Справа № 22-ц-2218/11 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський Ю. М.
Доповідач в 2-й інстанції: Бермес І. В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 червня 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого- Бермеса І.В.
суддів: Шандра М.М., Мусіна Т.Г.,
при секретарі: Бандрівська М.Ю.,
з участю ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Франківського районного суд м.Львова від 8 липня 2010 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення збитків за невиконання грошового зобов'язання та відшкодування моральної шкоди , -
встановила:
Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 збитки, завдані несвоєчасним поверненням позики згідно договору позики від 04.12.2003 року, а саме реальні збитки в розмірі 93 242,73 грн., збитки у вигляді упущеної вигоди в розмірі
79 502,94 грн., три відсотки річних в розмірі 13 046,70 грн., моральну шкоду в
розмірі 10 000,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суму судового збору в розмірі 2160,82грн. та оплату за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 86,96грн.
Рішення суду оскаржив відповідач.
В апеляційній скарзі зазначає, що задовольняючи позовну вимогу про стягнення реальних збитків у вигляді курсової різниці в розмірі 11 792,13 дол. США, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з несвоєчасним поверненням відповідачем суми позики, позивач не зміг придбати 30 000,00 дол. США за курсом, який існував на дату винесення рішення Франківського районного суду м. Львова від 02.10.2008 року. Такий висновок судом першої інстанції обґрунтовано тим, що станом на 22.01.2010 року - момент виконання рішення суду від 02.10.2008 року та стягнення на користь позивача 145 845,00 грн. боргу, офіційний курс НБУ становив 801,00 грн. за 100,00 доларів США. Відповідно, станом на 22.01.2010 року 145 845,00 грн. становило 18 207,87 дол. США, а не 30 000,00 дол. США.
02.10.2008р. Франківського районного суду м. Львова було постановлено рішення, яким з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 стягнуто 145 845, 00 грн. боргу за договором позики, що станом на день винесення рішення було еквівалентно 30 000,00 доларів США. (а також стягнуто державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення - всього 147 450,00 грн.)
Не погоджуючись з даним рішенням та користуючись наданим йому чинним законодавством правом, відповідач оскаржив таке в апеляційному порядку, однак ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 18.05.2009р. рішення Франківського районного суду м. Львова від 02.10.2008р. було залишене без змін.
Зважаючи на те, що в рішенні суду від 02.10.2008 року час його виконання не зазначений, стверджувати про його «несвоєчасне»виконання відповідачем не можна, оскільки, одразу ж після набрання зазначеним рішенням законної сили та відкриття виконавчого провадження, відповідач таке добровільно виконав.
Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Вислухавши доповідача, пояснення ОСОБА_3 на підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи і доводи скарги, колегія суддів вважає, що її слід задовольнити частково з таких підстав.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_3 з позовом про стягнення збитків у зв'язку із несвоєчасним виконанням грошового зобов'язання та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування заявленого позову позивач покликався на те, що згідно укладеного договору позики від 04.12.2003 року ним було надано відповідачу позику в сумі 160 500,00 грн., що на момент укладення цієї угоди було еквівалентно сумі в 30 000.00 доларів США. Згідно, умов договору позики відповідач зобов'язувався повернути позивачу позику в строк до 04.12.2004 року в гривнях, яка на момент повернення боргу мала становити еквівалент 30 000,00 доларів США. Оскільки відповідач не повернув своєчасно позику, тому звернувся з позовом про її стягнення.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 02.10.2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 18 травня 2009 року, вирішено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 145 845,00 грн. боргу за договором позики від 04.12.2003 року, що еквівалентно 30 000,00 доларів США за курсом Національного банку України станом на 02.10.2008 року відповідно до наданої довідки про курс валют. Вказана сума позики була повернута відповідачем позивачу в процесі примусового виконання судового рішення тільки 22.01.2010 року, що на цю дату було еквівалентно тільки 18207,87 доларів США, а не 30 000,00 доларів США.
Він недоотримав 11 792,13 доларів США, що станом на дату пред'явлення позову згідно офіційного курсу гривні до долара США за даними НБУ еквівалентно 94 146,01 грн., які підлягають стягненню з відповідача як реальні збитки згідно ст.ст. 22, 623 ЦК України.
