УХВАЛА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

 

22 червня 2007 року.                                                                             м.  Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого - Гандзюка В.П.,

суддів -Іванів О.Й.,  Гриновецького Б.М. ,

з участю прокурора Біньковської Н.В.,

захисників: ОСОБА_1., ОСОБА_2.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.  Івано-Франківську кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_3,  його захи-синика ОСОБА_1.,  засудженого ОСОБА_4 ,  захисника ОСОБА_5  в інтересах засудженого ОСОБА_6. на вирок Болехівського міського суду від 6 липня 2005 року,

 

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком

ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_1,  уродженець м.  Боле-хова,  мешканець АДРЕСА_1,  має неповну середню освіту ,  не працював,  одружений,  має двоє малолітніх дітей,  раніше судимий у 2000 році за  ст.  98 КК України 1960 року на три роки позбав­лення волі,  звільнений від подальшого відбування по­карання у 2001 році в зв'язку з амністією,  громадянин України,

засуджений:

за  ст.  12ІЧ.2 КК України на вісім років позбавлення волі; за  ст.  296 ч.2 КК України на чотири роки позбавлення волі. На підставі  ст.  70 КК України за сукупністю злочинів,  остаточне покаран­ня визначено - вісім років позбавлення волі.

 

 

Справа № 11-114/2007   р.                                Головуючий у 1-й ін.              Б. Бунчак

Категорія  ст.  121 ч.2 КК України                                  Доповідач                   В. Гандзюк

 

2

 

Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу залишено тримання під вартою,  а строк відбування покарання визначено рахувати з 5.11.2003 року.

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2,  уродженець та мешканець АДРЕСА_2,  має середню освіту ,  не працював,  неодружений,  несудимий,  громадянин України,

засуджений:

за  ст.  12ІЧ.1 КК України на два роки позбавлення волі;

за  ст.  296 ч.2 КК України на три роки позбавлення волі.

На підставі  ст.  70 КК України за сукупністю злочинів,  остаточне покарання визначено - три роки позбавлення волі.

Згідно п "а"  ст. 3 Закону України „Про амністію" від 31.05.2005 року від частини невідбутої міри покарання 15 місяців і 27 днів - звільнений.

ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_3,  уродженець та мешканець АДРЕСА_3,  має середню освіту ,  не працював,  одружений,  має одну неповнолітню дитину,  відповідно до  ст.  89 несудимий,  громадянин України,

засуджений:

за  ст.  12ІЧ.1 КК України на два роки позбавлення волі;

за  ст.  296 ч.2 КК України на три роки позбавлення волі.

На підставі  ст.  70 КК України за сукупністю злочинів,  остаточне покарання визначено - три роки позбавлення волі.

Згідно п "б"  ст. 3 Закону України „Про амністію" від 31.05.2005 року від призначеного покарання - звільнений.

Цим вироком засуджений також ОСОБА_7,  апеляцій щодо якого не поступило.

За вироком суду ОСОБА_3. ,ОСОБА_7.,  ОСОБА_4. та ОСОБА_6 засуджені за те,  що вони приблизно о 22 годині 22 жовтня 2003 року біля перехрестя вулиць Коперніка і Грушевського в м.  Болехові Івано-Франківської області,  перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння,  групою осіб,  безпричинно із хуліганських спонукань побили ОСОБА_8 і умисно заподіяли йому тілесні ушкодження: ОСОБА_7. середньої тяжкості,  а ОСОБА_3.  - тяжкі тілесні ушкодження,  від яких наступила смерть потерпілого.

В своїх апеляціях апелянти вважають вирок Суду незаконним через неповноту та однобічність досудового та судового слідства,  оскільки ОСОБА_3. ,  ОСОБА_4. та ОСОБА_6 злочину,  за який засуджені не вчиняли,

 

3

 

 суду     про     доведеність     їх     вини ґрунтуються   на   доказах,    що   були здобуті незаконним шляхом,  із застосуванням недозволених методів ведення слідства.

Просять вирок суду скасувати,  а справу відносно них закрити.

Заслухавши доповідь судді,  засудженого ОСОБА_3 та його захис­ника,  які підтримали доводи апеляцій,  прокурора,  який заперечив всі апеляції,  перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені в апеляціях доводи,  колегія суддів вважає,  що вони до задоволення не підлягають.

Висновки суду про доведеність вини засуджених у вчиненні злочину під­тверджені сукупністю доказів,  які були досліджені в судовому засіданні.

Суд правильно встановив обставини справи,  при цьому розмежував роль кожного із співучасників при здійсненні ними хуліганських дій та спричинення потерпілому тілесних ушкоджень і дав відповідну юридичну оцінку діянням кожного з них.

