Справа № 22ц-768\2011р. Головуючий у 1-ій інстанції Ковей Л.В.
Категорія 46 Суддя - доповідач Сорока Г.П.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2011 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого – Ігнатоля Т.Г.,
суддів - Сороки Г.П., Кочегарової Л.М.,
при секретарі - Ушаковій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розділ домоволодіння, визнання договору дарування частково недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 14 грудня 2010 року,-
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 14 грудня 2010 року в задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ домоволодінн, визнання договору дарування частково недійсним відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду , ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, посилаючись в апеляційній скарзі на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права. Зокрема вказує, що суд не врахував вимоги ч.ч.1,2,5 ст.376 ЦК України, залишив поза увагою, що всі будівлі та споруди збудовані з дозволу власника земельної ділянки, що цим майном з 1991 року і по теперішній час користується він з відповідачкою,що він не має іншого житла, окрім спірної літньої кухні, в якій проживає, що судом не дана оцінка показанням свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, що відповідачка в 2008 році пропонувала йому 8000 доларів США за те, щоб він звільнив домоволодіння, що на його думку свідчить про визнання за ним права на частину в спірному домоволодінні.
Позивач в судове засідання не з’явився у зв’язку з хворобою, ніяких заяву суду не подав. Відповідачка також у содове засідання не прибула, подала суду заяву про розгляд справи у її відсутності. Оскільки сторони були повідомлені про час та місце судового засідання та з урахуванням того, що в судове засідання з’явилися їх представники, колегія суддів розглянула справу у відсутності сторін.
Заслухавши суддю – доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_7, який доводи апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, заперечення представника відповідачки ОСОБА_3 – ОСОБА_8, який просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Відповідно вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що сторони з 1990 року проживали однією родиною, 01.06.1991 року зареєстрували шлюб, який був розірваний 28.04.2009 року, що не опосрювалось сторонами в судовому засідані.
Позивач був зареєстрований та мешкав в будинку АДРЕСА_1, що вбачається з копії паспорта позивача.
Згідно нотаріально посвідченого договору дарування від 17.11.1994 року ОСОБА_9 подарувала своїй доньці ОСОБА_3 жилий будинок з усіма господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1. Договір оформлено відповідно до вимог чинного законодавства.
Згідно висновку будівельно-технічної експертизи №2130\23 від 25.08.2010 року літня кухня значиться під літ.Ж-1 і в технічній документації під цією ж літерою. Тобто даних про те, що літня кухня є новою будівлею у справі не має.
Допитана в якості свідка головний спеціаліст КП Волноваського БТІ - ОСОБА_10 пояснила, що літня кухня біля спірного будинку була внесена в технічну документацію домоволодіння в 1986 році. За дозволом на будівництво літньої кухні та інших спірних споруд ніхто не звертався, всі господарські будівлі та споруди побудовані самочинно.
За таких обставин, виходячи з того, що позивач не надав суду доказів про те, що будівництво літньої кухні, літнього душу, льоху, лазні, оглядової ями, теплиці, навісу, водопроводу було проведено відповідно до дозволу та проектної документації, тобто відповідно до чинного законодавства, а є самочинним будівництвом відповідно до вимог ст.376 ЦК України, суд першої інстанції дійшов до висновку про необґрунтованість вимог позивача і в задоволені позову відмовив.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, їм та наданим доказам дав правильну оцінку і дійшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволені позову.
Відповідно до ст.24 КпШС УРСР, чинного на час укладення спірного договору дарування, майно, яке належало кожному із подружжя до одруження, а також одержавне ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них. Аналогічні положення встановлені також ст.57 СК України.
Згідно вимог ст.25 КпШС УРСР та ч.1 ст.62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилось у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових витрат або витрат другого із подружжя, воно в разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної власності подружжя.
Згідно вимог ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини і чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між сторонами або шлюбним договором.
З матеріалів справи вбачається, що житловий будинок будинок АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 15 березня 1974 року належав ОСОБА_9, яка згідно нотаріально посвідченого договору дарування від 17 листопада 1994 року подарувала вказане домоволодіння ОСОБА_3 Згідно договору дарування від 17 листопада 1994 року на момент його укладення в склад домоволодіння входили: один жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами: сіни літ.а-1, прибудова літ.А1, літня кухня літ.Ж-1, погріб літ.Жп,погріб літ.Бп, сараї літ.В та літ.Е, гараж літ.Г, вбиральня літ.Д, огорожа №1,№2, мощення І. Вартість 120330крб. (а.с.77).
Згідно технічного паспорту на домоволодіння, складений Волноваським БТІ 06.04.2009 року домовлодіння складається з жилого будинку літ.А1, 1957 року забудови, сіней літ.а1, 1957 року забудови, прибудови літ.А1-1, 1970 року забудови, веранди літ.а1-1, навісу літ.а2-1, сараїв літ.Б-1, 1970р., літ.В-1, 1971р., літ.Е-1, гаражу літ.Г-1, 1973р., вбиральні літ.Д-1, літньої кухні літ.Ж-1, 1991 року забудови, погрібу літ.Бп, 1970 року забудови, погріб літ.Жп, 1991 року забудови, лазні літ.З-1, 2008 року збудови, душу літ.Л-1, водопровідної колонки літ.К, теплиці літ.п-1, огорожі №1,№2, воріт №3, замощення І (а.с.8-12).
В судовому засідані в суді першої інстанції позивач поясив, що в 1990 році почав будувати літню кухню в два поверхи, 1-ий поверх кухня, а другий – майстерня. Побудував літній душ в 1992-1993 році, погріб в 1991-1992 році, лазню в 1993 році, оглядову яму в 1992-1993 році, теплицю в 1993-1994 році, навіс в 1994 році. На момент вселення вбудинок опалення було пічне, провів газове. Водопровід поламався, тому побудував новий. В будинку замінив труби, підлогу, робив капітальний ремонт. До 2004 року сімейний бюджет з відповідачкою був спільний (а.с.24).
Представник відповідачки в судовому засіданні пояснив, що спільно з позивачем побудували лазню, теплицю і душ, а остальні будівлі та споруди збудували до шлюбу. В 1994 році позивач возив відповідачку з матір’ю в нотаріальну контору для оформлення договору дарування, мета поїздки йому була відома, спільно не проживають з 2003 року (а.с.24-25).
Згідно висновку будівельно-технічної експертизи №2130\23 від 25.08.2010 року літня кухня не може бути віднесена до жилих приміщень із-за своїх розмірів; будинок неможливо розділити в натурі на дві частини із-за невідповідності жилих кімнат за площею та висотою вимогам щодо жилих приміщень; варість літньої кухні становить 35312грн., літнього душу 7283грн., погрібу під літньою кухнею – 17085грн., лазні 20134грн., оглядової ями – 1452грн., теплиці – Л1 – 7632грн., навісу – 4184грн., вартість матеріалу та робіт по обкладанню сараю цеглою становить 2152грн. Всього вартість вказаних об’єктів становить 95234грн. з урахуванням ПДВ. Вартість визначена з використанням підрядного способу будівництва як самого поширеного, оскільки даних про спосіб будівництва не має. Визначити вартість зливної ями, водопроводу, теплотраси неможливо із-за відсутності технічної документації, даних про матеріал, з якого вони побудовані, та технічного стану (підземні мережі). Вартість жилого будинку літ А-1 51357грн., сіней а-1 - 23524грн., прибудови А1-1 - 19718грн, веранди а1-1 5944грн., сараю Б-1 – 7054грн., погрібу Бп – 7886грн., сараю В-1 – 8398грн., гаража Г-1 24336грн., уборної Д-1 – 2175грн., сараю Е-1 – 1035грн., огорожі №1 – 1735грн., огорожі №2 – 996грн., замощення І – 2891грн., воріт №3 – 938грн., а всього вартість домоволодіння становить 253 221грн. (а.с.47-60).
Таким чином, по справі встановлено, що за участю позивача площа житлового будинку не збільшилася. Покращення житлового будинку та будівництво господарських будівель і споруд в основному були проведені в період до укладення спірного договору дарування від 17.11.1994 року. При цьому позивач визнав, що будівництво з власником будинку ОСОБА_9 не узгоджувалося, у встановленому порядку дозвіл на будівництво відповідними органами не надавався, проектна документація не розроблялась.
Тому підстав визнавати спірний жилий будинок спільною сумісною власністю подружжя відповідно до ст. 25 КпШС України та ст. 62 СК України немає. Крім цього, навіть після будівництва спірних господарських будівель та споруд, які не є жилими, жила площа будинку не змінилася. Тобто вагомих підстав вважати, що жилий будинок за рахунок праці та коштів сторін як подружжя збільшився в цінності немає.
