КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.03.2008 № 42/388
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Губенко Н.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Міщенко С.І.- юрисконсульт (дов. №08/31-02 від 02.01.2008);
від відповідача - Яковенко П.А. – головний юрисконсульт (дов. №235/10 від 29.12.2007),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Херсонгаз”
на рішення Господарського суду м.Києва від 13.11.2007
у справі № 42/388
за позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Херсонгаз”
до Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”
про зобов’язання підписати акти приймання-передачі природного газу
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.11.2007 у справі №42/388 у позові Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Херсонгаз” до Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” про зобов’язання підписати акти приймання-передачі природного газу відмовлено повністю.
Судове рішення мотивоване тим, що: місцевим господарським судом встановлено, що 31.01.2006 між сторонами було укладено договір № 06/06-100 на постачання природного газу, за умов якого відповідач, за договором постачальник, зобов’язався передати позивачу у 2006 році 26 683,900 м3 природного газу для нормованих втрат, а позивач, за договором покупець, зобов’язався прийняти на оплатити газ на умовах даного договору; враховуючи те, що між сторонами виникли відносини з договору поставки, врегульовані гл. 54 Цивільного кодексу України, позивач відповідно до вимог чинного законодавства набуває право вимоги від відповідача передати у свою власність визначений товар у встановлений строк; всупереч вимогам ст. 33 ГПК України позивачем не доведено факту порушення відповідачем цих прав; враховуючи те, що чинним законодавством (ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України) не передбачено підстав захисту прав та інтересів покупця шляхом зобов’язання іншої сторони за договором поставки до оформлення товарно-супровідних документів, зокрема, актів приймання-передачі, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що позивач не позбавлений права звернутися в установленому порядку за захистом свого права з вимогами виконання обов’язку в натурі або відшкодування збитків.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2007 у справі № 42/388 повністю з підстав порушення норм матеріального права та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Заявник зазначає, що в процесі виконання договірних зобов’язань за договором № 06/06-100 від 31.01.2006, укладеного між сторонами, ним впродовж жовтня, листопада та грудня 2006 року проводилися розрахунки за отриманий природний газ шляхом поточного перерахування на рахунок відповідача суми в розмірі 6 271 151 грн. 87 коп., однак, відповідач відмовився від підписання актів приймання-передачі газу за вказаний період у зв’язку з відсутністю ресурсів природного газу для подальшої реалізації.
Водночас, обов’язок відповідача щодо оформлення фактично переданих обсягів природного газу, що постачається, шляхом складення актів передачі-приймання газу встановленого зразку передбачено наказом Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” від 26.03.2001 № 79 „Про затвердження Порядку доступу до газотранспортної системи” та постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1729 „Про забезпечення споживачів природним газом”.
Заявник вказує, що по своїй суті акти приймання-передачі природного газу є документами, які підтверджують факт здійснення господарської операції, а не документом, який свідчить про право власності на природний газ. Так, укладеним між сторонами договором, передбачено, що акти приймання-передачі є підставою для остаточних розрахунків, тобто вони є розрахунковими документами.
Враховуючи викладене, заявник наголошує на тому, що на відповідача як умовами договору, так і положеннями чинного законодавства покладено обов’язок підписати акти приймання-передачі за вказаний період, а саме: за жовтень 2006 року в об’ємі 2 073,558 м3, за листопад 2006 року в об’ємі 2 892,833 м3 та за грудень 2006 року в об’ємі 1 539,687 м3. В свою чергу, відповідач, відмовляючись від підписання актів приймання-передачі природного газу, фактично в односторонньому порядку відмовився від виконання договірних зобов’язань, незважаючи на те, що пунктом 1.3 договору № 06/06-100 від 31.01.2006 передбачено, що в разі нестачі або відсутності газу за даним договором може передаватися газ іншого походження. Таким чином, на думку заявника, відповідачем порушено ст. ст. 526, 530 Цивільного кодексу України.
Також заявник не погоджується з висновком місцевого господарського суду, що чинним законодавством не передбачено такого способу захисту прав та інтересів як зобов’язання до оформлення товарно-супровідних документів, зокрема, актів приймання-передачі. При цьому, заявник посилається на ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, а також на ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором чи законом. Тобто, перелік способів захисту цивільних прав та інтересів не є вичерпним, що дає право позивачу звернутись з даним позовом до суду.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, та просить оскаржуване рішення залишити без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення, зважаючи на наступне: відповідач зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту прав суб’єктів господарювання не передбачений законом, а тому місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, правомірно дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту інтересу шляхом оформлення товарно-супровідних документів не передбачений законом; відповідач вказує, що оскільки дорученням Міністерства палива та енергетики України від 17.10.2006 № 01/25-256 чітко визначено господарюючого суб’єкта, який здійснюватиме постачання газу для задоволення власних потреб, виробничо-технологічних нормованих витрат та нормованих втрат відкритих акціонерних товариств по газопостачанню та газифікації, а саме ЗАТ „УКРГАЗ-ЕНЕРГО”, відповідач не міг і не постачав газ позивачу за договором № 06/06-100 від 31.01.2006; враховуючи те, що відповідач оспорює факт поставки позивачу газу за період з жовтня по грудень 2006 року акти приймання-передачі газу, як первинні документи бухгалтерського обліку, що повинні відповідати вимогам закону та фіксувати факт здійснення господарської операції з передачі майна, не можуть бути підписані за відсутності факту передачі газу від продавця до покупця.
При розгляді апеляційної скарги апеляційним господарським судом були заслухані пояснення представників сторін, досліджені наявні матеріали справи та встановлено наступне.
Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до відповідача про спонукання виконати умови договору № 06/06-100 від 31.01.2006 шляхом підписання актів приймання-передачі природного газу за жовтень 2006 року в об’ємі 2 073,558 м3, за листопад 2006 року в об’ємі 2 892,833 м3 та за грудень 2006 року в об’ємі 1 539,687 м3.
Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог, пославшись на те, що даний спосіб захисту порушених прав та інтересів не передбачений нормами чинного законодавства, а саме ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України.
Апеляційний господарський суд не погоджується з даним висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.
Статтею 55 Конституції України проголошується, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов’язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Тобто, положення ст. 16 ЦК України закріплюють право учасників цивільного обороту захищати свої права у будь-який спосіб, не заборонений законом.
Таким чином, позивач, вважаючи, що його право може бути захищене саме у конкретно визначений ним спосіб – зобов’язання відповідача підписати акти приймання-передачі природного газу, звернувся з відповідним позовом, а вже наслідками розгляду даного позову буде вирішення судом питання чи є документально та нормативно обґрунтованими дані позовні вимоги, а відтак чи підлягають заявлені вимоги задоволенню. В свою чергу, місцевий господарський суд, пославшись на відсутність такого способу захисту порушених прав як-то визначено позивачем при формулюванні позовних вимог (ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України), не врахував положення ст. 55 Конституції України та положення тієї ж ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, відповідно до якої суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. В оскаржуваному судовому рішення місцевий господарський суд не послався на норму закону, в якій би зазначалося, що визначений позивачем спосіб захисту порушеного права є заборонений законом.
В той же час, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних причин.
Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, звертаючись до господарського суду з відповідним позовом позивач відповідно до ст. ст. 32, 33 ГПК України повинен довести факт порушення відповідачем його прав та законних інтересів.
Обґрунтовуючи доводи позовної заяви, так і доводи апеляційної скарги, позивач посилається на те, що на відповідача умовами укладеного між сторонами договору № 06/06-100 на постачання природного газу від 31.01.2006 та положеннями наказу Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” від 26.03.2001 № 79 „Про затвердження Порядку доступу до газотранспортної системи”, постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1729 „Про забезпечення споживачів природним газом”, покладено обов’язок щодо підписання актів приймання-передачі природного газу. Позивач зазначає, що відмовляючись від підписання актів приймання-передачі природного газу за вказаний в позові період, а саме: за жовтень 2006 року в об’ємі 2 073,558 м3, за листопад 2006 року в об’ємі 2 892,833 м3 та за грудень 2006 року в об’ємі 1 539,687 м3, відповідач фактично в односторонньому порядку відмовився від виконання договірних зобов’язань.
Умовами договору № 06/06-100 сторонами погоджено наступне: приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві, оформлюється актами приймання-передачі газу, в яких визначається обсяг фактично переданого газу (пункт 3.3); не пізніше 5 числа місяця наступного за місяцем поставки газу, покупець зобов’язується надати постачальнику два примірники акту приймання-передачі газу, підписані та скріплені печаткою; акти приймання-передачі газу є підставою для розрахунків (пункт 3.4).
Таким чином, звернувшись до суду за захистом свого порушеного права у зв’язку з невиконання відповідачем свого обов’язку, позивач повинен довести факт вчинення необхідних дій, спрямованих на виникнення даного права. В даному випадку йдеться про виставлення (вручення) іншій договірній стороні актів приймання-передачі для їх підписання.
Згідно із ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до частини 2 статті 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Частина 1 ст. 32 ГПК України встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Разом з тим, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов’язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, як це передбачено ч. 1 ст. 38 ГПК України.
З метою з’ясування всіх обставин справи апеляційний господарський суд ухвалами від 12.02.2008 та від 19.02.2008 зобов’язував позивача надати, зокрема, докази, підтверджуючі надсилання (вручення) відповідачу актів приймання-передачі природного газу відповідно до Правил надання послуг поштового зв’язку або іншим допустимим способом, передбаченим чинним законодавством.
На виконання вимог вищевказаних ухвал апеляційного господарського суду позивач надав наступні документи: реєстр № 131 від 09.11.2006, реєстр № 134 від 11.12.2006 та реєстр № 138 від 15.01.2007; квитанцію б/н від 28.12.2006 та претензію від 27.12.2006 № 08/31-2518.
При цьому, в судових засіданнях під час перегляду оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, позивач надав пояснення, відповідно до яких спірні акти приймання-передачі направлялись відповідачу кур’єрською поштою, а доказами цього, на думку позивача, і є подані суду реєстри.
Апеляційний господарський суд не може прийняти в якості доказу надсилання (вручення) відповідачу спірних актів приймання-передачі, оскільки на законодавчому рівні (Закон України „Про зв’язок”, „Про поштовий зв’язок”, Правила надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 № 1155) не врегульовано порядок та спосіб надання такої послуги поштового зв’язку як кур’єрська доставка.
Документи, надані позивачем на підтвердження факту надсилання (вручення) спірних актів приймання-передачі, не можуть бути докази в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України, оскільки з даних документів не можна встановити факт отримання адресатом – ДК „Газ України” відправлення, зданого відправником підрозділу спеціального зв’язку, так само не є можливим і встановлення факту передачі відправником – ВАТ „Херсонгаз” підрозділу спеціального зв’язку – Херсонспецсвязь для подальшого вручення адресату – ДК „Газ України” саме спірних документів. При цьому, в наданих позивачем реєстрах міститься напис „В прийомі пойменованої кореспонденції видана квитанція № _______”, однак, позивачем не надано апеляційному господарського суду відповідних квитанцій.
Відповідно до пункту 36 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 № 1155 (в редакції від 21.12.2005 № 1230) про прийняття для пересилання реєстрованого поштового відправлення (поштового переказу) відправникові з додержанням вимог Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” видається розрахунковий документ, що підтверджує надання такої послуги (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).
Враховуючи те, що позивач не надав доказів надсилання (вручення) відповідачу спірних актів приймання-передачі як-то: касовий чек, розрахункова квитанція, опис вкладення у цінний лист, повідомлення про вручення поштового відправлення, а відповідач заперечує проти отримання ним спірних актів приймання-передачі, про що постійно зазначалося повноважним представником відповідача в судових засідання, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не підтвердив порушення відповідачем його прав та законних інтересів, оскільки дії відповідача, спрямовані на виконання договірних зобов’язань, не могли бути вчинені без виконання позивачем зустрічних обов’язкових дій – надання постачальнику (відповідачу) двох примірників акту приймання-передачі газу (п. 3.4 договору № 06/06-100).
Посилання позивача на претензію від 27.12.2006 № 08/31-2518, яка була надіслана на адресу відповідача та в якій міститься інформація про необхідність підписання відповідачем акту приймання-передачі природного газу за жовтень 2006 року, підтвердженням чого є квитанція та відбиток штемпеля поштового відділення зв’язку про прийняття до пересилання кореспонденції 28.12.2006, не доводить саме факту надсилання (вручення) відповідачу відповідної претензії та його отримання останнім.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позивач не підтвердив порушення відповідачем його прав та законних інтересів, що унеможливлює задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги відповідно.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
1.Рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2007 у справі №42/388 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Справу № 42/388 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
17.03.08 (відправлено)