Справа № 22-ц-990/11 Головуючий у 1 інстанції: Єзерський
Доповідач в 2-й інстанції: Бермес І. В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 травня 2011 року Колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого: Бермеса І.В.,
суддів: Шандри М.М., Гончарук Л.Я.,
при секретарі: Бандрівська М.Ю.,
з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 21 жовтня 2010 року по справі за позовом Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»до ОСОБА_4 та приватного підприємства «Земсервіс»про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням суду позов задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та приватного підприємства «Земсервіс»на користь Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»: заборгованість за кредитом в розмірі 62 123 (шістдесят дві тисячі сто двадцять три) гривні 95 коп.; заборгованість по відсотках у розмірі 600 (шістсот) гривень 54 коп.; заборгованість по щорічній комісії у розмірі 10 100 (десять тисяч сто) гривень; три відсотки річних від простроченої суми з урахуванням індексу інфляції у розмірі 10 126 (десять тисяч сто двадцять шість) гривень 72 коп.
Стягнуто з ОСОБА_5 та ПП «Земсервіс»1 700 (одна тисяча сімсот) грн. 00 коп. сплаченого при поданні заяви до суду судового збору та 120 (сто двадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду оскаржив позивач.
В апеляційній скарзі покликається на те, що вимоги ОСОБА_5 до банку виникли 20 червня 2010 року (внаслідок уступки вимоги їй ОСОБА_6.) та 17 липня 2010 року (внаслідок уступки вимоги їй ОСОБА_7.), тобто після порушення ліквідаційної процедури, а отже такі вимоги є поточними і не можуть вважатися погашеними відповідно до ч. 9 ст. 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Суд не врахував того, що, виходячи із положень ст. 514 ЦК України, дані вимоги, виникли не з моменту їх передачі за договорами уступки вимоги, а з моменту, який визначено відповідними договорами, які були укладені між ОСОБА_6 та банком і ОСОБА_7 та банком, а саме - з 07 вересня 2009 року та 03 жовтня 2009 року відповідно. Тобто, як випливає із зазначеного, ОСОБА_5 відноситься до конкурсних кредиторів, оскільки вимоги, за рахунок яких ОСОБА_5 провела зарахування зустрічних вимог по відношенню до вимог банку, виникли ще до початку ліквідації банку, а тому відповідно до положень як Закону України «Про банки і банківську діяльність», так і Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»вважаються погашеними, оскільки вона відповідно до положень зазначених законів не заявила про такі вимоги ліквідатору банку.
Суд також не врахував те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були кредиторами, які у визначений строк не заявили про свої вимоги до ліквідатора банку, у зв'язку з чим їх вимоги вважаються погашеними відповідно до положень ч. 9 ст. 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
До неї за укладеними із ОСОБА_6 та ОСОБА_7 договорами уступки вимоги перейшли уже погашені відповідно до чинного законодавства України вимоги, і відповідно до таких вимог не могли бути застосовані положення ст. 601 ЦК України.
Також не враховано, що зарахування однорідних зустрічних вимог не допускається між особами, якщо щодо однієї із них відкрита ліквідаційна процедура.
Не враховано, що скорочена позовна давність стосовно неустойки (штрафу, пені) фактично означає можливість стягнення неустойки (штрафу, пені) за один рік, за умови, якщо не сплив строк позовної давності щодо основної вимоги.
Суд визнав безпідставною вимогою банку про стягнення пені за несвоєчасну сплату комісії, мотивуючи це тим, що в кредитному договорі не передбачено норми, яка б встановлювала, зазначений вид відповідальності, але п. 4.2 кредитного договору чітко визначає відповідальність за таке порушення.
Керуючись ч. 3 ст. 551 ЦК України суд безпідставно задовольнив прохання ОСОБА_5 та відмовив у задоволенні вимог позивача про стягнення штрафних санкцій, зокрема пені - у розмірі 66 550, 79 та штрафу у розмірі 75 750, 00 грн.
Просить рішення змінити та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
Вислухавши доповідача, пояснення ОСОБА_2 на підтримання апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи і доводи скарги, колегія суддів вважає, що її слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.
В судовому засіданні встановлено, що позивач звернувся з позовною заявою, вказуючи, що 28 вересня 2007 року між акціонерним банком «Банк регіонального розвитку»та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №95-Ф07, згідно якого позивач зобов'язався відкрити їй кредитну лінію в розмірі 252 500,00 грн.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 28.07.2007 року між акціонерним банком «Банк регіонального розвитку»та приватним підприємством «Земсервіс»укладено договір поруки №95-Ф07/п від 28.09.2007р. За договором поруки ПП «Земсервіс»зобов'язався солідарно відповідати за зобов'язаннями, що виникнуть за умовами кредитного договору.
ОСОБА_4 не виконано зобов'язань за кредитним договором. За розрахунками позивача з урахуванням уточнень позовних вимог станом на 20 жовтня 2010 року заборгованість відповідачів перед позивачем складає:
- заборгованість за кредитом - 252 500,00 грн.;
- заборгованість по сплаті відсотків 7 263,70 грн.;
- заборгованість по пені за несплату тіла кредиту 51 040,06 грн.;
- заборгованість по пені за несвоєчасну сплату відсотків - 14 437,22 грн.;
- заборгованість по пені за несвоєчасну сплату щорічної комісії - 1 073, 51.;
- заборгованість по сплаті щорічної комісії - 10 100 грн.
Також позивач вимагав в порядку ч.2 ст.625 ЦК України сплати боржниками у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Відповідно ця сума становить 10 126,72 грн., з врахуванням індексу інфляції - 2 986, 35 грн.
Згідно п. 4.2. кредитного договору відповідачам нараховано штраф в розмірі 10%:
- за несвоєчасну сплату кредиту - 25 250,00 грн.;
- за несвоєчасну сплату відсотків - 25 250,00 грн.;
- за несвоєчасну сплату комісії по кредиту - 25 250,00 грн.
Загальна сума заборгованості за підрахунками позивача становить 425 142,07 грн.
У відповідності до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Згідно ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.
У зв'язку з викладеним, позивач просив винести рішення, яким стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача суму заборгованості в розмірі 425 142,07 грн. та судові витрати.
Встановлено, що ОСОБА_4 не виконано зобов'язань за кредитним договором.
20 червня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладено договір про відступлення права вимоги за договором, укладеним між Акціонерним банком «Банк регіонального розвитку»ОСОБА_6.
За договором про відступлення права вимоги, до ОСОБА_4, перейшло право вимоги належного виконання зобов'язань позивачем:
За договором №436-ДТ2 «Добра традиція»від 02.09.2009 року в розмірі 4 300,00
доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ на дату укладення договору про
відступлення права вимоги складає 34 023,32 грн.
17 липня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладено договір про відступлення права вимоги за договорами, укладеними між акціонерним банком «Банк регіонального розвитку»ОСОБА_7.
За договором про відступлення права вимоги, до ОСОБА_4, перейшло право вимоги належного виконання зобов'язань позивачем: за договором №305-КЛ2 «Класичний»від 03.07.2009 року в розмірі 51 231,00 гривень;
За договором №270-Ц-ЕЛ1 від 26.08.2008 року в розмірі 10 372,00 євро, що згідно
офіційного курсу НБУ на дату укладення договору про відступлення права вимоги складає
105 121,73 грн.
25 серпня 2010 року ОСОБА_4 подано позивачу заяву про врахування в рахунок погашення боргу (зарахування зустрічних однорідних вимог) за кредитним договором грошових коштів у сумі 190 376,05 грн. та припинення зобов'язання у цій частині.
Суд прийняв до уваги ці покликання ОСОБА_4 виходячи з наступного.
У відповідності до ст.ст.512, 513 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого первісний кредитор передає свої права новому кредиторові, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити.
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України).
Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Відповідно до ст.ст.598, 599 та 601 Цивільного кодексу України зарахування однорідних зустрічних вимог є самостійною підставою припинення зобов'язань, що відрізняється від виконання.
Статтею 110 ЦК України встановлено, що особливості ліквідації банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність.
Закон України «Про банки і банківську діяльність»не містить заборони щодо взаємозаліку зустрічних однорідних вимог у процедурі ліквідації банку, так само, як і заборони на перехід права вимоги за грошовими зобов'язаннями до іншої особи. Таким чином, суд прийшов до висновку, що відступлення права вимоги іншій особі та зарахування зустрічних однорідних вимог в процесі ліквідаційної процедури банку можливе.
Ст. 96 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»визначає черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплату витрат та здійснення платежів, щодо коштів одержаних в результаті ліквідаційної процедури. Сума вкладу не є такими коштами, а отже не може розподілятися в порядку черговості. Таким чином, припинення зобов'язання банку щодо депозитного вкладу шляхом зарахування зустрічних вимог, жодним чином не порушує черговості задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до ст. 88 Закон України «Про банки і банківську діяльність»Законодавство України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при визнанні банку неплатоспроможним застосовується в частині, що не суперечить нормам цього Закону.
Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»поділяє кредиторів на конкурсних та поточних, що не суперечить ЗУ «Про банки і банківську діяльність», оскільки це питання не врегульовано даним законом.
Заявити свої вимоги до банку протягом одного місяця з дня опублікування оголошення про початок ліквідаційної процедури можуть лише конкурсні кредитори, тобто такі вимоги і яких існують на цей час.
Що ж стосується поточних кредиторів, зобов'язання яких виникли вже в процесі ліквідаційної процедури, то їхні вимоги не можуть бути заявлені у згаданий строк, оскільки вони на цей час ще не існують, а тому встановлене законом положення щодо погашення вимог, заявлених після закінчення строку, встановленого для їх подання, не стосується вимог поточних кредиторів.
Як випливає з долучених до матеріалів справи договорів про уступку вимоги, вони укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_620 червня 2010 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 17 липня 2010 року, тобто після порушення ліквідаційної процедури. А отже вимоги ОСОБА_4 до позивача за депозитними договорами є поточними і не можуть вважатися погашеними відповідно до ч.9 ст. 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Позивачем не надано жодних доказів тої обставини, що вимоги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є погашеними, тому суд вважає цю обставину не доведеною і не може враховувати її при винесенні рішення.
Відповідно до наведених положень, суд прийшов до вірного висновку, що відносини між позивачем та ОСОБА_4 на суму 190 376,05 грн. є припиненими шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
З цими висновками судова колегія погоджується, т.я. ЗУ «Про банки і банківську діяльність»не містить заборони щодо проведення зарахування зустрічних вимог, в тому числі і встановлення черговості задоволення вимог до банку.
Не встановлено також порушення ст. 96 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», яка визначає черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплату витрат та здійснення платежів, щодо коштів одержаних в результаті ліквідаційної процедури.
Тому не заслуговують на увагу покликання апелянта на те, що суд не врахував того, що, виходячи із положень ст. 514 ЦК України, дані вимоги, виникли не з моменту їх передачі за договорами уступки вимоги, а з моменту, який визначено відповідними договорами, які були укладені між ОСОБА_6 та банком і ОСОБА_7 та банком, а саме - з 07 вересня 2009 року та 03 жовтня 2009 року відповідно. Тобто, ОСОБА_5 відноситься до конкурсних кредиторів, оскільки вимоги, за рахунок яких ОСОБА_5 провела зарахування зустрічних вимог по відношенню до вимог банку, виникли ще до початку ліквідації банку, а тому відповідно до положень як Закону України «Про банки і банківську діяльність», так і Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»вважаються погашеними, оскільки вона відповідно до положень зазначених законів не заявив про такі вимоги ліквідатору банку.
Таким чином суд вірно вказав, що сума основного боргу по тілу кредиту становить 62 123,95 грн. З урахуванням поданого позивачем уточнення розмір заборгованості по відсотках за користування кредитом становить 7 263, 70 грн. З урахуванням зустрічних однорідних плата у вигляді відсотків стягуватись не повинна за період з 25 серпня 2010р. по 20 жовтня 2010р. Таким чином, вимога про стягнення заборгованості по відсотках за користування кредитом у розмірі 6 663, 16 грн. задоволенню не підлягає, а тому остаточний розмір заборгованості по відсотках за користування кредитом, який підлягає задоволенню, становить 600, 54грн.
Суд також зазначив, що вважає вимоги позивача по стягненню пені поза межами позовної давності такими, що не можуть бути задоволені в судовому порядку у зв'язку зі спливом позовної давності.
Суд також вказав, що вважає безпідставною вимогу позивача про стягнення пені за несвоєчасну сплату комісії за договором у сумі 1 073,51 грн., т.я. не виявлено у договорі кредиту № 95-Ф07 від 28.09.2007 року норми, яка б встановлювала зазначений вид відповідальності.
При визначенні обставин, які мають істотне значення для визначення розміру неустойки, яка підлягає стягненню на користь позивача суд прийняв до уваги майновий стан сторін.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_4 виховує дитину без батька та на час розгляду справи судом є безробітною.
Суд вважав обставиною, що має істотне значення для справи, наявність у неї на утриманні неповнолітньої дитини, відсутність роботи та постійного доходу.
Окрім цього, суд вірно вказав, що кредитним договором № 95-ФО7 передбачено подвійну відповідальність для позичальника за одні й ті ж порушення: сплата пені та сплата штрафу. Загальний розмір неустойки, нарахованої позивачем, - 142 300,79 грн., значно перевищує суму загальної заборгованості за договором - 72 824,49 грн.
З урахуванням важкого матеріального становища ОСОБА_4 та співвідношення розміру заборгованості та розміру неустойки, суд прийшов до вірного висновку про можливість задовольнити її прохання та відмовити у задоволенні вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій, зокрема пені - у розмірі 66 550,79 грн. та штрафу у розмірі 75 750 грн.
Тому безпідставними є покликання апелянта на те, що керуючись ч. 3 ст. 551 ЦК України суд безпідставно задовольнив прохання ОСОБА_5 та відмовив у задоволенні вимог позивача про стягнення штрафних санкцій, зокрема пені - у розмірі 66 550, 79 та штрафу у розмірі 75 750, 00 грн.
До того ж вказані суми вирахувані позивачем не з суми боргу по тілу кредиту 62 123,95 грн., а з суми заборгованості за кредитом - 252 500,00 грн.
Ці обставини судова колегія враховує і при вирішені питання щодо застосування судом положень ст.258 ЦК України.
При цьому судова колегія враховує і те, що суд вважав, що відповідно до ст. 625 ЦК України трьох відсотків річних від простроченої суми з урахуванням індексу інфляції не є штрафною санкцією, тому цю вимогу позивача суд визнав обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.
Рішення суду в цій частині не оскаржується, однак судова колегія вважає суму три відсотки річних від простроченої суми 62 123,95 грн. з урахуванням індексу інфляції у розмірі 10 126 грн. 72 коп. при даній сумі основного боргу є значною, а тому її слід врахувати, як обставину, що має істотне значення при вирішенні питання щодо того чи вірно суд застосував положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, як і слід врахувати те, що договором передбачено подвійну відповідальність для позичальника за одні й ті ж порушення: сплата пені та сплата штрафу.
Судовою колегією перевірялись також покликання апелянта на те, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виплатив ОСОБА_7 та ОСОБА_6 вказані суми, які зараховані судом як зустрічні однорідні вимоги, однак ці покликання апелянта не знайшли свого підтвердження.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Отже, висновки суду відповідають обставинам справи, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстав для скасування його рішення немає.
Доводи апелянта не спростовують висновків суду, такі не ґрунтуються на законі спростовуються вищенаведеним.
Керуючись ч.1 п. 1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, ст.315, ст. 317 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 21 жовтня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді: