Комінтернівський районний суд Одеської області

Справа №  2-а-1073/11

П О С Т А Н О В А

23.08.2011смт. Комінтернівське

Комінтернівський районний суд Одеської області в складі:

          судді  Рідник І.Ю.

          при секретарі  Данько Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Комінтернівське Одеської області в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі Одеської області про визнання відмови щодо нарахування і виплати державної соціальної допомоги, як дитини війни, протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,-

                                                 в с т а н о в и в :

29.06.2011 року позивач звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі Одеської області, в якому просить визнати відмову відповідача щодо не проведення нарахування та виплати йому, як дитині війни, підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком  протиправною, зобов’язати відповідача здійснити перерахунок пенсії з підвищенням її на 30 % від мінімальної пенсії за віком як дитині війни, з розміру, встановленому ч.1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та провести її виплату в межах строку позовної давності до дня ухвалення рішення у справі, звернути постанову до негайного виконання, мотивуючи свої вимоги тим, що він є дитиною війни і відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 1 січня 2006 року йому повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Однак, в супереч вимогам ст.ст.3,6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст.6,8,19,22 Конституції України відповідачем розмір її пенсії з 2006 року по теперішній час не підвищувався на 30% від мінімальної пенсії за віком, що є порушенням його конституційних прав.

В судове засідання позивач не з’явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, але надав суду письмову заяву про те, що свої позовні вимоги підтримує повністю та просить розглянути справу за його відсутності.

Представник відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі, також в судове засідання не з’явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, проте подав заяву про розгляд справи за його відсутність. В письмових запереченнях відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у редакції 2004 року, органами Пенсійного фонду України з січня 2006 року по травень 2008 року не виплачувалися у зв’язку з тим, що це питання не було врегульоване на законодавчому рівні.

Крім цього, Законом України «Про соціальний захист дітей війни» не визначено розмір мінімальної пенсії за віком з якої потрібно обчислювати підвищення пенсії дітям війни. Вважає, що посилання позивача на ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не може прийматися до уваги тому, що ч.3 ст.28 цього Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, а не для встановлення підвищень до пенсій та надбавок.

У 2008 році, з прийняттям Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та Кабінетом Міністрів України постанови №530 від 28.05.2008 року «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» питання, щодо виплати підвищень до пенсій особам, яким встановлено статус «дитина війни», виплачується відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в яку внесено відповідні зміни і ці підвищення позивач отримує з 01.01.2008 року в складі пенсійних виплат. Враховуючи те, що ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється тільки за рахунок коштів Державного бюджету України, а Державними бюджетами на 2009 та 2010 роки  не були передбачені видатки на виплату підвищення до пенсії дітям війни понад вище зазначені розміри, тому, на думку відповідача, відсутні правові підстави для задоволення позову. Крім цього, відповідач просить застосувати строк позовної давності звернення до суду, який пропущено позивачем без поважних причин. На підставі викладеного, просить відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.  

Відповідно до ч.3 ст.122 КАС України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутність. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню за наступними підставами.

     Частиною 1 статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

     Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 року №1261, основними завданнями  Пенсійного фонду є керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, призначення (перерахунок) пенсій, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.

Згідно з Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року №8-2, управління Пенсійного фонду в районах, містах, районах у містах забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, безпосередньо призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії та інші виплати відповідно до чинного законодавства, у зв’язку з чим належним відповідачем у даній справі є управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі Одеської області.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які мають статус дитини війни, на соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені  в Законі України «Про соціальний захист дітей війни».

Згідно ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-ІУ дитина війни – особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, належить до категорії осіб, статус яких визначений Законом України «Про соціальний захист дітей війни» та є дитиною війни, про що свідчить копія його паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 виданого Комінтернівським РВУМВС України в Одеській області 18.04.1997 року /а.с.3/, а також копія пенсійного посвідчення НОМЕР_2 де стоїть відмітка УПСП Комінтернівської райдержадміністрації Одеської області про статус дитини війни    /а.с.4/.

1 січня 2006 року набула чинність стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей  війни» від 18.11.2004 року №2195-ІУ, відповідно до якої дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачуються замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

У 2006 році не було на законодавчому рівні визначено порядку виплати соціальної допомоги дітям війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, у зв’язку з чим у 2006 році таки виплати даної категорії громадян не проводилися.

З 2007 року органи Пенсійного фонду України почали здійснювати виплату допомоги, підвищення до пенсії, у розмірах, встановлених законами про Державний бюджет на відповідні роки, що стало предметом розгляду у Конституційному Суді України справи про соціальні гарантії громадян №6-рп/2007, рішення від 09.07.2007 року, та справи щодо предмета та змісту про Державний бюджет України №10-рп/2008, рішення від 22.05.2008 року. Відповідно до вказаних рішень Конституційного Суду України окремі зміни, внесені законами про Державний бюджет на 2007-2008 роки, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Згідно з приписами ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Ураховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції 2004 року поновили свою дію у 2007 році – з 09 липня 2007 року, у 2008 році – з 22 травня 2008 року, отже, право на здійснення перерахунку підвищення до пенсії у розмірах, визначених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», мають діти війни: за 2007 рік – з 09.07.2007 до 31.12.2007, за 2008 рік – з 22.05.2008 до 31.12.2008.   

З 01.01.2009 року по теперішній час положення ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в редакції 2004 року, не змінювалися та не зупинялись, тобто підлягають безумовному виконанню, на що звертає увагу Вищий адміністративний суд України у своєму Листі №1623/13/13-09 від 01.12.2009 року.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача у не виконанні рішень Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007, від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, а с 01.01.2009 року по теперішній час положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції 2004 року - є протиправною.

Однак суд зазначає, що в адміністративному судочинстві існують строки звернення до суду за захистом своїх порушених або невизнаних прав, свобод та інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.99 КАС України, в редакції Закону від 07.07.2010 року № 2453-УІ, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на ст.46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та роз’яснює позивачу, що він не правильно розуміє положення ст.46 Закону, в якій ведеться мова про нараховані суми, але не сплачені по вині цього органу або самої особи. Тому, в даному випадку ця норма матеріального права не підлягає застосуванню.

Відповідно до ч.2,4 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи, що адміністративний позов подано до суду 29.06.2011 року, вимоги позивача підлягають задоволенню виходячи із загального шестимісячного строку позовної давності, а саме з 29.12.2010 року по 23.08.2011 року включно, тобто по день прийняття рішення по справі, оскільки між сторонами на день ухвалення рішення судом продовжують існувати спірні відносини.

Згідно ч.3 ст.46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Виходячи із наведеної конституційної норми, розмір мінімальної пенсії за віком, з якого має обраховуватися підвищення до пенсії позивачу, не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Єдиним законодавчим актом на сьогоднішній день, який визначає мінімальний розмір пенсії за віком є тільки Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІУ.

Відповідно до аб.1 ч.1 ст.28 Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків-25, а у жінок-20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Визначення поняття «прожитковий мінімум», правові основи для його встановлення, затвердження та врахування  при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень регулюють закони України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року №966-ХІУ та «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року №2017-ІІІ.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст.17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»  мінімальний розмір пенсії за віком, як основна державна соціальна гарантія, встановлюється законами.

Отже, вихідним критерієм обчислення розміру підвищення до пенсії дітям війни відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є розмір мінімальної пенсії за віком, визначений ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», який використовується лише як розрахункова величина.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст.6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни».

Суд не приймає також до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своєї бездіяльності щодо не підвищення пенсії позивачу, на положення ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», якою передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету України, з таких підстав.

Нормами п.10 ст.33 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», п.8 ст.14 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» визначено, що за рахунок спеціального фонду Державного бюджету України здійснюються дотації Пенсійному фонду України на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами.

Тобто вказаними нормами по іншому врегульовано питання щодо фінансування забезпечення такої гарантії, як підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Виходячи з принципу дій норм права у часі, суд

вважає, що оскільки зазначені норми прийняті пізніше, то вони мають пріоритет над нормою, закладеною у ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Отже, безпідставними є посилання відповідача на відсутність надходжень з державного бюджету України як на підставу не нарахування позивачу зазначеного підвищення до пенсії.

Крім цього, суд відмічає, що відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії позивачу також не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов’язань, встановлених ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст.46 Конституції України та Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

На підставі ст.ст.19,46,152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України №6-рп від 09.07.2007 року, рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, ст.ст.1,3,6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум», ст.17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», ст.33 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», ст.14 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» і керуючись ст.ст.8,9,11,17,18,99,100,159-163,167,185,186 КАС України,  суд –

                                                     п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі Одеської області про визнання відмови щодо нарахування та виплати державної соціальної допомоги, як дитини війни, протиправною та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати відмову Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі Одеської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії, що передбачене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з визначеного законодавством розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з 29.12.2010 року по 23.08.2011 року, включно, - протиправною.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі Одеської області провести перерахунок та забезпечити проведення виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії у відповідності до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з визначеного законодавством розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з 29.12.2010 року по 23.08.2011 року, включно, з урахуванням вже проведених виплат.

В інший частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня отримання копії постанови з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя   І. Ю. Рідник