Насамперед,  апелянти в своїх апеляціях звертають увагу суду на те,  що за­подіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень відбулося не на вулиці,  як це встановив суд першої інстанції,  а в будинку ОСОБА_9

Органи досудового слідства та суд дослідив зазначені твердження і жодних доказів на підтвердження вказаних доводів в цій частині не знайшов.

Апеляційний суд ці твердження оцінює як припущення засуджених,  що не ґрунтуються на зібраних доказів ,  а навпаки спростовані в суді.

Більше того,  в судовому засіданні підсудні заперечили те,  що брали участь в протиправних діях щодо ОСОБА_8 та не були присутніми на момент вчинення злочину.

Щодо дійсних обставин справи про місце події,  то суд обґрунтував свої ви­сновки доказами,  які не були спростовані в судовому засіданні.

Свідок ОСОБА_9 пояснила про те,  що приблизно о 1 год. ночі 27 жовтня 2003 року вона прокинулася в своєму будинку від того,  що хтось сильно посту­кав у вікно. Відкривши через деякий час двері,  приблизно через пів метра від входу побачила наполовину роздягнутого чоловіка,  який лежав на землі. Лікар,  який приїхав на виклик,  констатував його смерть.

Як видно з протоколу огляду місця події від 27 жовтня 2003 року,  біля вхо­ду в будинок ОСОБА_9 було виявлено труп ОСОБА_8 з ознаками численних ті­лесних ушкоджень. Одяг на трупі був пошкоджений,  а штани припущені.

З висновку судово-медичних експертиз трупа ОСОБА_8 видно,  що при житті йому було спричинені: закрита внутрішньо - черепна травма з кровови­ливами в мозок ,  крововиливи в м'які покриви голови зі сторони їх внутрішньої та скроневі м'язи,  синці та забійні рани голови і обличчя ,  а також перелом кіс­ток носа,  що стало причиною настання смерті потерпілого.

Крім цього,  в потерпілого виявлена травма грудної клітки з двобічними пе­реломами ребер,  які відносяться до середнього ступеню тяжкості,  а також інші тілесні ушкодження у вигляді синця сідниці,  садна ліктьового суглобу,  забійні

 

4

 

рани на тильній поверхні пальців правої та лівої стопи,  які відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Зазначені тілесні ушкодження спричинені дією тупих твердих предметів і утворилися внаслідок нанесення множинних ударів в різні ділянки тіла.

Утворення синця на лівій сідниці та ран тильної поверхні пальців обох стоп є характерними для волочіння.

На одязі та тілі потерпілого виявлені накладення піску та глини,  що є хара­ктерним для ковзання по поверхні грунту. Якщо би вважати,  що побиття потер­пілого мало місце в середині будинку,  то такі сліди були би відсутні.

Таким чином,  зазначеними доказами встановлено факт побиття потерпілого саме на вулиці. Це підтверджується також і місцезнаходженням трупа та частин його одягу - штани,  взуття і куртки,  які були виявлені за межами подвір'я бу­динку ОСОБА_9.

Що стосується причетності засуджених до неправомірних дій щодо ОСОБА_8,  то вона доведена сукупністю доказів.

Так факт того,  що всі засуджені,  в тому числі ОСОБА_3 та ОСОБА_4,  піс­ля спільного розпивання спиртного приблизно о 22 год. 26 жовтня 2003 року знаходилися біля будинку ОСОБА_9  де і був вчинений злочин,  підтверджений показаннями свідків.

Свідок ОСОБА_10 пояснила,  що приблизно о 22 год. 26 жовтня 2003 року йшла до будинку ОСОБА_9 В той час,  коли вона проходила по вул. . Коперніка,  побачила бійку з участю групи чоловіків. На її зауваження припинити бійку один із її учасників обізвав її нецензурними словами. Вона впізнала ОСОБА_6 та ОСОБА_3,  оскільки добре їх знала раніше. В судовому засіданні вона частково змінила свої показання,  однак суд обґрунтовано їх відкинув.

Про те,  що на місці події після побиття ОСОБА_8 знаходився ОСОБА_6 стве­рдила і свідок ОСОБА_9

Про свою участь в нанесенні тілесних ушкоджень на досудовому слідстві не заперечували і самі засуджені,  які власноручно написали явки з повинною,  дали відповідні пояснення щодо обставин вчинення злочину та про роль кож­ного із співучасників. Після цього вони окремо один від одного взяли участь у проведенні відтворення обстановки та обставин події,  під час якого послідовно підтвердили раніше дані пояснення. Суттєвих розбіжностей щодо обставин по­биття потерпілого в їх пояснення не було. Всі обвинувачені вказували на те,  що першим,  хто наніс удари ,  в тому числі і в голову потерпілого,  був ОСОБА_3 . Так як вони були товаришами ОСОБА_3 і будь-яких підстав його ого­ворювати у вчиненні злочину в них не було,  то суд правильно визнав їх пока­заннями такими,  що відповідали дійсності.

Зазначені слідчі дії проводилися з дотриманням правил кримінального про­цесу , за участю їх захисників та понятих,  вівся відеозапис ,  а тому отримані при цьому дані,  які погоджуються із іншими доказами,  не викликають сумнівів.

Дотримання вимог закону при проведенні слідчих дій та перебування підо­зрюваних на той час в умовах,  що неуможливлюють наявність фізичного та морального тиску ,  не дають підстав вважати,  що такий тиск,  про що вказується в апеляціях,  мав місце.

 

5

 

В судовому засіданні за спливом значного проміжку часу,  підсудні змі­нили свої показання,  заперечивши будь-яку причетність до вчинення злочину. При цьому нові покази побудували таким чином,  що на час вчинення злочину знаходилися вдома чи в іншому місці.

ОСОБА_3 взагалі заперечив те ,  що зустрічався із іншими співучасни­ками в той день та знаходився в іншому місці.

Дані на досудовому слідстві показання підсудні вважали неправдивими в зв'язку з вчинення відносно них фізичного та морального тиску.

Суд першої інстанції детально перевірив достовірність нових показань,  до­питав свідків,  на яких вказували підсудні,  дав їм відповідну оцінку та прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність алібі,  а зміна первинних показань сталася з метою уникнути винними відповідальності за скоєне.

Те,  що слідчі органи застосовували до обвинувачених недозволені методи слідства судом досліджувалося і жодними доказами не підтверджено.

В судовому засіданні підсудні,  вбачаючи на їх погляд упущення досудово-го слідства,  утвердилися в своїй позиції щодо своєї непричетності до злочину.

Серед таких упущень апелянти виділяють: недотримання форми письмової явки з повинною ОСОБА_3 через відсутність в ній дати написання,  не­повна перевірка та не встановлення водіїв автомобілів,  які привезли та відвезли ОСОБА_3 із м.  Долина до м.  Болехова і назад.

Аналізуючи наведені в апеляціях процесуальні порушення,  на які вказують апелянти,  колегія суддів частково погоджується ,  що явка з повинною ОСОБА_3 не містить всіх вимог,  зазначених в ч. 4  ст.  96 КПК України.

Однак ,  як слідує зі змісту процесуального закону ,  недотримання письмо­вої форми вказаного документу,  може ставити під сумнів його правове значен­ня у визнанні як обставини,  що пом'якшує покарання та інше,  а не означає,  що інформація,  яка викладена підозрюваним не відповідає дійсності.

Оскільки явка з повинною була написана власноруч ОСОБА_3,  що ним не заперечується і під час апеляційного розгляду,  і в ній мітилися дані,  які були підтверджені іншими доказами,  то суд першої інстанції правомірно визнав ці дані як зізнання обвинуваченого у вчиненому.

Щодо посилання на те,  що суд не встановив та не перевірив,  яким автомо­білем ОСОБА_3 приїхав до м.  Болехова та коли звідти виїхав,  а також в якій годині він повернувся до місця свого проживання і чим після цього займався,  то суд безпосередньо дослідив всі докази,  які захистом були представлені на під­твердження алібі,  і дав їм відповідну оцінку,  визнавши їх в тій чи іншій мірі не­достовірними.

Не заслуговують на визнання об'єктивними і посилання захисника ОСОБА_3 на показання батька потерпілого,  який допустив,  що вбивство його сина можливо відбулося в середині будинку ОСОБА_9  оскільки такі без наявнос­ті підтверджуючих доказів є припущенням.

Таким чином,  доводи апелянтів про неповноту та однобічність досудового та судового слідства не відповідають дійсності,  так як в справі здобуто достат­ньо доказів вини засуджених,  їх дії кваліфіковані правильно,  а призначене по­карання відповідає вчиненому.

 

6

 

 Будь-яких   апеляційних  підстав для скасування вироку та закриття провадження у справі колегія суддів не встановила.

Керуючись   ст.    ст.   365,   366 КПК України,   колегія суддів,   -

 

УХВАЛИЛА:

 

Апеляції                     засудженого    ОСОБА_3  ,      його    захисника

ОСОБА_1.,   засудженого ОСОБА_4  ,   захисника ОСОБА_5   в інтересах засудженого ОСОБА_6. залишити без задоволення,   а вирок Болехівського міського суду від 6 липня 2005 року щодо ОСОБА_3 ,   ОСОБА_4  ,   ОСОБА_6,   - без змін.