Також просив стягнути з відповідача збитки у вигляді упущеної вигоди, а саме - доходів, які він зміг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене відповідачем. Позивач вказував, що у зв'язку із значним простроченням відповідачем строку повернення позики він втратив змогу покласти кошти на депозитний рахунок у банківських установах для подальшого нарахування банком відсотків по ньому та отримання прибутку. З огляду на це, просив стягнути з відповідача нараховані ним збитки у вигляді упущеної вигоди, виходячи з розміру депозитних ставок, вказаних у долучених до справи банківських довідках, з врахуванням трирічного строку позовної давності, за період з 11.03.2007 року по 09.03.2010 року в сумі 10 323,26 доларів США, що на дату пред'явлення позову згідно офіційного курсу гривні до долара США за даними НБУ еквівалентно 82418,84 грн. Крім цього, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач просив стягнути з відповідача нараховані з врахуванням трирічного строку позовної давності за період з 11.03.2007 року по 09.03.2010 року три відсотки річних в сумі 13610,10 грн. Одночасно позивач стверджував, що відповідач в зв'язку із тривалим більше як 5 років невиконанням свого обов'язку по поверненню позики заподіяв йому моральну шкоду, оскільки у зв'язку із цими подіями позивач переживав постійні конфлікти із дружиною, у нього спостерігались часті погіршення здоров'я, він перебував у стресовому стані. Моральну шкоду позивач оцінив в розмірі 50 000,00 грн.
Встановлено, що 04.12.2003 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №4306, згідно якого позивач позичив відповідачу 160 500,00 грн., що на момент укладення цієї угоди за середнім курсом продажу доларів США приватним особам комерційними банками м. Львова є еквівалентом суми в 30 000,00 доларів США.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 02.10.2008 року по справі №2-375/08, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 18.05.2009 року, було вирішено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 145 845,00 грн. боргу за договором позики від 04.12.2003 року, що еквівалентно 30 000,00 доларів США за курсом Національного банку України станом на 02.10.2008 року відповідно до наданої довідки про курс валют. Тобто при винесенні даного судового рішення суд врахував той факт, що станом на момент винесення рішення курс гривні до долара США змінився, в зв'язку із чим судом було вирішено стягнути із відповідача еквівалент 30 000,00 доларів США в сумі 145 845 грн., а не 160 500,00 грн. як було зазначено в договорі позики.
Задовольняючи позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення збитків у зв'язку із несвоєчасним виконанням грошового зобов'язання та відшкодування моральної шкоди, суд вказав, що з врахуванням офіційного курсу НБУ долара США до гривні станом на дату повернення позики (22.01.2010 року) відповідач повернув позивачу позику в гривнях в сумі, що була еквівалентна 18 207,87 доларів США, а не 30 000,00 доларів США і відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Суд вважав, що у зв'язку із несвоєчасним поверненням відповідачем позики позивач не зміг придбати 30 000,00 доларів США за меншим курсом, який існував на дату винесення рішення Франківського районного суду м. Львова від 02.10.2008 року, та мусить зробити для відновлення свого порушеного права додаткові витрати. Тобто, на думку суду, позивач поніс реальні збитки у вигляді курсової різниці в розмірі 11 792,13 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 08.07.2010 року відповідно до наданої довідки про курс валют становить 93 242,73 грн.
Однак такі висновки суду не відповідають вимогам законодавства.
Апелянт вказує, що знецінення гривні за своєю суттю не підпадає під законодавче визначення «реальних збитків», а тому, в даному випадку, не може вважатися такими. Окрім того, знецінення національної валюти сталося не з вини відповідача, а тому він не може нести відповідальності за це. За таких обставин висновок суду про стягнення на користь позивача реальних збитків у вигляді курсової різниці в розмірі 11792,13 дол. США не підтверджується жодними належними та допустимими доказами у справі та не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки такі «збитки»позивач зазнав внаслідок знецінення національної валюти, за що він відповідальності не несе.
Ці покликання заслуговують на увагу.
Так згідно з вимогами ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Саме ці положення ч.2 ст.533 ЦК України були враховані судом при ухваленні рішенням Франківського районного суду м. Львова від 02.10.2008 року, а тому немає підстав застосовувати до даних правовідносин стягнення суми курсової різниці.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 192 ЦК України встановлено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України –гривня.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Проте місцевий суд на зазначене уваги не звернув і помилково вирішив питання про стягнення суми курсової різниці, не врахувавши, що вже вирішено питання про стягнення суми боргу за правилом, установленим ч. 2 ст. 533 ЦК України, на день ухвалення судового рішення.
Отже рішення суду в цій частині слід скасувати та відмовити в задоволенні позову.
Позивач також просив стягнути з відповідача нараховані ним збитки у вигляді упущеної вигоди, виходячи з розміру депозитних ставок, вказаних у долучених до справи банківських довідках на суму 82418,84 грн.
Суд вказав, що позивачу завдано збитки у вигляді упущеної вигоди, які слід розрахувати, виходячи з розміру доходів у вигляді процентів, що могли бути нараховані та виплачені позивачу за депозитними договорами за звичайних обставин, якщо б відповідач своєчасно повернув позику, а позивач поклав отримані кошти на депозит у ВАТ «Селянський комерційний банк «Дністер»та ВАТ «Кредобанк».
Суд прийшов до висновку, що слід стягнути на користь позивача збитки у вигляді упущеної вигоди в розмірі 10 054,50 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 08.07.2010 року відповідно до наданої довідки про курс валют становить 79 502,94 грн.
Однак суду не врахував, що доказів про збитки у вигляді упущеної вигоди позивач не представив.
Апелянт вказує, що позивач не вживав жодних заходів для реального отримання доходів, а лише «мав намір»такі вжити. Довідки з банку про розмір депозитних ставок не можуть слугувати ні доказом реального виконання позивачем «наміру покласти кошти на депозит»саме в зазначені банківські установи, ні доказом можливості укладення позивачем договорів банківського вкладу на умовах саме тої чи іншої процентної ставки у випадку, якщо б його право не було порушене.
Судова колегія вважає, що ці покликання є підставні.
Під упущеною вигодою розуміють доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, тобто, доходи, які вона недоотримає внаслідок порушення її цивільного права.
Тому, при визначенні неодержаних доходів у вигляді упущеної вигоди мають враховуватися заходи, реально вжиті позивачем щодо їх одержання, а не сама можливість одержання таких доходів загалом.
Законодавчо встановленими підставами стягнення з відповідача на користь позивача суми упущеної вигоди є не лише «фізична»можливість позивача за певних умов отримати доходи в тому чи іншому розмірі, а й доведеність того, що позивач реально вживав певних дій чи заходів для реалізації такої можливості та що за умови отримання від відповідача грошових коштів та з врахуванням таких вжитих заходів він реально міг отримати доходи в конкретно зазначеному розмірі.
Проте позивач, ставлячи вимогу про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, зазначає лише, що мав намір покласти грошові кошти на депозит в зазначені ним банки. Жодних обставин та відповідних доказів на їх підтвердження про вжиті ним заходи чи вчинені дії для реалізації такого наміру та реального отримання доходів саме в розмірі, вказаному позивачем, ним не наводиться.
Отже рішення суду в цій частині слід скасувати та відмовити в задоволенні позову.
Враховуючи те, що відповідач не повернув позивачу позику в строки, встановлені договором позики від 04.12.2003 року, суд вважає, що на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України з відповідача слід стягнути на користь позивача три проценти річних від простроченої суми в сумі 13 046,70 грн.
Судом самостійно здійснено перерахунок трьох процентів річних з урахуванням сплаченої відповідачем 22.01.2010 року суми позики в розмірі 145845,00 грн. за період з 11.03.2007 року по 09.03.2010 року в межах трьохрічного строку позовної давності.
При цьому суд не взяв до уваги доводів представника відповідача про те, що вимоги про стягнення збитків та трьох відсотків річних взаємно виключають одна одну, оскільки ці вимоги виникають на підставі різних статей Цивільного кодексу України та чинним законодавством не встановлено заборони стягнення одночасно збитків та трьох відсотків річних
Судова колегія погоджується з висновками суд, однак перерахувавши подані позивачем розрахунки прийшла до висновку, що стягненню підлягає сума 13 037,30 грн.
Тому рішення суду в цій частині слід змінити та стягнути 13 037,30 грн., як три проценти річних від простроченої суми.
Голослівними є покликання апелянта на те, що окремого стягнення трьох процентів річних вже після стягнення суми самого боргу чинним законодавством не передбачено, т.я. рішення Франківського районного суду м. Львова від 02.10.2008 року в даному випадку є грошовим зобов”язанням і тому на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України з відповідача слід стягнути на користь позивача три проценти річних від простроченої суми.
Суд також прийшов до висновку, що вважає, що підлягають частковому задоволенню позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн., т.я. згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Однак до даних правовідносин суд повинен був з”ясувати на підставі якої норми слід стягнути моральну шкоду.
Оскільки позивач просив стягнути моральну шкоду завданої внаслідок порушення договірного правовідношення, тому позивач мав би зазначити на підставі якої норми слід стягнути моральну шкоду, що ним не вказано.
Отже, оскільки на несвоєчасне повернення відповідачем позики та на невиконання рішення Франківського районного суду м. Львова від 02.10.2008 року не поширюється ЗУ «Про захист прав споживачів»і судом не встановлено норми про відшкодування моральної шкоди при даних правовідносинах, тому рішення суду в цій частині слід скасувати та відмовити в задоволенні позову.
Таким чином слід частково задовольнити позов та відповідно змінити судові витрати.
Керуючись ст.ст. 16, 22, 23, 623, 625 ЦК України, ч.1 п.2 ст.307, п.4 ч.1ст. 309, ч.2 ст.314, ст.315, ст.317 ЦПК України, колегія суддів,-
вирішила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Франківського районного суд м.Львова від 8 липня 2010 року скасувати та ухвалити рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер за ДРФО НОМЕР_1) на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер за ДРФО НОМЕР_2) три відсотки річних в розмірі 13 046,70 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суму судового збору в розмірі 130,46грн.
Стягнути ОСОБА_3 на користь держави 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді: