ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

09 січня 2025 року                           м. Житомир                           справа № 240/15554/24

категорія 106030000

Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Приходько О.Г., розглянувши у порядку письмового провадження клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати індексації-різниці грошового забезпечення виходячи з фіксованої величини 4463,15 грн в місяць за період з 01 березня 2018 року по 04 вересня 2018 року;

- зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату індексації-різниці грошового забезпечення виходячи з фіксованої величини 4463,15 грн в місяць за період з 01 березня 2018 року по 04 вересня 2018 року з урахуванням виплачених сум.

Позовні вимоги мотивовані невиплатою відповідачем за спірний період індексації грошового забезпечення у фіксованій сумі, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (надалі – Порядок № 1078).

Відповідач, не погоджуючись із заявленими позовними вимогами, у відзиві на позовну заяву, з-поміж іншого, з посиланням на норму статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) зазначає про те, що подання декількох позовів до одного й того самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав є зловживанням процесуальними правами. Крім того, оскільки позивача звільнено з військової служби 04 вересня 2018 року, в березні 2023 року нараховано індексацію на виконання рішення суду у справі № 240/37651/21 у сумі 69118,02 грн, то звертаючись до суду з цим позовом та маючи змогу бути обізнаним про суми нарахованої та виплаченої індексації, як стверджує відповідач, позивачем пропущено строк звернення до суду. При цьому, на переконання відповідача, у цій справі не є застосовним строк, визначений у статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі – КЗпП України), позаяк, на думку відповідача, предметна юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вирішення трудових спорів. Натомість застосуванню підлягає встановлений у частині п`ятій статті 122 КАС України місячний строк у спорах щодо публічної служби.

За наведеного просить залишити позовну заяву без розгляду з підстав пропуску процесуального строку звернення до суду та у зв`язку із зловживанням процесуальним становищем.

(У період з 18 по 30 грудня 2024 року суддя Приходько О.Г. перебувала у відпустці; з 31 грудня 2024 року по 07 січня 2025 року - на лікарняному).

Вирішуючи заявлене клопотання про залишення позовної заяви без розгляду суд звертається до усталеної позиції Верховного Суду, відповідно до якої положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"; надалі – Закон № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Між тим, у подальшому, Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини перша і друга статті 233 КЗпП України викладені у новій редакції, а саме:

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України "Про оплату праці" такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Таким чином, індексація грошового забезпечення військовослужбовців є складовою заробітної плати або формою матеріальної компенсації, що забезпечує збереження рівня їхніх доходів. У разі порушення виплат, включаючи індексацію, громадяни мають право на судовий захист, відповідно до статті 233 КЗпП України.

Наполягаючи на пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом відповідач свої доводи обґрунтовує тим, що позивач звертався до суду з вимогами щодо виплати індексації грошового забезпечення й спір щодо цих виплат вирішено судом у межах справи № 240/37651/21, а суми індексації виплачені позивачу у березні 2023 року.

За подібних зі спірними відносин та схожих фактичних обставин, визначаючись у питанні строку звернення до суду з позовом, Верховний Суд у постанові від 29 жовтня 2024 року у справі № 460/25695/23 виходив з такого, й суд уважає ці висновки застосовними при вирішенні клопотання відповідача.

Так, Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку справи за позовами осіб, які були звільнені з публічної служби до 19 липня 2022 року, але звернулися до суду за захистом своїх прав у спорах про оплату вже після 19 липня 2022 року (зокрема, справа № 160/759/23 та інші) розтлумачив цю правову ситуацію таким чином, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так Конституційний Суд України у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України, зазначив, що при регулюванні суспільних відносин застосовують три способи дії нормативно-правових актів: негайний (безпосередня дія), через перехідний період (ультраактивна форма), або через зворотну дію (ретроактивна форма). Принцип неприпустимості зворотної дії закріплений у частині першій статті 58, за яким закон діє з моменту набрання чинності і не застосовується до подій, що відбулися раніше. Винятки стосуються випадків, коли закон пом`якшує або скасовує відповідальність (абзац 3 пункту Рішення від 09 лютого 1999 року, пункт 4 Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001). Конституційний Суд також наголосив на важливості юридичної (правової) визначеності як ключової складової принципу верховенства права, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац 6 пункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017). У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Тому, з огляду на вищеперелічені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд у згаданій постанові від 29 жовтня 2024 року у справі № 460/25695/23 дійшов висновку, що нові зміни в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, не поширюються на події, які мали місце до 19 липня 2022 року. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належала працівнику до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.

Така позиція є сталою і послідовною. Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 27 квітня 2023 року у справах № 420/14777/22 та № 300/4201/22, від 28 вересня 2023 року у справі № 140/2168/23, від 18 жовтня 2023 року у справі № 380/14605/22.

Крім цього, у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду також сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19 липня 2022 року зазначила, що застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У силу приписів пункту 1 частини другої статті  45 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій та статус суддів" Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Оскільки питання застосування частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX у подібних правовідносинах вже вирішено Великою Палатою Верховного Суду, то під час розгляду цієї справи підлягають врахуванню висновки Верховного Суду, висловлені саме у складі Великої Палати.

Зазначене також узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 755/10947/17.

Отже, суд вважає цей висновок застосовним у спірних правовідносинах.

На момент звільнення позивача з військової служби 04 вересня 2018 року, частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати та всіх сум, що належать працівникові при звільненні у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Отже, строки звернення до суду, визначені у частині другій статті 233 КЗпП України у цій справі застосовуються до позовних вимог ОСОБА_1 щодо виплати індексації як компенсаторної складової грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 04 вересня 2018 року у редакції до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX.

Тому відсутні підстави вважати пропущеним позивачем строк звернення до суду із заявленими вимогами у цій справі, а тому клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду з цих підстав суд визнає необґрунтованим, яке, відповідно, задоволенню не підлягає.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача щодо зловживання позивачем процесуальним становищем та залишення позовної заяви без розгляду з цих підстав суд враховує таке.

Частиною першою статті 45 КАС України зобов`язано учасників судового процесу та їхніх представників добросовісно користуватися процесуальними правами й застережено недопустимість зловживання процесуальними правами.

Як передбачено у частині третій статті 45 КАС України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Так, пунктом 2 частини другої статті 45 КАС України визначено зловживанням процесуальним правом дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема, подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.

В ухвалі від 26 червня 2024 року у справі № 160/19750/22 Верховний Суд зауважив на тому, що перелік дій, які підпадають під ознаки зловживання процесуальними правами, закріплений нормою частини другої статті 45 КАС України, проте, за будь-яких умов, визнання певних дій зловживанням процесуальними правами здійснює виключно суд, керуючись власним розсудом та виходячи з конкретних обставин справи.

При цьому під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ, необґрунтованому перевантаженні роботи суду.

В аспекті обставин цієї справи суд звертає увагу відповідача на те, що ураховуючи, що відповідно до пункту 13 Порядку № 1078 спори з питань індексації грошових доходів підлягають розгляду в судовому порядку, питання обчислення суми індексації може бути предметом судового контролю, а позовні вимоги щодо правильності їх обчислення можуть бути заявлені окремим позовом. При цьому, моментом виникнення спірних правовідносин буде ймовірне порушення прав позивача після виплати позивачем індексації грошового забезпечення, з розміром якого останній не погоджується.

У такому контексті суд зазначає, що предметом позову у цій справі є саме питання наявності розрахунку фіксованої щомісячної індексації грошового забезпечення та її розміру, що не було предметом правової оцінки судами у справі № 240/37651/21, оскільки перевірка правильності нарахованих відповідачем позивачу сум індексації грошового забезпечення з урахуванням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 не здійснювалася.

Отже, доводи відповідача щодо зловживання процесуальними правами не ґрунтується на правильному тлумаченні та застосуванні положень статті 45 КАС України та є безпідставними, а тому клопотання про залишення позовної заяви без розгляду й з цих підстав слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 45, 240, 243, 248, 256 КАС України, суд,

ухвалив:

Відмовити у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви ОСОБА_1 у справі № 240/15554/24 без розгляду.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна ухвала складена 09 січня 2025 року.

Суддя                                                                                                       О.Г. Приходько