КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.03.2008 № 49/206
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Смірнової Л.Г.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача – Овдіюк Д.В. дов. б/н від 05.10.2007р.;
від відповідача – Жмайло О.В. дов. б/н від 18.05.2007р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Продхолод-М"
на рішення господарського суду м.Києва від 24.12.2007
у справі № 49/206
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Продхолод-М"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротеп"
про стягнення 21518,13 грн.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Продхолод-М” звернулось догосподарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агротеп” про стягнення 21518,13 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 24.12.2007 р. у справі № 49/206 в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Позивач обґрунтовує свою апеляційну скаргу тим, що суд першої інстанції помилково застосував Статут автомобільного транспорту УРСР сфера застосування якого не поширюється на відносини в галузі перевезення між підприємствами приватної форми власності, а Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, на які теж посилається суд першої інстанції, не регулюють міжнародні перевезення вантажів.
Крім того, на думку скаржника господарський суд безпідставно не застосував Конвенцію про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів і не взяв до уваги надані позивачем товарно-транспортну накладну СМК №002/07/06/92035 від 21.07.2006р. та Акт від 24.07.2006р.
В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав апеляційну скаргу.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував, що оскаржуване рішення прийняте у повній відповідності до норм чинного законодавства, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва без змін.
В судовому засіданні представник відповідача доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу підтримав повністю.
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної СМР від 19.07.2006р. автомобілем АА 7836АС/11672КА відповідачем на замовлення позивача було здійснено перевезення вантажу (чорниця заморожена) у 760 паперових мішках вагою 19710 кг за маршрутом м. Нововолинськ (Україна) — м. Франкфурт на Одері (Німеччина). Вантаж доставлено та отримано вантажоодержувачем 21.07.2006р., про що свідчить штамп вантажоодержувача у СМР.
Відповідно до частини 1 статті 909 Цивільного Кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно частини 3 вказаної статті укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до пункту 47 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів РСР від 27.06.1969 № 4012 товарно-транспортні накладні і акти заміру (зважування) є основними транспортними документами, які визначають взаємовідносини між вантажовідправниками, вантажоодержувачами та автотранспортними підприємствами і організаціями.
Згідно вимог статті 158 Статуту автомобільного транспорту УРСР обставини, що можуть служити підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств або організацій, вантажовідправників, вантажоодержувачів при автомобільних перевезеннях, стверджуються записами в товарно-транспортних документах, а в разі розбіжності між автотранспортним підприємством або організацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем) - актами встановленої форми.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення, якщо вантажоодержувач прийняв вантаж і не встановив стан вантажу в присутності перевізника чи саме пізніше в момент прийняття вантажу, коли мова йде про видимі втрати чи пошкодження і не зробив перевізнику застережень, які вказують на загальний характер втрат чи пошкоджень, має місце презумпція того, що вантаж прийнятий одержувачем в стані описаному в накладній.
Надана позивачем товарно-транспортна накладна СМР від 19.07.2006р. не містить застереження про нестачу, пошкодження вантажу або порушення інших умов перевезення. Також вказана товарно-транспортна накладна не містить запис про складення відповідного акту щодо псування або пошкодження вантажу.
Таке застереження містить товарно-транспортна накладна СМР №002/07/06/92035 від 21.07.2006р., а факт розмороження засвідчується Актом від 24.07.2006р.
Однак, як вбачається із змісту зазначених вище документів, позивач за ними не є стороною і тому вони не можуть бути розцінені, як належні докази розмороження та пошкодження ягоди, яка була поставлена за накладною від 19.07.2006р.
Окрім викладеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, понесені стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які вона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.
Заявлена позивачем до відшкодування сума, не може бути розцінена апеляційним судом, як збитки в розумінні ст. 224 ГК України, так як відсутні докази їх виникнення, понесення та причинного зв’язку.
Крім того, апеляційний суд враховує те, що приписами статті 160 Статуту автомобільного транспорту УРСР визначено, що при перевезеннях вантажів автомобільним транспортом право на пред'явлення автотранспортному підприємству або організації претензії, а у відповідних випадках позовів у порядку, встановленому Правилами, має в разі недостачі, псування або пошкодження вантажу вантажоодержувач.
Зазначена норма також кореспондується зі ст. 12 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення, згідно якої права на вантаж переходять до одержувача з моменту отримання останнім від перевізника другого екземпляру накладної.
За таких обставин, позивач не є особою, яка має право на пред'явлення відповідачу будь-яких претензій щодо втрати, псування та пошкодження вантажу.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач в порушення зазначеної норми належним чином апеляційну скаргу не обґрунтував, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не навів.
Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2007 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв’язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Продхолод-М” залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2007р. у справі № 49/206 - без змін.
Матеріали справи № 49/206 повернути господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді
07.03.08 (відправлено)