Справа № 2-614/11

РІШЕННЯ

Іменем України

21.09.2011   року                                                        Сторожинецький районний суд в складі

головуючого судді Казюка О.О.

при секретарі Антофій О.Г.

з участю представників: на стороні позивача –ОСОБА_1;

на стороні відповідача –ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сторожинець цивільну справу за позовом  ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та процентів за договором позики ,-

В С Т А Н О В И В:

          ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, зазначав, що на підставі рішення Сторожинецького районного суду від 15.04.2008 року йому на праві власності належала двокімнатна квартира під АДРЕСА_1. Квартира зареєстрована в бюро технічної інвентаризації за реєстраційним номером 23154798.

            07 травня 2008 року приватним нотаріусом ОСОБА_6 Сторожинецького нотаріального округу був посвідчений договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, реєстр №2072 між ним (продавець), в інтересах якого на підставі довіреності посвідченої тим же нотаріусом 07.05.2008 року, реєстр №2063 діяв ОСОБА_4 та ОСОБА_7 (покупець). 17.09.2008 року в КП «Сторожинецьке бюро технічної інвентаризації»за реєстраційним №23154798 було зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_7.

           26.01.2011 року ОСОБА_7 померла, в зв’язку з чим відкрилась спадщина, до складу якої входить і спірна квартира. Спадкоємцями першої черги за законом є її син - відповідач ОСОБА_4 та її чоловік - ОСОБА_5, які прийняли спадщину.

          Заявляючи вимогу, про визнання недійсним договору купівлі-продажу недійсним, позивач посилався на те, що він був укладений без його вільного волевиявлення та в результаті зловмисної домовленості його представника –ОСОБА_4 з покупцем ОСОБА_7 Зазначав, що 07.05.2008 року між ним та ОСОБА_4 був укладений договір позики, згідно з яким він отримав у ОСОБА_4 150000 грн. в борг з терміном повернення до 07.11.2008 року. ОСОБА_4 запропонував йому замість оформлення договору застави оформити довіреність з правом продажу спірної  квартири та з умовою повернення довіреності після повного виконання ним зобов’язання за договором позики,  запевнивши при цьому, що квартира не буде продана до настання терміну сплати суми позики. Погодившись на такі умови він в цей же день оформив довіреність на ім’я позивача. Однак, не дочекавшись закінчення строку дії договору позики та виникнення права вимоги, відповідач в день видачі довіреності на її підставі уклав від імені позивача ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири зі своєю матір’ю ОСОБА_4 Він не мав наміру продавати спірну квартиру, інакше він би не видавав довіреність ОСОБА_4, а оформив договір безпосередньо сам. Вважав, як доказ зловмисної домовленості відповідача те, що договір купівлі-продажу був оформлений з його близьким родичем –матір’ю, він проживав та проживає на даний час в спірній квартирі. Крім того, квартира була продана всього за 20000 грн. що значно нижче її ринкової ціни. Гроші отримані ОСОБА_4 від продажу даної квартири були зараховані ним для погашення боргу за договором позики.

           З цих підстав позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 07.05.2008 року, застосувати наслідки недійсності правочину, повернувши йому –ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1

           ОСОБА_4 звернувся в суд з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу та процентів за договором позики, зазначав, що 07.05.2008 року він позичив ОСОБА_3 150000 грн. строком до 07.11.2008 року зі сплатою 15% щомісячно від суми позики. У встановлений договором строк ОСОБА_3 борг не повернув в повному обсязі, а повернув тільки 20000 грн., а тому просив стягнути з нього 130000 грн. як основний борг та 135000 грн. як проценти. Як на доказ факту укладення договору позики між ними посилався на оригінал позовної заяви ОСОБА_3 від 29.04.2011 року, а на доказ сплати процентів –визнання цього факту представником ОСОБА_3 в судовому засіданні.   

          В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 –ОСОБА_1 позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним підтримав, посилаючись на обставини, викладені вище, а в задоволенні зустрічного позову просив відмовити за відсутністю належних доказів укладення договору позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та в зв’язку з виконанням договору ОСОБА_3 –поверненням суми позики.

           Представник відповідача ОСОБА_4 –ОСОБА_2 позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним не визнав, зустрічний позов про стягнення боргу за договором позики та процентів підтримав, пояснив, що при укладенні договору купівлі-продажу від 07.05.2008 року ОСОБА_4 діяв в межах та на підставі довіреності виданої ОСОБА_3, якою він був уповноважений продати квартиру за ціною та на умовах за його розсудом. Факт укладення договору позики між сторонами зі сплатою процентів визнається представником ОСОБА_3, а тому вважав, що він доказуванню не підлягає.

           Відповідач ОСОБА_5 притягнутий судом під час розгляду справи, як спадкоємець померлої ОСОБА_7 в судове засідання не з’явився, подав лист, про розгляд справи в його відсутності, в якому просив в позові ОСОБА_3 відмовити а зустрічні вимоги ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики  задовільнити.

          Суд знаходить, що позовні вимоги ОСОБА_3 задоволенню не підлягають, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

           Відповідно до ст.ст.237, 239 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана, або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє.

В судовому засіданні дослідженими судом доказами встановлено,  що  07 травня 2008 року приватним нотаріусом ОСОБА_6 Сторожинецького нотаріального округу був посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, реєстр №2072 між продавцем ОСОБА_3, в інтересах якого на підставі довіреності посвідченої тим же нотаріусом 07.05.2008 року, реєстр №2063 діяв ОСОБА_4 та покупцем - ОСОБА_7. Згідно довіреності ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_4 продати вищевказану квартиру за ціну та на умовах за його розсудом, для чого надав йому право представляти його інтереси в органах нотаріату та інших органах, від його імені подавати заяви, підписати договір купівлі-продажу, розписуватись за нього та виконувати всі інші дії, пов’язані з даною довіреністю. Зі змісту даної довіреності не вбачається, ніяких обмежень щодо продажу даної квартири за ціною не нижче ринкової, на що посилається в своїх вимогах ОСОБА_3, оскільки довірена особа ОСОБА_4М вправі був продавати її за ціну та на умовах за його розсудом. Отже, посилання позивача на те, що даний правочин вчинено внаслідок зловмисної домовленості його представника з покупцем не підтверджуються відповідним доказом. Не містить довіреність обмежень щодо права продажу квартири близькому родичу, тобто  він вправі був діяти за своїм розсудом. Таким чином ОСОБА_4 діяв в межах повноважень, наданих йому даною довіреністю.

Відповідно до п.22 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Позивач в судовому засіданні не довів наявність умислу в діях його представника на вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, а також домовленості з іншою стороною на настання для нього несприятливих наслідків.

Посилання позивача на відсутність його волевиявлення на вчинення правочину, тобто укладення договору купівлі-продажу квартири, не відповідає дійсності та заперечується довіреністю виданою на ім’я ОСОБА_4 на вчинення правочину від його імені з конкретною вказівкою про право продажу спірної квартири з обмеженням строку дії довіреності до  07 травня 2011 року (а.с. 54).

Як вбачається з ухвали Апеляційного суду Чернівецької області від 08.09.2010 року, яким залишено без змін рішення Сторожинецького районного суду від 03.06.2010 року предметом дослідження апеляційним судом був договір купівлі-продажу від 07.05.2008 року та судом зазначено, що при нотаріальному посвідченні зазначеного договору було дотримано всі вимоги закону щодо укладення та посвідчення угод (а.с.14-16).

Відповідно до ст.1046,1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти…, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів) суму позики)… Договір позики є укладеним з моменту передання грошей… Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його  сума не менш, як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваних мінімумів доходів громадян… На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми…

Виходячи з цих вимог закону, сторони, зважаючи на те, що сума позики перевищує десять неоподатковуваних мінімумів громадян, повинні були укласти його в письмовій формі. Заявляючи зустрічні вимоги про стягнення боргу за договором позики, ОСОБА_4, як на доказ укладення договору позики з ОСОБА_3 та його умов посилається на оригінал позовної заяви від 29 квітня 2011  року ОСОБА_3 з його власноручним підписом та письмове пояснення ОСОБА_3 з його підписом від 28  травня 2011  року, яке міститься у відмовному матеріалі за № 1417 Сторожинецького РВ УМВС України в Чернівецькій області та визнання цієї обставини представником ОСОБА_3

Як вбачається з вищезгаданих доказів ОСОБА_3 визнавав, що 7  травня 2008  року між ним та ОСОБА_4 був укладений договір позики, згідно з яким він отримав  від ОСОБА_4 150000 грн. з терміном повернення зазначеної суми до 7 листопада 2008  року з виплатою 15% за користування позикою щомісячно (а.с.11,13 відмовного матеріалу № 1417). Вказаними доказами посвідчується передання позикодавцем ОСОБА_4 позичальнику ОСОБА_3 визначеної грошової суми та підтверджено умови повернення грошей в строк до 7 листопада 2008 року. Сторонами в судовому засіданні визнається факт зарахування 20000 грн. ОСОБА_4 в рахунок погашення боргу за договором позики. Отже залишок неповернутого боргу складає 130000 грн., який підлягає стягненню з ОСОБА_3

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків визнання цих обставин сторонами.

Представник ОСОБА_3, не заперечуючи факт укладення договору позики між сторонами, зустрічні позовні вимоги не визнає з тих підстав, що ОСОБА_3 повернуто ОСОБА_4 залишок боргу, посилаючись при цьому за покази свідка ОСОБА_8 Крім цих показів свідка,  відповідних доказів повернення суми боргу позикодавцем суду не представлено. Однак відповідно до вимог ст.545 ЦК України прийнявши виконання зобов’язання кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. В даному випадку суд не приймає до уваги покази свідка з цих обставин, оскільки вони підлягають доказуванню в порядку передбаченому ст.545 ЦК України.

В частині стягнення процентів за договором позики суд знаходить, що вимоги не підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 1048 ч.1 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Відповідно до п.6 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»фінансова послуга надається з метою отримання прибутку, різновидом якого є проценти. Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також фізичними особами-суб’єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено законом (ст.5ч.1 Закону). Оскільки ОСОБА_4 не є фізичною особою- суб’єктом підприємницької діяльності його вимоги про стягнення процентів за договором позики є безпідставними.

Керуючись ст.ст.232,237,239,545,1046,1047,1048 ч.1 ЦК України, п.6 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», п.22 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст.10,57,60, 212 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

          В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним відмовити за необґрунтованістю позовних вимог.

          Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та процентів за договором позики задовільнити частково.

          Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 130000 (сто тридцять тисяч) грн.  боргу за договором позики, 120 грн.  по сплаті витрат інформаційно-технічного розгляду справи. В решті позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

          Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 1300 грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

          У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

       Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Чернівецької області через Сторожинецький районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.     

       Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

                            Суддя