у справі доказами.
Оскільки вина ОСОБА_2 встановлена, суд вирішував питання про розмір відшкодування за заподіяну шкоду з врахуванням висновку спеціаліста №542 експертного товарознавчого дослідження від 09.04.2009 року, проведеного ЛНДІСЕ (а.с. 52-59).
Судом встановлено, що ОСОБА_3 було завдано матеріальну шкоду в розмірі 32 088.81 грн. та СК «Еталон»виплачено страхове відшкодування в розмірі 24 990 грн., а тому відповідно до ст. 1194 ЦК України підставно стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 7 060.99 грн. (а.с. 115-117).
Покликання апелянта на те, що судом ухвалою суду від 21.05.2010 року неправомірно відмовлено в прийнятті його та ОСОБА_8 позовної заяви, не спростовують вищевказаних висновків суду, т.я. суд вірно покликався на вимоги ст.123 ЦПК України.
В той же час сам відповідач, маючи доручення від ОСОБА_8, в заяві від 8.10.2010 року вказував, що навіть при відмові суду в прийнятті вказаної позовної заяви вина ОСОБА_3 має бути врахована при вирішення спору по суті, тобто погоджувався на те, щоб закінчити розгляд даної справи (а.с.134,166).
Крім того те, що ОСОБА_8 була не притягнута до участі в справі в якості третьої особи, не може бути підставою, для скасування правильного по суті рішення суду, оскільки це є формальне порушення.
Позивач ОСОБА_5, яка була пасажиром автомобіля «ВАЗ 2109», отримала забій головного мозку легкого ступеня, забій шийною, грудного, поперекового відділів хребта та куприка, забій грудної клітки, тупу травму живота, перебувала на стаціонарному лікуванні з 12.12.2008 року по 02.01.2009 року (а.с.11) та на амбулаторному лікуванні з 03.01.2009 року по 22.01.2009 року (а.с.12), а тому суд прийшов до вірного висновку про відшкодування в її користь матеріальної шкоди та моральної шкоди.
Покликання апелянта на те, що судом не враховано, що діагноз ОСОБА_5 поставлений з порушенням встановленого порядку, не заслуговують на увагу, т.я. жодними доказами не стверджені та є припущенням.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди судом враховано, що страхова компанія «Еталон»не заперечила проти стягнення з неї на користь ОСОБА_5 відшкодування моральної шкоди в розмірі 2500 грн.
Судом стягнуто з СК «Еталон» на користь ОСОБА_5 1585.95гн. матеріальної шкоди та 2500 грн. моральної шкоди.
Суд прийшов до вірного висновку, що ОСОБА_3 з вини СК «Еталон»також завдано моральну шкоду, яка полягала у незручностях у повсякденному житті у зв'язку з відсутністю автомобіля, оскільки страхове відшкодування виплачене ОСОБА_3 частинами в період з 05.11.2009 року по 12.11.2009 року, тобто лише через 11 місяців після визнання події страховим випадком, а тому стягнуто з СК «Еталон»на його користь 2500 грн. моральної шкоди.
Рішення суду СК «Еталон» не оскаржує.
Судом також обговорено питання щодо стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 2500 грн. моральної шкоди, однак задоволення позову в цій частині суд належно не обґрунтував.
Так суд вказав, що враховує при цьому його моральні страждання від страху пережитого під час та після ДТП та переживання за здоров»я дружини, яка тривалий чає перебувала на лікуванні.
Однак такі висновки суду є помилковими, т.я. на користь ОСОБА_5 відшкодовується моральна шкода та ОСОБА_3 з СК «Еталон»теж стягнута моральна шкода, що є достатньою сатисфакцією.
Тому рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 2500 грн. моральної шкоди слід скасувати та в цій частині позову відмовити.
В решті частині рішення відповідає вимогам процесуального та матеріального права, доводи скарги висновків суду не спростовують, тому її слід відхилити.
Керуючись ст.ст. 22,23,1166,1167,1187,1188, 1194,1195ЦК України, ст.ст. 10, 60, 212, п.1 п. 2 ч.1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 314 ст. 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
вирішила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Галицького районного суду м.Львова від 08 жовтня 2010 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 2500 грн. моральної шкоди скасувати та в цій частині позову відмовити.
В решті частині рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішення законної сили.
Головуючий:
Судді: