ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
ПОСТАНОВА
"17" жовтня 2006 р. 15:10 | справа № 20-3/279 |
Господарський суд міста Севастополя в складі:
судді Гоголя Ю. М., при секретарі Юренковой І. В.,
за участю представників:
від позивача – Кухаренко В. М., довіреність № 04-280 від 23.05.2006;
від відповідача –Волошина Ю. В., довіреність № 35 від 30.01.2006.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі адміністративну справу
за позовом Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів
(99007, м.Севастополь, вул.Гоголя, 20-А)
до Закритого акціонерного товариства „Стівідорна компанія „Авліта ”
(99016, м. Севастополь, вул. Приморська,2-Г)
про стягнення 176 978,00 грн.
Суть спору: Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовної заявою до Закритого акціонерного товариства „Стівідорна компанія „Авліта” (ЗАТ “СК “Авліта”) про стягнення заборгованості у сумі 176 978,00 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує порушенням відповідачем положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», яке виразилося в тому що в 2005 році замість 28 –фактично на підприємстві працювало 18 інвалідів.
Відповідач позовні вимоги не визнає, у відзиві на позов вказує, що обов’язок працевлаштування інвалідів виникає у підприємства при наявності інваліда, для якого потрібно створити робоче місце. Крім того, відповідач вказує, що обов’язок по працевлаштуванню інвалідів покладений на органи центральної виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів. Позивачем інваліди для працевлаштування відповідачу направлені не були. Також відповідач посилається на той факт, що на підприємстві в 2005 році працювало 28 інвалідів, однак деякі з них працювали не повний рік. Детальне обґрунтування вимог викладено у відзив на позов.
Згідно зі ст.ст.27, 49, 51, 121, 130 Кодексу адміністративного судочинства України, представникам сторін роз'яснені їх процесуальні права і обов'язки.
За клопотанням представників сторін, відповідно до статті 15 Кодексу адміністративного судочинства України, пояснення та клопотання по справі надавались ними російською мовою.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
Державне управління у сфері соціальної захищеності інвалідів здійснюється Міністерством соціального захисту населення України, Міністерством охорони здоров'я України і міськими радами народних депутатів України відповідно до ст. 8 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-12 від 21.03.91 (який діяв на час існування спірних правовідношень) фінансування роботи по соціальному захисту інвалідів здійснюється Фондом України соціального захисту інвалідів.
Виходячи з Положення про Севастопольське міське відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, затвердженого директором Фонду 01.11.2002 року дане відділення є територіальним органом урядового органу державного управління –Фонду соціального захисту інвалідів, на яке, зокрема, покладено здійснення в установленому порядку виконання загальнодержавних програм соціального захисту інвалідів і фінансування заходів по соціально-трудовій і професійній реабілітації інвалідів, для створення робочих місць для інвалідів
Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів, як на підставу позовних вимог, посилаючись на ст.ст.18,19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в України” вважає, що підприємства, установи, організації самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу і забезпечують працевлаштування інвалідів та самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць. При цьому виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Однак, відповідно до ст.ст.8, 19, 58 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. При цьому ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Відповідно до законодавства, діючого на момент надання звіту –2005 рік, ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в України” передбачав, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами центральним виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, лише зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Таким чином вимоги позивача не ґрунтуються на нормах законодавства, що діяло на момент надання звітності, а тому посилання на ст.ст.18, 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в України” в редакції, діючій на момент подачі позову, є неспроможнім.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” редакції 2005 року, для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Аналіз вказаних положень Закону дає підстави для висновку про те, що обов’язок підприємства відносно створення робочих місць для інвалідів не супроводжується їх обов’язком підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Вказаний обов’язок покладений на органи працевлаштування, перелічені в частині 1 статті 18 Закону.
З аналізу положень частин 2, 3 ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в України” та пунктів 2, 3 Положення вбачається, що фактичне робоче місце має бути створено з урахуванням фізичних можливостей певного інваліда, індивідуальних програм реабілітації та в залежності від відповідної нозології інваліда. Тому, безпосереднє створення робочого місця для інваліда, а саме: його пристосування для праці інваліда здійснюється в кожному окремому випадку спеціально для конкретної особи. Таким чином, умовою для створення робочого місця для працевлаштування інваліда є пропозиція на працевлаштування інваліда відповідної нозології, оскільки без такої пропозиції неможливо встановити, працевлаштування інваліда якої категорії може буде запропоновано, що унеможливлює створення відповідного робочого місця.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі –Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314, визначено, що робоче місце інваліда –це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об’єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (пункт 1).
Відповідно до п. 3 Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Згідно п. 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі –Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314, підприємства здійснюють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення робочих місць.
Згідно п. 14 вказаного Положення, підприємства, в рамках доведеного до відома нормативу, створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні місця та вакантні посади, на яких може використовуватися труд інвалідів.
Якщо юридична особа не забезпечила створення робочих місць для працевлаштування інвалідів на власному підприємстві, то воно повинно сплатити відділенню Фонду відповідні штрафні санкції, за рахунок яких будуть створені робочі місця для інвалідів на інших підприємствах.
Згідно поданого відповідачем –ЗАТ “СК “Авліта” до Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіту Форми № 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік у відповідача середньо облікова чисельність штатних працівників облікового складу складала 693 і норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів складав 28 місць від загальної кількості працюючих на підприємстві, фактично на підприємстві протягом 2005 року працювало 28 інвалідів, середня річна заробітна плата на підприємстві за 2005 рік склала 17697,8 грн.
Згідно акту перевірки підприємства ЗАТ “СК “Авліта” № 12 від 05.05.2006 складеного представниками Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів” на підприємстві в 2005 році працювало 18 інвалідів.
З наданого в матеріали справи акту вбачається, що протягом 2005 року на підприємстві працювало 27 інвалідів, які перелічені в акті з зазначенням прізвища, ім’я та по-батькові, групи інвалідності та дати прийняття та звільнення з роботи.
У зв’язку з тим, що деякі інваліди працювали не повний рік, позивачем була розрахована фактична середньооблікова чисельність штатних працівників звітного складу, яким у відповідності з діючим законодавством встановлена інвалідність, яка склала 18 чоловік.
Судом встановлено, що ЗАТ “СК “Авліта” інформувало Севастопольського міського центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів звітами за формою державної статистичної звітності № 3 ПН, поданими у звітному 2005 році.
Органами працевлаштування, переліченими в частині 1 статті 18 Закону, інваліди на ЗАТ “СК “Авліта” для працевлаштування у звітному періоді не направлялися.
Законодавством передбачено, що безпосереднє працевлаштування інвалідів шляхом укладання трудового договору, відповідно до чинного законодавства, здійснюється підприємством, до якого направлено інваліда для працевлаштування. Обов'язок по виявленню інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації покладено на місцеві органи соціального захисту населення (п. 11 Положення), а державна служба зайнятості відповідно до п. 12 Положення сприяє працевлаштуванню інвалідів.
Тобто, нормами законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок по їх працевлаштуванню.
Відповідно до ч.1 ст.218 Цивільного кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 ст.218 Цивільного кодексу України встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
На підставі викладеного, враховуючи той факт, що оскільки, відповідачем вжито всіх передбачених чинним на момент надання звітності законодавством заходів із забезпечення працевлаштування інвалідів, на ЗАТ “СК “Авліта” не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В :
У задоволені позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного господарського суду через суд першої інстанції в порядку та строки передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя підпис Ю. М. Гоголь
Повний текс постанови виготовлений 18.10.2006.