ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2006 р. | № 32/451пд |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової - головуючого Н.О. Волковицької Л.І. Рогач |
за участю представників: |
позивача | Пласконь А.Ю. |
відповідачів третьої особи | Шевченко Л.С. не з’явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) не з’явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Товариства з обмеженою відповідальністю “Донецьксантехніка” |
на постанову | Донецького апеляційного господарського суду від 12.07.2006 року |
у справі | № 32/451 пд господарського суду Донецької області |
за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю “Донецьксантехніка” |
до третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача | - Акціонерного товариства закритого типу “Донмолпром”; - Регіонального відділення Фонду державного майна України в Донецькій області Комунальне підприємство Бюро технічної інвентаризації |
про | визнання недійсним договору купівлі-продажу |
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до господарського суду Донецької області з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 257 від 24.01.1994р., укладеного відповідачами, в частині продажу будівлі механічних майстерень за адресою проспект Ілліча 101а в м. Донецьку (з урахуванням уточнень до позовних вимог від 23.02.2006р.) оскільки даний об’єкт продажу належав під час відчуження позивачу; позовні вимоги вмотивовано статтями 203, 215 Цивільного кодексу України в частині підстав недійсності укладеної угоди, та статтею 331 Цивільного кодексу України, статтею 48 Закону України “Про власність” щодо підстав виникнення права власності у позивача.
Відповідачі відхилили поданий позов з огляду на його безпідставність, відсутність доказів, що підтверджують право власності позивача на спірний об’єкт, закінчення позовної давності для судового захисту порушеного права.
Рішенням господарського суду Донецької області від 15.05.2006р. (суддя Сковородіна О.М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено з мотивів недоведеності позовних вимог належними та допустимими доказами, відсутності у позовній заяві норм законодавства, відповідно до яких договір належить визнати недійсним, застосування ним норм Цивільного кодексу України до правовідносин, що відбулись до набрання чинності Цивільним кодексом України.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.07.06р. (судді –Запорощенко М.Д. –головуючий, Старовойтова Г.Я., Москальова І.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з огляду на відповідність спірного договору купівлі-продажу вимогам законодавства, чинного на момент його укладення, правомірність висновків місцевого господарського суду про недоведеність виникнення у позивача права власності на спірне майно та порушення укладеним договором його майнових прав та охоронюваних законом інтересів, закінчення позовної давності для судового захисту порушеного права позивача та безпідставність застосування до правовідносин, що склались у 1994р. положень Цивільного кодексу України, який набрав чинність у 2004р.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та рішення місцевого суду, направивши справу на новий розгляд; мотивує касаційну скаргу доводами про порушення судом норм процесуального та матеріального права, а саме статей 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, статей 203, 215, 331 Цивільного кодексу України, статті 23 Господарського кодексу України, статті 48 Закону України “Про власність”.
Відповідачі та третя особа не надали відзивів на касаційну скаргу, Регіональне відділення Фонду державного майна України в Донецькій області та третя особа не скористалися правом на участь представника в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийняті оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.
Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, спір між сторонами стосується частини об’єкта договору-купівлі продажу № 257 від 24.01.1994р., укладеного відповідачами, - будівлі механічних майстерень, під яким сторони розуміють будівлю, пойменовану за даними КП БТІ м. Донецька, як літ. Е-1, розташована за адресою: м. Донецьк, проспект Ілліча, 101а, площею 186,10кв.м.
Також судами встановлено, що 14.04.1992р. між МКП “Отітрой”, правонаступником якого є позивач, та ОП “Донмолпром”, правонаступником якого є відповідач, було складено акт передачі недобудованого приміщення, за яким на підставі листа МКП “Отітрой” від 10.04.1992р. ОП “Донмолпром” передає недобудоване приміщення на баланс МКП “Отітрой” з відшкодуванням вартості витратних капітальних вкладень в сумі 160535крб.; при цьому судами відображено в судових рішеннях, що даний акт передачі не містить будь-яких індивідуальних ознак переданої будівлі (адреса, площа тощо), акт передачі зі сторони ОП “Донмолпром” завірено печаткою структурного підрозділу та підписано головним інженером відповідача.
Судами було з’ясовано, що акт від 14.04.1992р. відображає передачу недобудованого приміщення в той час, коли з інвентарної картки вбачається, що будівлю механічних майстерень було введено в експлуатацію в 1979 році.
Визначаючи приналежність спірного майна у даний період, суди встановили, що будівлю механічних майстерень уповноваженим державним органом –Фондом державного майна України –було передано в оренду ОП “Донмолпром”, який не мав повноважень власника щодо цього майна, та, відповідно до договору купівлі-продажу майна цілісного майнового комплексу орендного підприємства від 24.01.1994р. № 257, продано відповідачу.
Таким чином, застосувавши до спірних правовідносин сторін законодавство, що діяло на момент укладення спірної угоди, покликаючись на положення статей 48, 225 Цивільного кодексу Української РСР та статтю 48 Закону України “Про власність” щодо підстав недійсності угоди та повноважень власника розпоряджатися належним йому майном, оцінивши надані позивачем докази щодо їх належності та допустимості в судовому процесі, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність у позивача належних та допустимих в розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України доказів, що підтверджують його право власності на майно, реалізоване за спірним договором, та, відповідно, про відсутність порушених майнових прав та охоронюваних законом інтересів позивача укладенням даної угоди.
Залишаючи рішення першої інстанції без змін, апеляційний господарський суд дійшов висновку про його відповідність чинному законодавству та фактичним обставинам справи, закінчення позовної давності для судового захисту порушеного права за зверненням позивача, з’ясував відповідність оспорюваної угоди нормам законодавства та вказав про відсутність підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених у апеляційній скарзі.
Судова колегія погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.
Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору, повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності; щодо цивільних відносин, які виникли після набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав та обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Статтею 48 Цивільного кодексу Української РСР визначено, що недійсними є угоди, що не відповідають вимогам закону; при цьому, звертаючись з відповідним позовом, позивачу належить вказати конкретний нормативний акт, якому суперечить угода.
Розділом VІІІ Закону України “Про власність” передбачено способи захисту права власності та визначено, вони застосовуються до власників майна або осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, довічного успадковуваного володіння або на іншій підставі, передбаченій законом або договором.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів.
Таким чином, визначивши правову природу договору від 24.01.1994р. як договору купівлі-продажу, зобов’язання сторін за яким виконано, суди правомірно застосували для встановлення тих обставин та підстав, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними, законодавство, що діяло на момент укладення та виконання угоди, тобто, Цивільний кодекс Української РСР та Закон України “Про власність”, з’ясували відповідність обраного позивачем способу для захисту порушеного права способам, передбаченим законодавством, та допустимість наданих позивачем доказів для підтвердження зазначених ним обставин справи, та, визначивши докази такими, що не відповідають вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог з огляду на недоведеність обставин справи, на які позивач покликався як на підставу своїх позовних вимог.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, повторно розглядаючи справу, повно з’ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої заявником апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду, якими спростовано обставини, наведені позивачем в обґрунтування своїх вимог, ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята постанова відповідає положенням статті 105 Господарського процесуального кодексу України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.
Враховуючи викладене, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що прийняті по справі судові акти є законними та обґрунтованими, у них у повному обсязі відображено обставини, що мають значення для даної справи.
Доводи скаржника стосовно оцінки обставин справи судом апеляційної інстанції не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 1117 Господарського процесуального кодексу України та з підстав їх суперечності обставинам справи.
Твердження заявника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, з огляду на що підстав для скасування зазначеної постанови колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Донецьксантехніка” залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.07.2006р. у справі № 32/451 пд господарського суду Донецької області та рішення господарського суду Донецької області від 15.05.2005р. залишити без змін.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач