АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц-510/11Головуючий у 1-й інстанції Чепесюк О.В.
Категорія - 52 Доповідач - Бахметова В.Х.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 березня 2011 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Бахметової В.Х.
Суддів —Ткач О.І., Гірського Б.О.
при секретарі Данилюк Г.І.
З участю представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, представників Мельниця - Подільського обласного комунального дитячого будинку-інтернату Валеги Т.П. та Ціпівник Г.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Борщівського районного суду від 31 січня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Мельниця - Подільського обласного комунального дитячого будинку-інтернату про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,-
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Борщівського районного суду від 31 січня 2011 року в позові ОСОБА_3 до Мельниця—Подільського обласного комунального дитячого будинку—інтернату про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в сумі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в сумі 120 гривень. Інші судові витрати по справі покладено на сторони в тій частині, в якій вони їх понесли.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 В просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначає, що під час її звільнення, відповідачем порушено вимоги чинного законодавства про працю, зокрема роботодавець при скороченні штату не попередив її про наступне вивільнення за два місяця до дати такого вивільнення,, незапропонував їй іншу посаду, як цього вимагає ч. 2 ст. 49-2 КЗпП та знехтував її переважним правом на залишення на роботі, оскільки вважає, що у вказаній установі є працівники, які мають нижчу продуктивність праці, а тому вони в першу чергу підлягають звільненню. Крім цього, вона не була присутня на засіданні профспілкового комітету, що є порушенням ч. 3 ст. 43 КЗпП. Оскільки вона звільнена від сплати судового збору, тому вважає, що суд безпідставно стягнув з неї 51 гривню в дохід держави.
В судовому засіданні представник ОСОБА_3, - ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав, пославшись на обставини, викладені в ній.
Представники відповідача Мельниця-Подільського обласного комунального дитячого будинку-інтернату не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважають, що рішення суду першої інстанції є законним, відповідає матеріалам справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні ОСОБА_3 роботодавцем - Мельниця-Подільським обласним комунальним дитячим будинком-інтернатом, дотримано вимоги чинного законодавства про працю, оскільки іншої постійної роботи на день її звільнення в установі не було та у зв'язку з низькою продуктивністю праці позивачка не користувалася переважним правом на залишення на роботі.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи і відповідає вимогам закону.
Відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06.11.1992 року “Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення”.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_3 наказом № 100 від 05.08.2002 року була прийнята на посаду вихователя будинку —інтернату, а наказом № 146 від 01 грудня 2010 року - звільнена у зв'язку з скороченням штату працівників згідно п.1 ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до наказу відповідача за № 108 від 30.08.2010 року “Про попередження про скорочення штату працівників” було приведено штатну чисельність працівників інтернату у відповідність до кількості підопічних.
Так, станом на 01.01.2010 року було 9 виховних груп, а станом на 01.09.2010 року всього 8 таких груп ( довідка № 23 від 11.01.2011 року, а.с. 33), тобто відбулось зменшення кількості підопічних, а тому із наявних 22.5 штатних одиниць вихователів підлягало скорочення 2.5 одиниці. Про те, що дійсно відбувалось скорочення штату працівників не заперечували сторони по справі.
Дана обставина підтверджується і штатним розписом Мельниця - Подільського обласного комунального дитячого будинку-інтернату, затвердженого першим заступником начальника головного управління праці та соціального захисту населення Тернопільської ОДА станом на 1 грудня 2010 року, з якого вбачається що скорочено 2,5 одиниці вихователів.
Посилання апелянта ОСОБА_3 в скарзі та її представника в апеляційній інстанції, про те, що її не повідомляли про вивільнення у зв’язку з скороченням штату за два місяці є безпідставними і не відповідають тим доказам, які є справі. Про те, що апелянт знала за два місяці про вивільнення свідчить її підпис на повідомленні, датований 1 вересня 2010 року ( а.с. 36).
Згідно вимог ч.1 ст. 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
З матеріалів справи вбачається, що згідно наказів № 2 від 30.03.2010 року, №11 від 04.08.2010 року, № 15 від 27.09.2010 року за неналежне виконання посадової інструкції ОСОБА_3 було оголошено догани.
Посилання апелянта, що вона має переважне право залишення на роботі в зв’язку з вищою кваліфікацією, оскільки є вихователем 1 категорії, суд першої інстанції досліджував це питання і прийшов до вірного висновку, що роботодавець мав всі підстави для скорочення позивачки ОСОБА_3, беручи до уваги не лише її кваліфікацію, але й порушення нею трудової дисципліні, невиконання посадової інструкції.
На час звільнення позивачки в зв’язку з скороченням штату працівників у відповідача були вакантні посади: лікаря-психіатра, лікаря-стоматолога, медичної сестри, електрозварювальника, слюсаря-сантехніка, столяра, які вимагали спеціальних знань, яких не мала позивачка ( акт від 1.12.2010 року).
Повідомлялась і апелянт про день розгляду первинною профспілковою організацією працівників соціальної сфери України подання роботодавця про надання згоди на звільнення у зв’язку з скороченням чисельності (штату) працівників ( 30.11.2010 року).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що звільнення позивачки за п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності (штату) працівників відбулося на підставі вимог чинного законодавства. Крім цього, у зв'язку з низькою продуктивністю роботи (наявність дисциплінарних стягнень) позивачка не користувалася переважним правом на залишення на роботі.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, в межах заявлених вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам, які надали сторони, і дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивачки з роботи проведено без порушення встановленого законом порядку. Тому суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позову.
Згідно п.1 ч.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 16 травня 2007 №1026-V “Від сплати державного мита звільняються позивачі —робітники та службовці - за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин.”
Таким чином, суд першої інстанції всупереч вказаним вище нормам безпідставно стягнув з позивачки ОСОБА_3 судовий збір в сумі 51 грн. в дохід держави, тому цю вказівку слід виключити з резолютивної частини рішення суду.
Керуючись 307, 308, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Борщівського районного суду від 31 січня 2011 року залишити без зміни.
Виключити з резолютивної частини рішення вказівку про стягнення з ОСОБА_3 судового збору в сумі 51 грн. в дохід держави.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ на протязі двадцяти днів.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області В.Х. Бахметова