У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
|
головуючого |
Філатова В.М., |
|
суддів |
Кліменко М.Р. і Федченка О.С., |
|
за участю прокурора |
Колесниченка О.В., |
розглянувши в судовому засіданні 26 лютого 2008 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_2 і за касаційним поданням заступника прокурора Хмельницької області на вирок Летичівського районного суду Хмельницької області від 6 березня 2007 року та на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Хмельницької області від 30 травня 2007 року,
встановила:
зазначеним вироком засуджено:
ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
раніше не судимого,
·за ч. 1 ст. 152 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі,
·за ч.2 ст. 186 КК України на 5 років позбавлення волі,
·за ч.2 ст.187 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна, крім житла,
·за ч.3 ст. 357 КК України на 1 рік і 6 місяців обмеження волі.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_3 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією належного йому майна, крім житла.
За ч.1 ст.162, ч.3 ст.15 і ч.3 ст.185 КК України ОСОБА_3 виправдано.
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_2,
раніше не судимого,
·за ч.2 ст. 186 КК країни на 5 років позбавлення волі,
·за ч.2 ст.187 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна, крім житла,
·за ч.3 ст.357 КК України на 1 рік і 6 місяців обмеження волі.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією належного йому майна, крім житла;
ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_3,
раніше не судимого,
·за ч.2 ст. 186 КК країни на 4 роки позбавлення волі,
·за ч.2 ст.187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією ½ частини належного йому майна, крім житла,
·за ч.3 ст. 357 КК України на 1 рік і 6 місяців обмеження волі.
На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_4 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із конфіскацією ½ частини належного йому майна, крім житла.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_5, судові рішення щодо якого не оскаржені.
За вироком суду ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.
У ніч на 22 липня 2005 року ОСОБА_3, будучи в стані алкогольного сп'яніння, шляхом розбиття скла вікна проник в житловий будинок у с.Горбасів Летичівського району Хмельницької області і, використовуючи безпорадний внаслідок фізичних вад слуху та зору стан потерпілої ОСОБА_6, зґвалтував її.
26.05.2006 року близько 3 год. ОСОБА_3 за попередньою змовою з ОСОБА_5, будучи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на вул. І.Франка смт Летичів, шляхом ривка відкрито заволодів жіночою сумкою ОСОБА_7 з майном на суму 673грн., а ОСОБА_5 також намагався відкрито заволодіти сумкою ОСОБА_8, однак остання утримала її в руках.
15.07.2006 року близько 1 год. ОСОБА_3, будучи у стані алкогольного сп'яніння, їдучи на велосипеді по вул. Леніна смт Летичів, вирвав з рук ОСОБА_9 сумку, в якій знаходились її мобільний телефон «Самсунг Х640» з чохлом вартістю 751 грн.90 коп., а також належний ОСОБА_10 мобільний телефон «Самсунг Х480» вартістю 620грн..
04.08.2006 року близько 24 год. ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1, будучи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись по вул. 50- річчя Жовтня смт Летичів, з метою викрадення чужого майна застосували фізичне насильство до ОСОБА_11 і, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження, відкрито заволоділи його мобільним телефоном «Нокія 3230» на суму 984грн..
04.08.2006 року близько 00 год. 30 хв. ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1, будучи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на вул. 50річчя Жовтня смт Летичів, із застосуванням фізичного насильства вирвали з рук ОСОБА_12 сумку з грошима та мобільним телефоном «Сіменс С-55» на суму 640грн..
04.08.2006 року близько 1 год. ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1, будучи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на вул. Б.Хмельницького смт Летичів, з метою заволодіння майном напали на ОСОБА_13 і, заподіявши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження, заволоділи належним йому майном на суму 53 грн. 20 коп., а також посвідченням пенсіонера органів внутрішніх справ на ім'я ОСОБА_13, що є важливим особистим документом.
Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 30 травня 2007 року вирок щодо ОСОБА_3 змінено: ОСОБА_3 пом'якшено покарання за ч.3 ст. 357 КК України до штрафу у розмірі 510 грн. та постановлено вважати його засудженим за сукупністю злочинів, передбачених ч.1 ст. 152, ч.2 ст.186, ч.2 ст.187, ч.3 ст.357 КК України, до призначеного судом першої інстанції покарання - 7 років позбавлення волі із конфіскацією належного йому майна, крім житла. Цей же вирок в частині вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_13, ОСОБА_11, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 скасовано, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд у той же суд в порядку цивільного судочинства. Рекомендовано місцевому суду в порядку ст.ст. 409, 411 КПК України вирішити питання про визначення розміру і розподілу судових витрат. У решті вирок залишено без зміни.