Що ж стосується доводів щодо участі позивача у збільшенні цінності будинку за рахунок поліпшення житлового будинку, то позивач не надав ніяких доказів про розмір його витрат на ці поліпшення. Окрім цього, доводи щодо проведення поліпшень в житловому будинку та будівництва і поліпшення господарських споруд в домоволодінні за час належності домоволодіння ОСОБА_9 до відчуження його на користь відповідачки, то відповідно до згаданих норм матеріального права, роз'яснень Пленуму Верховного Суду України N 7 від 4 жовтня 1991 року "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок" (пп. 4, 5) така участь дає право вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування затрат на будівництво. Тим більше, що позивач сам в судовому засіданні пояснював, що з ОСОБА_9 не оговорював питання щодо будівництва.
Оскільки до укладення договору дарування будинок, тобто до 17.11.1994 року, належав матері позивачки, то позивачу необхідно було довести наявність угоди з ОСОБА_9 про створення спільного майна, та докази на підтвердження його вкладу у будівництво. Однак таких доказів позивач суду не надав. Витяг з рахунку Ощадбанку НОМЕР_1 на ім’я позивача та довідка Ощадбанку про рух рахунку позивача (а.с.27-28,67-68) не може бути належним доказом, оскільки не підтверджує факт вкладення цих грошових коштів в будівництво. Ніяких квитанцій про придбання будівельних матеріалів, суму грошових коштів, які витрачені позивачем на будівництво спірних будівель та споруд позивач суду не надав.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не дав оцінку показанням свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які підтвердили, що літня кухня та інші будівлі і споруди були збудовані ним, на правильність висновків суду не впливає, оскільки вказані свідки не змогли пояснити яка сума особистих чи спільних з відповідачкою грошових коштів була витрачена позивачем на будівництво спірного майна.
Крім того, згідно вимог ст.375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за цільовим призначенням.
Відповідно до ч.ч.2,3,5 ст.376 ЦК України особа, яка здійснила чи здійснює самочинне будівництво нерухомого майн, не набуває права власності на неї.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане зха особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує прав інших осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не є власником земельної ділянки, на якій розташоване спірне домоволодіння. Відсутні у справі документи про належність земельної ділянки на праві власності відповідачці, яка є користувачем земельної ділянки як набувач домоволодіння за договором дарування. Ніяких дозвільних та проектних документів на будівництво та перебудову господарських будівель та споруд, реконструкцію жилого будинку суду не надано. Відповідачка як власник домоволодіння та користувач земельної ділянки вимог щодо визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно не заявляла, в експлуатацію їх не здавала.
З огляду на наведене доводи апеляційної скарги позивача про те, що будівництво проведено з дозволу власника землі, тому суд неправильно застосував вимоги ст.376 ЦК України, є неспроможними.
Та обставина, що у позивача відсутнє інше житло, що він проживає в літній кухні, не може бути підставою для скасування рішення суду, оскільки літня кухня не є жилим приміщенням, що підтверджено висновком судової будівельно-технічної експертизи, тому ці доводи не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.
Оскільки судом не встановлено обставин для визнання спірного домоволодіння спільним майном подружжя та визнання за позивачем права власності на 1\2 частину домоволодіння, то відповідно відсутні підстави і для визнання недійсним договору дарування жилого будинку від 17.11.1994 року, так як цим договором права позивача не порушені. Тим більше, позивач пропустив строк для оспорення цього договору і обставин зщодо поважності причин пропуску строку позовної давності не навів та доказів не надав.
Таким чином доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права є безпідставними.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, та є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції у справі не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не випливають з обставин справи, не ґрунтуються на законі та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
З урахуванням наведеного, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, та в межах доводів апеляційного оскарження, колегія суддів апеляційних підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачає, у зв’язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України у зв’язку з відхиленням апеляційної скарги та залишенням рішення суду без зміни витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в апеляційному суді в розмірі 120грн., які не були сплачені позивачем при подачі апеляційної скарги, підлягають стягненню на користь держави з позивача.
Керуючись ст.ст.307,308,313,314 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 14 грудня 2010 року залишити без зміни.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в апеляційному суді в розмірі 120 гривень.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді :
Справа № 22ц-768\2011р. Головуючий у 1-ій інстанції Ковей Л.В.
Категорія 46 Суддя - доповідач Сорока Г.П.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(вступна та резолютивна частини)
25 травня 2011 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого – Ігнатоля Т.Г.,
суддів - Сороки Г.П., Кочегарової Л.М.,
при секретарі - Ушаковій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розділ домоволодіння, визнання договору дарування частково недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 14 грудня 2010 року,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 14 грудня 2010 року залишити без зміни.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави витрати на інформаційно-ехнічне забезпечення розгляду справи в апеляційному суді в розмірі 120 гри вень..
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді :