ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 641/1557/19 Номер провадження 11-кп/814/393/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року м. Полтава

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:

головуючого суддіОСОБА_2

суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора захисника обвинуваченого перекладачаОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 січня 2019 року за №12019220480000024, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 зі змінами та його захисника ОСОБА_9 на вирок Комінтернівського районного суду м. Харків від 06 липня 2021 року,

в с т а н о в и л а:

Цим вироком

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Республіки Ірак, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,

визнано винуватим і засуджено за ч.2 ст.121 КК України на 9 років позбавлення волі.

Строк покарання ОСОБА_8 ухвалено обчислювати з 18 січня 2019 року та до набрання вироком законної сили залишено йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Вирішено питання щодо арешту майна та речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за те, що він 01 січня 2019 року приблизно о 18 годині в спільному коридорі комунальної квартири за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, в ході раптово виниклого конфлікту на ґрунті особистих неприязних відносин із ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , діючи умисно, наніс йому один удар кулаком в обличчя, після чого ОСОБА_10 впав на підлогу, а ОСОБА_8 затим завдав йому неодноразові удари ногами в ділянки тулубу й обличчя. Після нанесених ударів ОСОБА_10 підвівся та почав кликати на допомогу, а ОСОБА_8 у цей час наніс йому один удар кулаком в обличчя, від чого останній упав на підлогу, а ОСОБА_8 продовжив завдавати ОСОБА_10 удари ногами в ділянки тулубу, обличчя та нижніх кінцівок.

Загалом ОСОБА_8 наніс ОСОБА_10 не менше 20-30 ударів, чим завдав йому тяжкі тілесні ушкодження у вигляді: важкої черепно-мозкової травми з наявністю обширних саден на обличчі, синців на обличчі, вогнищ кровонапливів м`яких тканин волосистої частини голови, переломів кісток лицьового черепа, крововиливів під тверду, в м`яку мозкові оболонки, речовину головного мозку, забою головного мозку; закритої травми грудної клітини із забоєм легень і наявністю множинних переломів ребер з обох боків, що спричинило смерть ОСОБА_10 .

В апеляційних скаргах обвинувачений ОСОБА_8 (зі змінами) та захисник ОСОБА_9 , посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, просять скасувати вирок Комінтернівського районного суду м. Харків від 06 липня 2021 року, перекваліфікувати дії ОСОБА_8 з ч.2 ст.121 КК України на норму кримінального закону, яка передбачає відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення, та призначити останньому покарання, що відповідатиме тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Свої вимоги мотивують тим, що суд першої інстанції не врахував те, що: стороною обвинувачення не було доведено нанесення ОСОБА_10 ОСОБА_8 20-30 ударів, які спричинили наведені у вироку тілесні ушкодження; показання свідка ОСОБА_11 не відповідають висновкам судово-медичної експертизи №12-17/1-А/19 від 31 січня 2019 року, додаткової судово-медичної експертизи №12-23/4/1-А/19 від 22 лютого 2019 року та інкримінованим ОСОБА_8 механізму й локазілації заподіяння тілесних ушкоджень; свідок ОСОБА_12 надав показання зі слів іншого свідка ОСОБА_11 , тобто з чужих слів, а тому вони не підлягали врахуванню як доказ; протокол огляду місця події по АДРЕСА_1 та похідні від нього докази є недопустимими, оскільки вказану слідчу дію проведено за відсутності дозволу обвинуваченого та вона фактично була обшуком житла; висновок судово-медичної експертизи трупу ОСОБА_10 (№12-23/4/1-А/19 від 22 лютого 2019 року) підлягав визнанню недопустимим доказом, оскільки: він базується на недопустимих даних, отриманих у ході слідчого експерименту з ОСОБА_8 , проведеного без участі захисника, наведені в цьому висновку експертизи твердження щодо локалізації та кількості тілесних ушкоджень не відповідають показанням свідка ОСОБА_11 , на яку судово-медичний експерт здійснював тиск під час слідчого експерименту, експерту не надавались матеріали досудового розслідування та його показання в частині того, що до тупих предметів, під дією яких було спричинено тілесні ушкодження ОСОБА_10 , віднесено і сходи суперечать вказаному висновку судово-медичної експертизи; за результатами судового розгляду не знайшов свого підтвердження факт перебування ОСОБА_8 в стані алкогольного сп`яніння на момент інкримінованої йому події. Водночас обвинувачений посилається на те, що він самостійно викликав екстрену медичну допомогу ОСОБА_10 , не судимий, на спеціальних обліках у медичних закладах не перебуває, працював до затримання, має сім`ю на території Республіки Ірак.

Прокурор   ОСОБА_13 у порядку ст.403 КПК України відмовилась від поданої нею апеляційної скарги на вирок Комінтернівського районного суду м. Харків від 06 липня 2021 року, через це розгляд за її апеляційною скаргою не здійснюється.

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, позицію обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу та апеляційну скаргу зі змінами, посилався на те, що  він не здійснював побиття  ОСОБА_10 , а останній перебував у стані алкогольного сп`яніння і падав на сходах, думку захисника на підтримку апеляційних доводів сторони захисту, заперечення прокурора проти доводів апелянтів, перевірила матеріали кримінального провадження, обговорила доводи апелянтів та дійшла висновку про те, що апеляційна скарга й апеляційна скарга зі змінами не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Згіднозі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатнімотиви та підстави його ухвалення.

Твердження сторони захисту про недопустимість доказів по справі та невчинення ОСОБА_8 інкримінованого йому злочину позбавлені підстав.

Натомість, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України – заподіяння ОСОБА_10 умисних тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть ОСОБА_10 , є обґрунтованим, його зроблено на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст.23 КПК України й оціненими відповідно до ст.94 КПК України.

Такий висновок підтверджується показаннями свідка ОСОБА_11  (співмешканки ОСОБА_8 ) про те, що раніше (до вчинення злочину) обвинувачений вчиняв нецензурні лайки щодо ОСОБА_10 01 січня 2019 року в післяобдіній час доби ОСОБА_8 повернувся до місця їх проживання в комунальній квартирі АДРЕСА_2 у стані сильного алкогольного сп`яніння та почав стукати ногою в двері квартири ОСОБА_10 , який був їх сусідом. Затим обвинувачений ударив його в обличчя, від чого ОСОБА_10 впав. Коли ОСОБА_10 підвівся і кричав про допомогу ОСОБА_8 затягнув його за сорочку в квартиру, де продовжив бити ногами останнього, який лежав на підлозі та хрипів. Їй (свідку ОСОБА_11 ) обвинувачений наказав ідти в кімнату й не виходити, повідомивши, що сам «розбереться». У кімнаті вона викликала екстрену медичну допомогу, після чого обвинувачений наказав витерти велику калюжу крові біля дверей їх квартири.

17 січня 2019 року свідок ОСОБА_11  у ході проведених з нею слідчих експериментів на місці злочину та в приміщенні експертної установи за участю, зокрема, судово-медичного експерта ОСОБА_14 продемонструвала спосіб, механізм та локалізацію заподіяння 01 січня 2019 року приблизно о 18 годині ОСОБА_8 ударів ОСОБА_10 , що підтверджується протоколами цієї слідчої дії з додатками (т.2 а.п.21-28).

Доводи сторони захисту про здійснення експертом тиску на свідка ОСОБА_11 не знайшли свого підтвердження і спростовуються даними протоколу слідчого експерименту від 17 січня 2019 року з додатком. Цей протокол засвідчено підписами ОСОБА_11 та двох понятих без будь-яких зауважень і доповнень щодо порядку проведеної слідчої дії (т.2 а.п.21-24).

Згідно з висновком додаткової судово-медичної експертизи №12-23/4/1-А/19 від 22 лютого 2019 року встановлено відповідність відтворених у ході слідчого експерименту свідком ОСОБА_11 обставин судово-медичним даним трупа ОСОБА_10 (т.2 а.п.110-112).