У касаційному поданні заступник прокурора Хмельницької області зазначає, що ОСОБА_1 всупереч ст. 98 КК України призначено покарання за ч.3 ст.357 КК України у виді обмеження волі, а ОСОБА_3 та ОСОБА_1 неправильно призначено додаткове покарання у виді конфіскації майна, оскільки на момент вчинення злочинів всі вони були неповнолітніми. Також вказує, що ОСОБА_3 необґрунтовано виправдано у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.162 КК України, та, окрім того, апеляційний суд неправильно призначив йому покарання за ч.3 ст.357 КК України у виді штрафу, оскільки ОСОБА_3 не мав власних коштів та майна, на яке могло бути звернено стягнення. Посилається на те, що ОСОБА_4 судом безпідставно призначено надмірно м'яке покарання із застосуванням ст. 69 КК України. Просить судові рішення щодо ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
У касаційних скаргах:
- засуджений ОСОБА_1 доводить незаконність свого засудження за ч.3 ст.357 КК України та стверджує, що суд призначив йому надмірно суворе покарання. Просить за ч.3 ст.357 КК України його виправдати, а за ч.2 ст.186 і ч.2 ст.187 КК України призначити покарання нижче від найнижчої межі санкцій цих статей;
- захисник ОСОБА_2 стверджує про те, що ОСОБА_3 безпідставно засуджено за ч.1 ст.152, ч.3 ст.357 КК України та йому призначено надмірно суворе покарання за ч.2 ст.187 КК України. Просить судові рішення в частині засудження ОСОБА_3 за ч.1 ст.152, ч.3 ст.357 КК України скасувати, а справу в цій частині провадженням закрити, а за ч.2 ст.187 КК України призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення прокурора, який просив касаційне подання прокурора задовольнити повністю, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2 - задовольнити частково, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційних скарг та касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання заступника прокурора Хмельницької області, касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій ОСОБА_4 за ч.2 ст.186, ч.2 ст.187, ч.3 ст.357 КК України, ОСОБА_1 за ч.2 ст.187, ч.2 ст.186 КК України та ОСОБА_3 за ч.2 ст.186, ч.2 ст.187 КК України в касаційному поданні та касаційних скаргах не оспорюються.
Також у касаційному поданні не заперечується правильність рішення суду щодо виправдання ОСОБА_3 за ч.3 ст. 15 і ч. 3 ст. 185 КК України за недоведеністю вчинення ним цього злочину.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в незаконному заволодінні важливим особистим документом ОСОБА_13- посвідченням пенсіонера органів внутрішніх справ, підтверджений дослідженими у судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обґрунтованим.
Винуватість ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.357 КК України, підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_13, даними на досудовому слідстві та в суді, про те, що до вчинення на нього нападу з метою заволодіння майном, посвідчення пенсіонера органів внутрішніх справ перебувало при ньому у кишені і при вчиненні розбою, коли він відчув, що у нього все з кишені витягли, він просив посвідчення йому залишити, але його не повернули; після нападу посвідчення у нього вже не було.
У колегії суддів немає підстав не довіряти показанням потерпілого ОСОБА_13, оскільки його показання є логічними та послідовними.
Наведеними у вироку доказами, які є належними та допустимими, спростовуються твердження ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2 про те, що злочин, передбачений ч.3 ст.357 КК України, щодо ОСОБА_13 ними не вчинявся, а посвідчення могло бути загублено ним самостійно.
Також є безпідставними доводи захисника ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_3 не вчиняв зґвалтування потерпілої ОСОБА_6 з використанням її безпорадного стану.
Як визнав сам ОСОБА_3, він, будучи в стані сильного алкогольного сп'яніння, в ніч на 22.07.2005року через вікно, розбивши шибку, проник до будинку ОСОБА_6, але не пам'ятає, що саме робив там. Будинок ОСОБА_6 та спосіб проникнення до нього ОСОБА_3 показав при відтворенні з ним обстановки та обставин події.
Його винуватість у вчиненні в ту ніч в будинку зґвалтування ОСОБА_6 підтверджена дослідженими судом доказами: показаннями потерпілої, даними на досудовому слідстві та в суді в присутності сурдо-перекладача, в яких вона вказувала, що, прокинувшись вночі від застосування до неї сили якимсь чоловіком, відштовхувала його, але не змогла учинити йому опір внаслідок вад зору та слуху, й той із застосуванням насильства зґвалтував її; показаннями свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, яким потерпіла відразу ж повідомила про вчинений щодо неї злочин; даними протоколу огляду місця події - її будинку, де було виявлено розбиту шибку вікна, сліди боротьби на ліжку; даними висновків судово-медичних експертиз потерпілої ОСОБА_6 про наявність у неї легких тілесних ушкоджень, які характерні для зґвалтування, а також засудженого ОСОБА_3 - про наявність у нього легких тілесних ушкоджень в області грудей; ці ушкодження у потерпілої і ОСОБА_3 могли виникнути в строки й за обставин, зазначених потерпілою.
Та обставина, що ОСОБА_3 внаслідок перебування в стані алкогольного сп'яніння не пам'ятав деталей вчиненого ним злочину, не спростовує доведеності його винуватості.
Твердження захисника ОСОБА_2 про те, що протокол відтворення обстановки та обставин події з ОСОБА_3 не є належним доказом по справі, безпідставні, оскільки при проведенні цієї слідчої дії в передбаченому законом порядку ОСОБА_3 показав, яким чином він проник до будинку потерпілої ОСОБА_6, оскільки інші обставини події злочину, що сталася в ніч на 22 липня 2005 року, він не запам'ятав.
Разом з тим, вирок Летичівського районного суду Хмельницької області від 6 березня 2007 року у частині виправдання ОСОБА_3 за ч.1 ст.162 КК України за епізодом незаконного проникнення до житла ОСОБА_6- порушення недоторканості її житла не відповідає вимогам ч.4 ст.327 КПК України, згідно з якою виправдувальний вирок постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину. При цьому виправдувальний вирок відповідно до ч.1 ст.327 КПК України повинен бути мотивованим судом.
Відповідно до ч.4 ст.334 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити підстави для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, із яких суд відкидає докази обвинувачення.
Однак суд, виправдовуючи ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.162 КК України, не навів жодної передбаченої законом підстави для виправдання підсудного і не зазначив мотивів, із яких він відкинув докази його обвинувачення за цією статтею.
На зазначені порушення не звернув уваги й апеляційний суд при перевірці вироку в апеляційному порядку.
З огляду на вищевикладене, судові рішення у частині виправдання ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.162 КК України, підлягають скасуванню, а справа в цій частині направленню на новий судовий розгляд.
При новому судовому розгляді суду належить дослідити докази за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 162 КК України у встановленому законом порядку, дати їм у сукупності належну оцінку та в залежності від встановленого постановити по справі в цій частині законне й обґрунтоване рішення.
Основне покарання ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 152, ч.2 ст.186, ч.2 ст.187 КК України та ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187 КК України призначено відповідно до вимог ст.65 КК України з урахуванням тяжкості вчинених ними злочинів, даних про засуджених.
Це покарання є необхідним для виправлення засуджених та попередження вчинення нових злочинів.
Твердження засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2 про наявність підстав для пом'якшення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 покарання, в тому числі і для застосування ст. 69 КК України, безпідставні, оскільки, як видно зі справи, вони частково, а не повністю визнали свою вину; їх щире каяття у вчиненому, активне сприяння розкриттю злочинів та вчинення злочинів у неповнолітньому віці було ураховано судом при призначенні основного покарання за його видом і розміром. Однак ці обставини у сукупності з даними про обсяг злочинних дій, тяжкість вчинених ними злочинів, наявності обтяжуючої покарання обставини - вчинення злочинів у стані алкогольного сп'яніння, а також даних про особу засуджених, за якими ОСОБА_3 перебував на обліку кримінальної міліції у справах неповнолітніх, а ОСОБА_1 раніше вчиняв корисливий злочин, передбачений ч.3 ст. 185 КК України, однак справа щодо нього була закрита на підставі ст. 7-3 КПК України, не дають підстав для пом'якшення їм основного покарання.
Однак при призначенні додаткового покарання ОСОБА_1 та ОСОБА_3, які вчинили злочини у неповнолітньому віці, судом не було враховано вимог ст.98 КК України, згідно з якою до неповнолітніх не може бути застосоване додаткове покарання у виді конфіскації майна, а тому рішення суду про призначення їм цього виду додаткового покарання підлягає виключенню з вироку суду.
Також Апеляційний суд Хмельницької області правильно замінив ОСОБА_3, який на момент вчинення злочину був неповнолітнім, покарання за ч.3 ст.357 КК України у виді обмеження волі на менш суворий вид покарання - штраф, так як ОСОБА_3 мав майно, на яке могло бути звернене стягнення, а саме гроші в сумі 114 грн. та мобільний телефон, вартістю 500грн. (т.3 а.с.92), тобто кошти, достатні для сплати мінімального за вимогами ст.53 КК України штрафу, який і був йому призначений, а тому твердження прокурора про неправильне застосування кримінального закону в цій частині - безпідставні.
Разом з тим, як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 на момент вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.357 КК України, також був неповнолітнім, а тому у відповідності до вимог ст. 98 КК України до нього не підлягало застосуванню таке покарання як обмеження волі, на що не звернули уваги суди першої й апеляційної інстанцій.
Санкцією ч. 3 ст. 357 КК України, окрім обмеження волі, яке є найбільш суворим видом покарання за цей злочин, передбачено й більш м'які основні покарання у виді арешту та штрафу, які можуть застосовуватись до неповнолітніх. Однак відповідно до вимог ст.99 КК України штраф не міг бути застосований до ОСОБА_1, оскільки той не мав самостійного доходу, власних коштів та майна, на яке могло бути звернене стягнення (т.3 а.с.93), а арешт відповідно до вимог ст. 101 КК України міг бути застосований до неповнолітніх, які на момент постановлення вироку досягли 16 років, але на строк від 15 до 45 діб.
Ураховуючи, що ОСОБА_1 як особі, що вчинила злочин у неповнолітньому віці, не могло бути призначено покарання у виді обмеження волі та в касаційному поданні не йдеться про м'якість призначеного йому покарання, а на момент постановлення вироку засудженому виповнилося більше 16 років, то йому за ч. 3 ст. 357 КК України належить призначити більш м'яке ніж обмеження волі покарання у виді арешту, змінивши в цій частині вирок суду щодо нього.
Твердження прокурора в поданні про те, що суд не конкретизував, які саме дані дали підстави для застосування щодо ОСОБА_4 статті 69 КК України, а тому призначив йому надмірно м'яке покарання, є безпідставними.
Відповідно до ст.69 КК України за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд може призначити, у тому числі й за тяжкий злочин, основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією статті кримінального закону.
Призначаючи ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 187 КК України основне покарання із застосуванням ст.69 КК України нижче від найнижчої межі санкції цієї статті, суд урахував тяжкість вчиненого злочину, дані про особу засудженого, обтяжуючу покарання обставину - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння та пом'якшуючі покарання обставини - повне визнання вини у розбійному нападі, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочинів. Як видно зі справи, ОСОБА_4 злочини учинив вперше, раніше ні в чому протиправному помічений не був, за місцем проживання характеризувався задовільно, проживав у селі разом з бабою, ІНФОРМАЦІЯ_4.
З огляду на ці дані у сукупності, суд обґрунтовано дійшов висновку, що вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і дають підстави для призначення ОСОБА_4 основного покарання нижче від найнижчої межі санкції ч. 2 ст. 187 КК України.
За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування вироку суду щодо ОСОБА_4 за м'якістю призначеного йому покарання, як про це порушується питання в касаційному поданні прокурора.
Керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
касаційні скарги засудженого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_2 і касаційне подання заступника прокурора Хмельницької області задовольнити частково.
Вирок Летичівського районного суду Хмельницької області від 6 березня 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Хмельницької області від 30 травня 2007 року щодо ОСОБА_3 в частині його виправдання у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.162 КК України, скасувати, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суду.
Цей же вирок Летичівського районного суду Хмельницької області від 6 березня 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Хмельницької області від 30 травня 2007 року в частині засудження ОСОБА_1 та ОСОБА_3 змінити: виключити рішення про призначення їм за ч. 2 ст. 187 КК України додаткового покарання у виді конфіскації майна; пом'якшити призначене ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 357 КК України покарання до 45 діб арешту.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч.1 ст. 152, ч.2 ст. 186, ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 357 КК України, ОСОБА_3 шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст. 186, ч.2 ст. 187, ч. 3 ст. 357 КК України, ОСОБА_1 шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Вирок Летичівського районного суду Хмельницької області від 6 березня 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Хмельницької області від 30 травня 2007 року щодо ОСОБА_4 - залишити без зміни.
Судді:
Філатов В.М. Кліменко М.Р. Федченко С.С.