Справа № 22-ц-739/11 Головуючий у 1 інстанції: Шумська
Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Петричка П.Ф.
суддів: Зверхановської Л.Д., Бойко С.М.
при секретарі: Глинському О.А.
з участю: представника позивачки ОСОБА_2 –ОСОБА_3, представників: відділу приватизації Галицького району управління комунальної власності Львівської міської ради –Мудрікувої Л.В., представника Галицької районної адміністрації Львівської міської ради – ОСОБА_5, представника ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 –ОСОБА_10,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 –ОСОБА_10 на рішення Галицького районного суду м.Львова від 20 серпня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
Оскаржуваним рішення Галицького районного суду м.Львова від 20 серпня 2010 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до відділу приватизації Галицького району управління комунальної власності Львівської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: ЛКП „Княже місто”, ЛОКП „БТІ та ЕО”, виконавчий комітет Львівської міської ради, про скасування свідоцтва про право власності на комору в підвалі та відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_2, Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи: ЛКП „Княже місто”, ЛОКП „БТІ та ЕО”, про визнання незаконним та скасування розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 239 від 04.03.2005 року та зобов’язання вчинити дії.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову оскаржила представник ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 –ОСОБА_10.
В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, суперечить чинному матеріальному та процесуальному праву. Вказує, що розпорядження Галицької районної адміністрації №239 від 04.03.2005 року не відповідає вимогам ст.393 ЦК України, так як на час його прийняття підвальне приміщення площею 9 кв.м в будинку АДРЕСА_1 належало на праві приватної власності позивачам. Крім того, даним розпорядженням порушено вимоги ч.1 ст.3, ст.ст. 321, 346 ЦК України. Стверджує, що в рішенні суду безпідставно зазначено, що сторонами визнано, що державної реєстрації після приватизації квартири ОСОБА_9 проведено не було, реєстраційне посвідчення та технічний паспорт не видавались, так як це не відповідає дійсності і ні позивачами за зустрічним позовом, ні їх представником такого не стверджувалось. Вважає, що суд безпідставно прийшов до висновку про те, що підвальне приміщення площею 9 кв.м, яке у 1994 році було приватизоване сім»єю ОСОБА_9, і приміщення площею 9 кв.м під літ. V у поповерховому плані, яке вирішено приєднати ОСОБА_2, не є одним і тим самим підвальним приміщенням. Вказує, що судом в порушення вимог ст.212 ЦПК України не взято до уваги лист ЛОКП „БТІ та ЕО” №302 від 18.08.2010 року, що станом на 12.02.1981 року(на момент приватизації, зміни не вносились) у підвалі було лише одне приміщення площею 9 кв.м - під літ. V, не взято до уваги і пояснення представника відділу приватизації державного житлового фонду про те, що приватизація квартири ОСОБА_9 відбулася відповідно до закону та нічиїх прав не порушувала, станом на 1994 рік усі підвальні приміщення приватизовувались виключно на підставі даних, зазначених у довідці ЖЕКу, без зазначення номеру у поповерховому плані. Крім того, судом безпідставно не взято до уваги як письмові докази нотаріально посвідчені заяви мешканців будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які пізніше вони підтвердили, будучи допитаними в якості свідків. Проте, і їх покази не були враховані судом. Судом без будь –яких застережень прийнято до уваги покази свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15( членів міжвідомчої комісії) про те, що перед винесенням спірного розпорядження вони виїжджали на АДРЕСА_1 у 2005 році і що обстежувані приміщення ніким не використовувались, що суперечить показам свідка ОСОБА_16, члена тієї ж міжвідомчої комісії, про те, що підставою для прийняття розпорядження була інвентаризація підвальних приміщень, проведена ЛКП „Княже місто”. Суд в рішенні покликається на акт комісії ЛКП „Княже місто” від 18.02.2010 року, в якому зазначено про незадовільний стан підвальних приміщень. Однак, цей документ свідчить про стан цих приміщень станом на лютий 2010 року і не стосується моменту виникнення спірних правовідносин, а наведене у ньому твердження, що підвальні приміщення не використовуються мешканцями понад 10 років суперечить іншому документу –інвентаризації підвальних приміщень від 19.04.2004 року, згідно якого визначено які приміщення використовуються якою квартирою. Крім того, невикористання спірного приміщення, його стан, не є правоприпиняючим фактом та не свідчить про припинення права власності на майно. Обґрунтовуючи відмову у позові, суд як на основний документ у справі послався на лист директора ЛКП „Княже місто” від 19.04.2004 року щодо інвентаризації підвальних приміщень, згідно якого приміщення, які просила приєднати ОСОБА_2, є вільними і ніким не використовуються, а сім»я ОСОБА_10 використовує підвальне приміщення під літ. X1V площею 10,3 кв.м, яке суперечить іншим зібраним по справі доказам. Вказує, що судом порушено вимоги ст.ст.60 ч.4, 212, 215 ЦПК України, оскільки в оскаржуваному рішенні зазначено, що так як згідно інвентаризації за квартирою №7 закріплене підвальне приміщення №X1V, можна припустити, що ОСОБА_10 отримали у власність саме це приміщення, тобто суд керувався не законом, не належним та допустимим доказом, яким є свідоцтво про право власності, а припущеннями, які базуються на листі директора ЛКП. Факт незаконного прийняття Галицькою районною адміністрацією розпорядження №239 від 4.03.2004 року у зв’язку з порушенням права власності ОСОБА_10 на підвальне приміщення було встановлене в результаті перевірки, проведеної прокуратурою Галицького району м. Львова, що стверджується внесенням протесту з вимогою скасувати дане розпорядження, який залишений без належного реагування. Крім того, вказує, що оскаржуваним розпорядженням порушено також право спільної власності позивачів за зустрічним позовом та інших мешканців житлового будинку АДРЕСА_1 на інші нежитлові приміщення, оскільки без їх згоди дозволено приєднати позивачці приміщення пл.13,7 кв.м(1V), пл.15,0 кв.м. (1X), приміщення першого поверху пл. 9,7 кв.м, що суперечить вимогам ст.ст. 358 ч.1, 369 ЦК України. У порушення вимог ст.215 ЦПК України в оскаржуваному рішенні відсутні будь –які мотиви відмови у задоволенні позовних вимог з наведених підстав, оскільки судом не встановлено жодних обставин щодо наявності чи відсутності згоди всіх мешканців будинку на приєднання спірних приміщень до квартири ОСОБА_2 та не дано правової оцінки законності прийнятого розпорядження.
Просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов задоволити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не в повній мірі відповідає даним вимогам.
Згідно із ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, місцевий суд виходив з того, що підвальне приміщення під літ. V площею 9 кв.м у житловому будинку АДРЕСА_1 не належить відповідачам ОСОБА_10, на час винесення оскаржуваного розпорядження Галицької районної адміністрації №239 від 04.03.2005 року дане приміщення, як і інші приміщення, які було вирішено передати позивачці, ніким із жителів даного будинку не використовувалось, а відтак правомірно приєднані до квартири ОСОБА_2
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він зроблений з порушенням норм матеріального та процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 є співвласниками квартири АДРЕСА_1, яку вони отримали у власність в порядку приватизації, згідно свідоцтва про право власності на квартиру від 12.08.1994 року, до якої відноситься комора в підвалі пл. 9 кв.м.
Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №239 від 04.03.2005 року дозволено реконструювати квартиру АДРЕСА_1 під офіс з влаштуванням антресолі та відтворенням раніше існуючого входу з вул. Стецька на місці віконного пройому, приєднати вільні підвальні приміщення пл. 13,7 кв.м в поверховому плані під літ.1V , пл. 9,0 кв.м під літ. V, пл. 15, 0 кв.м під літ.1Х, а також приміщення першого поверху пл. 9,7 кв.м під літ.1-5.
За правилами ч.1 ст.1 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду» суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їхню власність як квартир(будинків), кімнат у квартирах та однокімнатних будинків, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду. Допоміжні приміщення відповідно до ч.2 ст.10 указаного Закону стають об’єктами права спільної власності співвласників будинку одночасно із приватизацією квартир, що засвідчується свідоцтвом про право власності на квартиру.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 2.03.2004 року №4-рп/2004 допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні тощо) передаються безоплатно в спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об»єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього(п.1.1). Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.
У той же час законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення.
Так, за ст.1 Закону «Про об»єднання співвласників багатоквартирного будинку», допоміжні приміщення багатоквартирного будинку – приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку ( сходові клітини, вестибулі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Нежиле приміщення –це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об’єктом цивільно –правових відносин.
Як вбачається з матеріалів справи, будинок АДРЕСА_1 на час прийняття Галицькою районною адміністрацію Львівської міської ради розпорядження №239 від 04.03.2005 року був житловим будинком, доказів наявності у ньому нежилих приміщень, які б належали до житлового комплексу, але не відносились до житлового фонду і були самостійним об’єктом цивільно –правових відносин(зокрема, це стосується приміщення першого поверху пл. 9,7 кв.м під літ.1-5) відповідачем не подано.
Відтак, судова колегія вважає, що спірні приміщення, приєднані до квартири ОСОБА_2, належали мешканцям будинку АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності, на них поширюються норми Закону «Про приватизацію державного житлового фонду», Закону «Про об»єднання співвласників багатоквартирного будинку», рішення Конституційного Суду України від 2.03.2004 року №4-рп/2004 щодо здійснення співвласниками будинку права розпоряджатися допоміжними приміщеннями.
Згідно довідки відділу приватизації державного житлового фонду Галицького району м. Львова від 12.07.2010 року №206 всі квартири у будинку АДРЕСА_1 приватизовані, однак частина квартир приватизована без підвалів. Довідкою цього ж відділу №98 від 23.03.2011 року підтверджено роки приватизації квартир та зазначені площі підвалів, які передані у приватну власність окремим квартирам.
Відповідно до ч.2 ст.369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
Згідно із ст.321 ч.1 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Так як підвальні приміщення пл. 13,7 кв.м в поверховому плані під літ.1V , пл. 9,0 кв.м під літ. V, пл. 15, 0 кв.м під літ.1Х, а також приміщення першого поверху пл. 9,7 кв.м під літ.1-5 у будинку АДРЕСА_1 приєднані до квартири ОСОБА_2, тобто вибули із спільної сумісної власності жителів цього будинку, у тому числі і членів сім»ї ОСОБА_9, без їх згоди, чим порушені їх права власників, то ці права повинні бути захищені.
Якщо навіть частина підвальних приміщень у даному будинку не була приватизована або не використовувалась власниками, то це не було законною підставою, передбаченою ст.346 ЦК України, для припинення спільної сумісної власності жителів будинкуАДРЕСА_1і.
Колегія суддів вважає, що оцінюючи зібрані по справі докази, суд не дотримався встановленого ст.212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об’єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв’язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, та не дав їм належної оцінки.
Так, у матеріалах справи відсутні докази про те, що інвентаризація підвальних приміщень у будинкуАДРЕСА_1 у 2004 році проводилась з участю мешканців даного будинку, оскільки з документу, який подає результати даної інвентаризації, не вбачається цього (а.с.6 т.1).
А тому висновок суду про те, що сім»ї ОСОБА_9 належить на праві приватної власності комора у підвалі під літ. X1V площею 10,3 кв.м, а не підвальне приміщення пл. 9,0 кв.м під літ. V, є голослівним і, як зазначив сам суд, це є припущенням, яке належними доказами не підтверджене.
З планів підвальних приміщень будинкуАДРЕСА_1 вбачається, що жодного іншого приміщення пл.. 9 кв.м, крім спірного, у них нема.
Оскільки рішення Галицького районного суду м.Львова від 20 серпня 2010 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_2, Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи: ЛКП „Княже місто”, ЛОКП „БТІ та ЕО”, про визнання незаконним та скасування розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 239 від 04.03.2005 року та зобов’язання вчинити дії постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому воно підлягає скасуванню в частині відмови у визнанні незаконним та скасування розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 239 від 04.03.2005 року та ухваленням нового рішення про задоволення позову у цій частині та у частині зобов’язання ОСОБА_2 щодо звільнення підвального приміщення –комори площею 9 кв.м під літ. V у підвалі будинкуАДРЕСА_1 з відкриттям входу в загальний коридор підвалу.
Проте, колегія суддів вважає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_9 у частині приведення підвального приміщення –комори площею 9 кв.м під літ. V у підвалі будинкуАДРЕСА_1 у попередній стан: встановлення металевих дверей з двома навісними замками та металевих стелажів за недоведеністю цих вимог.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 – ОСОБА_10 задоволити частково.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 серпня 2010 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_2, Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи: ЛКП „Княже місто”, ЛОКП „БТІ та ЕО” про визнання незаконним та скасування розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 239 від 04.03.2005 року, зобов’язання ОСОБА_2 щодо звільнення підвального приміщення –комори площею 9 кв.м під літ. V у підвалі будинку АДРЕСА_1 з відкриттям входу в загальний коридор підвалу - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов у задоволити частково.
Визнати незаконним та скасувати розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 239 від 04.03.2005 року.
Зобов’язати ОСОБА_2 звільнити підвальне приміщення –комору площею 9 кв.м під літ. V у підвалі будинку АДРЕСА_1 з відкриттям входу в загальний коридор підвалу даного будинку.
У решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий :
Судді: