Справа № 201/146/25

Провадження № 2-з/201/48/2025

У Х В А Л А

09 січня 2025 року суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Куць О.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі за його позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з неповнолітнім сином,

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з неповнолітнім сином.

Ухвалою судді від 09 січня 2025 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків - п`ять днів з дня отримання копії зазначеної ухвали.

Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони виїзду дитини за межі України без згоди батька.

Заява мотивована тим, що на даний момент існує реальна загроза того, що відповідач ОСОБА_2 , яка є його колишньою дружиною, може вивезти їх спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за кордон без його згоди, що може порушити його права, як батька, та поставити під загрозу інтереси дитини.

ОСОБА_1 вказував, що забезпечення позову необхідне для запобігання можливим порушенням його батьківських прав та забезпечення найкращих інтересів дитини з огляду на те, що одночасно подається позовна заява про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з неповнолітнім сином шляхом встановлення графіку побачень з останнім. Позивач вказував, без встановлення заборони на виїзд дитини без його згоди існує ризик того, що відповідач може вивезти дитину без його відома, що призведе до порушення його батьківських прав та ускладнить подальше спілкування з дитиною.

Також ОСОБА_1 посилався на те, що дане забезпечення позову є необхідним з огляду на те, що на території України під час дії військового стану змінені правила перетинання кордону, згода другого з батьків на виїзд дитини більше не потрібна.

З наведених підстав, ОСОБА_1 просив вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони виїзду дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України без його згоди та направити відповідне судове рішення до Державної прикордонної служби.

Вивчивши зміст заяви про забезпечення позову, матеріали позовної заяви, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 1 статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних права бо інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно з ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Отже, забезпечення позову - це, по суті, обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» передбачено, що єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі, також п. 4 вказаної Постанови визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Таким чином у частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується: забороною вчиняти певні дії; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 року (справа №754/7569/21, провадження №61-15886сво2) зазначив, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення. В усіх інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права, зокрема, на виїзд за межі України не є можливим.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналіз вказаних норм свідчить, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України застосувати заборону виїзду за межі України, як спосіб забезпечення позову.

Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 263/989/21.

Окрім того, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону. (Абзац тринадцятий пункту 2-3 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 383 від 29.03.2022 року).

Крім того, відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», постановою КМУ від 27 січня 1995 р. № 57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України. Пунктами 3,4 Правил визначені підстави виїзду з України громадян, які не досягли 16-річного віку. Виїзд дитини з України здійснюється у супроводі обох батьків або у супроводі одного із батьків за згодою другого. Підпунктами 2-4 п.4 Правил визначені умови, за яких виїзд дитини здійснюється без згоди другого з батьків.

Таким чином Законом визначено, що в умовах воєнного стану процедуру перетину кордону дитини спрощено з урахуванням найвищих інтересів дитини та з міркувань її безпеки, а заявник в свою чергу просить всупереч Закону заборонити дитині виїзд за кордон України без його згоди.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що обраний ОСОБА_1 спосіб забезпечення позову шляхом заборони виїзду його сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України без його згоди, не відповідає вимогам ст. 150 ЦПК України та інтересам дитини.

Відтак у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 7, 76, 77, 89, 129, ч. ч. 1, 2 ст. 149, п. 2, 6, ч. 1, 10 ст. 150, ст. 153, 260-261, 263, 353 ЦПК України, суддя,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі за його позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з неповнолітнім сином – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її постановлення.

Суддя                                                                О.О. Куць