Справа № 277/1564/24

РІШЕННЯ

іменем України

"08" січня 2025 р. смт Ємільчине

Ємільчинський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Т.Г. Корсун, за участю секретаря судового засідання М.М. Сороки, розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Ємільчине за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Ємільчинського районного суду Житомирської області з позовом до відповідача про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 13.04.2010 вони перебувають у шлюбі, який зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Ємільчинського районного управління юстиції Житомирської області за актовим записом № 12. Під час шлюбу у подружжя народилася дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Протягом останнього часу стосунки між сторонами погіршилися, через різні погляди на життя, цінності, на ведення спільного господарства і побуту, проживають окремо. На думку позивача, фактично сім`я припинила своє існування, а шлюб розпався та має лише формальний характер. Позивач вказує, що спроби примирення свого результату не принесли,

подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу неможливе та суперечить його інтересам. Позивач зазначає, що малолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають з позивачем. Відповідач не піклується про дітей, не проявляє заінтересованості і їх подальшій долі, не цікавиться станом здоров`я, навчанням не забезпечує їх та не створює належних умов проживання, у зв`язку з чим просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 09.12.2024 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до ст.279 ЦПК України з повідомленням сторін.

Позивач в судове засідання не з`явився, надав до суду письмову заяву з проханням про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, надіслала до суду телефонограму з проханням про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги визнає в повному обсязі. Після розірвання шлюбу просить залишити їй шлюбне прізвище « ОСОБА_2 ».

Заперечення стосовно розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи та оцінивши всі докази по справі, як кожен окремо так і в їх сукупності, всебічно, повно і об`єктивно, дослідивши всі обставини справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони з 13.04.2010 перебувають у шлюбі, який зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Ємільчинського районного управління юстиції Житомирської області за актовим записом № 12, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 13.04.2010 (а.с.8).

Від даного шлюбу сторони мають двох дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що стверджується копіями свідоцтва про народження (а.с.11,13).

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Сімейним кодексом України (далі - СК України).

Відповідно до статті 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, а відповідно до статті 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Аналогічне положення містить частина перша статті 24 Сімейного кодексу України, в якій також зазначено, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та щодо його розірвання.

Шлюб припиняється внаслідок його розірвання, згідно з ч. 2 ст. 104 Сімейного кодексу України.

Судом встановлено, що спільне життя у сторін не склалося у зв`язку з різними поглядами на життя, відсутністю взаєморозуміння, а тому на даний час не ведуть спільного господарства та шлюбних відносин не підтримують. Така поведінка створила обстановку при якій спільне проживання і збереження сім`ї є неможливим, а тому примирення між сторонами неможливе. Сторони втратили почуття любові та поваги один до одного, у зв`язку з чим сім`я розпалась остаточно. Позивач обдумав своє рішення і остаточно визначився із серйозністю своїх намірів щодо розірвання шлюбу.

Відтак, суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, у зв`язку із чим визнає причину розірвання шлюбу поважною і розриває шлюб між сторонами без вжиття заходів щодо примирення.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Позовних вимог щодо порядку виховання та утримання неповнолітньої дитини, поділу спільного майна сторін не заявлено.

Частиною 2 ст. 114 Сімейного кодексу України передбачено, що у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Як роз`яснено у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року за №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Судом встановлено, що позивач скористався правом на звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу, наполягав на розірванні шлюбу, відповідачка відносно розірвання шлюбу не заперечувала.

При цьому відповідачкою не подано у визначеному ЦПК України порядку жодного доказу на спростування доводів позивача, викладених ним у позовній заяві.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню, оскільки позивач не бажає перебувати у шлюбі, а примушування до збереження шлюбу не допускається та збереження шлюбу суперечить інтересам однієї із сторін. Обставин, які перешкоджають розірванню шлюбу судом не встановлено.

Щодо вимоги про стягнення аліментів, то відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України, ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Таким чином, обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Виходячи з положень ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Таким чином, судовий (спірний) спосіб виконання обов`язку утримувати дитину, тобто стягнення аліментів на підставі рішення суду, є можливим у разі відсутності домовленості (договору) між батьками про сплату аліментів.

Виходячи з положень статей 181, 182 Сімейного кодексу України за відсутності домовленості між батьками про спосіб виконання ними обов`язку утримувати дитину розмір аліментів визначається судом з урахуванням стану здоров`я та матеріального становища дитини, стану здоров`я та матеріального становища платника аліментів, наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатного чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інших обставин, що мають істотне значення.

За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду.

При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їх розмір.

Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містити незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно.

Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини.

Як роз`яснено у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року за №3 «Про застування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

При визначенні розміру аліментів на утримання дітей, суд виходить з матеріального становища кожної із сторін спору, враховує те, що діти проживають разом з позивачем, перебувають на його утриманні, що підтверджується довідкою Олевської міської ради Житомирської області від 06.11.2024 року за № 1331 (а.с.15).

Відповідач є особою працездатного віку, не заперечує проти задоволення позовних вимог, доказів про наявність інших непрацездатних членів сім`ї суду надано не було, тому в сукупності оцінених судом доказів, є підстави вважати, що відповідач спроможна надавати матеріальну допомогу на утримання дітей.

Тому враховуючи вищезазначене, визначення розміру аліментів на утримання дітей у відповідній частці від заробітку (доходу) матері дітей узгоджується з положеннями ч.3 ст. 181 Сімейного кодексу України.

Відповідно до положень частини другої та третьої статі 183 СК України, якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватись до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Враховуючи надані позивачем докази, беручи до уваги що відповідач визнала позов у повному обсязі, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає за необхідне стягнути з відповідачки аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частки від заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму доходів громадян на дітей відповідного віку, який є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дітей та буде відповідати вимогам закону та принципам справедливості, не порушить інтересів відповідача, позивача по справі.

Згідно ч.1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, у зв`язку з чим суд присуджує до сплати аліментів відповідачу, починаючи з 16.11.2024.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Частиною 1 статті 142 ЦПК України передбачено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Отже, у зв`язку із визнанням відповідачем позову до початку розгляду справи по суті і задоволенням позовних вимог, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 605,60 грн., сплачений позивачемза вимогу про розірвання шлюбу, інші 50% судового збору в розмірі 605,60 грн. слід повернути позивачу з державного бюджету.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збіру сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп., за вимогу про стягнення аліментів, оскільки позивач при подачі позову про стягнення аліментів звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 13, 81, 89, 133, 141, 211, 223, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 274-279, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітнії дітей - задовольнити повністю.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який був зареєстрований 13.04.2010 Відділом реєстрації актів цивільного стану Ємільчинського районного управління юстиції Житомирської області, актовий запис № 12.

Після розірвання шлюбу відповідачу залишити прізвище « ОСОБА_2 ».

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/3 частини (одну третину) усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 16.11.2024 року і до досягнення ОСОБА_3 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 , а далі, стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини (сина), ОСОБА_4 , у розмірі 1/4 частини (однієї чверті) усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, до досягнення ним повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету 50% відсотків судового збору, сплаченого згідно квитанції № 1 від 15.11.2024 (оригінал знаходиться в позивача), в розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Стягнути зі ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя Т. Г. Корсун