Справа № 22-ц-2195/11 Головуючий у 1 інстанції: Медведик Л. О.
Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 червня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Зверхановської Л.Д.
суддів: Бойко С.М., Цяцяк Р.П.
при секретарі: Глинському О.А.
з участю: представника позивачки ОСОБА_2 –ОСОБА_8, відповідачки ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 грудня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
Оскаржуваним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 грудня 2010 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування витрат на будівництво.
Стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_2 вартість витрат на будівництво сіней літ. "а1” та тамбура “а2-8”, які прибудовані до квартири АДРЕСА_1 у розмірі 36762 ( тридцять шість тисяч сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_2 сплачені судові витрати по справі: 367 ( триста шістдесят сім) грн. 62 коп. судового збору та 120 ( сто двадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_4.
В апеляційній скарзі зазначає, що судом невірно встановлені обставини справи, невірно визначено правовідносини, які склалися між сторонами, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам і матеріалам справи, судом не застосовано строк позовної давності, при винесенні рішення суд вийшов за межі позовних вимог.
Зазначає, що задовільняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що позивачка на належній відповідачці земельній ділянці побудувала самочинні будівлі і тому має право на відшкодування витрачених коштів при зведені будівлі, що не відповідає дійсності. Суд безпідставно вважав встановленим й той факт, що позивачка витратила на будівництво 36762 грн., оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження цього.
Вважає, що суд невірно визначив правовідносини, що склалися між сторонами та застосував закон, який не підлягав застосуванню в даному випадку, оскільки при розподілі будинковолодіння позивачка не вважала себе забудовником, не претендувала на отримання у власність самовільної прибудови, а погоджувалась з тим, що все домоволодіння є спадковим майном, та навпаки бажала передачі їй іншої частини будинку, на якій спірні приміщення не знаходяться, яку й отримала у власність.
Крім того, звертає увагу на те, що при розподілі домоволодіння самочинні будівлі не були поділенні, тому позивачка як спадкоємиця має право на відшкодування лише Ѕ частини вартості самовільних будівель.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає даним вимогам.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що хоча судом визнано за ОСОБА_4 право власності на самочинно збудоване нерухоме майно(сіни під літ.»а1»і тамбур під літ «а2-V111»), однак вона не мала жодного відношення до його будівництва, оскільки на час їх спорудження не проживала у АДРЕСА_1, а самовільне будівництво даних споруд здійснювалося за ініціативою позивачки, її працею, за рахунок її власних коштів, оскільки остання мала на меті покращити свої житлові умови.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він зроблений з порушенням норм матеріального та процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що сторони є рідними сестрами та після смерті свого батька ОСОБА_3 успадкували у рівних частках ( по Ѕ ідеальній частці кожна) житловий будинок з господарськими спорудами, які розташовані по АДРЕСА_1. При цьому у свідоцтві про право на спадщину за законом, виданому ОСОБА_2 Першою Дрогобицькою нотаріальною конторою 18.07.2005 року, зазначено, що спадкове майно, на яке видане це свідоцтво, складається з житлового будинку та господарських будівель, що розташовані по АДРЕСА_1, при цьому житловий будинок складається з 6-и житлових кімнат, кухні , підвалу і самовільно споруджених: сіни літ. «а1», тамбур літ.»а2», гараж, мансарда.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21.07.2008 року між сторонами проведено реальний поділ успадкованого будинковолодіння та проведено поділ земельної ділянки, яка за ним закріплена.
Згідно рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23.01.2009 року, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 7.05.2009 року, за ОСОБА_4 визнано право власності на самочинно споруджене нерухоме майно: сіни літ “а1”, зовнішніми розмірами (3.05.x4.79) м, з влаштованими в них ванною літ. “У”, площею 4,1 кв. м., туалетом літ. “VI”, площею 0,7 кв.м. і коридором літ. “VII”, площею 5.1 кв.м., і тамбур літ “а2”- “YII” зовнішніми розмірами (3.05х1,51) м., площею 3,6 кв. м., які прибудовані до квартири АДРЕСА_1.
Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Однак, у порушенням даних вимог суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, не взяв до уваги того, що вказаними судовими рішеннями встановлено, що спірну прибудову здійснював власник житлового будинку по АДРЕСА_1 - ОСОБА_3.(батько сторін), а сім»я ОСОБА_2 лише допомагала йому в цьому своєю працею та можливо коштами.
Крім того, колегія суддів вважає, що оцінюючи зібрані по справі докази, суд не дотримався встановленого ст.212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об’єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв’язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, та не дав їм належної оцінки.
Так, виклавши суть пояснень допитаних судом свідків, суд не дав жодної оцінки письмовим поясненням ОСОБА_5 та ОСОБА_9.(а.с.52,53), які були надані відповідачкою, а також тому факту, що у підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_2 ( при ціні позову 36762 грн.) подала лише одну накладну за травень1995 року на 2500 шт. цегли на прізвище ОСОБА_7 (а.с.63) та товарний чек на 8 листів шиферу вартістю 18,40(без зазначення прізвища покупця)(справа №2-294/10, а.с.98).
Згідно діючого на час спорудження спірних будівель законодавства, лише ОСОБА_3, якому було надано у безстрокове користування земельну ділянку площею 600 кв.м по АДРЕСА_1, міг бути законним забудовником та власником даних будівель. У зв’язку із цим сам по собі факт сприяння забудовнику з боку членів його сім»ї чи родичів у будівництві не може бути підставою для задоволення їхніх претензій до забудовника про визнання права власності на частину будинку, якою є спірна прибудова.
Усвідомлюючи це, ОСОБА_2 при житті свого батька ОСОБА_3 не заявляла про те, що лише вона споруджувала дану прибудову, а у задоволенні її позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно було відмовлено рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23.01.2009 року.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що доводи ОСОБА_2 про спорудження лише нею спірних будівель та розмір понесених нею витрат в сумі 36762 грн. на підставі належних і допустимих доказів позивачкою не доведені, що є її обов’язком відповідно до вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволити.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 грудня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування витрат на будівництво.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий :
Судді: