Дата документу 17.12.2024 Справа № 333/9253/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд

Провадження №11-кп/807/1194/24 Головуючий у 1-й інстанції – ОСОБА_1

Єдиний унікальний №333/9253/24Доповідач у 2-й інстанції – ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року                                 м.Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі

головуючого                         ОСОБА_2

суддів                                 ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участі секретаря                 ОСОБА_5

захисника                                 ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)

обвинуваченого                         ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 на ухвалу Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 28 листопада 2024 року про продовження строку тримання під вартою

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України,

ВСТАНОВИЛА

Вказаною ухвалою районного суду до 27.01.2025 року включно продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 .

В апеляційній скарзі захисник просив ухвалу суду скасувати, постановити нове судове рішення, яким застосувати до обвинуваченого більш м`який запобіжний захід у виді особистого зобов`язання. Свої вимоги мотивував тим, що оскаржувану ухвалу постановлено з порушенням норм процесуального права, а висновки суду не відповідають матеріалам провадження. Судом не взято до уваги наявність у ОСОБА_7 постійного місця проживання, стійких соціальних зв`язків та позитивні відомості, які характеризують його особу. Разом з тим, сама по собі лише тяжкість пред`явленого обвинувачення не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою. Захисник заперечує проти доведеності передбачених ст.177 КПК ризиків, обґрунтованості підозри та посилається на невизнання обвинуваченим винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. При цьому, свідків у даному кримінальному провадженні вже допитано, у потерпілого немає претензій до ОСОБА_7 , заяву про вчинення кримінального правопорушення подано помилково.

В апеляційній скарзі обвинувачений, посилаючись на порушення судом ряду норм Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та КПК, просив ухвалу суду скасувати, постановити нове судове рішення, яким звільнити обвинуваченого з-під варти.

Прокурор у кримінальному провадженні був належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду. Клопотання про забезпечення його участі в апеляційному розгляді не надходило. Тому колегія суддів, з огляду на положення ч.4 ст.422-1 КПК вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд без участі прокурора.

Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарг; з`ясувавши позицію обвинуваченого та захисника, які повністю підтримали доводи та вимоги апеляційних скарг та наполягали на їх задоволенні; перевіривши матеріали провадження і обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

В провадженні Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні ч.2 ст.289 КК кримінального правопорушення.

Прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою.

Суд першої інстанції, продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченого, виходив з того, що у справі існують ризики того, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків, тому необхідно продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого.

Колегія суддів погоджується із таким рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.177 КПК підставою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується.

Відповідно до ч.1 ст.183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти передбаченим ст.177 КПК ризикам.

За змістом ст.199 КПК, розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд має з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.

Під час вирішення питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд, крім наявності зазначених у ст.177 КПК ризиків, зобов`язаний оцінити та врахувати й передбачені ст.178 КПК обставини, зокрема тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, міцність його соціальних зв`язків, наявність у обвинуваченого постійного місця роботи та дані, які його характеризують.

На переконання колегії суддів, рішення суду про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 ґрунтується на зазначених вимогах кримінального процесуального закону.

Перевіряючи доводи клопотання прокурора на предмет наявності передбачених ст.177 КПК ризиків, суд першої інстанції правильно встановив, що заявлені ризики переховування від суду, незаконного впливу на свідків та потерпілого у даному кримінальному провадженні, вчинення іншого кримінального правопорушення, об`єктивно існують, і для їх запобігання необхідно продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_7 .

На підтвердження існування передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК ризику свідчать ті обставини, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні за попередньою змовою групою осіб тяжкого злочину проти безпеки руху та експлуатації транспорту, за вчинення якого передбачено покарання виді позбавлення волі на строк до 8 років з конфіскацією майна або без такої.

Крім того, обвинувачений офіційно не працевлаштований, стабільних джерел доходу у нього немає.

ОСОБА_7 неодружений, малолітніх та неповнолітніх дітей на утриманні він не має, що вказує на відсутність у обвинуваченого стійких соціальних зв`язків.

Зазначені обставини, на переконання судової колегії, дають достатні підстави для висновку, що ОСОБА_7 , будучи обізнаним про суворість покарання, яке може бути йому призначено у разі визнання його винуватим, опинившись на волі, потенційно може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкримінований йому злочин.

З матеріалів провадження вбачається, що судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 наразі триває і не завершено.

