ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 318
ПОСТАНОВА
Іменем України
12.10.2006 | Справа №2-22/12415-2006А |
За позовом - ТОВ “Пром-Сервіс-Термінал” ( юр.адреса:м. Сімферополь,вул.Київська 104,
кв. 8, фактична адреса: м.Сімферополь, вул.. Самокиша, 30)
До відповідача - ДПІ в м. Сімферополі ( м. Сімферополь, вул.М. Залкі 1\9).
Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Суддя ЯковлєвС.В..
За участю секретаря Дулімової В.І.
Представники:
Від позивача – Куциков М.Б. – пре-к дов. від 14.09.2006 р.
Від відповідача – не з'явився.
Сутність спору: ТОВ “Пром-Сервіс-Термінал” ( далі позивач) звернулось до суду з позовом про визнання недійсним податкове повідомлення-рішення № 0008262301/0 від 27.07.2006 р. , яке винесене Державною податковою інспекцією у м.Сімферополь ( далі відповідач), про зменшення бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2006 р у сумі 10184,00 грн., зобов’язати відповідача надіслати в управління Державного казначейства висновок про суму відшкодування з держбюджету ПДВ у сумі 10184,00 грн. Вимоги мотивовані тим, що під час винесення вказаного повідомлення- рішення відповідачем невірно застосовані положення Закону України “Про податок на додану вартість”.
Керуючись ст. 52 КАСУ , позивач під час судового засідання, яке відбулось 03.10.2006р., уточнив позовні вимоги , просив визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0008262301/0 від 27.07.2006 р. Державної податкової інспекції у м.Сімферополь про зменшення бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2006 р у сумі 10184,00 грн. , зобов’язати відповідача надіслати в управління Державного казначейства висновок про суму відшкодування з держбюджету ПДВ у сумі 10184,00 грн.
Представник відповідача під час судового засідання, яке відбулось 19.09.2006 р., надав відзив на позовну заяву( вих № 16359/9/10 від 18.09.200 р.) , в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши, що у позивача згідно з законом України “Про податок на додану вартість” не було підстав для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту у зв’язку з тим, що фактично вказана позивачем сума не була сплачена до державного бюджету.
Під час судового засідання, яке відбулось 03.10.2006 р. згідно з ст. 150 КАСУ по справі оголошено перерву до 12.10.2006р., після перерви слухання справи продовжено, за участю представника позивача. Відповідач участь свого представника у судове засідання не забезпечив, про час та день його проведення був сповіщений належним чином.
За таких обставин, приймаючи до уваги участь представника відповідача у попередніх судових засіданнях, відсутність доказів неможливості участі його представника у судовому засіданні з поважних причин, ненадіслання клопотання про відкладення розгляду справи, суд керуючись ст.128 КАСУ, вважає можливим продовжити розгляд справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін, суд
встановив
У період часу з 30.03.2006 р. по 12.04.2006 р. представником відповідача проводилась виїзна документальна позапланова перевірка позивача з питання достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ за січень 2006 р. . За результатами вказаної перевірки 17.04.2006 р. складено довідку № 2609/23-4/33071230/.
Відповідно до пункту 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005р. №327 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за №925/11205 (надалі – Порядок), за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства – довідка. Довідка – службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання і є носієм доказової інформації про невстановлення фактів порушень вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб’єктом господарювання.
Таким чином, стає очевидним, що при перевірці правомірності нарахування позивачем бюджетного відшкодування податку на додану вартість відповідачем порушень податкового законодавства у січні 2006р. не встановлено.
Відповідач провів додаткову позапланову невиїзну перевірку з питань взаємовідносин позивача з ТОВ “Татнафта-Крим”, ТОВ ТД “НК “Альянс-Крим” ПП “Ойлмаркет” та правомірності віднесення позивачем сум ПДВ по даній операції до податкового кредиту за грудень 2005 р. та січень 2006 р. За результатами вказаної перевірки 14.06.2006 р. складений акт № 3649/23-4/33071230 , в якому зроблений висновок по зменшенню суми, що підлягала бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку по декларації за січень 2006 р. на 10184 грн.
На підставі вказаного акту відповідачем 27.07.2006 р. прийнято податкове повідомлення – рішення № 0008262301/0 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 10184,00 грн.
Суд вважає, що проведення додаткової перевірки не відповідає вимогам чинного законодавства.
Відповідно до пункту 1 статті 11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки, а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків.
Такі ж самі види перевірок встановлені пунктом 1.2 Порядку.
Підпунктом 7.7.5 пункту 7.5 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” встановлено, що протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковій орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.
Як вже було вказано вище, при проведенні виїзної документальної позапланової перевірки позивача відповідачем порушень розрахунку сум бюджетного відшкодування не встановлено, тому відсутні підстави для проведення додаткової перевірки. Крім того, додаткова перевірка здійснювалась значно пізніше ніж протягом 30 днів після камеральної перевірки.
Ані вказаними, ані іншими нормативними актами не передбачено право органу державної податкової служби проводити додаткову (по суті – повторну) перевірку правильності нарахування податків. Такий вид перевірки у законодавстві відсутній. Проведення додаткової перевірки тим більш є безпідставним за умови того, що при проведенні перевірки у перший раз порушень законодавства встановлено не було. При проведенні додаткової перевірки відповідач на підставі тих самих документів зробив протилежні висновки.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ст. 9 Кодексу адміністративного кодексу України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, відповідач перевищив свої повноваження, встановлені Законом України „Про державну податкову службу в Україні”.
Підпунктом 1.8 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено поняття бюджетного відшкодування , яке є сумою, яка підлягає поверненню платнику податків з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках визначених у законі.
Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податкове зобов’язання це загальна сума податку , одержана ( нарахована) платнику податку у звітному ( податковому) періоді , визначена згідно з Законом, а податковий період – це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду , визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).
Порядок обчислення та сплати податку визначений у ст.7 вказаного Закону. Відповідно до п.п. 7.7.1 п.7.7. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” сума податку, що підлягає сплаті ( перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від’ємному значенні суми розрахованої згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту закону, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди , а при його відсутності – зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то:
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);
б) залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (пп. 7.7.2 Закону).
Таким чином стає зрозумілим, що згідно з Законом України “Про податок на додану вартість” сума бюджетного відшкодування формується як від’ємне значення різниці між податковими зобов’язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів (послуг).
З урахуванням визначеного можна зробити висновок, що не відповідають нормам податкового законодавства викладений відповідачем в акті № 3649/23-4/330711230 від 14.06.2006 р. , на підставі якого складено спірне податкове повідомлення – рішення, висновок про те, щодо позивач порушив порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
Так, відповідач наголошує, що встановлено прямий взаємозв’язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов’язані між собою: сплата податку, а потім – включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку. З цього відповідач робить висновок, що позивач має право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість лише у тій сумі, яку його постачальники фактично (грошовими коштами) сплатили в звітному періоді до бюджету. Тому, на його думку, у позивача відсутнє право на податковий кредит і, як слід, на бюджетне відшкодування у сумі, вказаної у податковій декларації. Такій висновок начебто витікає з аналізу норм п.1.8 ст.1, пп. 7.4.1 п.7.4, пп. 7.7.10 п.7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.
Але на думку суду стаття 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, яка регламентує порядок визначення суми бюджетного відшкодування, не ставить таке визначення в залежність від фактичної сплати грошима у бюджет податку на додану вартість постачальниками. Більш того, якщо податок на додану вартість фактично не сплачений постачальнику товарів (послуг), то така сума податку (нарахована, але не сплачена постачальникам) може лише формувати від’ємне значення податкових зобов’язань у звітному періоді та включатись до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, тобто бюджетному відшкодуванню вона не підлягає. Тому на такі випадки пункт 1.8 Закону не розповсюджується.
Також з аналізу норми пп. 7.5.1 п 7.5 ст. 7 Закону, яка наведена вище, слідує, що мова йде про оплату товарів (робіт, послуг) саме постачальникам таких товарів (робіт, послуг).
Крім того, пп. 7.7.7 п. 7.7 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” передбачає: якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) перевірки або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган у разі з’ясування внаслідок проведення таких перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови у наданні бюджетного відшкодування. Матеріали справи свідчать про те, що ані в довідці № 2609/23-4/33071230 , ані в акті № 3649/23-4/33071230 така невідповідність не встановлена. Крім того, вказаною нормою передбачено право податкового органу відмовити у наданні бюджетного відшкодування, тоді як відповідач фактично позбавив позивача права на податковий кредит , зменшивши його суму на 108184 грн. У акті перевірки № 3649/23-4/33071230 відповідач, посилаючись на пп. 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” зробив висновок, що однією з обов’язкових підстав включення сум з податку на додану вартість до податкового кредиту є сплата цих сум до Державного бюджету постачальниками, не вказавши при цьому на те , що мається на увазі сплата податку постачальниками всього ланцюгу господарських операцій, які передують операції з даним платником податку, або тільки останнім постачальником у цьому ланцюгу. У вказаній нормі Закону не вказано, що умовою включення до податкового кредиту є фактична сплата продавцем грошима до бюджету відповідних сум ПДВ, які заявлені до бюджетного відшкодування покупцем. Більш того, вказаним підпунктом Закону України „Про податок на додану вартість” забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.
Таким чином, суд приходить до висновку , що відповідач в акті № 3649/23-4/33071230 зробив невірні висновки, які не відповідають діючому законодавству, що призвело до винесення їм незаконного податкового повідомлення-рішення та безпідставного зменшення бюджетного відшкодування ПДВ за січень 2006 р. у сумі 10184,00 грн.
В силу викладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3 грн. 40 коп. з Державного бюджету України на підставі ч. 1 ст. 94 КАС України.
Під час судового засідання, яке відбулось 12.10.2006 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 16.10.2006р.
Керуючись ст.ст.ч.1 ст. 94, 98, 160-163 КАС України, суд
п о с т а н о в и в
1. Позов задовольнити.
2. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Сімферополь від 27.07.2006 р. № 0008262301/0 про зменшення ТОВ “Пром-Сервіс-Термінал” ( юр.адреса:м. Сімферополь, вул.Київська 104, кв. 8, фактична адреса: м.Сімферополь, вул.. Самокиша, 30, ЗКПО 33071230) бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2006 р у сумі 10184,00 грн.
3. Зобов’язати ДПІ в м. Сімферополі надіслати в управління Державного казначейства висновок про суму відшкодування з держбюджету ПДВ у сумі 10184,00 грн.
4. Стягнути з Державного бюджету України на користь зменшення ТОВ “Пром-Сервіс-Термінал” ( юр.адреса:м. Сімферополь, вул.Київська 104, кв. 8, фактична адреса: м.Сімферополь, вул.. Самокиша, 30, ЗКПО 33071230, банковскі реквізити невідомі ) 3грн.40 коп. державного мита.
У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі складання постанови у повному обсязі, відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня складення у повному обсязі).
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження , апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Яковлєв С.В.