КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2011                                                                                           № 50/200-53/324

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва  А.М.

суддів:             

при секретарі:            

за участю представників

позивача:                     ОСОБА_1 – дов. №21/1 від 24.01.2011р.;

відповідача:           ОСОБА_2 – дов. №902-11/100 від 22.09.2011р.;

                              ОСОБА_3 – дов. №902-11/102 від 03.10.2011р.;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу  Приватного акціонерного товариства „Акціонерна страхова компанія „Енергополіс”

на Рішення                         Господарського суду міста Києва  

від                               25.07.2011р.

у справі                    № 50/200-53/324 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом                   Приватного акціонерного товариства „Авіакомпанія “Українські вертольоти”  

до                                Приватного акціонерного товариства „Акціонерна страхова компанія „Енергополіс”

про                                   визнання договору недійсним та стягнення 6 707 724, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство “Українські вертольоти”, правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство „Авіакомпанія “Українські вертольоти” (далі – позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Відкритого акціонерного товариства „Акціонерна страхова компанія „Енергополіс”, правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство „Страхова компанія “Енергополіс” (далі – відповідач) про визнання недійсним договору обов’язкового страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за шкоду, заподіяну третім особам та відповідальності повітряного перевізника за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, пошті, вантажу №601-07/03 від 14.02.2007р. та стягнення з відповідача збитків по вказаному договору у розмірі 6 707 724,00 грн.

В процесі судового розгляду позивач подав заяву, в якій уточнив свої вимоги та просив суд визнати недійсним договір №601-07/04 від 14.02.2007р. і стягнути з відповідача на користь позивача 2 347 573,19 грн.

Відповідач заперечував проти позову, наголошуючи на необґрунтованості та недоведеності позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначав про відсутність передумов для визнання спірного договору недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2011р. у справі № 50/200-53/324 позов було задоволено повністю, визнано недійсним договір обов’язкового страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за шкоду, заподіяну третім особам, та відповідальності повітряного перевізника за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, пошті, вантажу №601-07/04 від 14.02.2007р., укладеного між позивачем та відповідачем, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 2 347 573,19 грн. перерахованих коштів, 23 476,58 грн. витрат по сплаті державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2011р. у справі №50/200-53/324 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- судом неправильно застосована ст. 981 Цивільного кодексу України, ст. ст. 180, 181 Господарського суду України в частині недосягнення згоди сторонами щодо підписання спеціальної частини договору;

- спеціальна частина договору була викладена у вигляді вказівок на застереження, а тому сторони не здійснили її підписання;

-          позивач визнав заборгованість за період страхування;

-          всі умови страхування відповідають типовій формі договору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду судовому засіданні на 14.09.2011р.

08.09.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Разіної Т.І.,              Остапенко О.М.

14.09.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв’язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника у судове засідання, призначене на 14.09.2011р.

В судовому засіданні 14.09.2011р. представник відповідача заперечував проти клопотання позивача, просив суд в задоволенні клопотання відмовити та розглядати справу у відсутність представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2011р., на підставі          ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, клопотання позивача було задоволено, розгляд справи відкладено на 05.10.2011р.

05.05.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява про виправлення технічних помилок (описок) у тексті апеляційної скарги та заява про застосування до позовних вимог строку позовної давності.

В судовому засіданні 05.10.2011р. представники відповідача підтримали вищевказані заяви.

Колегія суддів задовольнила заяву про виправлення технічних описок в тексті апеляційної скарги.

Представник відповідача в судовому засіданні 05.10.2011р. подав письмові пояснення, в яких заперечував проти задоволення заяви відповідача щодо застосування позовної давності, посилаючись на норми ст. ст. 230, 277 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні заяви відповідача про застосування до позовних вимог строку позовної давності, оскільки згідно з ч.3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом зазначеної норми відповідну заяву має бути зроблено в суді першої інстанції до моменту прийняття ним рішення по суті заявлених вимог. Інше означало б можливість скасування апеляційною інстанцією рішення місцевого господарського суду (внаслідок застосування позовної давності та в зв’язку з цим необхідності відмови в позові) за відсутності підстав для такого скасування, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена в п.32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009р. №01-08/163 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» (із змінами та доповненнями).

Відповідач під час розгляду справи місцевим господарським судом не звертався із заявою про застосування строків позовної давності, тому вказана заява не може бути прийнята судом на стадії апеляційного оскарження прийнятого Господарським судом міста Києва рішення у даній справі.

В судовому засіданні 05.10.2011р. представники відповідача підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2011р. у справі №50/200-53/324 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

В судовому засіданні 05.10.2011р. представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

14.02.2007р. між позивачем, як страхувальником, та відповідачем, як страховиком,  було укладено договір обов’язкового страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за шкоду, заподіяну третім особам, пасажирам, багажу, пошті, вантажу №601-07/04 (далі – Договір),згідно з умовами якого (розділ 1) відповідачем прийнято на страхування відповідальність страхувальника за шкоду, заподіяну третім особам, пасажирам, багажу, пошті, вантажу, в межах, у терміни і на умовах Договору. Відповідач, керуючись Законом України «Про страхування», Повітряним кодексом України, Порядком і правилами проведення обов’язкового авіаційного страхування цивільної авіації, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №1535 від 12.10.2002р., застереженнями, полісами, індосаментами та іншими документами і джерелами, зазначеними у додатку до Договору таабо в спеціальній частині Договору, приймає на страхування відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам, пасажирам, багажу, пошті, вантажу на умовах цього Договору. Відповідальність відповідача обмежується страховою сумою, яка зазначена в додатку або в спеціальній частині Договору, які є невід’ємною частиною останнього.

Відповідно до пп.6.2.1-6.2.3 Договору страхування не поширюється: на ризики впливу радіації та радіоактивного забруднення згідно з застереженням AVN38B або AVN71В, текст яких викладено в Спеціальній частині Договору; від ризиків впливу шуму та забруднення згідно з застереженням AVN46В, текст якої викладено в Спеціальній частині Договору; від ризиків інших виключень, зазначених у додатку та текст яких викладений у Спеціальній частині Договору.

Згідно з розділом 12 Договору Додатки №1-№10 та Спеціальна частина Договору є невід'ємною частиною останнього.

Конкретні умови страхування по конкретному повітряному судну визначені в додатках до Договору.

Усі додатки мають аналогічну нумерацію і відрізняються за назвами повітряних суден, встановленими сумами, періодами, місцями базування, тарифами.

Між сторонами було укладено низку додаткових угод до Договору, якими вносилися зміни в умови страхування та встановлення премії.

За згодою сторін дію Договору було припинено 21.03.2009р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладанні договору допущені порушення законодавства, зокрема, ст. ст. 7, 16 Закону України «Про страхування», Порядку та правил обов’язкового авіаційного страхування цивільної авіації, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1535 від 12.10.2002р., щодо дотримання письмової форми договору страхування, договір страхування не відповідає вимогам типових договорів. Відповідно до вимог ст. ст. 981, 982 Цивільного кодексу України договір страхування укладається у письмовій формі. Умови договору, визначаються актами цивільного законодавства, зокрема ст. 16 Закону України «Про страхування». Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України господарський  договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Відповідач проти позову заперечував, просив суд в позові відмовити повністю. Відповідач заперечує нікчемність договору в частині підписання невід’ємної його частини та наполягає на тому, що ця частина договору не повинна підписуватися взагалі. На думку відповідача, документи, поліси, індосаменти, які зазначені в Договорі, значно розширюють перелік страхових випадків порівняно з тими, які містяться у Договорі, а також надають страхування по ризиках, які виключені з типового договору страхування, який є додатком до Порядку та правил проведення обов’язкового авіаційного страхування цивільної авіації, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1535 від 12.10.2002р.

Господарський суд міста Києва задовольнив позов повністю, визнавши позовні вимоги обґрунтованими та доведеними належними доказами.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Господарський договір за загальними правилами викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками (ст. 181 Господарського кодексу України).

В аналогічному порядку укладаються і додаткові угоди до господарського договору.

В ст. 16 Закону України «Про страхування» визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу, тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення предмета договору страхування; розмір страхової суми за договором   страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Відповідно до міжнародних систем страхування, які вимагають застосування уніфікованих умов страхування, договори страхування укладаються відповідно до таких умов страхування, з урахуванням вимог, передбачених Законом України «Про страхування».

В ст. 982 Цивільного кодексу України передбачено, що істотними умовами договору страхування є предмет страхування, страховий випадок, розмір грошової суми в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови визначені актами цивільного законодавства.

У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним (ч.2 ст. 981 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, текст Спеціальної частини Договору сторонами не підписувався. Тексти застережень, полісів у сторін відсутні. Відповідач не надав суду підписані сторонами документи, тексти полісів, будь-які інші письмові докази, які б можливо було ідентифікувати саме як Спеціальну частину Договору. Заява на страхування також відсутня. З цього приводу сторони наголосили на тому, що всі питання вирішувалися між ними шляхом обміну листами електронною поштою.

При укладанні договорів страхування було застосовано документи, які визначають виключення з страхових випадків, а саме: застереження про виключення шуму і забруднення та інших ризиків AVN46В; застереження про виключення війни, тероризму та інших ризиків AVN48В; застереження про виключення ядерних ризиків AVN71; застереження про виключення розпізнавання дати AVN2000А; застереження про обмежений страховий захист розпізнавання дати AVN2001А; застереження про виключення азбесту 24888АGМ00003. Також були застосовані документи, які надають клієнту додатковий страховий захист, не передбачений як обов'язковий відповідно до постанови №1535 від 12.10.2002р. а саме: Індосамент про розширення страхового захисту AVN52Е; Індосамент про цивільну відповідальність за вантаж AVN92. Індосамент про розширення страхового захисту AVN52Е застосовується одночасно з застереженням AVN48В передбачає виключення дії частини параграфів AVN48В і передбачає включення в страховий захист військових ризиків та інших небезпек. Вказані документи значно розширюють перелік страхових випадків порівняно з тими, які містяться у розділі 4 Договору, а також надає страхування по ризиках, які виключені у Типовому договорі страхування повітряного судна відповідно до додатку №1 Порядку та правил проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1535 від 12.10.2002р.

Відповідно до міжнародних систем страхування, які вимагають застосування уніфікованих умов страхування, договори страхування укладаються відповідно до таких умов страхування, з урахуванням вимог, передбачених Законом України «Про страхування».

В процесі судового розгляду було встановлено, що при укладанні спірного Договору сторони не підписали його складової невід’ємної частини, в якій повинні бути встановлені умови страхування та здійснення страхової виплати, причини відмови у страховій виплаті. Зазначення назви документа у тексті Договору не може вважати укладанням Договору у письмовій формі на умовах зазначеного документа, тому колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що спірний Договір (правочин) є нікчемним.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. При укладанні спірного правочину сторони не вчинили таких дій, які б призвели до настання реальних правових наслідків. Умови страхування, виключення з страхових випадків мали бути визначені сторонами у Спеціальній частині договору (п.п.1.1, 1.3, 6.2 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з п.10.3.4 Договору підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є: проведення військових дій, виникнення громадських заворушень, викрадення, арешту та вчинення актів незаконного втручання в діяльність цивільної авіації, якщо ці ризики не передбачаються додатком.

В додатках такі ризики не зазначені, однак за твердженням відповідача, названі ризики застраховані шляхом зазначення в додатках посилання на документи AVN48B та AVN52E.

Проте, за відсутності документу, додатку до Договору або будь-якої іншої форми письмового погодження зазначених умов страхування не можна вважати, що такі умови або страхові ризики погоджені сторонами у належній формі.

Відповідач зазначав про те, що документи, поліси, індосаменти, які зазначені в Договорі, значно розширюють  перелік страхових випадків порівняно з тими, які містяться у Договорі, а також надає страхування по ризиках, які виключені з типового договору страхування.

Однак згідно з поясненнями позивача вертольоти знаходилися в регіонах з нестабільною політичною ситуацією, тому даний правочин не міг бути вчинений без включення до нього спеціальної частини договору, яка визначала умови страхування військових та пов’язаних з ними ризиків згідно з AVN 52E, враховуючи характер виконання завдань в інтересах Організації об’єднаних націй.

Посилання відповідача на те, що Спеціальна частина Договору була викладена у вигляді вказівок на застереження, документи, поліси, індосаменти, а тому сторони не здійснили її підписання не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки відповідачем не доведено правомірності використання документів, полісів, застережень, які згадуються у Договорі лише за їх назвою без визначення умов, що містяться у цих документах.

Посилання на уніфікованість вказаних документів також є безпідставним, оскільки укладання договору страхування повинно здійснюватися у відповідності до вимог ст. 16 Закону України «Про страхування». Натомість такі вимоги суперечать умовам Договору, у зв’язку з тим, що сторони зазначили в Договорі про те, що текст документів викладається у Спеціальній частині Договору, яка є його невід’ємною частиною.

В процесі судового розгляду встановлено, що спірний Договір не відповідає вимогам Порядку та правил проведення обов’язкового авіаційного страхування цивільної авіації, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1535 від 12.10.2002р., тобто порушення вимог нормативно-правового акта з питань авіаційного страхування в частині визначення істотної умови Договору – страхового випадку, про що свідчить наступне.

Відповідно до п.4.1 Договору до страхових випадків віднесено авіаційні події за участю повітряного судна Страхувальника внаслідок яких настає його цивільна відповідальність за шкоду.

Авіаційна подія - подія, пов'язана з використанням ПС, яка має місце з моменту, коли будь-яка особа піднімається на борт з наміром здійснити політ, до моменту, коли всі особи, що перебували на борту, покинули ПС, і в ході якої будь-яка особа отримує тілесні ушкодження із смертельним наслідком або серйозні тілесні ушкодження, або ПС одержує серйозні пошкодження конструкції, або виникла інша загроза безпеці польотів.

Визначення встановлено Положенням про систему управління безпекою польотів на авіаційному транспорті, затвердженим наказом Державної служби з нагляду за забезпеченням безпеки авіації України №895 від 25.11.2005р.

У відповідності до п.12 Порядку та правил проведення обов’язкового авіаційного страхування цивільної авіації, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1535 від 12.10.2002р., страховим випадком є подія, внаслідок якої настає відповідальність страхувальника за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю пасажирів, а також подія, внаслідок якої настає відповідальність страхувальника за шкоду, заподіяну багажу, поклажі, пошті, вантажу.

Згідно з нормами ст. 184 Господарського кодексу України укладання господарських договорів на основі типових договорів повинно здійснюватися не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст. 181 Господарського кодексу України та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування типового договору.

В ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України такий правочин є недійсним.

Отже, спірний Договір є нікчемним в силу вимог ст. 981 Цивільного кодексу України.

Як було встановлено судом, позивач частково виконав умови Договору щодо оплати страхових платежів, перерахувавши відповідачу 2 347 573,19 грн.

Дана обставина підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та не заперечується відповідачем.

Зважаючи на недійсність спірного Договору, в силу ст. ст. 216, 1212 Цивільного кодексу України, відповідач зобов’язаний повернути позивачу отримане за Договором.

Посилання відповідача на відсутність скарг та/або заяв позивача протягом дії спірного Договору в частині визначення умов страхування та особливостей застосування документів, полісів, індосаментів, інших джерел, а також те, що сплата страхових платежів позивачем свідчить про виконання ним умов Договору і, відповідно, про його дійсність, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки виконання чи не виконання сторонами зобов’язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину дійсним.

З урахуванням вищенаведених обставин справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В порушення вищенаведених правових норм, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування викладених у позові обставин.

За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв’язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги  відсутні.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Акціонерна страхова компанія „Енергополіс” залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2011р. у справі №50/200-53/324 – без змін.

2. Матеріали справи №50/200-53/324 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена  до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

11.10.11 (відправлено)