Відтак, з огляду на обставини вчинення злочину, який поставлено у провину обвинуваченому, існують достатні підстави стверджувати про існування ризику незаконного впливу на свідків та потерпілого у даному кримінальному провадженні, анкетні дані та адреси проживання відомі.

На переконання апеляційного суду, відомості про відсутність у обвинуваченого стабільного джерела доходу та стримуючих факторів належної процесуальної поведінки у сукупності дають достатні підстави для висновку, що обвинувачений, опинившись на волі, потенційно з великою вірогідністю може продовжувати займатись протиправною діяльністю та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Колегія суддів констатує значне підсилення встановленого ризику з огляду на те, що обвинувачений раніше притягався до кримінальної відповідальності та звільнявся від відбування покарання з випробуванням. Проте ОСОБА_7 свою злочинну діяльність не припинив та протягом дії іспитового строку вчинив нове кримінальне правопорушення.

Між тим, колегія суддів вважає, що сама по собі тяжкість інкримінованого ОСОБА_7 злочину, на що посилався захисник в апеляційній скарзі, не є достатньою підставою для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, натомість судом першої інстанції враховано сукупність усіх встановлених у даному провадженні обставин, з якими кримінальний процесуальний закон пов`язує можливість продовження строку тримання під вартою особи.

З урахуванням конкретних обставин даного кримінального провадження, колегія суддів вважає, що прокурором доведено обставини, які виправдовують подальше обмеження права ОСОБА_7 перебувати на волі.

Гарантувати запобігання встановленим ризикам без застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , на переконання колегії суддів, не вбачається можливим.

Судова колегія відхиляє наведені стороною захисту доводи щодо невизнання обвинуваченим вини у вчиненні інкримінованого йому злочину, оскільки ці питання підлягають оцінці під час розгляду місцевим судом справи по суті пред`явленого цій особі обвинувачення. Крім того, колегія суддів також не приймає до уваги заперечення захисника проти обґрунтованості підозри.

Апеляційний суд під час перевірки ухвали про продовження строку тримання особи під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, аналізує лише наявність передбачених ст.177 КПК ризиків та необхідність продовження застосування щодо неї обмежувального заходу.

Аргументи апеляційної скарги захисника про наявність у обвинуваченого місця постійного проживання, про те, що ОСОБА_7 не перебуває на обліках у лікарів психіатра та нарколога, не можуть бути безумовними підставами для зміни запобіжного заходу.

Колегія суддів зауважує, що навіть за наведених обставин, обвинувачений не має офіційного та стабільного джерела доходу.

Відповідно до ч.4 ст.95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у передбаченому ст.225 КПК порядку. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому,прокурору, або посилатися на них.

З огляду на зміст регламентованого ст.23 КПК принципу безпосередності дослідження показань, речей і документів, а також із урахуванням положень ч.4 ст.95 КПК, апеляційний суд ставиться критично до інших доводів захисника, що стосуються помилкової подачі потерпілим заяви про вчинення кримінального правопорушення до органу досудового розслідування та відсутності претензій до ОСОБА_7 у потерпілого, якого станом на день постановлення оскаржуваної ухвали ще не було допитано у судовому засіданні.

Крім того, судова колегія зауважує, що апеляційна скарга обвинуваченого не мотивована та не містить переконливих аргументів, які би доводили, що оскаржуване судове рішення винесено з порушенням вимог законодавства.

Водночас ОСОБА_7 обмежився лише переліченням вимог апеляційної скарги із посиланням на недотримання під час ухвалення судового рішення про продовження строку тримання його під вартою ряду норм Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та кримінального процесуального закону.

При цьому останній не зазначив, в чому конкретно полягали порушення, які, на думку апелянта, було допущено судом першої інстанції.

Відтак, рішення суду про продовження строку тримання ОСОБА_7 під вартою відповідає характеру і тяжкості інкримінованого діяння, даним про особу обвинуваченого та не надає можливості перешкоджання інтересам правосуддя, а також відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Даних, які би безумовно унеможливлювали подальше утримання ОСОБА_7 під вартою, матеріали провадження не містять.

Отже, колегія суддів, виходячи з наведених в апеляційних скаргах обвинуваченого та його захисника мотивів, не вбачає законних та обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваної ухвали чи зміни запобіжного заходу обвинуваченому за наслідками апеляційного розгляду.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, що тягнуть за собою безумовне скасування ухвали суду першої інстанції, під час апеляційного розгляду не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 28 листопада 2024 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяСуддяСуддя

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4