Справа № 22-ц-1241/11 Головуючий у 1 інстанції: Гедз
Доповідач в 2-й інстанції: Бермес І. В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 травня 2011 року Колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого: Бермеса І.В.,
суддів: Шандри М.М., Гончарук Л.Я.,
при секретарі: Балюк О.С.
з участю ОСОБА_2,
та адвоката ОСОБА_3,
розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова 28 жовтня 2010 року у справі за позовом Залізничної районної адміністрації Львівської міської Ради до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, за участю третьої особи - Львівської міської Ради про демонтаж самочинного будівництва та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Залізничної районної адміністрації Львівської міської Ради, Львівської міської Ради про визнання недійсним розпорядження та визнання права власності
В С Т А Н О В И Л А:
Оскаржуваним рішенням позов Залізничної районної адміністрації Львівської міської Ради до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про демонтаж самочинного будівництва задовольнити. Зобов'язано ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 демонтувати самочинну прибудову розміром 2,40 X 4,05 до житлових АДРЕСА_1.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь держави 8 гривень 50 копійок судового збору та на користь Залізничної районної адміністрації Львівської міської Ради 37 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду.
В зустрічному позові ОСОБА_2 до Залізничної районної адміністрації Львівської міської Ради, Львівської міської Ради про визнання права власності на прибудову розміром 4,05 X 2,40 до АДРЕСА_1 та визнання недійсним розпорядження № 3 від 11.01.2010 р. Залізничної районної адміністрації Львівської міської Ради "Про самочинне будівництво гр. ОСОБА_2." -відмовлено.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_2
Апелянт вважає рішення незаконним, оскільки, не враховано, що відповідно до договору купівлі - продажу будиннку від 30.11.1981 р., будинок по вул. Сигнальній,3, складався із двох житлових кімнат,площею 31,2 кв.м.та двох кухонь. В договорі не вказано, але до цього будинку вже була збудована добудова розміром 2,40 м х 4,05м, котра однією стороною примикала до їх будинку, а іншою до АДРЕСА_2. Слід врахувати, що ця прибудова збудована за три-п»ять років до купівлі ними цього будинку. Будинок та вказана прибудова розміщенні на земельній ділянці, котра була надана для обслуговування цього будинку. Земельна ділянка на якій розташований будинок ними була приватизована, що підтверджується державним актом на земельну ділянку виданий ОСОБА_6 відповідно до ухвали 6 - ї сесії 20-го скликання Львівської міськради № 391 від 17.04.2003року. Після смерті чоловіка ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, нею була успадкована земельна ділянка та будинок, котрі є її власністю. Будинок та прибудова розташовані на моїй земельній ділянці і за її межі не виходять, що не може створювати перешкод іншим особам.
Прибудовою вона користуюся з часу поселення в будинок і вона відповідає технічно - будівельним нормам та розташована на земельній ділянці, котра є її власністю і надана для побудови та обслуговування цього будинку. Про належний технічний стан прибудови стверджується висновком Обласного комунального підприємства Льівської облради «БТІ ЕО»№1/22206 від 23.06.2010 р. Відповідно до ч.5 ст.376 ЦК України право власності на самовільно збудоване нерухоме майно може бути визнано рішенням суду за особою, котра самовільно здійснила будівництво на належно відведеній для цієї мети земельній ділянці.
Не заслухано свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які могли підтвердити що добудова до будинку нею куплена, і була збудована до купівлі будинку, а також вона відповідає технічним вимогам.
