СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
09 жовтня 2006 року | Справа № 2-20/11801-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Латиніна О.А.,
суддів Антонової І.В.,
Видашенко Т.С.,
за участю представників сторін:
позивача: не з`явився;
відповідача: не з`явився;
розглянувши апеляційну скаргу Миколаївської селищної ради на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Луцяк М.І.) від 26 липня 2006 року у справі № 2-20/11801-2006
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Механомонтаж" (вул. Самокіша, 22, м.Сімферополь,95000)
до Миколаївської селищної ради (вул. Радянська, 30, смт.Миколаївка, Сімферопольський р-н, АР Крим, 97546)
про визнання права власності
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду АР Крим від 26.07.2006 року у справі № 2-20/11801-2006 позов товариства з обмеженою відповідальністю "Механомонтаж" задоволено. Суд визнав за позивачем право власності на будівлі баз відпочинку „Монтажник” та „Наладчик”, розташованих по вул. Набережній у смт. Миколаївка.
При прийнятті рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки бази відпочинку „Монтажник” та „Наладчик”, розташовані по вул. Набережній у смт. Миколаївка, перейшли до ТОВ „Механомонтаж” на підставі договору купівлі-продажу від 03.04.2000 року, його вимоги про визнання права власності є обгрунтованими.
Не погодившись з рішенням господарського суду АР Крим, Миколаївська селищна рада звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, у позові товариства з обмеженою відповідальністю "Механомонтаж" відмовити.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, полягають у тому, що судом першої інстанції неповно досліджені обставини, що мають значення для справи, а також невірно застосовані норми Цивільного кодексу України та Закону України „Про оренду землі”.
Представники сторін у судове засідання двічі не з`явились, причину неявки не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином ухвалами від 05.09. та 25.09.2006 року. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. За таких обставин, судова колегія визнала можливим розглянути справу за відсутності представників ТОВ ”Механомонтаж” та Миколаївської селищної ради.
З причини відпустки судді Котлярової О.Л., на підставі розпорядження в.о. голови Севастопольського апеляційного господарського суду, у складі судової колегії було здійснено заміну на суддю Антонову І.В.
Переглянувши рішення суду першої інстанції в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Миколаївської селищної ради не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 20.06.1996 року між Фондом майна АР Крим та закритим акціонерним товариством „Механомонтаж” був укладений договір купівлі-продажу державного майна, предметом якого з`явились бази відпочинку „Монтажник” та „Наладчик”, розташовані по вул. Набережній у смт. Миколаївка.
03.04.2000 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Механомонтаж” та закритим акціонерним товариством „Механомонтаж" також був укладені договори купівлі-продажу зазначених баз відпочинку „Наладчик” та „Монтажник”, розташованих смт. Миколаївка (том 1 а.с. 25, 27).
Факт реєстрації Сімферопольським бюро технічної інвентаризації права власності на бази відпочинку „Монтажник" та „Наладчик" (літні будиночки та господарські будівлі), шляхом здійснення на договорах відмітки щодо реєстрації, підтверджується матеріалами справи (том 1 а.с. 25, 27 –зворот). Судом першої інстанції вірно зазначено, що на час укладення договорів купівлі-продажу від 03.04.2000 року нотаріального посвідчення, реєстрації договорів, виходячи із змісту норми статті 47 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, не вимагалось.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У матеріалах справи відсутні докази того, що договори купівлі-продажу розірвані, або визнані судом нечинними.
Згідно зі статтею 128 Цивільного кодексу УРСР (чинного на момент укладення договорів купівлі-продажу), право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Оскільки акти прийому-передачі є складеними 03.04.2000 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, ще саме з цього часу позивач має вважатись власником набутого майна.
Що стосується посилань відповідача в апеляційній скарзі на неправомірне зайняття позивачем земельних ділянок, на яких розташовані бази відпочинку „Монтажник" та „Наладчик”, судова колегія вважає такі посилання необгрунтованими виходячи з наступного.
01.06.2000 року, на підставі рішення Миколаївської селищної ради від 23.05.2000 року, між Миколаївською селищною радою та товариством з обмеженою відповідальністю „Механомонтаж” був укладений договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,08 га під розміщення бази відпочинку „Монтажник” та земельної ділянки загальною площею 0,25 га під розміщення бази відпочинку „Наладчик”, розташованих у смт.Миколаївка по вул. Набережній.
Відповідно до пункту 1.5 договору оренди від 01.06.2000 року, земельні ділянки передавались в оренду строком на п'ять років - до 01.06.2005 року, з правом подальшого продовження терміну дії. По закінченню строку договору передбачалось переважне право орендаря на поновлення договору, для чого не пізніше ніж за два місяці до закінчення договору мало бути подано відповідну заяву.
Переважне право орендаря на поновлення договору оренди також закріплено у нормі частини 1 статті 33 Закону України „Про оренду землі”, відповідно до якої, після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення,.
Доказів того, що орендар неналежним чином виконував обов'язки відповідно до умов договору оренди суду не надано.
З матеріалів справи вбачається, що 18.03.2005 року збоку товариства з обмеженою відповідальністю „Механомонтаж" мало місце звернення до Миколаївської селищної ради з листом про продовження строку дії договору оренди земельних ділянок під базами відпочинку „Монтажник” та „Наладчик”. Зазначений лист Миколаївською селищною радою було отримано 30.03.2005 року вх. № 188 та даний факт підтверджується відповідною відміткою на листі.
Частиною 3 статті 33 Закону України „Про оренду землі” закріплено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.
Однак, матеріалами справи не підтверджено того факту, що на лист ТОВ „Механомонтаж” від 18.03.2005 року з клопотанням про продовження договору оренди, збоку відповідача мала місце відповідь з повідомленням про відсутність наміру на продовження договору.
За таких обставин, дією договору оренди фактично пролонговано на той самий строк –до 01.06.2010 року та на тих саме умовах, у зв`язку з чим, користування позивачем орендованими земельними ділянками є правомірним, а посилання відповідача на відсутність прав щодо землекористування не є обґрунтованими.
Відповідно до статті 4 Закону України „Про власність”, власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.
Дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає правомірним встановлення судом першої інстанції того факту, що у процесі здійснення господарської діяльності позивачем здійснювалась реконструкція будиночків, споруд у смт. Миколаївка, на підставі чого виникли підстави стверджувати про здійснення позивачем самочинного будівництва.
Відповідно до частини 3 статті 376 Цивільного кодексу України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Частиною 3 статті 376 Цивільного кодексу України встановлено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Обгрунтованим є також посилання господарського суду АР Крим на норму статті 331 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому, суд апеляційної інстанції не може прийняти до уваги доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що ТОВ „Механомонтаж” не довів право власності на спірні бази відпочинку. Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що предметом спору у даній справі є саме визнання права власності на бази відпочинку „Монтажник” та „Наладчик”, та за умови відповідності заявлених позивачем вимог нормам матеріального права, право власності підлягає визнанню.
Враховуючи правильне встановлення судом першої інстанції обставин щодо набуття позивачем права власності на майнові об'єкти баз відпочинку за договорами купівлі-продажу від 03.04.2000 року, право вчиняти щодо таких об`єктів відповідні дії з використання та розпорядження, наявність у позивача права на користування землею під бази відпочинку, а також відсутність доказів, стосовно того, що зведені об'єкти не відповідають цільовому призначенню земель, судом колегія вважає правомірним задоволення господарським судом АР Крим позовних вимог позивача.
За таких обставин, рішення господарського суду АР Крим є законним та обгрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 101, 103 п.1, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Миколаївської селищної ради залишити без задоволення, рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 26 липня 2006 року у справі № 2-20/11801-2006А залишити без змін.
Головуючий суддя О.А.Латинін
Судді І.В. Антонова
Т.С. Видашенко