Наведені вище докази об`єктивно узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_15 , яка підтвердила те, що 01 січня 2019 року у вечірній час доби після 17-18 години в будинку по АДРЕСА_3 поверхом нижче від неї, а саме у квартирі АДРЕСА_4 , пролунали звуки ударів по тілу й потім крики діда (тобто ОСОБА_10 ) про допомогу та крики ОСОБА_11 : «не бий його, відійди від нього, що ти робиш?».

Як убачається з показань потерпілого ОСОБА_12  (сина ОСОБА_10 ), ОСОБА_10 часто скаржився на зухвалу поведінку обвинуваченого, який його ображав, бив і штовхав, у зв`язку з чим він ( ОСОБА_10 ) побоювався за своє здоров`я. Від ОСОБА_11 йому стало відомо, що ОСОБА_8 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, здійснив побиття ОСОБА_10 в його кімнаті та на місці злочину наказав ОСОБА_11 витерти кров під погрозою її вбивства у випадку повідомлення нею вказаних обставин іншим особам.

Тобто показання ОСОБА_12 , в тому числі в частині, де вони надані зі слів свідка ОСОБА_11 , повністю підтверджуються первинним джерелом, тобто показаннями свідка ОСОБА_11 , а тому місцевий суд правильно врахував їх як доказ винуватості ОСОБА_8 , натомість, твердження сторони захисту про протилежне є неспроможними.

Свідок же ОСОБА_16 (сусід обвинуваченого) підтвердив зміст показань потерпілого ОСОБА_12 та свідка ОСОБА_11 в тому, що між ОСОБА_8 і ОСОБА_10 раніше виникали конфлікти, в ході яких обвинувачений висловлювався нецензурною лайкою щодо ОСОБА_10 .

Таким чином, зі змісту зазначених вище показань потерпілого, свідків і письмових доказів із додатками в їх сукупності встановлено, що між ОСОБА_8 і ОСОБА_10 попередньо існували конфліктні ситуації, в ході яких саме обвинувачений діяв неправомірно щодо ОСОБА_10 . Затим ОСОБА_8 , повернувшись додому в стані алкогольного сп`яніння, наніс множинні удари ОСОБА_10 та не реагував на вигуки ОСОБА_10 про допомогу, а навпаки після цього в більш жорстокий спосіб продовжив свої кримінально протиправні дії щодо заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_10 та намагався приховати вчинення ним злочину, очевидцем чого була свідок ОСОБА_11 , а свідок ОСОБА_15 в цей час чула характерні крики щодо обстановки здійснення ОСОБА_8 саме побиття ОСОБА_10 (зокрема, звуки ударів). Про вказані вище обставин свідок ОСОБА_11 повідомила потерпілому ОСОБА_12 .

Далі свідок ОСОБА_17  (медичний працівник екстренної медичної допомоги, який прибував на виклик по АДРЕСА_1 ) підтвердив те, що на момент його приїзду ОСОБА_10 перебував у комі, у нього було виявлено численні гематоми й сильну кровоточиву рану на обличчі, можливий перелом ребер. Обвинувачений зазначав, що ОСОБА_10 був у стані алкогольного сп`яніння та скоріш за все падав, але такі твердження ОСОБА_8 були неправдивими, оскільки наявні в ОСОБА_10 тілесні ушкодження при падінні отримати неможливо.

Сукупність викладених вище доказів відповідає і даним висновку додаткової судово-медичної експертизи №12-23/4/1-А/19 від 22 лютого 2019 року, відповідно до якої в ОСОБА_10 встановлено тяжкі тілесні ушкодження у вигляді: важкої черепно-мозкової травми з наявністю обширних саден на обличчі, синців на обличчі, вогнищ кровонапливів м`яких тканин волосистої частини голови, переломів кісток лицьового черепа, крововиливів під тверду, в м`яку мозкові оболонки, речовину головного мозку, забою головного мозку; закритої травми грудної клітини із забоєм легень і наявністю множинних переломів ребер з обох боків. Після отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_10 був доставлений у лікарню, де 01 січня 2019 року о 21 годині 45 хвилин настала його смерть. Її причиною є сукупна тупа травма тіла, що ускладнилась набряком-набуханням головного мозку, набряком легень. Наведені вище тілесні ушкодження утворились в один період часу внаслідок спричинення ОСОБА_10 не менше 20-30 травматичних дій (ударів) тупими твердими предметами з обмеженою травмуючою поверхнею та не могли з`явитися внаслідок падіння (падінь) на тверду поширену поверхню з висоти «власного зросту», а також їх (тілесні ушкодження) ОСОБА_10 не міг сам собі нанести. Ушкоджень, які могли би утворитися при переміщенні тіла ОСОБА_10 , та етилового спирту в крові останнього при його госпіталізації, не встановлено (т.2 а.п. 110-112).

У висновку ж судово-медичної експертизи №12-17/1-А/19 від 31 січня 2019 року зафіксовано аналогічні за змістом тілесні ушкодження в ОСОБА_10 , причину його смерті та відсутність у його крові етилового спирту в ході госпіталізації (т.2 а.п.14-15).

Усупереч доводам сторони захисту, зі змісту зазначеного вище експертного висновку слідує, що предметом дослідження експерта були, зокрема, необхідні для відповідного дослідження документи, та будь-яких тверджень про недостатність даних для надання відповідей на питання, необхідні для повного та всебічного встановлення істини по справі, експерт не наводив.

Окрім того, експерт ОСОБА_14  в судовому засіданні місцевого суду підтвердив зміст зазначених вище висновків експертиз, зокрема, те, що смерть ОСОБА_10 настала внаслідок спричинення йому тяжких тілесних ушкоджень, які утворились від великої кількості травматичних дій (не менше 20-30) твердими тупими предметами з обмеженою травмуючою поверхнею. Східці з теоретичної точки зору є тупим твердим предметом з обмеженою травмуючою дією, але наявні в ОСОБА_10 тілесні ушкодження не могли бути отримані в результаті падіння з висоти власного зросту.

Отже, із аналізу висновку додаткової судово-медичної експертизи №12-23/4/1-А/19 від 22 лютого 2019 року, показань експерта  ОСОБА_14  та свідка  ОСОБА_17  (медичного працівника) встановлено те, що обвинувачений завдав ОСОБА_10  не менше 20-30 ударів та  ОСОБА_10  не міг отримати виявлені в нього тяжкі тілесні ушкодження під час падіння, в тому числі на східці, й це спростовує твердження обвинуваченого про протилежне. А згідно з даними висновків судово-медичної експертизи №12-17/1-А/19 від 31 січня 2019 року, додаткової судово-медичної експертизи №12-23/4/1-А/19 від 22 лютого 2019 року відсутність етилового спирту в крові  ОСОБА_10  при його госпіталізації вказує і на безпідставність версії  ОСОБА_8 щодо перебування ОСОБА_10 в стані алкогольного сп`яніння.

Викладені вище докази узгоджуються між собою та підтверджують зміст один одного, через це об`єктивних підстав не довіряти їм немає та місцевий суд правильно поклав їх до доказової бази при ухваленні вироку, що спростовує доводи сторони захисту про суперечність наданих стороною обвинувачення доказів між собою. При цьому, перевіркою матеріалів справи не встановлено підстав обмовити обвинуваченого з боку потерпілого чи свідків.

За таких обставин, показання і доводи обвинуваченого про те, що він не наносив ОСОБА_10 тяжкі тілесні ушкодження, які спричинили смерть останнього, правильно розцінені судом першої інстанції критично та є способом захисту ОСОБА_8 від пред`явленого йому обвинувачення, оскільки повністю спростовуються сукупністю наведених вище показань потерпілого, свідків, письмових доказів із додатками та висновків експертиз.

Що стосується аргументів сторони захисту про недопустимість протоколу огляду місця події по АДРЕСА_1 та похідних від нього доказів із посиланням на те, що вказану слідчу дію проведено за відсутності дозволу обвинуваченого та вона фактично була обшуком житла, то вони позбавлені підстав.

За змістом ст.ст.214, 223, 237 КПК України огляд є слідчою (розшуковою) дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка проводиться в межах досудового розслідування кримінального провадження. У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідування, що здійснюється після огляду. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення.

Метою проведення огляду місця події є безпосереднє сприйняття та вивчення  слідчим, прокурором обстановки на місці події, виявлення слідів і предметів злочину, вилучення речових доказів, які мають або можуть мати відношення до обставин події, встановлення іншої необхідної інформації, що може мати значення в кримінальному провадженні, та фіксація цих даних у процесуальному документі - протоколі, в тому числі при необхідності, зі складанням планів, схем, графічних зображень, застосуванням фотозйомки, звуко- чи відеозапису, виготовленням відбитків та зліпків. Огляд місця події є однією з перших  невідкладних слідчих дій.

Згідно з ч.1 ст.233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою інакше, як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч.3 ст.233 КПК України.

Тобто законодавцем крім можливості проникнення до житла чи іншого володіння особи на підставі судового рішення, передбачено іншу процесуальну гарантію захисту прав особи, а саме можливість проникнути до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою особи, яка ним володіє.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, на час вчинення злочину ОСОБА_11 була одним із володільців квартири АДРЕСА_2 (місце вчинення кримінального правопорушення та проведення огляду місця події), постійно проживаючи в ній, що підтверджується наданими нею, потерпілим ОСОБА_12 та свідком ОСОБА_16 показаннями. ОСОБА_11 подала письмову заяву від 18 січня 2019 року про добровільну згоду на огляд працівниками поліції зазначеної вище квартири, цей огляд проводився за її участі, вона та поняті жодних зауважень до порядку проведення слідчої дії не мали (т.2 а.п.44-48). Законом не передбачено обов`язкового отримання такої згоди від усіх співвласників чи володільців житла, а тому колегія суддів не вбачає підстав для висновку про наявність істотних порушень вимог КПК України в ході проведення 18 січня 2019 року огляду місця події. Колегія суддів зауважує, що дозвіл слідчого судді як форма рішення про дозвіл на проникнення до житла чи іншого володіння особи з метою проведення огляду є обов`язковим у випадку, коли володілець добровільної згоди на це не давав. У цьому ж кримінальному провадженні ОСОБА_11 , яка є одним із реальних, а не номінальних, володільців житла, в якому вона проживала, надала добровільну згоду на огляд квартири.

Наведений вище підхід узгоджується з правовою позицію, яка міститься в постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06 лютого 2020 року (справа №336/1667/16-к).

Окрім того, зміст протоколу від 18 січня 2019 року свідчить про те, що слідчим було проведено саме огляд квартири без наявності ознак, які були би характерними для обшуку житла, зокрема, шляхом поверхневого огляду квартири, виявлення та вилучення речей, які знаходились зовні на предметах у приміщенні. Зміст і мета здійсненої слідчої дії узгоджуються з положеннями ст.237 КПК України.

Додатково слід зазначити, що протокол огляду місця події та похідні від нього висновки експертиз не є вирішальними доказами в цьому провадженні, оскільки винуватість  ОСОБА_8  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, в повному обсязі доводиться сукупністю інших викладених вище доказів (показаннями потерпілого ОСОБА_12 , свідків ОСОБА_11 ,  ОСОБА_15 ,  ОСОБА_17 ,  ОСОБА_16 , експерта ОСОБА_14 , протоколів проведення слідчих експериментів зі свідком ОСОБА_11 з додатками, висновками судово-медичної експертизи №12-17/1-А/19 від 31 січня 2019 року, додаткової судово-медичної експертизи №12-23/4/1-А/19 від 22 лютого 2019 року).

Водночас сторона захисту посилається на те, що висновок судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_10 (№12-23/4/1-А/19 від 22 лютого 2019 року) підлягав визнанню недопустимим доказом у повному обсязі, оскільки він базується на недопустимих даних, отриманих у ході слідчого експерименту з ОСОБА_8 , проведеного без участі захисника.

Однак такі твердження є необґрунтованими з огляду на наступне.

Суд першої інстанції, дослідивши протокол проведення слідчого експерименту з ОСОБА_8 від 19 лютого 2019 року, визнав його недопустимим доказом, так захисник ОСОБА_18 не була присутня в ході слідчої дії, що призвело до порушення права ОСОБА_8 на захист (т.2 а.п.97-100).

У ході судового розгляду місцевим судом надавалось судове доручення щодо проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого та експертного дослідження на підставі результатів цієї слідчої дії з питань можливості отримання ОСОБА_10 наявних тілесних ушкоджень за продемонстрованими ОСОБА_8  обставинами. Однак обвинувачений у присутності його захисника, перекладача та двох понятих відмовився від проведення слідчого експерименту, що підтверджується відповідним протоколом від 04 вересня 2020 року з доданим технічним носієм інформації (т.2 а.п.177-182).

Далі місцевий суд визнав слушними доводи сторони захисту про визнання недопустимим доказом висновку додаткової судово-медичної експертизи трупу ОСОБА_10 №12-23/4/1-А/19 від 22 лютого 2019 року в частині відповіді на питання з приводу невідповідності судово-медичним даним показань ОСОБА_8 під час допиту й відтворених ним у ході слідчого експерименту обставин.

Разом з тим, підстави для визнання в іншій частині висновку додаткової судово-медичної експертизи №12-23/4/1-А/19 від 22 лютого 2019 року недопустимим доказом є відсутніми. Предметом дослідження в наведеному вище висновку, окрім надання відповіді на питання, пов`язаного з перевіркою спроможності версії обвинуваченого, був аналіз доказів, отриманих із дотриманням вимог КПК України.

На переконання колегії суддів, установивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані під час досудового розслідування й надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_8 було пред`явлено обвинувачення, надавши доказам оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України. Обставин, для визнання доказів недопустимими доказів, покладених в основу вироку, про що йдеться в доводах сторони захисту, не встановлено.

Також позбавлені підстав твердження апелянтів щодо призначення місцевим судом ОСОБА_8 покарання, яке не відповідає вимогам закону внаслідок суворості.

За змістом ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненного злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Суд першої інстанції при призначенні покарання врахував ступінь тяжкості та обставини вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, що відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, унаслідок якого спричинено непоправні наслідки у вигляді смерті людини, ставлення обвинуваченого до вчиненого, дані про його особу, який не судимий, на спеціальних обліках у медичних закладах не перебуває, неодружений, не працює, за місцем проживання характеризується негативно, відсутність обставин, які пом`якшують покарання, та наявність обставини, що його обтяжує - вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння та щодо особи похилого віку.

За таких обставин, місцевий суд дійшов правильного висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_8 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства шляхом призначення йому покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.121 КК України ближче до верхньої межі заходу примусу.

Твердження обвинуваченого про те, що він самостійно викликав екстрену медичну допомогу ОСОБА_10 спростовуються наведеними вище доказами, відповідно до яких навпаки ОСОБА_8 намагався приховати сліди вчиненого злочину, а екстрену медичну допомогу викликала ОСОБА_11 .

Колегія суддів ураховує те, що обвинувачений має сім`ю на території Республіки Ірак, однак ці дані з огляду на викладені вище обставини в їх сукупності не свідчать про явну несправедливість призначеного йому покарання внаслідок суворості та відповідно не є підставою для пом`якшення обраного йому заходу примусу.

Призначене ОСОБА_19 покарання, яке, при цьому, не є максимальним, відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, за своїм видом і розміром законне, справедливе та сприяє меті покарання, тобто є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції повно й усебічно розглянути провадження, за результатом чого ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе судове рішення, не встановлено.

Отже, апеляційна скарга та апеляційна скарга зі змінами не підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 зі змінами та його захисника ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Комінтернівського районного суду м. Харків від 06 липня 2021 року щодо ОСОБА_8 – без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою - у той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

С у д д і:

ОСОБА_2                 ОСОБА_3                         ОСОБА_4