ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2024 рокуСправа №160/33828/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) через свого представника звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач) щодо відмови в призначені позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ст. 114 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 06.06.2023 року.

- зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ст.114 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 06.06.2023 року.

          В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відмова пенсійного органу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є протиправною, тому звернувся до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.

Ухвалами суду позовну заяву залишено без руху та після усунення недоліків прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін і проведення судового засідання, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином та своїм правом на подання відзиву не скористався, жодних пояснень, заяв або клопотань не подав.

У відповідності до ст.ст.162, 175, 269 КАС України спір вирішується за наявними матеріалами справи.

Вивчивши матеріали справи, щодо предмету спору, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Відповідачем на адресу позивача направлено лист про надання відповіді від 24.08.2023 в якому зазначено, що будь-які запити, звернення, довідки чи інші документи, підготовлені або видані органами фонду з території, які не підконтрольні українській  владі, не підлягають реєстрації та виконанню, тому позивачу надані документи на призначення пенсії за віком на пільгових умовах повернуті без розгляду.

Не погоджуючись із зазначеною відмовою, позивач звернувся за захистом свої прав, свобод та інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із преамбулою   Закону України   Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування   від 09.07.2003р. №1058-IV   (далі - Закон №1058-IV) цей   Закон, розроблений відповідно до   Конституції України   та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим   Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.114 Закону №1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм   статті 28 цього Закону.

Відповідно до ч.2   ст. 114 Закону України   Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування   на пільгових умовах пенсія за віком призначається:

1) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за   списком № 1   виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за   списком №2   виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Тобто, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є належність його професії, посади до пільгової та підтвердження шкідливих умов праці за результатами проведеної атестації робочого місця, а також наявність достатньої кількості пільгового стажу на таких роботах та досягнення відповідного віку, встановленого законом.

Відповідно до статті 62 Закону України Про пенсійне забезпечення основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Відповідно до п.1 зазначеного Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За змістом приписів пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону №1788-XII та п.1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п.1, 3 ч.1   ст.3 Закону України від 15 квітня 2014 року №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»   (далі - Закон №1207-VII) для цілей цього   Закону   тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях; інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч.ч.1 та 2   ст.4 Закону №1207-VII, на тимчасово окупованій території на строк дії цього   Закону   поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

На підставі ч.1   ст.17 Закону №1207-VII   передбачено, що у разі порушення положень цього   Закону   державні органи України застосовують механізми, передбачені   Законами України   та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Згідно ст.18 Закону №1207-VII, громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених   Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема,   Законом №1207-VII.

Положеннями ч.ч.1-3   ст.9 Закону №1207-VII   передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до   Конституції   та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені   Конституцією   та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Разом з цим, суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».

При цьому, у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Враховуючи викладене, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення як громадянину, який працював на роботах зі шкідливими умовами праці.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що обставини видачі документів суб`єктами, які розташовані на тимчасово непідконтрольній українській владі території, не позбавляють позивача права на отримання пенсії, а тому посилання відповідача як на підставу для відмови на обставину того, що документи були видані підприємством, яке знаходиться на непідконтрольній українській владі території, є безпідставними.

Крім того, суд звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо врахування при призначенні та обчисленні пенсії документів, виданих підприємствами, які знаходяться на непідконтрольній українській владі території, яка полягає в тому, що неможливість провести управлінням Пенсійного фонду перевірку відповідності запису довідки первинним документам через проведення АТО, не може покладати надмірного тягаря та обов`язку на позивача, оскільки довідка видана належним органом та містить усі необхідні реквізити та відомості (справи №583/392/17, №234/3038/17, №360/1628/17).

Вказана правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 12.04.2021 у справі №219/4550/17.

Крім того, суд звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 дійшов   висновку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.

Також, суд враховує правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 28.08.2018 у справі №175/4336/16-а, від 23.07.2019 у справі №537/53/17, від 27.03.2020 у справі №591/3706/17 про те, що відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на не підконтрольній українській владі території не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення.

Відтак, суд доходить до висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровьскій області протиправно не розглянуто документи позивача на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ст.114 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 06.06.2023 року, суд виходить з наступного.

Статтею 58 Закону України №1058-IV   визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій, перерахунку пенсій громадянам, та на свій розгляд розраховувати пенсію позивача, оскільки прийняття рішень про призначення пенсії відноситься до компетенції відповідача, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч.4   ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії, суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача повторно розглянути по суті заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 від 06.06.2023 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку, що встановлені у справі обставини частково підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч.1, 2   ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених   ст.78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачі по справі, як суб`єкт владних повноважень, не довели суду правомірність та законність своїх дій всупереч вимогам ч.2   ст.77 КАС України.

Згідно із   ст.90 КАС України   суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи часткове задоволення адміністративного позову, в порядку ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для присудження на користь позивача судових витрат пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме: судового збору у розмірі 536грн. 80коп.

Керуючись ст.ст. 9, 90, 72-78, 139,   241-246,   262,   263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

          Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначені ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України  «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.06.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 536грн. 80коп. (п`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                       Г. В.Кадникова