Просить рішення суду скасувати і відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_2 та адвоката ОСОБА_3 на підтримання апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_9, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Рішення вважається обґрунтованим, якщо воно ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення в частині задоволених вимог цим вимогам не відповідає.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Встановлено, що Залізнична районна адміністрація Львівської міської Ради звернулася з позовом до відповідачів про демонтаж самочинно здійсненої прибудови розміром 2,40 X 4,05 до житлових АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2. В обгрунтування заявленого позову покликалася на те, що зведення прибудови, яка є предметом спору, проводилося без відповідного дозволу органу місцевого самоврядування, без отримування дозволу інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, без проектної документації, з істотним порушенням будівельних норм та правил. Розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської Ради від 11.01.2010 р. зобов'язано ОСОБА_2 в термін до 20.02.2010 р. демонтувати самочинно прибудовану до житлових будинків прибудову розміром 2,40x4,05, влаштовану з порушенням п. 3.25* ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень". Як на одну з підстав позову посилається на Положення "Про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові, затверджене рішенням виконавчого комітету Львівської міської Ради від 06.05.2005 р. № 406. Згідно акту ЛКП "Богданівка" від 04.03.2010 р. вимоги вищенаведеного розпорядження адміністрації ОСОБА_2 не виконала, прибудову до будинку не демонтувала. Факт зведення самочинної прибудови був виявлений на підставі заяви власниці АДРЕСА_2, права та інтереси якої порушені. Просила позов задовольнити та зобов'язати відповідачів демонтувати самочинно здійснену прибудову.
Відповідачка ОСОБА_2 подала зустрічний позов з мотивацією на те, що є власницею земельної ділянки та АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 30.11.1981 року. На момент придбання будинку прибудова 2,40 X 4,05 була споруджена і при укладенні вказаного правочину не було сумніву у законності зведеної прибудови, разом з тим попередні власники АДРЕСА_2, до якого примикає вказана прибудова, близько 30 років не мали жодних претензій. Вважала, що вина її відсутня, слід притягати до відповідальності попереднього власника за самочинне будівництво, разом з тим вважає розпорядження Залізничної райадміністрації незаконне, оскільки прибудова зведена на належній їй земельній ділянці та відповідає будівельно-технічним та іншим нормам, не порушує права власників сусідніх земельних ділянок. Просила в первісному позові відмовити, а зустрічний задовольнити, визнати за нею право власності на прибудову розміром 4,05 X 2,40 до АДРЕСА_1 та визнати недійсним розпорядження № 3 від 11.01.2010 р. Залізничної районної адміністрації Львівської міської Ради "Про самочинне будівництво гр. ОСОБА_2"
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власницею земельної ділянки пл. 0,0606 га та АДРЕСА_1, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку, в будинку крім неї зареєстровані повнолітні члени сім'ї відповідачі - ОСОБА_4, ОСОБА_5, згідно довідки ЛКП "Богданівна" з місця проживання про склад сім"ї і прописку № 322 від 05.03.2010 р.
Актом ЛКП "Богданівка", технічним паспортом та викопіюванням із поверхового плану АДРЕСА_1 підтверджено факт самочинної прибудови розміром 2,40 X 4,05 до житлових АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 (а.с.9-14).
Розпорядженням Залізничної, районної адміністрації Львівської міської Ради від 11.01.2010 р. зобов'язано ОСОБА_2 в термін до 20.02.2010 р. демонтувати самочинно прибудовану до житлових буд. № 30 на АДРЕСА_1 прибудову розміром 2,40x4,05, влаштовану з порушенням п. 3.25* ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" (а.с.8).
Відповідачі 11.01.2010 р. попереджалися про демонтаж самочинно здійсненої прибудови (а.с.17-19), між тим, як вбачається із акту ЛКП "Богданівка" від 04.03.2010 р. згадане розпорядження виконано не було (а.с.6).
Задовольняючи позов суд дійшов висновку, що вказана прибудова зведена без належного дозволу органу місцевого самоврядування, без розробленої і погодженої у встановленому порядку проектної документації, з порушенням п. 3.25* ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" та прав інших осіб, тому розпорядження адміністрації від 11.01.2010 р. є законне, первісний позов слід задовольнити та зобов'язати відповідачів за їх рахунок демонтувати самочинно самочинну прибудову розміром 2,40 X 4,05 до житлових АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, а в задоволенні зустрічного слід відмовити з огляду на вищенаведене за безпідставністю.
Однак судом не враховано та не дано жодної оцінки покликанням ОСОБА_2, що будинок та прибудова придбані на підставі договору купівлі-продажу від 30.11.1981 року та прибудовою вона користуюся з часу поселення в будинок і така відповідає технічно - будівельним нормам та розташована на земельній ділянці, котра є її власністю і надана для побудови та обслуговування цього будинку.
Згідно ст.214 ЦПК України та, виходячи із змісту ч.7 ст. 376 ЦК України, суд повинен установити: чи порушує самочинна будова права інших осіб, а якщо порушує, то яких саме осіб; чи відповідає вона державним нормам та будівельним правилам, які давали б підстави для прийняття її в експлуатацію в порядку, установленому законодавством, чи можливо провести перебудову самочинної будови для приведення її у відповідність до державних норм та будівельних правил, чи згодні особи, які здійснили самочинне будівництво провести його перебудову.
За змістом ст. 376 ЦК України жилий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Самочинне будівництво підлягає знесенню особою, яка його здійснила, або за її рахунок на вимогу власника (користувача) земельної ділянки, на якій проведене таке будівництво, або якщо таке самочинне будівництво порушує права інших осіб.
Встановлено, що АДРЕСА_1 придбаний сім”єю ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 30.11.1981 року та на момент придбання будинку прибудова 2,40 X 4,05 була споруджена і при укладенні вказаного правочину не було сумніву у законності зведеної прибудови, разом з тим попередні власники АДРЕСА_2, до якого примикає вказана прибудова, близько 30 років не мали жодних претензій.
Про ці обставини ствердили допитані в засіданні судової колегії свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8
В засіданні судової колегії експерт ОСОБА_10 ствердила, що стіна АДРЕСА_2, до якого примикає спірна прибудова, є протипожежна, а тому порушень п. 3.25* ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" немає.
Згідно до п.5 ст.376 ЦК України на вимогу власника ( користувача ) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно , яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
При виконанні будівельних робіт на своїх земельних ділянках власники повинні керуватися та дотримуватися ДБН 360-92**
Однією з обов'язкових умов прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту житлового будинку та господарських споруд є наявність експертного висновку РУ ГУ МНС щодо дотримання протипожежних вимог .Такий висновок було надано ОСОБА_1. Святошинським РУ ГУ МНС України в м. Києві 03.11.2005 року ,при цьому враховувалося місце розташування будівельних споруд на сусідніх земельних ділянках відповідно до кадастрового плану.
За змістом п.3.25* ДБН 360-92** протипожежні розриви між будинками або окремо розташованими господарськими будівлями відповідно до ступеня їх вогнестійкості, слід приймати у відповідності до протипожежних вимог (додаток 3.1).
Згідно до п.1* , Таблиці 1 Додатку 3.1 ДБН 360-92** - для будівель 1,2 ступеню вогнестійкості протипожежний розрив повинен складати 6\9 м.
З урахуванням таких вимог ДБН,колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те,що сарай під літерою "В" по АДРЕСА_2,належний ОСОБА_1, не підпадає під ознаки приміщень , зазначених у п. 1* таблиці 1 вказаного Додатку, а тому вимога про протипожежний розрив не менш 6 м в даному випадку не може бути застосована,є помилковим , оскільки саме на цю таблицю посилається п.3.25* ДБН 360-92**. Крім того,така ж вимога міститься у примітці 7 до вказаної таблиці, де зазначено,що в разі повної перебудові будинків та господарських споруд в межах однієї садиби в умовах забудови, яка склалася, відстані між житловими будинками та господарськими будівлями на двох сусідніх ділянках необхідно приймати по таблиці 1.
З огляду на таке ,позивач який самочинно збудував новий будинок та господарське приміщення, змінивши їх конфігурацію та збільшивши їх розміри,по відношенню до тих , які мали ці будівлі раніше, повинен був врахувати зазначені обов'язкові вимоги щодо не менш ніж 6 метрової відстані між житловими будинками та господарськими будівлями на двох сусідніх ділянках .
Проте, судом встановлено,що відстань між самочинно збудованим будинком позивача та прийнятим державною комісією до експлуатації сараєм ОСОБА_1 складає 4.65 м тобто є меншою за 6 м, визначених ДБН.
висновком Державної санітарно –епідеміологічної експертизи № 02.25 –6171 від 25 листопада 2008 року та висновком щодо дотримання ДБН 360 –92* "Містобудування. Планування та забудова міських та сільських поселень", тому згідно з вимогами статті 376 ЦК України за нею слід визнати право власності на спірну будівлі.
При таких обставинах рішення слід скасувати і постановити нове рішення та позові Залізничної районної адміністрації до ОСОБА_2 та інших про демонтаж самочинного будівництва відмовити. Зустрічний позов слід задовольнити.
Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Проте судами установлено, що сторони не є власниками земельної ділянки, на якій проведено самочинне будівництво, оскільки земельна ділянка знаходиться у комунальній власності.
Крім того судами не установлено які саме права позивачки ОСОБА_6 як власниці квартири було порушено самочинно збудованим об’єктом.
Будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна вважається самочинним, якщо в діях особи є хоча б одна з ознак, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦК України: 1) забудова проведена чи здійснюється на земельній ділянці, що не була відведена для цього будівництва; 2) забудова проведена або здійснюється без одержаного у встановленому порядку дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) забудова проведена з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Частиною 7 ст. 376 ЦК України передбачено, що в разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.
Отже, за змістом наведеного збудований самочинно об'єкт може бути знесений на підставі судового рішення в передбачених ст. 376 ЦК України випадках у справі за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування , на що суди першої та апеляційної інстанції уваги не звернули.
Крім того, згідно ст. 214 ЦПК України та, виходячи із змісту
ч.7 ст. 376 ЦК України, суд повинен установити: чи порушує самочинна будова права інших осіб, а якщо порушує, то яких саме осіб; чи відповідає вона державним нормам та будівельним правилам, які давали б підстави для прийняття її в експлуатацію в порядку, установленому законодавством, чи можливо провести перебудову самочинної будови для приведення її у відповідність до державних норм та будівельних правил, чи згодні особи, які здійснили самочинне будівництво провести його перебудову.
За змістом ст. 376 ЦК України жилий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Самочинне будівництво підлягає знесенню особою, яка його здійснила, або за її рахунок на вимогу власника (користувача) земельної ділянки, на якій проведене таке будівництво, або якщо таке самочинне будівництво порушує права інших осіб.
Вирішуючи питання про визнання права власності на самочинне будівництво на підставі статті 376 ЦК України, судом не притягнуто до участі у справі всіх співвласників будинку та не з’ясовано їх згоду на визнання права власності на самочинно збудоване майно за ОСОБА_6, яка його збудувала, а також не з’ясовано правове становище земельної ділянки, на якій розташований спірний будинок та прибудови до нього.
Вирішуючи питання про визнання права власності на самочинне будівництво на підставі статті 376 ЦК України, судом не притягнуто до участі у справі всіх співвласників будинку та не з’ясовано їх згоду на визнання права власності на самочинно збудоване майно за ОСОБА_6, яка його збудувала, а також не з’ясовано правове становище земельної ділянки, на якій розташований спірний будинок та прибудови до нього.
При проведенні перевірки, прокуратурою виявлені порушення судом першої інстанції при розгляді зазначеної справи норм ст. ст. 331 та 376 ЦК України, зокрема щодо порядку здійснення будівництва прибудов, здачі їх в експлуатацію та подальшого оформлення на них права власності, а також додержання при вчиненні такого будівництва положень Закону України "Про основи містобудування" та норм Цивільного кодексу України.
Керуючись ст.376 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 212, п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст. 309, ч. 2 ст.314, ст.ст. 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова 28 жовтня 2010 року скасувати.
Постановити нове рішення та позові Залізничної районної адміністрації Львівської міської Ради до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про демонтаж самочинного будівництва відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до Залізничної районної адміністрації Львівської міської Ради, Львівської міської Ради про визнання права власності на прибудову розміром 4,05 X 2,40 до АДРЕСА_1 та визнання недійсним розпорядження № 3 від 11.01.2010 р. Залізничної районної адміністрації Львівської міської Ради "Про самочинне будівництво гр. ОСОБА_2." задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на прибудову розміром 4,05 X 2,40 до АДРЕСА_1 та визнати недійсним розпорядження № 3 від 11.01.2010 р. Залізничної районної адміністрації Львівської міської Ради "Про самочинне будівництво гр. ОСОБА_2."
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішення законної сили.
Головуючий:
Судді: