Справа № 22-ц-1346/11 Головуючий у 1 інстанції: Янко Б.Я.
Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Петричка П.Ф.
суддів: Зверхановської Л.Д., Бойко С.М.
при секретарі: Глинському О.А.
з участю: позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, третьої особи ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 31 серпня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
Оскаржуваним рішення Сколівського районного суду Львівської області від 31 серпня 2010 року відмовлено за безпідставністю у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, з участю третіх осіб: ОСОБА_4, державного нотаріуса ОСОБА_6 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на частину будинковолодіння в порядку спадкування за законом.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_2. В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є незаконним, необ’єктивним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не доведено обставин, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи через неповноту їх з»ясування. Вказує, що суд взяв до уваги лише докази, надані відповідачами, що вказує на односторонність, упередженість та необ’єктивність розгляду справи. Висновок суду про те, що її батько не прийняв спадщини після смерті діда зроблено на підставі показів свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та записів у трудовій книжці про те, що з 1964 року по 1988 рік батько працював у м. Львові та у м. Пустомити. Зазначає, що після одруження у 1962 році батькові надали для проживання мансарду у спірному будинку, де батько жив на час смерті ОСОБА_10, а тому прийняв спадщину після його смерті. Вважає, що суд не прийняв до уваги того, що з 15 травня по 30 вересня 1969 року її батько працював у Сколівському будинкоуправлінні. Підтвердженням фактичного вступу батька у володіння та управління спадковим майном є ще й те, що після смерті діда батько успадкував меблі, які до цього часу знаходяться в їх частині будинку. Відповідачем ОСОБА_3 не надано доказів того, що на день смерті ОСОБА_10 він жив у спірному будинку. Судом належним чином не досліджено квитанції по оплаті за утримання будинку, так як на квитанціях за 1981 та 1983 роки, що виписані на імя ОСОБА_3, стоїть підпис її батька, що свідчить про те, що він в цей період жив в м. Сколе.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та визнати за нею право власності на 1/6 частину житлового будинку по АДРЕСА_1.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, місцевий суд виходив з того, що відсутні докази того, що батько позивачки –ОСОБА_11 прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 529 ЦК Української РСР 1963 року, який був чинним на момент відкриття спадщини внаслідок смерті ОСОБА_10, при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти, дружина і батьки померлого. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка б належала при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.
Згідно із ст. 549 ЦК Української РСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Згідно з п.124 також чинної на той час Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції УРСР від 31.10.75 №45/5, доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном серед іншого можуть бути довідка управління будинками, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або запис в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний у спадковому будинку в період 6 місяців після дня смерті спадкодавця.
Довідкою виконкому Сколівської міської ради №1782 від 1.12.09 року підтверджено, що на час смерті ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, в будинку АДРЕСА_1 жили його дружина ОСОБА_12, син –ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_5, зять ОСОБА_13 та онук ОСОБА_14
У матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_11 безпосередньо перед смертю проживав разом із ОСОБА_10, чи був постійно прописаний у спадковому будинку в період 6 місяців після дня смерті спадкодавця.
Так, з будинкової книги на житловий будинок АДРЕСА_1 вбачається, що ОСОБА_11 був виписаний з даного будинку 6.03.1964 року та повторно прописаний у ньому лише 14.08.2001 року(записи №№17, 48).
Члени сім»ї ОСОБА_11 також на час відкриття спадщини не були прописані у спірному будинку, його дружина працювала у м. Пустомити.
Відповідно до ч.1 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Колегія суддів вважає, що позивачкою не доведено того, що її батько ОСОБА_11 безпосередньо перед смертю спадкодавця ОСОБА_10 проживав разом з ним або був постійно прописаний у спадковому будинку в період 6 місяців після дня смерті спадкодавця.
Робота ОСОБА_11 у період з 15 травня по 30 вересня 1969 року у Сколівському будинкоуправлінні не може бути доказом прийняття ним спадщини після смерті ОСОБА_10
Квитанції по оплаті за утримання будинку за 1981 та 1983 роки, що виписані на ім»я ОСОБА_3, на яких, за твердженням апелянта, стоїть підпис її батька, не можуть бути доказом прийняття ОСОБА_11 спадщини на протязі 6 місяців з дня смерті (ІНФОРМАЦІЯ_1) ОСОБА_10
Крім того, як ствердив ОСОБА_3, дані квитанції заповнені його дружиною і на них стоїть її підпис, а не підпис ОСОБА_11, що стверджується порівнянням їх підписів на паспорті ОСОБА_15 та на трудовій книжці ОСОБА_11, які додані ним до заперечення на апеляційну скаргу.
Відповідно до ст.551 ЦК Української РСР 1963 року якщо спадкоємець, призваний до спадкування по закону або по заповіту, вмер після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти в установлений строк (стаття 549 даного Кодексу), право на прийняття належної йому частки спадщини переходить до його спадкоємців ( спадкова трансмісія).
Батько позивачки - ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_3, тобто майже через 40 років після смерті свого батька ОСОБА_10 (ІНФОРМАЦІЯ_1), а тому стверджувати про те, що він не встиг прийняти спадщину, не можна.
Більше того, за весь час до своєї смерті ОСОБА_11 не претендував на спадкове майно, не вважав порушеними свої спадкові права, оскільки не намагався їх жодним способом захистити.
А відтак, колегія суддів вважає, висновок суду про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 є безпідставними, є вірним.
Колегія суддів вважає, що твердження апелянта про те, що суд взяв до уваги лише докази, надані відповідачами, є безпідставним, так як оцінюючи зібрані по справі докази, суд дотримався встановленого ст.212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об’єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв’язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, та дав їм належну оцінку.
Необґрунтованими є і твердження ОСОБА_2 про те, що відповідачем ОСОБА_3 не надано доказів того, що на день смерті ОСОБА_10 він жив у спірному будинку, оскільки воно спростовується і довідкою виконкому Сколівської міської ради №1782 від 1.12.09 року, і записами у домовій книзі, згідно яких ОСОБА_3 був виписаний із будинку АДРЕСА_1 лише 12.06.1985 року.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.
Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 31 серпня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий :
Судді: