ЛЬВІВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2011 р.   Справа № 80994/09/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді:                                                  Гуляка В.В.

суддів:                                                                      Святецького В.В., Судової-Хомюк Н.М.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова на постанову Франківського районного суду м. Львова від 01 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова про визнання неправомірними дій та стягнення недоплаченого підвищення до пенсії як дитині війни,–           

встановила:

У травні 2009 року позивач звернувся в суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив зобов’язати відповідача нарахувати і виплатити на його користь недоплачене підвищення до пенсії як дитині війни за 2007-2008 року в сумі 1646,07 грн.. Разом із позовною заявою позивач подав клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Позивач свої позовні вимоги мотивував тим, що відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» він є дитиною війни. Згідно з статтею 6 цього закону йому повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, однак така виплачувалась не в повному розмірі.

Оскаржуваною постановою суду адміністративний позов задоволено частково. Зобов’язано відповідача нарахувати і виплатити з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року позивачу недоплачену щомісячну доплату до пенсії в розмірі встановленому ст. 6 Закону України «про соціальний захист дітей війни».

Не погоджуючись з даною постановою суду відповідач, оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що постанова прийнята з неповним з’ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову повністю.

Апелянт як на обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що судом першої інстанції не враховано посилання відповідача на те, що законодавством України не визначено поняття «мінімальна пенсія за віком» як розрахункової величини для підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а стаття 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058 застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно цим Законом. Крім того, звертає увагу на те, що судом не враховано, що Пенсійний фонд не є розпорядником державних коштів.

Враховуючи те, що особи які беруть участь в справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України колегія суддів вважає за можливе розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід задоволити частково, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач, відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має статус дитини війни і перебуває на відповідному обліку у відповідача.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», який набрав чинності з 01 січня 2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» було зупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», однак Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними), а відтак з 09.07.2007 року відновлено дію статті 6 Закону № 2195, яка передбачає право дітей війни на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VІ від 28 грудня 2007 року, який набрав чинності з 01 січня 2008 року, зокрема пунктом 41 розділу ІІ цього Закону, внесено зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та статтю 6 цього Закону викладено в такій редакції : «дітям війни (крім тих на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни…», однак, згідно з рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), дані зміни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) та після цього жодним Законом не обмежувалися.

Вищевказані рішення Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року та № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року є обов’язковими до виконання на території України і мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнаних неконституційними. Норми, які визнані цими Рішенням такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), втратили чинність з дня ухвалення Конституційним судом України відповідних рішень, і відповідно поновили свою дію положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», які діяли до прийняття неконституційних норм.

З вищенаведеного вбачається, що з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року, ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» діяла в редакції від 18 листопада 2004 року, відповідно до якої дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до цього, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що протягом періодів з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року у позивача було наявне право на отримання підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, однак судом безпідставно не застосовано строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи.

Відповідно до частини 2 статті 99 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в суді першої інстанції) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частинами 1, 2 статті 100 цього Кодексу (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в суді першої інстанції) пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач до адміністративного суду звернувся 18.05.2009 року із пропуском строків звернення до суду та просив його поновити, оскільки про порушення свого права на отримання підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком позивач дізнався тільки після висвітлення зазначених подій пресі. Однак такі причини пропуску строку не можуть бути визнані поважними, оскільки дане підвищення до пенсії як дітям війни, виплачувалося позивачу періодично, то позивач про факт недоплати йому даного підвищення, повинен був дізнаватися кожного місяця при отриманні пенсії, а від так колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду слід відмовити.

Враховуючи пропущення позивачем річного строку звернення до адміністративного суду без поважних причин, наполягання відповідача на відмові у позові на цій підставі, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог за період по 17.05.2008 року включно, слід відмовити.

Недотримання судом першої інстанції вищевказаних вимог закону призвели до неправильного вирішення справи за відповідними позовними вимогами.

Отже, позовні вимоги позивача про нарахування та виплату йому підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до відновленої дії редакції ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», підлягають задоволенню за період з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 року.

Колегія суддів вважає, що за зазначений період позивачу підвищення до пенсії як дитині війни здійснювались неправомірно у розмірах визначених постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», оскільки відновлені дією із 22 травня 2008 року норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мають вищу юридичну силу ніж норми вищевказаної постанови КМ України, і відповідно до ч.4 ст.9 КАС України підлягають до застосування.

При цьому, судом першої інстанції також не зазначено, відповідно до якого розміру мінімальної пенсії за віком відповідачу слід здійснювати нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як дитині війни, а тому колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» хоча і передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлений аб.1 ч.1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, однак, чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за цими правилами ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не може бути підставою для відмови в реалізації позивачем конституційних прав і гарантій на підвищення до пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Згідно ч. 7 ст. 9 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Враховуючи вищенаведене, вихідним критерієм обчислення розміру підвищення до пенсії дітям війни є розмір мінімальної пенсії за віком, визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Також, судом першої інстанції не враховано того, що протягом оскаржуваного періоду позивачу підвищення до пенсії як дитині війни, частково виплачувалось, а від так відповідачу нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як дитині війни, слід здійснити з врахуванням виплачених сум.

Колегія суддів вважає безпідставним покликання апелянта на те, що фінансування виплат, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про соціальний захист дітей війни» проводиться із державного бюджету і Положенням «Про Пенсійний фонд України» визначено вичерпний перелік використання бюджетних коштів, які здійснюються виключно за призначенням, виходячи з наступного.

Відповідно до Указу Президента України «Про Положення про Пенсійний фонд України» № 384/2011 від 06 квітня 2011 року та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України» № 1261 від 24 жовтня 2007 року, призначення та перерахунок розміру пенсії належить до компетенції органів Пенсійного фонду України.

Відповідно до п. 2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 р. № 8-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 березня 2008 р. за № 209/14900, одним із основних завдань управління є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 99, 100, 195, 196, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів -

 постановила:

 Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова задоволити частково.

Постанову Франківського районного суду м. Львова від 01 жовтня 2009 року у справі №2а-828/09/1326 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задоволити частково.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченого статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року включно.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова провести нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченого статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року включно, з врахуванням частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

На постанову протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

 Головуючий:                                                                                В.В. Гуляк

 Судді:                                                                                          В.В. Святецький

Н.М. Судова-Хомюк